Як Росія витискає Україну з морів і хто нам допоможе туди повернутися
Масштабні навчання «Сі Бриз» дають українським військовим важливий досвід співпраці з союзниками і водночас Росії сигнал про те, що Захід продовжує підтримувати Україну. Однак що сама Україна може протиставити Росії? І на яку реальну допомогу від НАТО можна розраховувати? Відповіді на ці запитання журналісти hromadske шукали протягом тижня на навчаннях «Сі Бриз—2021» і поза ними.
Росія: проти з 1997-го
«Схоже, що ціль навчань Sea Breeze — відпрацювання боротьби з сепаратистами. Водночас, на думку російських експертів, на навчаннях відпрацьовується блокада узбережжя і вторгнення на територію, охоплену масовими заворушеннями».
«На думку військових фахівців, з якими довелось розмовляти на цю тему, сценарій Sea Breeze є планом бойових дій „багатонаціональних сил“ НАТО з „сепаратистами“, яких підтримує „могутній сусід“».
Ні, це не фрагменти екзальтованих промов Дмитра Кисельова і Володимира Соловйова. Це статті 1997 року з «Коммерсанта» і «Российской газеты».
Вони ж цитують і легенду тодішніх навчань:
«У Помаранчевій республіці, що є частиною метрополії, сепаратисти захопили владу і завдяки підтримці могутнього сусіда проголосили незалежність. Для відновлення конституційного порядку у республіку на прохання уряду прибувають миротворчі сили НАТО».
І крізь десятиліття доносять до нас позицію Росії: «Міноборони Росії вважає проведення цих навчань в акваторії Чорного моря невиправданим і таким, що не сприяє зміцненню міжнародної довіри».
Наступного року у Кремлі передумають, і три російські військові кораблі візьмуть участь у «Сі Бризі». Це буде перша і остання участь Росії у цих навчаннях.
2021: відбити Зміїний
«Ми взяли досвід подій, які були у нас в Криму. І на основі цього сценарію відпрацювали сценарій навчань, щоб всі війська відпрацювали взаємодію. За легендою, супротивник висадиться на острові Зміїний, Тендрівській косі і у Бесарабії. Очікуємо висадку як повітряного, так і морського десанту», — розповідав начальник авіаційного синдикату навчань «Сі Бриз-2021» Анатолій Глиненко.
Цьогорічні навчання стали найбільш масштабними за весь час свого існування — у них узяли участь 29 держав. Спершу йшлося про 32, однак представники Республіки Корея, Тунісу і Марокко загубились десь між попереднім і остаточним списком учасників.
«Це дуже серйозна і дуже традиційна подія для України. Навіть беруть участь країни, які формально не мають відношення до України чи НАТО. Відпрацьовуються важливі завдання взаємодії з іншими флотами і військовими інших країн», — розповідає директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету ім. Мечникова Володимир Дубовик.
За його словами, після 2014 року навчання фокусуються на тому, що може статись, якщо Росія продовжить просування вглиб України. Відпрацьовуються різні сценарії, варіанти взаємодії і відповіді української армії на такий розвиток подій.
«З технічної точки зору навчання дозволяють налагодити взаємосумісність, а з політичної — довіру, — пояснює Ганна Шелест, директорка програм Ради зовнішньої політики «Українська призма». — І коли вже довіряють нашим Військово-морським силам, знають, як ми працюємо, що ми можемо робити, коли це персональні контакти, то це вкрай важливо. І на політико-дипломатичному рівні ми надсилаємо сигнал Росії, хто ми є, якою є наша присутність у Чорному морі і наскільки ми готові боротися за свої територіальні води».
Володимир Дубовик звертає увагу на те, що в останні роки у Чорному морі постійно чергує військовий корабель країн НАТО. І цим Росії також посилають сигнал, що Україна не одна.
«Це не означає, що якщо Росія нападе на Одесу чи на наші військові кораблі, то натівські кораблі вступлять у бій, але моральна підтримка для нас дуже важлива», — впевнений він.
«Росія перетворює Чорне море на Чорноморське озеро»
«Олешківські піски за ландшафтом дуже нагадують частину українського Донбасу і північ Криму. Як добирався саме цей полігон, до чого готувались?» — питає журналіст у керівника навчань «Сі Бриз — 2021» з українського боку Олексія Доскато.
«Ми не мали на увазі ландшафт, який нагадує Донбас або Крим, — запевняє Доскато, який поза навчаннями є заступником командувача Військово-морських сил. — Ми його обрали тому, що тут можна виконати весь спектр завдань, який стоїть перед багатонаціональною батальйонно-тактичною групою. Крім того, цей полігон є основним для підготовки українських морських піхотинців».
Та агресія Росії не обмежується лише окупацією Криму і частини Донбасу. Ганна Шелест виділяє кілька складових російської стратегії у Чорному морі.
«Перше — це намагання монополізувати Чорноморський регіон. Продемонструвати, що це „Чорноморське озеро“, і воно є російським. Друге — легітимізувати окуповані територіальні води. Всі їхні дії після захоплення українських кораблів свідчать про те, що вони намагаються щонайменше 12-мильну зону навколо Криму „забити“ за собою. Третє — не допустити членів НАТО до активної діяльності у Чорноморському регіоні. І взагалі мінімізувати навіть заходи сюди, зробити це для них небезпечним. Це роблять через мілітаризацію, провокації, закриття зон», — каже експертка.
Експерт Національного інституту стратегічних досліджень Артем Филипенко теж відзначає, що Росії вкрай важливо показати, що вона є господарем у Чорному морі. Мало того, ситуація там справді не на користь України і країн-членів НАТО.
«Росія хоче контролювати Чорноморський регіон. І фактично вона його контролює. Крім хіба що проток. Завдяки окупації і мілітаризації Криму вони мають можливість домінувати у Чорному морі», — каже Филипенко.
«Пілотне» Азовське море
Росія послідовно притискає Україну до власного узбережжя, закриваючи для неї військові і економічні можливості, які дає судоходство.
За двостороннім договором, Азовське море є внутрішнім морем двох держав, тож як українські, так і російські кораблі мусять мати безперешкодний доступ у всі його частини. Однак по факту Україна контролює лише окремі ділянки в акваторіях біля портів «Маріуполь» і «Бердянськ».
«На жаль, спостерігаємо затискання України і у Чорному морі, — каже директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик. — Кілька років тому Росія захопила наші нафтові вишки. Захід закрив на це очі. Також росіяни на місяць закрили частину Чорного моря, оскільки начебто проводять там навчання. Блокада Чорноморського узбережжя буде серйозним ударом по Україні — не лише у військових чи геополітичних питаннях, але й в економічних. Навіть через блокаду Азовського узбережжя потерпає наша економіка, треба шукати альтернативні обхідні шляхи сполучення, доставки вантажів».
Гроші від Британії та США і румунський досвід
З кількох сторін одночасно рухаються морські піхотинці. Чутно вигуки грузинською і англійською. Американські командири не добирають слів. «Та ну, ви що, це у них команди такі», — жартома коментують обсценну лексику колег українські військові.
За легендою, ці підрозділи України, США, Грузії і Молдови діють у глибокому тилу противника. Їхнє завдання — знищити блокпост, склади паливно-мастильних матеріалів і боєприпасів. Після цього оточити противника, знищити його і відійти до місця дислокації.
«Різниця між нами і американцями у тому, що вони більше покладаються на планування тактики, а ми — на рішучі дії», — каже після закінчення вправи командир роти окремого батальйону морської піхоти Ярослав Крикливий.
Та що потрібно Україні, щоб покладись можна було не тільки на рішучі дії бойових підрозділів?
«Це не секрет, особливо для росіян, що ми маємо насправді. У нас немає реальної зброї, яка може зупинити вторгнення з моря. Але дуже скоро, я думаю, не пізніше, ніж наступного року, у нас буде, за допомогою Сполучених Штатів, Сполученого Королівства кілька маленьких кораблів, „москітний флот“, але з реальними бойовими здібностями: з сучасними протикорабельними ракетами, сучасною електронною зброєю, що дозволить становити певну загрозу російським морським силам», — сказав 7 липня міністр оборони України Андрій Таран.
Велика Британія має надати Україні 1,25 мільярда фунтів на розбудову флоту. США профінансували посилення загонів морської охорони у Бердянську і Маріуполі на 4,5 мільйона доларів. А в Одесі збудують центр для підрозділу швидкого реагування Морської охорони за 12 мільйонів доларів.
«Стратегія Військово-морських сил України була ухвалена у 2018 році, — розповідає Ганна Шелест, яка була долучена до розробки цього документу. — Тоді виходили з достатньо невеликих амбіцій, розуміючи, які є ресурси. Зараз можна збільшувати амбіції, виходячи з можливості підтримки міжнародних партнерів. Від британських і американських колег ми постійно чуємо: „Скажіть, що вам потрібно?“ Вони хочуть зрозуміти, яка стратегія, і чим вони можуть допомогти».
