Як влада Білорусі планувала вбивство Павла Шеремета. Інтерв'ю з офіцером, який оприлюднив прослуховування глави КДБ

Ігор Макар — офіцер, який оприлюднив «прослуховування» розмови голови КДБ Білорусі, який планував убивство Павла Шеремета, — розповідає кореспонденту «Новой газеты» про те, кому він сам передавав запис, хто застрелив Олександра Тарайковського 10 серпня в Мінську, які настрої в силових структурах і чому виводити спецпідрозділ «Алмаз» на вулиці є злочинним.

Запис розмови восьмирічної давності, в якому тодішній голова КДБ Білорусі Вадим Зайцев і двоє співробітників спецпідрозділу КДБ «Альфа» обговорювали майбутні вбивства щонайменше чотирьох громадян Білорусі, які перебувають за кордоном, був оприлюднений завдяки колишньому співробітнику іншого спецпідрозділу, який теж перебуває за кордоном. У цьому є певна майже художня завершеність.

Ігор Макар — колишній заступник командира бойової групи спецпідрозділу з боротьби з тероризмом «Алмаз» МВС Білорусі, а нині — представник громадянської ініціативи «Білоруський народний трибунал». У «Алмазі» він служив із 1998 по 2004 рік. Потім звільнився, увійшов до команди Олександра Козуліна під час президентських виборів 2006 року. Після тих виборів Олександр Козулін був заарештований під час акції протесту й повернувся додому, як ще кілька сотень мешканців Мінська. Тільки от Козулін повернувся додому не за 15 діб, а через два з половиною роки. А Ігор Макар встиг виїхати до Європи та попросити про політичний притулок.

Упродовж усіх проведених в еміграції років Ігор підтримував контакти з багатьма білоруськими силовиками. Один із них саме йому передав той запис із голосом Зайцева.

Ігорю, коли запис із розмовою Вадима Зайцева з двома співробітниками «Альфи» опинився у Вашому розпорядженні?

Запис я отримав від своїх анонімних джерел в КДБ тоді само, коли він був зроблений, — у 2012 році.

Ви вважаєте, що чинили правильно, коли тримали його в себе протягом вісьмох років?

Я не тримав його при собі. Коли я вперше прослухав цей запис, почув там прізвище мого друга Олега Алкаєва, колишнього начальника СІЗО №1 Мінська. Нас багато що пов'язує: ми обидва офіцери, обидва в різний час отримали політичний притулок, у нас є спільні інтереси й цілі. І я хотів насамперед врятувати йому життя, тим паче моє джерело сказало, що все дуже серйозно і скоро виконуватиметься. І я передав інформацію американським дипломатам.

Уже потім я дізнався, що Олегу Алкаєву, який живе в Берліні, телефонували з кримінальної поліції Німеччини, рекомендували не виїжджати з країни й навіть із Берліна, пропонували охорону. Від особистої охорони Олег відмовився, але зовнішнє спостереження велося. Щодо інших обговорюваних у цьому записі я нічого не знаю, але Олег мені говорив, що особисто попереджав Павла Шеремета. Він не знав змісту того запису, але оскільки його життю загрожувала небезпека, то він просто зіставив факти — книгу «Розстрільна команда» вони писали разом — і припустив, що Шеремету теж може загрожувати небезпека. Павло глибоко займався розслідуванням вибуху в мінському метро у 2011 році й узагалі був подразником для цього диктаторського режиму, тож він був попереджений. На жаль, Павла все-таки вбили.

Ви передали американським дипломатам тільки інформацію, що стосується вашого друга Олега Алкаєва, чи весь запис?

Я передав їм всю інформацію з усіма прізвищами.

Якщо Алкаєву телефонували з кримінальної поліції, отже, інформація повинна була піти й у всі інші країни, де перебували ті, чиє усунення обговорювали в кабінеті Зайцева. Як Ви гадаєте, чому українські спецслужби не відреагували ще тоді?

У 2012 році Павло ще тільки збирався переїжджати в Україну. Але я знаю, що інформація була передана й у Російську Федерацію, й Україні, і навіть до білоруського МЗС. До речі, тоді Вадим Зайцев і був звільнений із посади голови КДБ. Він якнайбільшими зусиллями намагався довести, що донезмоги відданий Лукашенку. Він давав інтерв'ю, в яких розповідав, що зробить усе заради Лукашенка, — власне, просився назад. Але в КДБ його не повернули.

Я знаю, що Ви підтримуєте взаємини з колишніми товаришами по службі та взагалі з силовиками з різних відомств. Які, на вашу думку, зміни зараз відбуваються в силових структурах? Я маю на увазі їхнє ставлення до Лукашенка.

Триває дуже серйозне зомбування. Тому самому ОМОНу й спецназу внутрішніх військ регулярно розповідають, що люди виходять на мітинги за литовські та польські гроші. Це потрібно для того, щоб силовий блок продовжував підтримувати режим і коїти злочини проти народу. Але, спілкуючись із колишніми колегами, можу сказати, що принаймні 30% співробітників силового блоку — МВС, КДБ, внутрішніх військ — просто пливуть за течією та намагаються ні про що не замислюватися. Якщо двоє співробітників між собою ще можуть зачіпати якісь політичні теми в розмовах, то троє — вже ні. Побоюються. Але саме ці 30% перейдуть на сторону народу, коли побачать, що переділ сил змінився, а режим похитнувся по-справжньому.

А якою мірою режим має похитнутися, щоб вони перейшли на бік народу? Щось же повинно стати спусковим гачком?

Не буду метляти та викручуватися, скажу як є. На сьогодні вже можна про це говорити. Всі прекрасно розуміють, що Лукашенко став справжнім подразником у суспільстві. Кожна згадка про нього дратує людей. Він став токсичним. І саме співробітники силових структур, які не скоювали злочинів або коїли якісь незначні злочини, ніде не зафіксовані, — вони вже зараз, нехай неофіційно, сприяють тому, щоб цей картковий будиночок склався. Натомість ті, які наробили злочинів, захищатимуть цей режим до кінця. Вони теж розуміють, що в майбутній вільній Білорусі не буде ОМОНу, «Алмаза», «Альфи» й вони перетворяться на вигнанців. Уже сьогодні в міліцейській формі містом краще не ходити — це ганьба. А коли цей будиночок нарешті складеться, розслідуватиметься все.

Буде детально розібраний кожен факт, кожне підняття кийка. Звичайно, криміналісти й інші служби, які не брали участі в репресіях, залишаться. І вони матимуть дуже багато роботи.

Ви самі служили в «Алмазі» на межі століть. Тоді це був справді елітний спецпідрозділ. А тепер його кидають на придушення протестів, і вже відомо, що смертельний постріл в Олександра Тарайковського 10 серпня біля метро «Пушкінська» зробив саме боєць «Алмаза».

9-11 серпня в Мінську працював весь особовий склад «Алмаза». Взагалі «Алмаз» — це підрозділ, який працює колективно. Це не оперативники, які можуть діяти й поодинці, «Алмаз» працює лише групою. На відео вбивства Тарайковського помітно, що будь-який співробітник «Алмаза» спокійно міг підійти й затримати його або скомандувати «Лягти!» або «На коліна!» Але цього ніхто не зробив, тому що «Алмаз» так натренований — їм простіше вистрілити, що ми й побачили.

Відправити «Алмаз» на розгін демонстрації — це все одно що поставити хірургів на збірку МАЗів, а робітників МАЗа — до операційного столу.

І ті, й інші, звісно, виконають роботу, якщо їм накажуть (а у випадку з «Алмазом» був наказ), але перші згублять виробництво, а другі — людські життя. Спецпідрозділ «Алмаз», у якого функціональні обов'язки не передбачають такої роботи, не мав права виходити на вулицю для розгону акцій протесту. Але бійці були відправлені туди, і в результаті ми бачили величезну кількість пострілів, бачили величезну кількість поранених, бачили вбивство на очах у людей, бачили закидання газовими та світло-шумовими гранатами, які теж завдають дуже серйозних тілесних ушкоджень. І за це «Алмаз» відповідатиме.

А які обмеження в застосуванні спецзасобів? Бійці ж напевне отримують інструкції?

Якщо ви робите постріл гумовою кулею або картеччю з відстані 20-25 метрів, це може закінчитися дуже сумно. Є заходи безпеки: дозволена стрілянина гумовими кулями з відстані 50 метрів і далі. Але на відео, де вбивають Олександра Тарайковського, відстань між бійцем «Алмаза» і самим Тарайковським не перевищує 10 метрів — і це з запасом. У людину, яка стоїть із підведеними догори руками в майці, без бронежилета і навіть без куртки, стріляють із 10 метрів — це розстріл. За інструкцією безпеки постріл слід робити в м'які тканини, щоб не було загрози життю і здоров'ю. Не можна стріляти в голову, в серце, в пах.

А постріл в Тарайковського був виконаний із порушенням усіх норм. Є такі самі інструкції щодо гумових кийків: не можна бити по кистях, по голові. У світлошумової гранати корпус зроблений із алюмінію, а сам детонатор — із твердого металу. І якщо ти перебуваєш неподалік від цієї гранати, то осколками металу можуть не тільки поранити, а й убити. Можу сказати, що інструкцій безпеки на акціях протесту взагалі ніхто не дотримувався, навіть не намагався. Це означає, що співробітники «Алмаза» спокійно вийшли виконувати таку роботу, знаючи, що не притягнуть до жодної відповідальності, як це вже було у 2006 й у 2010 роках. Вони думали, що у 2020-му все буде так само. Але вже не буде, і я вірю, що вони будуть відповідати.

Отже, той боєць, який стріляв із 10 метрів у Тарайковського, усвідомлював, що він його вбиває?

Зрозумійте, бійці з цією зброєю сплять, знають її від і до, щодня з неї стріляють на тренуваннях. Тому сказати, що не усвідомлював, буде неправильно. Усвідомлював, звісно. Але це означає, що він скоїв навмисне вбивство. І якщо в «Алмазі» зараз працюють такі люди, у мене немає коментарів.

Коли «Алмаз» став перероджуватися з елітного спецпідрозділу в банду озброєних гопників?

«Алмаз» сьогодні — це справжнє організоване злочинне угруповання. Я не злий на підрозділ. Я не збираюся принижувати бійців і говорити, що я хороший, оскільки пішов і став на бік народу, а підрозділ, відповідно, поганий.

Просто підрозділ із 2006 року втягувався в політичні дії через Лукашенка. У 2006 році командиром «Алмаза» був Микола Карпенков. Ця людина віддана Лукашенкові й буде виконувати будь-які накази. Він уже виконував — багато хто тоді, після виборів-2006, були побиті й арештовані. У цьому брав участь «Алмаз», і ніхто не був покараний. Як і в 2010 році, як і в серпні 2020 року.

Коли я там працював, нас одного разу також намагалися використовувати для можливого придушення акції протесту. У 2001 році в центрі міста відбувався мітинг проти Лукашенка, і ми сиділи в трьох мікроавтобусах біля його резиденції. Тоді виходив начальник служби безпеки та просив, щоб ми захистили їх. Він говорив, що служба безпеки, звісно, свою роботу виконає, але там працюють не такі професіонали, як ми. «Ми на вас дуже сподіваємося, — сказав він. — Потім ми все розглянемо, дамо квартири». Звичайно, ніхто з нами потім не розмовляв і жодних квартир не давав. Люди тоді — я точно не пам'ятаю — чи самі розійшлися, чи їх розігнав ОМОН. А ми просто поїхали на базу. І зараз я просто не можу уявити, що б ми там на площі могли утнути зі своєю зброєю. Зараз «Алмаз» виходив, звичайно, озброєним і бойовою зброєю — я бачив і автомат Калашникова, і «Глок», — але переважно у бійців були помпові рушниці. А коли я служив, із бойовою зброєю були всі. Особисто у мене — три види зброї: «Глок», МП-5 і «узі». А якби нас все-таки випустили розганяти акцію, що б ми робили? Стріляли з автоматів у беззбройних людей? Яке щастя, що нас все-таки повернули на базу!

