Звільнений з полону так званої «ДНР» громадянин Росії Василь Деркач (ліворуч) виходить з автобуса на КПВВ «Майорське» в день обміну полонених, Донецька область, 29 грудня 2019 року
Фото:

EPA-EFE/VALERI KVIT

За матеріалом «Спектра»

Серед 76 полонених, повернутих Україні з в'язниць і колоній самопроголошених республік Донбасу 29 грудня минулого року, «Спектр» несподівано зустрів громадянина Російської Федерації. Пенсіонер із російським паспортом і квартирою в Зугресі ( місто в Донецькій області), що знаходиться сьогодні на непідконтрольній Україні території, дуже хоче повернутися додому.

За 6 років війни на Донбасі майже 80-річний Василь Іванович двічі встиг «присісти на підвал» у «ДНР», в 2014 і 2018 роках. Громадянина Росії тримали під арештом, судячи з усього, як «українського коригувальника», а вдруге, схоже, судили як «українського підпільника». Однак складається враження, що в перший раз його посадили просто помилково, а в другій — за вільнодумство.

Іловайський котел і «справа про шпигунство»

Василь Іванович Деркач багато років тому приїхав зі свого села в Запорізькій області до Макіївки вчитися в гірничопромисловому училище. Після училища разом з молодою дружиною поїхав працювати на Шпіцберген (архіпелаг в Арктиці). Потім довго працював на Норильському гірничопромисловому комбінаті імені А. П. Завенягіна.

Свою «північну» пенсію зустрів у Норильську, а 1996 року переїхав на Донбас, у містечко Зугрес неподалік російсько-українського кордону. Купив там однокімнатну квартиру, повністю її відремонтував, обставив.

Діти на той час виросли, дружина померла, Україна стала незалежною. Дуже не любить Василь Іванович першого президента України Леоніда Кравчука: «Він сказав, мовляв, півночі у мене в країні немає!». Тобто 80% північної надбавки до пенсії Деркачу в Україні не світило.

Тоді, привчений радянськими реаліями до щоденних побутових труднощів і навчений їх долати, Василь Іванович проявив кмітливість: зняв флігель у селі під містечком Матвіїв Курган у Ростовській області, отримав там реєстрацію і переоформив уже як росіянин свою велику «північну» пенсію. Від Зугреса до Матвієвого Кургану — кілометрів двадцять і один державний кордон.

В Україні пенсіонер посвідку на проживання теж отримав. До війни з картки «Ощадбанку Росії» вільно знімав пенсію відразу в гривні в будь-якому місцевому банкоматі.

Василь Деркач показує паспорт громадянина Росії
Фото:

SPEKTR.PRESS

Після початку воєнних дій на сході України в 2014 році за пенсією Василю Івановичу доводилося їздити в Росію, оскільки банкомати на непідконтрольних Україні територіях працювати перестали.

День першого арешту якраз був таким — «виїзним». Василь Іванович подзвонив у довідкову залізничної станції Іловайська, з'ясувати, як ходять електрички в Росію. Електрички не ходили, а через пару годин після дзвінка до нього в квартиру увірвалися чотири автоматники.

«Хто їх знає, цих людей, вони були всі з автоматами, але не всі в мундирах, відвезли мене в Донецьк, в колишню будівлю СБУ, і в підвал кинули. А там і каліки, і люди на милицях, хто і за що — не знаю», — згадує він.

Суть звинувачень Василю Івановичу не пояснили, але він припускає, що його визнали шпигуном тому, що він подзвонив у залізничну довідкову Іловайська саме 24 серпня 2014-го, коли там ішов бій.

Ймовірно, Деркача взяли як можливого коригувальника вогню. Але, оскільки «коригувальник» був явно застарий і глухуватий, його не вбили, а через «Ізбушку» (так у Донецьку тоді називали захоплений будинок обласного управління СБУ, в підвалах якого було місце ув'язнення) відправили «на окопи».

«Відвезли мене звідти в село Придорожнє на риття окопів — там таке вкопане в землю осине гніздо було, якісь блокпости, якісь ходи підземні, якісь гармати, розриви снарядів бачив... Моя задача була проста — пиляти дрова, щоб їжу готувати. Я вже як би полонений був, але годували нас тим же, що і вони їли, не кривдили в цьому».

