ENRU
Рік без світла у Жованці: «Пенсію витрачаємо на ліки, ліхтарики та бензин для генераторів»
12 червня, 2017

150 мешканців Жованки уже рік живуть без світла. Лінія зіткнення поставила село за межі нульового посту Збройних сил України. Більшість місцевих — пенсіонери, готують їжу, спалюючи хмиз. Пенсію витрачають на ліки, ліхтарики та бензин для генераторів. Вдень селяни працюють на городі під обстрілами, вночі – ховаються у напівзатоплених водою підвалах.

Доведені до відчаю люди обіцяють 25 червня перекрити пропускний пункт «Майорськ» на знак протесту.  

Чому так складно відремонтувати лінії електропередач, і чи справа лише у війні – розбиралося «Громадське.Схід».  

– У вас бронежилети та каски є? Вдягайте одразу, зараз будемо їхати по «дорозі життя» – її так місцеві називають. Отой пагорб – там снайпер «ДНР» сидить, ми в нього як на долоні.

В село Жованка за останнім українським блокпостом – менше як за кілометр від окупованої Горлівки – ми заїжджаємо у супроводі прес-офіцерки бригади, яка тут базується.

Жованка – фактично частина селища Зайцеве, поділеного навпіл лінією розмежування і частково підконтрольного бойовикам «ДНР». Раніше вона підпорядковувалась горлівській міській раді, тепер – раді міста Бахмут.

Село Жованка розташоване за останнім українським блокпостом – менше як за кілометр від окупованої Горлівки Фото: Микола Дондюк/Громадське

До війни тут жило вісімсот людей, зараз – сто п`ятдесят, більшість – пенсіонери. Живуть без бронежилетів і касок. Неушкоджених будинків в селі немає — щодня прилітають снаряди, а кулі снайпера свистять просто над головами на подвір`ях, кажуть місцеві. На додачу до всього вже рік у Жованці немає світла.

Неушкоджених будинків в селі немає, щодня прилітають снаряди Фото: Микола Дондюк/Громадське

«25 червня 2016 року через обстріли була пошкоджена лінія електропередач. Три села – Жованка, Бахмутка та Піски живилися від цієї лінії, яка йшла з Горлівки, і в цих трьох населених пунктах світла немає вже рік» – розповідає Людмила Пахомова.  

Жінка мешкає у Жованці і створила тут гуманітарний штаб, який місцеві називають «Гараж». У ньому видають гуманітарну допомогу, яку інколи привозять, тут можна попросити плівку, щоб закрити вибиті вікна, також раз на тиждень сюди приїздять військові лікарі — оглядають людей, дають ліки. У штаб йдуть просто поспілкуватися, обмінятися новинами. Люди здають на збереження документи, які Людмила Пахомова ховає, «щоб не дай Бог не згоріли, якщо в будинок попаде снаряд».

Раз на тиждень у гуманітарний штаб в Жованці приїздять військові лікарі — оглядають людей, дають ліки Фото: Микола Дондюк/Громадське

Людмила веде нас на екскурсію в «Гараж». Машину, на якій ми приїхали, дбайливо порадили «сховати» за бетонним парканом, мовляв, якщо «прилетить», може не так сильно поб`є. Тут жінку всі чекають, вона пропонує нам чай:

«Тільки треба почекати хвилин сорок, бо плитку розтопити треба. Заодно подивіться, як ми тут готуємо».  

Поки приносить хмиз, розпалює пічку. За її словами, найважче без світла не взимку, а якраз влітку. Щоб приготувати поїсти треба витратити купу часу, готувати або на печі, розпаленій гілками дерев (не дровами, бо вони в дефіциті, і не вугіллям, бо його взагалі не залишилося від зими) або на вулиці на багатті. І це не найскладніше, справді складно – зберегти їжу без холодильника. Тому готують зазвичай на один раз. Найпопулярніша страва – «мівіна», бо швидко.  

«Нам обіцяють поремонтувати от-от, рік вже обіцяють. Кажуть, що не виходить домовитися із «ДНР», щоб вони не стріляли. Можна завести до нас світло з Торецька, він підконтрольний Україні. Але все що зробили – це привезли стовпи та покидали їх у траві. Нічого не ремонтують, навіть там де не стріляють. Якби могли, ми б тут вже й самі по селі світло протягнули, тільки лінію до села нам проведіть».

Відновити електрику у селі влада обіцяє вже рік, але, за словами місцевих, їм пояснюють, що неможливо домовитись з бойовиками про перемир'я на час ремонту (на нижній частині фото - розірваний дріт лінії електропередачі) Фото: Микола Дондюк/Громадське

Біля воріт «Гаражу» тупцяє дідусь із ціпком. Це Микола Петрович, він майже нічого не бачить. Доглядає за лежачою дружиною, з якою прожили 60 років. Він — колишній військовий, жив у Києві, де залишилась його дальня рідня. Приїхав до Горлівки за дружиною. Дітей подружжя поховало, діватися старим нікуди:  

«Я там живу, де наша крайня лінія. По вулиці Україна проходить, а в городі – вже «ДНР». Город закінчується, і звідти вже стріляють. Як почали бомбити, у мене там ванна стояла з дощовою водою, бо води ж немає, я збираю. Так її так відкинуло, хтозна-куди, видать міна прилетіла. Тепер і води немає. А позавчора взагалі до дванадцятої ночі не могли з підвалу вилізти. А дружина ж не ходить, я її поки до підвалу донесу, три снаряди поруч вибухають. А потім навколішки вилазити звідти. Отак і живемо, ні води, ні світла, ні дров, ні вугілля. Нікуди дітися».  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Іспити під обстрілами в Красногорівці: відсвяткували останній дзвоник і школу рознесло

За кілька будинків від «Гаража» живе інша мешканка Жованки — Любов Петрівна, родом з Маріуполя. Працювала у дитячих таборах та директоркою дитсадка. Тепер на пенсії доглядає город, вирощує квіти. У дворі справжня оаза. Так, каже жінка, вона відволікається від війни. Переїжджати нікуди не хоче, мовляв, «буду тут, що б не сталося, я так довго цей будинок облаштовувала». Ще й доньці та онуці допомагає – передає їм в Горлівку городину, яку сама вирощує. Біля туалету на вулиці, стоїть її «польова» пічка для приготування їжі. Жінка знайшла спосіб, як без холодильника зберігати харчі хоча б день-два:  

«От бачите скільки води в колодязі, стільки у мене й у підвалі. Я туди каструлю велику, а в неї – малу ставлю – і туди їжу кладу, вона там по підвалу плаває, трохи прохолодно».

В цьому ж підвалі жінка ховається від обстрілів, точніше ховається на сходах, бо внизу — води до пояса:  

«Я тут сиджу іноді годину, іноді дві-три. Позу трохи поміняю, коли ноги затерпають, і далі сиджу, може й до ранку».

Її сусідка Галина теж скаржиться на відсутність світла. Каже, треба все встигнути зробити поки на вулиці видно – і в городі попрацювати, і їжу приготувати тричі на день. Та постійно на вулиці бути небезпечно — у двори прилітають кулі снайпера:

«Світло б було, ми б довше щось у хаті робили, випрати чи зашити щось, а так все надворі. На вікна старі шуби розвішали, може хоч щось затримається, якщо снаряд поруч впаде. І в хаті темно. Лежати в темряві з шостої години до ранку не будеш, а на вулиці неможливо».

«На вікна старі шуби розвішали, може хоч щось затримається, якщо снаряд поруч впаде» Фото: Микола Дондюк/Громадське

На всю Жованку військово-цивільна адміністрація завезла п’ять генераторів – щоб принаймні заряджати мобільні телефони, роздруковувати на принтері документи для оформлення пенсії. Бензин для генераторів люди купують за власну пенсію, складаються. Багато витрачають і на батарейки, ліхтарики, газ для газових плит, у кого вони є.  

Власний генератор має і Віктор Миколайович — до нього теж приносять заряджати мобільні телефони. Чоловік живе один і допомагає сусідкам по господарству, їздить до Бахмута по бензин, нещодавно купив газову пічку і кілька газових балонів – готувати на ній не вийде, а от заварити хоча б чашку чаю чи «мівіну» – можна. У селі жартують: «Миколайович завів собі гарем» – допомагає сусідкам.

Віктор Миколайович має власний генератор, бензин для нього купляє за власну пенсію Фото: Микола Дондюк/Громадське

Вже рік у Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації обіцяють от-от почати ремонт, мовляв чекають тільки дозволу від Спільного центру контрою і координації припинення вогню. Востаннє світло обіцяли дати 8 березня. Минуло чотири місяці. Громадське знову звернулося до очільника адміністрації Павла Жебрівського із запитанням, чому в селі ніяк не можуть поремонтувати світло:

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Працюємо, попри обстріли і страх»: чому така важлива Донецька фільтрувальна станція

«Ми розпочали процес ремонту. Виділені гроші, є проект, але снайпери продовжують обстрілювати. Сьогодні тільки безпекова складова нас зупиняє. Українська сторона дає дозвіл на режим тиші, російська сторона такого дозволу не надає». 

У Спільному центрі контролю (СЦКК) на запитання Громадського «скільки разів запрошували режим припинення вогню» відповіли — «постійно». Але натякнули, що є пріоритетніші об`єкти інфраструктури, де потрібен ремонт, а відтак — і припинення вогню, наприклад, Авдіївка та Донецька фільтрувальна станція поблизу.

До війни у Жованці жило вісімсот людей, зараз – сто п`ятдесят, більшість – пенсіонери Фото: Микола Дондюк/Громадське

Днями у військово-цивільної адміністрації Бахмута з`явився, як вони його називають, «План-Б». Володимир Вєсьолкін – голова Бахмутської ВЦА розповів Громадському, що об`їхав населені пункти поблизу Жованки, дослідив ситуацію і придумав альтернативний варіант – провести світло не з Майорська в Жованку, а далі у Бахмутку та Піски, а навпростець – через трасу та поле – спершу в Піски, а звідти в Бахмутку та Жованку.  Для цього не потрібно буде чекати припинення вогню, адже ці лінії пролягають підконтрольною Україні територією, де відносно тихо.

Для реалізації цього плану треба внести зміни у проект, що, кажуть електрики, займе добу. Якщо проект затвердять — на відновлення електропостачання в Жованці знадобиться два місяці, пояснює Весьолкін.

А тим часом Павло Жебрівський пообіцяв на час ремонту довезти ще генераторів з Авдіївки. 

Підписуйтесь на наш канал в Telegram