Микола Карпенков, який очолив «Алмаз» у 2003 році, восени 2020 року як начальник державного управління з боротьби з організованою злочинністю і корупцією (ГУБОПиК) особисто трощив вітрини кав'ярні, що впустила демонстрантів, які втікали, згодом брав участь у викраденні й тортурах власника квіткового магазину Максима Хорошина, та ще й виступав на телебаченні з заявою про готовність застосовувати вогнепальну зброю, щоб прибрати демонстрантів із вулиць. Лукашенко цю старанність оцінив: призначив Карпенкова заступником міністра внутрішніх справ і командувачем внутрішніми військами. Ви встигли з ним попрацювати впродовж приблизно року. Ця людина завжди була такою — готовою піти розбивати вітрини й катувати людей?

Я з ним познайомився ще раніше: до «Алмаза», коли Карпенков працював у службі безпеки президента, я тренував його групу. Вони приїжджали до нас на базу тренуватися, і Карпенков завжди просив, щоб їх тренував я. Щодо биття вітрин, йому це було потрібно — щоб ГУОБПиК працював на вулицях у балаклавах, у цивільному одязі, в бронежилетах і з кийками. Вони били не лише скло, але й людей, причому дуже жорстоко.

А навіщо Карпенкову було потрібно, щоб ГУБОПиК опинився на вулицях? Адже в них геть інші функції.

Коли Карпенков був командиром «Алмаза», підрозділ справді виконував злочинні накази. Потім його підвищили й призначили в ГУБОПиК, де почалося все те саме.

Ті, хто служив із ним в різний час, не сумніваються, що ГУБОПиК займався й «кришуванням», і наркотиками. Повірте, це все ще спливе.

Нічого нового з Карпенковим цієї осені не відбулося: після серпневих виборів він виявив себе так само, як і після виборів 2006 і 2010 років. І зараз він досяг своєї мети, до якої йшов багато років: він заступник міністра й командувач внутрішніми військами. А Лукашенко йому довіряє — він бачить відданість.

Ви зараз називаєте себе представником білоруського народного трибуналу. Що це таке і які у цього трибуналу мети?

Білоруський народний трибунал — це громадянська ініціатива. Ми збираємо не просто інформацію, а докази злочиніврежиму, що вже скоєні й тривають досі. Якщо повернутися до того, від чого ми почали — від запису розмови про заплановані вбивства громадян Білорусі на території інших держав, — це акт державного тероризму.

У нас є й інші докази злочинів нинішнього режиму. Ми готуємо матеріали для світової спільноти й для майбутнього суду. Тому що коли Білорусь стане вільною країною, всі ці матеріали стануть основою багатьох кримінальних справ. Крім того, ми розробляємо програму допомоги тим, хто зазнав репресій через участь у протестах.

Запис, із якого ми починали розмову, був оприлюднений через вісім років після того, як з'явився. Чи є у Вас інші записи, які Ви маєте намір оприлюднити?

Звісно, є. І вони будуть оприлюднені дуже скоро. Пам'ятайте, у тому запису голова КДБ Зайцев каже: «Треба завдавати точкових ударів»? Так от, ми теж завдаватимемо точкових ударів по режиму й оточенню Лукашенка.

За підтримки «Медиасети»

Автор: Ірина Халіп, «Новая газета»