За словами Василя Івановича, в підвалі, в якому його та інших ув'язнених тримали, він чув крики інших людей — їх катували.

«На моїх очах дівчинці молодесенькій... На колінах вона лежить... І він, цей поліцай, бере, ламає їй руку через коліно, уявляєте?» — розповідає Деркач.

Правозахисник Кудінов і перше звільнення

Про Василя Івановича «Спектру» розповів Олександр Кудінов. З ним Василь Іванович познайомився в тюрмі. Кудінов став відомий як правозахисник ще до війни, в 2013 році він захищав у Єйську єдиного вцілілого українського рибалку з потопленого російськими прикордонниками рибальського баркаса.

Кудінов був одним із найуспішніших волонтерів, які в хаосі перших років війни займалися розшуком зниклих і їх звільненням. 22 вересня 2014 року його захопили в полон і посадили в підвали тієї ж «Ізбушки».

«22 вересня 2014 року я дуже вдало потрапив у полон, пробув у підвалах 32 дні. Кинули мене в камеру, а там одразу чотири людини, яких я розшукував і про долю яких нічого не було відомо», — розповідає про ті часи Олександр Кудінов.

«У камері, куди мене кинули, за чотири дні до цього вбили охоронця Захарченка ("глави" самопроголошеної "ДНР"), відомого в місті кікбоксера. П'яний начальник охорони з позивним "Шахтар" забив його до смерті, він помер на руках людини, яку я добре знав — з мого селища, — розповідає Кудінов. — Звісно, намагалися цю смерть приховати, але загиблий був затриманий за порушення комендантської години, був тоді з друзями, тому приховати це не вдалося. Незабаром приїхав особисто Захарченко, всю зміну охорони прибрали, "Шахтар" поїхав у СІЗО, де і зараз, до речі, знаходиться. Ну, а в якості нової охорони заступили бійці, які пройшли Слов'янськ, їм не подобалося знущання над людьми, до того ж з'явився новий начальник тюрми».

Ми працюємо щодня, аби ви першими дізнавалися про новини в Україні та світі. Фондуйте у нашу діяльність на Спільнокошті, hromadske дійсно потребує вашої підтримки.
Правозахисник Олександр Кудінов
Фото:

з особистого архіву

На той час Василь Деркач уже встиг і посидіти в підвалі, і майже місяць попрацювати «на окопах».

«Мене переночувати кинули в четверту камеру, там я з Олександром Кудіновим познайомився», — каже Василь Іванович.

Кудінов вирішив допомогти пенсіонерові — для початку хоча би грошима:

«Камери були не дуже — стара засохла кров, гниють рани в людей, мотлох усілякий. Дійшло до того, що охорона цуралася у нас обшук проводити, — каже Кудінов. — Була якась сума, яку в мене вилучили, і в першу ж ніч я знайшов у камері якийсь бланк і на його обривку написав заяву на ім'я вже нового начальника в'язниці: "Із суми вилучених у мене грошей прошу видати Деркачу Василю Івановичу 500 гривень, оскільки йому потрібно дістатися Матвієвого Кургану для отримання пенсії, а його обібрали ополченці". Вранці мені вдалося передати цей папірець, і мене скоро вивели на зустріч із здивованим керівництвом в'язниці».

«Він мені каже: які гроші, вони ж вилучені? А я йому пояснюю як юрист: вилучені — не означає конфісковані, вони просто не знаходяться при мені, це гроші не ваші, це гроші мої, і я хочу ними розпорядитися саме так. Або давайте напишемо заяву зараз на ополченців, які відібрали у літнього Василя Івановича, громадянина Росії, пенсію за три місяці. Тоді при мені дістали пакет із моїми грошима, запропонували написати розписку за 500 гривень, і я, можна сказати, повернув собі контроль за своїми грошима і став видавати щось кожному, кого звільняли», — згадує Кудінов.

Деркача зрештою звільнили, але вкрадену пенсію так і не повернули.

«Гроші мені не повернули, не знали, хто і коли їх вкрав, не пам'ятаю вже, яка у мене тоді пенсія була, а ось перед другим арештом у мене вона була з полярною надбавкою вже 23 тисячі російськими грошима», — розповідає Деркач.