Та навіть за найпотужнішої підтримки партнерів Україна не зможе зрівнятись за військовим потенціалом з Росією. Тож потрібно відповідати асиметрично, впевнений експерт Національного інституту стратегічних досліджень Артем Филипенко.
«Мета у тому (і це зафіксовано у всіх стратегічних документах), щоб ціна агресії для Росії була занадто високою. Як приклад можу навести Румунію. Це теж небагата країна, але вони витрачають кошти досить раціонально. Закупили вживані літаки F16, якими заміняють старі радянські “МіГи”. Закуповують протикорабельні ракетні комплекси, і так створюють зону свого контролю у Чорноморському регіоні. Вони закуповують артилерійські системи, системи ПВО», — розповідає Филипенко.
«Це те, що потрібно Україні — створити щит, щоб унеможливити агресивні дії з боку Росії», — переконаний він.
НАТО, Росія і червоні лінії
«Всього два постріли? Більше не буде?» — питають журналісти американських і українських військових про постріли з «ТОУ» — старого аналога «Джавеліна».
«Ні, тільки два», — відповідає Метью Шивада, капітан другої дивізії корпусу морської піхоти США.
«Вони хочуть більше», — пояснює йому природу питання хтось з українських військових.
Американець розводить руками і жестом показує, що це коштує гроші.
Те ж саме і з членством України у НАТО. Поки що ціна цього кроку для Заходу є занадто високою.
«Більшість країн НАТО підтримує Україну і навіть хоче покарати Росії за те, що вона робить щодо України. Але Україну вони підтримують як партнера — через навчання, хтось — через постачання летальної зброї», — каже Володимир Дубовик.
Проте в альянсі не вважають за можливе надавати Україні реалістичні перспективи членства, оскільки це може призвести до нової ескалації з боку Росії.
«Але з Росією тут така справа — якщо ти мʼяко з нею себе поводиш, то вона сприймає це як сигнал слабкості, і може піти на ескалацію. А з іншого боку, якщо ти з нею жорстко поводишся, вона також може піти на ескалацію. Тому Заходу важко обрати оптимальний шлях щодо України», — резюмує Дубовик.
А втім, деякі країни не стільки бояться нової Холодної війни, скільки заграють із Кремлем.
«Позиції всіх трьох країн-членів НАТО у Чорноморському регіоні між собою трохи не узгоджені, — пояснює Артем Филипенко. — Туреччина намагається прагматично вирішувати з Росією питання безпеки, закупівлі озброєнь. Болгарія теж сидить на геополітичному “шпагаті”».
Як приклад він наводить ініціативу Румунії, яка у 2016-му запропонувала створити у Чорному морі спільну флотилію країн-членів НАТО. Хотіла долучитись до цієї конфігурації і Україна. Але Болгарія від ідеї відмовилась.
«Я хотів би бачити у Чорному морі вітрильники, яхти і кораблі з туристами, а не військові фрегати», — сказав тоді прем'єр-міністр Болгарії Бойко Борисов.
При цьому країни, які приєднались до НАТО в останніх хвилях розширення (Болгарія разом з трьома країнами Балтії, Румунією, Словаччиною і Словенією стала членом Альянсу у 2004-му), керувались такою ж логікою, якою зараз керується Україна.
«Вони почували себе невпевнено, казали: „Ми в сірій зоні, ми в зоні вакууму безпеки. А ми хочемо вступити у НАТО, щоб убезпечити себе від загроз з боку Росії“. І зараз у нас та сама логіка. Але ці країни прийняли, а щодо України працює інша логіка. Червоні лінії, які Росія постійно малює перед Заходом, вони тут працюють», — констатує Володимир Дубовик.
***
До війни у штаб-квартирі НАТО не під запис казали журналістам: «Ви не станете членом НАТО, поки не домовитесь із Росією». Тепер домовлятись з Росією від України не вимагають, однак фактично саме її позиція є визначальною.
«У цьому і проблема — ми не можемо домовитись із Росією, — розводить руками Дубовик. — Сам факт існування незалежної потужної України поруч із Росією їх не задовільняє. Це і настрої еліт, і суспільна думка. І проблема не лише в Путіні — коли він піде, то ці настрої залишаться. Ця загроза була і до 2014-го, а після 2014-го вона набула нових рис».
«Формально ми кажемо, що Росія не має можливості блокувати членство України у НАТО. Але багато країн НАТО зважають на російську позицію, і не хочуть дратувати „ведмедя“», — констатує він.
- Поділитися: