Вибори у Франції: хто така Марін Ле Пен?

У квітні — травні у Франції відбудуться президентські вибори. Від них залежить дуже багато — зокрема, питання про те, чи залишатиметься Європа міцною конструкцією, попри «Брекзит», і чи підтримуватиме вона Україну надалі. Найбільшою загрозою європейській єдності і водночас найбільшим партнером Росії у Франції сьогодні є ультраправа партія «Національний фронт».

Громадське спробувало намалювати портрет її лідерки Марін Ле Пен.

Проти Матриці

Хриплий голос, скромна зачіска, скептичний погляд людини, яку всі атакують і яка звикла захищатися. Поза жертви і водночас риторика переможця.

Такою є Марін Ле Пен, лідерка ультраправого «Національного фронту». Свою силу вона називає «першою партією Франції» (після переможних виборів останніх років), але вважає, що французький політичний істеблішмент залишається глухим до її прихильників.

Перед президентськими виборами у Франції (квітень — травень 2017) вона має найвищий рейтинг: близько 25% у першому турі. Багато, щоб називати себе «першою партією», але мало, щоб виграти вибори. За соціологічними опитуваннями, у другому турі Ле Пен програє всім своїм конкурентам. Найголовнішому, Еммануелю Макрону — з відривом у 30%: 35% у Марін проти 65% в її конкурента.

Але вона не вірить соціологічним опитуванням. Вона не вірить журналістам, політикам і науковцям. Це все для неї «агенти Матриці», «агенти Системи». Макрона вона називає найкращим кандидатом від системи. «Система — це ви», — говорить вона журналістам радіо «Європа 1».

Утім, попри цей скандальний радикалізм, в глибині «Національний фронт» Марін Ле Пен відчайдушно прагне стати більш «нормальною» партією, ніж кілька років тому. Вона намагається стерти відмінності між правим та лівим, пом'якшити своє ставлення до мусульман та тримати за орієнтир правоцентристів, радше ніж ультраправих. Але питання в тому, чи справді їй це вдається, і чи так легко їй буде позбутися радикального шлейфу.

Марін Ле Пен не вірить соціологічним опитуванням, ні журналістам, ні політикам, ні науковцям

Фото: Marine Le Pen officiel

«Де-демонізація»

Історія «Національного фронту» починається на початку 1970-х. Тоді Жан-Марі Ле Пен, борець за «французький Алжир», солдат, політик і націоналіст, створює організацію, що мала об'єднати уламки тодішніх ультраправих.

Меседжі, з якими він виходить до публіки, мали бути епатажними та радикальними. Історики брешуть, де Ґолль зрадник, ліберальна демократія прогнила, раси існують, безробіття спричинене мігрантами. Кульмінація — фраза про те, що газові камери були тільки «маленькою деталлю» Другої світової війни. Спочатку він маргінал, але поволі дістається вершини; його пік — 17% у першому турі президентських виборів 2002 року.

У 2011-му році Жан-Марі (йому вже 83 роки) передає владу у партії своїй доньці Марін Ле Пен. Він прагне залишитися почесним президентом «Національного фронту» і керувати партією де-факто. Але він ще не знає, як дорого обійдеться для нього цей крок.

Лідер «Національного фронту» Жан-Марі Ле Пен (праворуч) у 2011 році передав владу у партії своїй доньці Марін Ле Пен

Фото: Blandine Le Cain

Едипів комплекс

«Марін — це Жан-Марі, тільки з шевелюрою», — говорить колишня дружина Жан-Марі Ле Пен, П'єрет Лялян, мати Марін. У 1980-х та 1990-х донька постійно перебуває поруч, вона найвідданіша учениця, завжди в перших рядах на подіях батька. Молода білявка з гострими рисами обличчя, в якій французи, які мають ностальгію за «втраченою Францією», впізнають свою героїню.

Але від моменту, коли Марін здобуває владу в «Національному фронті» (НФ), вона починає нову політику. Епатаж батька зробив НФ помітним, але тепер він шкодить більшим амбіціям. Для того, щоб здобути владу, треба стати більш «нормальним».

У партії змінюється стиль: замість епатажного вбрання (Жан-Марі любить яскраві червоні чи блакитні піджаки) — скромний одяг; замість агресивного консерватизму — спроби більшої гнучкості. На ефірах та мітингах Марін так само агресивна, але політичний піар дає більш помірковану картинку: одне з її гасел — La France apaisée, «заспокоєна Франція».

Епатажну політику батька в «Національному фронті» Марін змінює на більш «заспокоєну» Фото: Marine Le Pen officiel

Марін прагне «де-демонізації» (dé-diabolisation) «Національного фронту», але поступово виявляється, що головним «демоном» у ньому є ніхто інший, як її батько.

2015-го року стається розрив. Спочатку вона з'їжджає з їхнього спільного маєтку в Сан-Клу, у передмісті Парижа, під приводом того, що «пес мого батька вбив одного з моїх котів». Така-собі символічна зоологія.

Потім він дає привід: в одному з ефірів Жан-Марі повторює свою фразу про газові камери. Наслідок: виключення «патріарха» з партії. Між ними — сварка через медіа: «Мені соромно, що вона носить моє ім'я», — говорить ображений Жан-Марі.

Засновник та ідеолог «Національного фронту» Жан-Марі Ле Пен опинивня у 2015 році за дверима партії, якою він керував 40 років Фото: Blandine Le Cain​

Поступово вона знищує свого батька політично: виставляє його за двері партії, яку він заснував, і якою керував 40 років.

Дивний віраж для політика, що покладається на традиційні та родинні цінності. Дивний крок для сили, що цінує ієрархію та «сильну руку».

Ані праві, ані ліві

Одна з головних новацій Марін Ле Пен — відвертий політичний крен в соціальний популізм. Вона йде до електорату півночі — колишніх промислових центрів, зараз спустошених та збіднілих. Безробіття тут найвище у Франції; у деяких селищах закинуті будинки; заводи переїхали до інших країн, глобалізацію (і Європу) вважають причиною своїх нещасть.

Кампанія «Національного фронту» в 2013 йшла під гаслом «Ані праві, ані ліві».

Справжнє протистояння сьогодні, вважають фронтисти, — це протистояння не між лівими і правими, не між соціалістами і консерваторами, а між «патріотами» і «глобалістами». «Глобалісти» — це всесвітній капітал», це банки, це конкуренти Ле Пен: Макрон, Фійон, і весь французький політичний клас, аж до Саркозі та Ширака.

Ле Пен знаходить частину свого електорату на півночі Франції - колишніх промислових центрів, зараз спустошених та збіднілих Фото: Marine Le Pen officiel

Головним радником Марін стає Флоріан Філіппо, молодий політик і політтехнолог, який заграє з робітничим класом та без особливих сентиментів до старої консервативної риторики. Сьогодні йому 36 років; він вчить Ле Пен базувати політику на соціології, вивчати настрої електорату, передусім робітничого.

Тому в пантеоні «Національного фронту» сьогодні дуже різні інтелектуальні герої. Один з них — це де Ґолль. У 1950-х роках Де Ґолль дав Алжиру право на самовизначення — а відтак на незалежність, тому Жан-Марі Ле Пен вважає його зрадником. Для його доньки, однак, він — модель політика.

«Ми сувереністи і патріоти», — говорить Марін Ле Пен, заперечуючи прикметник «ультраправий». «Сувереніст» — це той, для кого найбільшою цінністю є суверенітет держави — її свобода від глобалізації, від мігрантів, від Америки чи від Європи. Цінність Де Ґолля, цінність Ле Пен.

Лідери європейських ультраправих рухів під час з'їзду депутатів фракції Європарламенту "Європа націй і свобод" в німецькому Кобленці 21 січня 2017 року Фото: Marine Le Pen officiel

В її кампанії сьогодні значно більше соціально-економічних речей. Вона хоче повернути франк, девальвувати валюту, щоб стати більш конкурентоздатною, хоче підвищити платню бідним. Результат: сьогодні Національний фронт має найбільшу кількість пролетарських голосів. Ультраправий «фронт» тепер більше грається з соціальним популізмом, аніж соціалісти.

Молоді, агресивні

Було би помилкою вважати, що «Національний фронт» є партією старих ксенофобів. Сьогодні партія приваблює певну частину французької молоді, яку зачаровує агресивна романтика «антисистеми».

Сама Марін Ле Пен стикається з серйозною конкуренцією з боку молодих. Передусім це наймолодша представниця клану: Маріон Марешаль-Ле Пен, племінниця Марін та онучка Жана-Марі.

Маріон поєднує в собі гламурну зовнішність, акцент здібної ліцеїстки та радикально консервативну риторику. Їй 27 років, — і вона проти цінностей 1968-го року, цінностей свободи та розмаїття. «Я з покоління, що має жагу до свої корінь, до укорінення, до місцевих речей, до своєї нації», — говорить вона.

Маріон Марешаль-Ле Пен (ліворуч) з тіткою Марін Фото: сторінка Marion Maréchal-Le Pen у facebook

На одному з плакатів своєї кампанії 1991 року Жан-Марі Ле Пен тримає на руках дворічну дівчинку; зараз він жартує, що це були «її перші кроки в політиці».

Маріон стартує в політиці з 20 років, ще студенткою; в 22 вона стає депутаткою (наймолодшою у Франції), а в 26 публічно атакує прем'єра Вальса в парламенті (одержимий, ідіотський, наляканий — це епітети, які вона використовує в парламенті без жодних комплексів). Її люблять молоді — за епатаж. Її люблять фермери, зокрема білі чоловіки півдня. На півдні, у маленьких містечках і селах, вона часто з'являється, позуючи перед камерами з маленьким ягнятком на руках. Вона несе нове віяння: гламурний традиціоналізм.

Маріон і Марін розходяться щодо багатьох сюжетів — гомосексуального шлюбу, смертної кари, ставлення до релігії. І часом виникає питання, чи не зробить Маріон з часом те саме зі своєю тіткою, що сама Марін зробила зі своїм батьком. Чи не буде у французькій радикальній політиці ще однієї сімейної драми.

Партія приваблює частину французької молоді, яку зачаровує агресивна романтика «антисистеми»

Фото: Blandine Le Cain

Розколи

Ультраправа Маріон Марешаль-Ле Пен та соціал-популіст Філіппо сьогодні складають головну тріщину Національного фронту. Маріон тягне партію в радикальний католицький консерватизм; Філіппо — до традиційно лівої соціальної політики.

Філіппо, до того ж, є ґеєм, що викликає у ультраконсерваторів жах: вони навіть говорять про «гомосексуальне лобі в Національному фронті». Маріон, натомість, виступає проти гомосексуального шлюбу. Час покаже, чи витримає партія цю напругу. І чи це справді напруга — чи радше прагнення партії тримати шпагат між соціал-популістами й правими.

Марін Ле Пен та Флоріан Філіппо (в центрі) Фото: сторінка Florian Philippot у facebook

Путінські гроші

Ще в 2011 році, в інтерв’ю російському «Коммерсанту» Марін Ле Пен зізнається, що «певною мірою захоплюється Путіним». Такі самі слова захоплення висловлює і її батько.

Для цих французів, що не люблять Європи, Америки і глобалізації, Путін видається справжнім героєм. Вони вважають його «сильним політиком» та силою, що може протистояти Брюсселю та «системі».

Кремль це вміло використовує. «Національному фронту» були обіцяні кредити в десятки мільйонів євро. Одним із кредиторів є Константін Малофєєв: російський олігарх, що брав безпосередню участь в анексії Криму та агресії на Донбасі, друг Гіркіна та Бородая. Іншим — First Czech Russian Bank — маловідомий банк, який Путін та його оточення використовують для своїх операції. 11 мільйонів НФ уже отримав — зокрема, як нагороду за визнання анексії Криму (французька преса публікувала зламане листування російських чиновників, які збиралися «віддячити» Ле Пен за визнання Криму).

В нещодавніх інтерв'ю Марін Ле Пен, схоже, відпрацьовувала російські гроші: референдум у Криму був «легітимним», а санкції з Росії треба негайно знімати, вважає вона. Серед політиків НФ багато тих, хто часто з'являється в російських медіа та буває в Москві – або в окупованому Криму.

Марін Ле Пен в інтерв’ю російському «Коммерсанту» зізналась, що «певною мірою захоплюється Путіним» Фото: Marine Le Pen officiel

Шанси на перемогу

Попри свою популярність, попри успіхи залучення лівого електорату і попри молодість і новизну багатьох головних облич, Марін Ле Пен буде складно перемогти на виборах 2017-го року. Якщо вірити соціології, у другому турі вона програє і Еммануелю Макрону, і Франсуа Фійону з розривом у 20-30%.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Хто переможе на виборах у Франції: Скандал із Франсуа Фійоном та «праймеріз» соціалістів»

З огляду на проросійськість Ле Пен та Фійона, головною мішенню для російської пропаганди стає саме Еммануель Макрон. І, схоже, на нього російські спецслужби активно шукатимуть компромат.

Якщо Ле Пен перемагає на виборах, це буде серйозним ударом по європейській конструкції. Вона хоче дружити з Путіним і Трампом — і натомість ненавидить Меркель; євро вона називає «валютою, створеною німцями для німців». Це може означати кінець франко-німецької дружби, на якій сьогодні тримається Європа. Натомість, перемога Макрона цю дружбу зміцнить — і Європу разом з нею.

У травні ми знатимемо, чим ця історія закінчилася. І чи крен «Національного фронту» в соціал-популізм дав йому очікувані результати.