Невидані мемуари про Крим, МВС і друге звільнення

Вдруге Василя Івановича заарештували 16 квітня 2018 року. До нього в будинок знову увірвалися четверо автоматників і відвезли в камеру попереднього ув'язнення. Там Деркач одразу написав заяву з проханням організувати йому зустріч із правозахисником Олександром Кудіновим і скаржився на порушення своїх прав.

Відповідь так званого «міністерства внутрішніх справ «ДНР» на скаргу Деркача

На Василя Івановича склали протокол про «адміністративний арешт» на 30 діб відповідно до постанови так званої «ради міністрів "ДНР"» «Про невідкладні заходи щодо захисту населення від бандитизму та інших проявів організованої злочинності». Такі постанови були і в «ДНР», і в «ЛНР». За ними люди без суду і слідства сидять 30-60 діб.

Друге затримання Василя Івановича, найімовірніше, пов'язано з тим, що він вирішив написати для своїх дітей мемуари про Крим. Він заніс свої записи скопіювати і переплести в найближчий до будинку магазин в Зугресі.

«Я писав про долю Криму, кримського населення, — простодушно пояснює пенсіонер. — Посварилися же всі! Ми самі, росіяни, штовхаємо Україну в обійми НАТО! Я проти цього! Я ж не засуджував там "ДНР" або "ЛНР". Просто подивіться, як населення Криму постраждало, татари, інші... Україна відключила газ, електроенергію підірвала, залізницю перекрила, воду від'єднала», — говорить Деркач.

У магазині рукопис тримали тиждень, повернули без ксерокопіювання і палітурки назад. Однак Василь Іванович стверджує, що потім якась із сторінок його рукопису з'явилася як листівка на зупинці міського громадського транспорту.

Незабаром після арешту Деркача відправили в психіатричну лікарню, потім — у вересні 2018-го — знайшовся в місцевій «прокуратурі» слідчий, який сказав, що відмовляється підтримувати обвинувачення проти нього. Але його так і не відпустили. А ще через сім місяців, в березні 2019 року, Харцизький міський «суд» засудив Василя Деркача.

Олександр Кудінов розповів «Спектру», що на суді Василю Івановичу зачитали вирок: три з половиною роки позбавлення волі. Але на руках у Деркача документів із суду немає — перед тим, як відправити його на обмін у Київ, у нього відібрали вирок і частину записок про Крим.

У нього залишилися тільки два зошити щоденників, а також відповідь «заступника міністра МВС» на скаргу пенсіонера і написана від руки довідка про звільнення.

Довідка про звільнення, видана Василю Деркачу

Василю Івановичу інкримінували «дії, спрямовані на розпалювання ненависті або ворожнечі, а також приниження гідності людини або групи осіб за ознаками статі, раси, національності, мови і походження», а також «незаконне придбання та збут, зберігання, перевезення або носіння вогнепальної зброї». Крім того, в довідку вписана стаття 100 — це примусове ув'язнення в психіатричній клініці.

У підсумку в ув'язненні Василь Іванович провів 1 рік, 8 місяців і 11 днів. І стверджує, що про жоден масштабний обмін з Україною не знав.

Його запросили до адміністрації і запропонували написати прохання про помилування. Але чомусь сказали, що документи про звільнення йому видадуть тільки в Горлівці. Така, мовляв, процедура.

Довідка про звільнення була для Деркача дуже важливою — поки він перебував в ув'язненні, комунальні за квартиру не платив, без документа в такій ситуації ніяк, розстрочки по виплаті боргів не дадуть.

Уже в Горлівці пенсіонер дізнався про майбутній обмін із Києвом. Тоді, за словами Деркача, йому роз'яснили, що, оскільки він уже двічі в «ДНР» відсидів, то від третьої арешту в своєму Зугресі він зовсім не застрахований. А в Києві точно не посадять.

Довідку «ДНР» про звільнення Василя Івановича в Горлівці дійсно дали, ту саму, написану від руки не дуже розбірливим почерком. Вона тепер зберігається у Олександра Кудінова. Правозахисник роздумує, як повернути пенсіонера в рідну квартиру так, щоб його знову не заарештували.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile