Як жінки стали рушійною силою білоруської революції

Поки більшість цивілізованого світу, зокрема й країни колишнього Радянського Союзу, рухалася вперед, Білорусь застигла майже на три десятиліття з одним лідером, залишившись без суттєвих позитивних змін.

Цим лідером став Олександр Лукашенко, який із 1994 року шість разів перемагав на президентських виборах, востаннє — 9 серпня 2020 року. Але багато людей вважає, що справжню перемогу, без фальсифікацій, Лукашенко здобув лише раз — у 1994.

Окрім політичного застою в Білорусі тривав застій гендерний. Хоча дискримінація за статтю в країні заборонена законом, Світовий банк каже, що білоруських жінок призначають на керівні посади у два з половиною рази рідше, ніж чоловіків. А за виконання тієї самої роботи їм платять значно менше.

У президентській адміністрації жінки час від часу обіймають керівні посади, але часто, на думку правозахисників, це відбувається для створення фасаду реальної ситуації, яка набагато сумніша.

Та попри це саме жінки стали рушієм змін під час багатотисячних протестів у серпні 2020 року після виборів президента, офіційні результати яких не визнали ЄС та Велика Британія. Розповідаємо, як і чому це відбулось.

Жіноче тріо проти диктатора

Коли перед останніми президентськими виборами Лукашенко почав боротьбу з політичними конкурентами, у Білорусі з'явився небачений протестний рух на чолі з трьома жінками. Дві з них — Світлана Тіхановська та Вероніка Цепкало — почали з'являтися в публічному просторі, коли їхнім чоловікам заборонили балотуватися.

Пізніше чоловіка Тіхановської заарештували разом з іншим кандидатом — банкіром Віктором Бабариком. Керівниця політичної кампанії Бабарика, Марія Колеснікова, об'єдналася з Тіхановською та Цепкало, щоб побороти «останнього диктатора Європи».

Разом вони створили кампанію, яка пройняла всю країну та вселила надію на демократичні зміни.

Хоча патріархальні настрої глибоко вкорінились у колишній радянській країні, Білорусь тепло прийняла це жіноче тріо. А Тіхановську, яка виступила кандидаткою від опозиції, почали називати «білоруською Жанною д'Арк».

У відповідь на посилення опозиції від жінок режим Лукашенка розпочав мізогіністичну (жінконенависницьку — ред.) кампанію проти політичних активісток, яка включала домагання, погрози сексуальним насильством і тим, що соціальні служби заберуть їхніх дітей.

За даними Amnesty International, у південно-східному місті Гомель одній активістці погрожували зґвалтуванням прямо у відділку міліції. А 20 червня Лукашенко заявив, що коли жінку оберуть президенткою, вона «впаде, бідолаха».

Проте всі ці зусилля не змогли придушити рух підтримки кандидатури Тіхановської, що наростав по всій країні — хоч вона й казала, що не має політичних амбіцій, а йде на вибори лише заради чоловіків, які не змогли взяти участь у виборах.

Політична програма Тіхановської зачіпала корупцію та слабку реакцію Лукашенка на пандемію COVID-19. Але її першочергова мета — зробити вибори в Білорусі вільними та чесними. Цього країна не бачила протягом десятиліть.

Затримання, катування та протистояння

Від початку протестів тисячі людей (імовірно за наказом лідера країни) були затримані, побиті та піддані катуванням. Щонайменше двоє загинули від рук міліції, сотні зазнали поранень, десятки пропали безвісти.

Відтоді Тіхановська та Цепкало були змушені покинути Білорусь. Попри це їхня підтримка на національному рівні продовжує рости.

Зокрема минулого тижня сотні жінок, одягнених у біле, сформували живі ланцюги в Мінську на знак протесту проти насильства з боку ОМОН на мітингах.

hromadske було поруч, коли вони стояли довгими, здебільшого мовчазними колонами.

«Віримо, можемо, переможемо!» — скандували учасниці протестів. Перехожі підносили руки догори й показували знак «перемога». Цей жест — стиснутий кулак і форма серця — стали символікою опозиційної кампанії.

Міліція намагалася розігнати мітинг, але їхні погрози заглушили сигнали автомобілів, які лунали на підтримку протестувальниць. Жінки намагалися подарувати міліції троянди, та офіцери не приймали квітів.

Серед мітингувальниць була й Катерина. Вона сказала, що вийшла на вулицю, бо настав час жінок.

«Багатьох моїх знайомих забрали до каталажки, — сказала вона. — Я не знаю, де вони тепер. Ніхто не відповідає, немає телефонів. Якщо мужиків забрали, то ми будемо з жінками тут».

Готова керувати нацією

Білоруські протести здебільшого є безлідерними. Колеснікова — єдина з трьох жінок, яка залишилася в Білорусі. Минулими вихідними вона закликала працівників міліції та державних службовців приєднатися до протестів, пише The Guardian.

Знімки військових і міліціонерів, які викидають уніформу в смітник, заполонили соціальні мережі. Команда Тіхановської публічно підтримала тих, хто покидає службу, сказавши, що вони зможуть працювати в «новій, вільній Білорусі».

З Литви, куди опозиційна кандидатка виїхала після погроз на батьківщині, Тіхановська заявила, що готова очолити Білорусь.

«Ви віддали мені свої голоси, я дуже ціную це. Ми всі хочемо вийти з нескінченного кола, у якому опинилися 26 років тому», — сказала колишня вчителька в шестихвилинному відео, яке опублікували 16 серпня.

«Я готова взяти на себе відповідальність і виступити в цей період як національний лідер для того, щоб країна заспокоїлась і відновила нормальний ритм. Щоб ми звільнили всіх політичних в'язнів і швидко підготували законодавчу базу та необхідні умови для організації нових президентських виборів — реальних, чесних і прозорих виборів, які будуть однозначно прийняті світовою спільнотою».

Авторки: Наталі Віхров і Марія Романенко, за підтримки Медіамережі