Рік без світла у Жованці: «Пенсію витрачаємо на ліки, ліхтарики та бензин для генераторів»

150 мешканців Жованки уже рік живуть без світла. Лінія зіткнення поставила село за межі нульового посту Збройних сил України. Більшість місцевих — пенсіонери, готують їжу, спалюючи хмиз. Пенсію витрачають на ліки, ліхтарики та бензин для генераторів. Вдень селяни працюють на городі під обстрілами, вночі – ховаються у напівзатоплених водою підвалах.

Доведені до відчаю люди обіцяють 25 червня перекрити пропускний пункт «Майорськ» на знак протесту.  

Чому так складно відремонтувати лінії електропередач, і чи справа лише у війні – розбиралося «Громадське.Схід».

– У вас бронежилети та каски є? Вдягайте одразу, зараз будемо їхати по «дорозі життя» – її так місцеві називають. Отой пагорб – там снайпер «ДНР» сидить, ми в нього як на долоні.

В село Жованка за останнім українським блокпостом – менше як за кілометр від окупованої Горлівки – ми заїжджаємо у супроводі прес-офіцерки бригади, яка тут базується.

Жованка – фактично частина селища Зайцеве, поділеного навпіл лінією розмежування і частково підконтрольного бойовикам «ДНР». Раніше вона підпорядковувалась горлівській міській раді, тепер – раді міста Бахмут.

Село Жованка розташоване за останнім українським блокпостом – менше як за кілометр від окупованої Горлівки Фото: Микола Дондюк/Громадське

До війни тут жило вісімсот людей, зараз – сто п`ятдесят, більшість – пенсіонери. Живуть без бронежилетів і касок. Неушкоджених будинків в селі немає — щодня прилітають снаряди, а кулі снайпера свистять просто над головами на подвір`ях, кажуть місцеві. На додачу до всього вже рік у Жованці немає світла.

Неушкоджених будинків в селі немає, щодня прилітають снаряди Фото: Микола Дондюк/Громадське

«25 червня 2016 року через обстріли була пошкоджена лінія електропередач. Три села – Жованка, Бахмутка та Піски живилися від цієї лінії, яка йшла з Горлівки, і в цих трьох населених пунктах світла немає вже рік» – розповідає Людмила Пахомова.

Жінка мешкає у Жованці і створила тут гуманітарний штаб, який місцеві називають «Гараж». У ньому видають гуманітарну допомогу, яку інколи привозять, тут можна попросити плівку, щоб закрити вибиті вікна, також раз на тиждень сюди приїздять військові лікарі — оглядають людей, дають ліки. У штаб йдуть просто поспілкуватися, обмінятися новинами. Люди здають на збереження документи, які Людмила Пахомова ховає, «щоб не дай Бог не згоріли, якщо в будинок попаде снаряд».

Раз на тиждень у гуманітарний штаб в Жованці приїздять військові лікарі — оглядають людей, дають ліки Фото: Микола Дондюк/Громадське

Людмила веде нас на екскурсію в «Гараж». Машину, на якій ми приїхали, дбайливо порадили «сховати» за бетонним парканом, мовляв, якщо «прилетить», може не так сильно поб`є. Тут жінку всі чекають, вона пропонує нам чай:

«Тільки треба почекати хвилин сорок, бо плитку розтопити треба. Заодно подивіться, як ми тут готуємо».

Поки приносить хмиз, розпалює пічку. За її словами, найважче без світла не взимку, а якраз влітку. Щоб приготувати поїсти треба витратити купу часу, готувати або на печі, розпаленій гілками дерев (не дровами, бо вони в дефіциті, і не вугіллям, бо його взагалі не залишилося від зими) або на вулиці на багатті. І це не найскладніше, справді складно – зберегти їжу без холодильника. Тому готують зазвичай на один раз. Найпопулярніша страва – «мівіна», бо швидко.

«Нам обіцяють поремонтувати от-от, рік вже обіцяють. Кажуть, що не виходить домовитися із «ДНР», щоб вони не стріляли. Можна завести до нас світло з Торецька, він підконтрольний Україні. Але все що зробили – це привезли стовпи та покидали їх у траві. Нічого не ремонтують, навіть там де не стріляють. Якби могли, ми б тут вже й самі по селі світло протягнули, тільки лінію до села нам проведіть».

Відновити електрику у селі влада обіцяє вже рік, але, за словами місцевих, їм пояснюють, що неможливо домовитись з бойовиками про перемир'я на час ремонту (на нижній частині фото - розірваний дріт лінії електропередачі) Фото: Микола Дондюк/Громадське

Біля воріт «Гаражу» тупцяє дідусь із ціпком. Це Микола Петрович, він майже нічого не бачить. Доглядає за лежачою дружиною, з якою прожили 60 років. Він — колишній військовий, жив у Києві, де залишилась його дальня рідня. Приїхав до Горлівки за дружиною. Дітей подружжя поховало, діватися старим нікуди:

«Я там живу, де наша крайня лінія. По вулиці Україна проходить, а в городі – вже «ДНР». Город закінчується, і звідти вже стріляють. Як почали бомбити, у мене там ванна стояла з дощовою водою, бо води ж немає, я збираю. Так її так відкинуло, хтозна-куди, видать міна прилетіла. Тепер і води немає. А позавчора взагалі до дванадцятої ночі не могли з підвалу вилізти. А дружина ж не ходить, я її поки до підвалу донесу, три снаряди поруч вибухають. А потім навколішки вилазити звідти. Отак і живемо, ні води, ні світла, ні дров, ні вугілля. Нікуди дітися».  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Іспити під обстрілами в Красногорівці: відсвяткували останній дзвоник і школу рознесло

За кілька будинків від «Гаража» живе інша мешканка Жованки — Любов Петрівна, родом з Маріуполя. Працювала у дитячих таборах та директоркою дитсадка. Тепер на пенсії доглядає город, вирощує квіти. У дворі справжня оаза. Так, каже жінка, вона відволікається від війни. Переїжджати нікуди не хоче, мовляв, «буду тут, що б не сталося, я так довго цей будинок облаштовувала». Ще й доньці та онуці допомагає – передає їм в Горлівку городину, яку сама вирощує. Біля туалету на вулиці, стоїть її «польова» пічка для приготування їжі. Жінка знайшла спосіб, як без холодильника зберігати харчі хоча б день-два:

«От бачите скільки води в колодязі, стільки у мене й у підвалі. Я туди каструлю велику, а в неї – малу ставлю – і туди їжу кладу, вона там по підвалу плаває, трохи прохолодно».

В цьому ж підвалі жінка ховається від обстрілів, точніше ховається на сходах, бо внизу — води до пояса:

«Я тут сиджу іноді годину, іноді дві-три. Позу трохи поміняю, коли ноги затерпають, і далі сиджу, може й до ранку».

Її сусідка Галина теж скаржиться на відсутність світла. Каже, треба все встигнути зробити поки на вулиці видно – і в городі попрацювати, і їжу приготувати тричі на день. Та постійно на вулиці бути небезпечно — у двори прилітають кулі снайпера:

«Світло б було, ми б довше щось у хаті робили, випрати чи зашити щось, а так все надворі. На вікна старі шуби розвішали, може хоч щось затримається, якщо снаряд поруч впаде. І в хаті темно. Лежати в темряві з шостої години до ранку не будеш, а на вулиці неможливо».

«На вікна старі шуби розвішали, може хоч щось затримається, якщо снаряд поруч впаде» Фото: Микола Дондюк/Громадське

На всю Жованку військово-цивільна адміністрація завезла п’ять генераторів – щоб принаймні заряджати мобільні телефони, роздруковувати на принтері документи для оформлення пенсії. Бензин для генераторів люди купують за власну пенсію, складаються. Багато витрачають і на батарейки, ліхтарики, газ для газових плит, у кого вони є.

Власний генератор має і Віктор Миколайович — до нього теж приносять заряджати мобільні телефони. Чоловік живе один і допомагає сусідкам по господарству, їздить до Бахмута по бензин, нещодавно купив газову пічку і кілька газових балонів – готувати на ній не вийде, а от заварити хоча б чашку чаю чи «мівіну» – можна. У селі жартують: «Миколайович завів собі гарем» – допомагає сусідкам.

Віктор Миколайович має власний генератор, бензин для нього купляє за власну пенсію Фото: Микола Дондюк/Громадське

Вже рік у Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації обіцяють от-от почати ремонт, мовляв чекають тільки дозволу від Спільного центру контрою і координації припинення вогню. Востаннє світло обіцяли дати 8 березня. Минуло чотири місяці. Громадське знову звернулося до очільника адміністрації Павла Жебрівського із запитанням, чому в селі ніяк не можуть поремонтувати світло:

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Працюємо, попри обстріли і страх»: чому така важлива Донецька фільтрувальна станція

«Ми розпочали процес ремонту. Виділені гроші, є проект, але снайпери продовжують обстрілювати. Сьогодні тільки безпекова складова нас зупиняє. Українська сторона дає дозвіл на режим тиші, російська сторона такого дозволу не надає». 

У Спільному центрі контролю (СЦКК) на запитання Громадського «скільки разів запрошували режим припинення вогню» відповіли — «постійно». Але натякнули, що є пріоритетніші об`єкти інфраструктури, де потрібен ремонт, а відтак — і припинення вогню, наприклад, Авдіївка та Донецька фільтрувальна станція поблизу.

До війни у Жованці жило вісімсот людей, зараз – сто п`ятдесят, більшість – пенсіонери Фото: Микола Дондюк/Громадське

Днями у військово-цивільної адміністрації Бахмута з`явився, як вони його називають, «План-Б». Володимир Вєсьолкін – голова Бахмутської ВЦА розповів Громадському, що об`їхав населені пункти поблизу Жованки, дослідив ситуацію і придумав альтернативний варіант – провести світло не з Майорська в Жованку, а далі у Бахмутку та Піски, а навпростець – через трасу та поле – спершу в Піски, а звідти в Бахмутку та Жованку.  Для цього не потрібно буде чекати припинення вогню, адже ці лінії пролягають підконтрольною Україні територією, де відносно тихо.

Для реалізації цього плану треба внести зміни у проект, що, кажуть електрики, займе добу. Якщо проект затвердять — на відновлення електропостачання в Жованці знадобиться два місяці, пояснює Весьолкін.

А тим часом Павло Жебрівський пообіцяв на час ремонту довезти ще генераторів з Авдіївки.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram