ENRU
BBC

Єрусалим Трампа: крок у бік миру чи стрибок до прірви війни?

Близький Схід захлеснула хвиля антиамериканських протестів, водночас в Ізраїлі — святкують. Президент США — країни-посередника у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту — одноосібно визнає Єрусалим столицею Ізраїлю. Це суперечить Резолюціям ООН, згідно з якими східна частина міста — це окупована Ізраїлем територія. Усе відбувається на тлі масового заселення ізраїльтянами палестинських територій поблизу міста-святині трьох релігій.

Чи може рішення Трампа спровокувати нову хвилю збройного спротиву? Як це позначиться на врегулюванні конфлікту? Можливо, це спроба адміністрації Трампа перезапустити мирний процес на Близькому Сході в нетрадиційний спосіб? Що означає це місто для ізраїльтян і палестинців? На ці питання відповідає експерт-міжнародник Олександр Мішин.

«Непопулярне рішення», яке давно назріло

США вдалися до радикального одностороннього кроку з метою показати всьому світу, що арабо-ізраїльське протистояння потрібно припинити за будь-яку ціну. На кордонах Ізраїлю має настати мир, фінансовим донором якого виступатимуть багаті арабські країни, яким потрібно посилено готуватися до протидії іранській загрозі.

Перенести посольство США до Єрусалима й визнати його столицею Ізраїлю — такою була одна з пріоритетних передвиборчих обіцянок Трампа. Виконавши її, президент США укріплює довіру в очах виборців, які сповідують юдаїзм та християнство, напередодні важливих виборів до Конгресу восени наступного року. Водночас, згідно з опитуваннями Gallup, 56% американських респондентів не мали власної позиції щодо статусу Єрусалима. З-поміж тих, хто визначився: 24% — «за», 20% — «проти».

Різкий крок з визнанням Єрусалима — реверанс у бік проізраїльського лобі й спонсорів передвиборчого штабу Трампа. Зокрема американського мільярдера єврейського походження Шелдона Адельсона, який інвестував 25 мільйонів доларів у передвиборчу кампанію Трампа, а потім виділив додатково 5 мільйонів для його інавгураційного комітету. Це найбільший подібний внесок в історії США. Адельсон є одним з ключових лобістів визнання Вашингтоном столичного статусу Єрусалима.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Місто розбрату: що потрібно знати про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю

Рішення Трампа щодо Єрусалима юридично не нове. Він увів у дію Акт Конгресу щодо посольства в Єрусалимі (Jerusalem Embassy Act), схвалений у жовтні 1995 року. У документі зазначається, що  «Єрусалим буде визнано столицею Держави Ізраїль», отже туди з Тель-Авіва потрібно перенести американське посольство. Ще один схвалений Конгресом документ — Акт уповноваження в міжнародних відносинах (Foreign Relations Authorization Act) від 2002 року передбачає: якщо громадянин США народився у  Єрусалимі, країною народження необхідно записувати Ізраїль.

Плакат на фасаді будинку в центі Єрусалима висловлює подяку американському президентові Дональду Трампу — «Боже, благослови Трампа. Від Єрусалима (столиці Давида) до Вашингтона» (у 1000 до н. е. цар Давид проголосив Єрусалим столицею своєї держави), 7 грудня 2017 року Фото: EPA-EFE/ABIR SULTAN

Чотири аргументи Конгресу США

Аргументація конгресу наступна: по-перше, кожна держава має суверенне право самостійно визначати власну столицю на будь-якій частині своєї території. По-друге, Єрусалим фактично і є столицею від часу проголошення держави Ізраїль — там розташовані резиденція президента, будинок Кнесету, Верховний Суд, міністерства й інші урядові установи. По-третє, коли місто було поділеним між Ізраїлем та Йорданією в період 1948-1967 років, євреї потерпали від того, що не могли відвідувати свої святині у Східному Єрусалимі.

З 1967 року, відколи Єрусалим став об’єднаним містом під єврейським контролем, Ізраїль надає гарантії вільного доступу до святих місць вірянам усіх релігій. Аргументація не ідеальна з огляду на те, що східні кордони Ізраїльської держави донині остаточно не зафіксовані.

Уряд Ізраїлю провадить політику побудови єврейських поселень на території Західного берега ріки Йордан, який належить палестинцям, а це є формою дискримінації прав арабського населення. Режим доступу мусульман до їхніх святинь на Храмовій горі в Старому місті в Східному Єрусалимі не до кінця врегульований. Усі ці перепони мають значення для процесу Близькосхідного врегулювання, в яких США залучені в статусі посередника. Саме тому президенти Буш-молодший та Обама відкладали введення в дію акту Конгресу. Трамп зволікати не став.

Президент США Дональд Трамп біля Стіни плачу в західній частині Єрусалима під час його робочого візиту до країн Близького Сходу, 22 травня 2017 року Фото: EPA/RONEN ZVULUN/POOL

Проте Вашингтон не перший, хто наважився на такий крок. У квітні 2017 року Західний Єрусалим ізраїльською столицею визнала Росія. Водночас у заяві російського МЗС чітко зазначалося, що Східний Єрусалим має стати столицею Палестинської держави. Однак переносити посольство з Тель-Авіва Москва наразі не планує. У травні 2017 року парламент Чехії визнав Єрусалим столицею Ізраїлю та засудив антиізраїльскі резолюції, схвалені ЮНЕСКО щодо проблеми контролю над Храмовою горою. Увесь Єрусалим столицею Ізраїлю визнала тихоокеанська острівна держава Вануату (вона також, не без участі Москви, визнала незалежність Абзахії, що лишається частиною Грузії).

Сьогодні не часто згадують, що посольства іноземних держав певний час уже працювали на території Західного Єрусалима й були винесені за межі міста лише після схвалення в 1980 році Резолюції Ради безпеки ООН № 478. Відповідно до цього документу 13 держав — Болівія, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Домініканська Республіка, Еквадор, Сальвадор, Гаїті, Нідерланди, Панама, Уругвай та Венесуела — перенесли дипломатичні місії з Єрусалима до інших міст країни. Заразом від 1984-го по 2006-й в Єрусалимі працювали посольства Коста-Ріки та Сальвадору, а до 2009 року в єрусалимському передмісті Мавассерет Ціон містилося посольство Венесуели. В Єрусалимі розташована резиденція президента Ізраїлю, отже іноземні посли мають вручати вірчі грамоти саме тут, а не в Тель-Авіві.

Попри запевнення адміністрації Трампа, що зміна статусу Єрусалима мінімального вплине на арабо-ізраїльські переговори, міжнародна реакція на це рішення скидалася на справжній землетрус. Найбурхливіше відреагували самі палестинці та мусульманські країни, не стоїть осторонь і переважна більшість світової спільноти. Важливо зрозуміти, чому все так?

Місто, яке змінює своє обличчя

Місто Єрусалим має фантастичне сакральне значення для трьох релігій, адже на його території — святі місця християн, мусульман та юдеїв. До завершення Першої світової війни Єрусалим був у складі Оттоманської імперії та не мав якогось особливого статусу. Від 1922 року мандатом на управління Палестиною володіла Велика Британія, яка контролювала місто до 1947 року.

Саме тоді ухвалили Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН № 181, що передбачала поділ Палестини на дві держави: арабську та єврейську. Уся територія країни ділилася на 8 частин. Ізраїль і Палестина мали контролювати по три регіони, тоді як місто Яффо (тепер частина Тель-Авіва) мало бути під спільним контролем арабів та євреїв, а Єрусалим — під контролем адміністрації ООН з особливим міжнародним режимом. Місто хотіли демілітаризувати, а за 10 років планували провести референдум серед місцевого населення щодо його приналежності.

Проте ні араби, ні ізраїльтяни не бажали віддавати Єрусалим під міжнародний контроль, уважаючи місто майбутньою столицею для кожної з утворюваних держав. Події першої арабо-ізраїльської війни, коли після проголошення незалежності Ізраїлю 14 травня 1948 року збройні сили Трансйорданії (сучасна Йорданія з 1950 року), Єгипту, Сирії, Іраку та Лівану напали на новостворену єврейську державу, остаточно заблокували можливість утілення плану поділу Палестини. По завершенні бойових дій Єрусалим став поділеним містом, так само, як Берлін. Західна частина лишилася під контролем Ізраїлю, Східний Єрусалим анексувала Трансйорданія. Водночас суверенну Палестинську державу так і не утворили.

5 грудня 1949 року Ізраїль проголосив Єрусалим своєю столицею, у відповідь Трансйорданія привласнила підконтрольній частині міста статус «другої столиці». Йорданська окупація Східного Єрусалима була надзвичайно принизливою для євреїв. Їм не давали змоги відвідувати святі місця, зокрема Стіну плачу, знищили або сплюндровали 58 синагог у Старому місті. Арабський легіон використовував надгробне каміння з могил цвинтаря на Оливковій горі для будівництва доріг та вбиралень.

Ортодоксальні юдеї під час молитви в день юдейського свята Песах біля Стіни плачу в Західному Єрусалимі, 13 квітня 2017 року Фото: EPA/ABIR SULTANПалестинські жінки моляться біля мечеті аль-Акса — мусульманського храму на Храмовій горі в Старому місті Єрусалима, 19 липня 2017 року. На стіні згори — ізраїльські поліцейські. Ізраїль посилив заходи безпеки в місті через низку атак на початку липня 2017 року Фото: EPA/ATEF SAFADI

Возз’єднання Єрусалиму в його сучасному вигляді відбулося після перемоги Ізраїлю над арабами в «Шестиденній війні» 1967 року. Тоді Ізраїль анексував Східний Єрусалим та проголосив суверенітет над об’єднаним містом. В ООН засудили декларацію, відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН Східний Єрусалим донині вважається окупованою територією.

Відтак уже півстоліття, з 1967-го року уряд Ізраїлю робить усе можливе, щоб унеможливити звільнення Східного Єрусалиму від Ізраїлю. Передусім через демографію. До 1967 року кількість арабів та євреїв в Єрусалимі була рівною, а в східній частині переважно жили араби, нині ж відбувається активне єврейське заселення міста. За планом ізраїльського уряду, до 2020 року кількість арабів в Східному Єрусалимі вже буде меншою, ніж кількість громадян Ізраїлю.

На сьогодні у 20 кварталах на сході міста мешкають понад 278 тисяч євреїв (53% від усього єврейського населення міста). Щоб будувати нові єврейські поселення в арабів, які живуть на території Західного Єрусалима, вилучають землі, прилеглі до східної частини міста. Арабам Єрусалима нав’язують ізраїльські паспорти та відбирають йорданські та палестинські документи.

Столичний статус Єрусалима закріплений у законі «Єрусалим — столиця Ізраїлю», схваленому Кнесетом у 1980 році. Цей акт легалізує поселенську політику уряду, яка активно провадиться чинним прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньяху. Він скасував мораторій на будівництво поселень на Західному березі ріки Йордан. Лише в період 2009-2011 років увели в експлуатацію 28 тисяч нових помешкань для 103 тисяч поселенців. З них 60% — у Східному Єрусалимі. Спроби адміністрації Обами зупинити будівництво нових поселень ефекту не мали. Ба більше, у 2013 році Нетаньяху затвердив «план інтенсифікації»  поселенської політики, щоб «посилити єврейський характер Єрусалиму». Допоки уряд Нетаньяху та партії «Лікуд» лишатиметься при владі, Ізраїль блокуватиме формулу «дві держави для двох народів». У політичній програмі «Лікуду» чітко зазначається: «Єрусалим навіки неподільна столиця Ізраїлю». Отже, сподівання палестинців щодо Єрусалима наразі лишаються лише сподіваннями.

Громадське поспілкувалося з журналісткою-міжнародницею, яка висвітлює події на Близькому Сході й нині перебуває на Західній території річки Йордан.

У чому цінність Єрусалима для палестинців?

Так само, як і ізраїльтяни, представники палестинської сторони висувають претензії на Єрусалим, конкретно на Східну частину, що має стати столицею Палестинської держави. У Декларації про незалежність Організації визволення Палестини від 1988 року стверджується, що Єрусалим, включно з Храмовою горою, повинен бути столицею Держави Палестина. У 2002 році голова Палестинської національної адміністрації (ПНА) Ясір Арафат підписав Основний закон, де зазначається, що «Єрусалим є столицею Палестини».

Позиція палестинців полягає в тому, що окупований Ізраїлем Східний Єрусалим у кордонах до 1967-го року має бути столицею Палестини, а Західний Єрусалим — Ізраїлю. Обидві сторони наділяються повним суверенітетом над відповідною частиною міста, де діятиме окремий муніципалітет. Також має працювати спільна змішана «рада розвитку».

Угода «Осло-1» від 1993 року щодо врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту передбачає, що остаточний статус Єрусалима повинен бути визначений на переговорах між урядом Ізраїлю та палестинською адміністрацією. Тоді як до фінального укладання мирної угоди, офіційної присутності палестинців у місті не буде, тільки торговельний офіс. Відтоді питання статусу Єрусалима лише раз розглядалася на переговорах найвищого рівня — у 2000 році в американському Кепм-Девіді. Тоді президент США Білл Клінтон запропонував передати Східний Єрусалим під суверенітет Палестини.

Щодо статусу Храмової гори, Ізраїль мав би контролювати Стіну плачу, а Палестина — комплекс мечетей аль-Акса та Куббат ас-Сахра. Але ізраїльтяни хотіли отримати право побудувати ще одну культову споруду («Новий храм») у нижньому ярусі Храмової гори, й переговори зайшли у глухий кут.

Відтоді спроби вирішити питання статусу Східного Єрусалима безрезультатні. Президент Палестинської держави Махмуд Аббас заявляє, що будь-яка угода, яка не називає Східний Єрусалим столицею Палестини, неприйнятна. Чинний ізраїльський уряд уважає, що палестинці не можуть висувати вимоги щодо столиці, бо «їхньої держави не існує».

Наводяться наступні болісні для палестинців тези. По-перше, Палестинська держава за адміністрації Аббаса не має чітких територіальних меж і неспроможна ефективно контролювати всю територію Палестини. У Секторі Гази діє окрема адміністрація на чолі з ХАМАС, а 60% Західного Берегу ріки Йордан перебуває під контролем Ізраїлю.

По-друге, досі не з’ясували, кого ж уважати населенням Палестинської держави. Репрезентуючи інтереси всіх палестинців, керівництво держави не надає громадянства палестинським біженцям, зокрема й тим, які живуть на самих палестинських територіях.

По-третє, Палестинська держава не має повноцінного міжнародного визнання та не є повноправним членом ООН. Вона не отримала міжнародного визнання з боку трьох постійних членів Ради безпеки ООН — США, Франції та Великобританії, також Палестину не визнають Японія та більшість держав-членів ЄС. Виключенням є Швеція, що у 2014 році стала першою державою ЄС, яка проголосила визнання Палестини (не враховуючи країни, що визнали Палестину до набуття членства в Євросоюзі).

Рішення Швеції стало викликом для більшості держав «першого світу» й порушило їхню єдність. Але водночас вдихнуло життя в мирний процес, де Палестина була б рівноправною стороною перемовин. Проте рішення президента Трампа щодо визнання Єрусалима столицею Ізраїлю ці переговори, схоже, призупиняє.

Палестинські протестувальники під час сутичок з ізраїльськими військовими на контрольно-пропускному пункті біля міста Наблус на Західному березі Йордану, 7 грудня 2017 року Фото: EPA-EFE/ALAA BADARNEHІзраїльські військові ведуть затриманого палестинського підлітка — учасника акції протесту в місті Наблус на Західному березі Йордану, 7 грудня 2017 року Фото: EPA-EFE/ABED AL HASHLAMOUN

Мирні переговори чи інтифада

Трамп називає зміну статусу Єрусалима суто технічним моментом. В Ізраїлі ж рішення тлумачать як історичну подію. Влада Ізраїлю називає перенесення посольства США до стародавнього міста передвісником миру на Близькому Сході. Бо якщо всі держави світу перенесуть туди посольства, «вороги Ізраїлю усвідомлять, що з євреями немає сенсу більше вести війну». Радники Трампа переконані, що прем’єр-міністр Нетаньяху відтепер буде гнучкішим під час переговорів з арабами. Є чимало спекуляцій, що США готують новий мирний план для Палестини, що заперечує ідею двох держав. Усе ж останні опитування суспільної думки в США, опубліковані Gallup, свідчать, що понад 65% опитаних американців віддані ідеї втілення в життя мирного плану 1947 року щодо Палестини, тобто створенню двох держав: для арабів та євреїв. Проти — 10%, утрималися — 25%.

Та палестинцям треба буде змиритися з тим, що їхня держава не матиме столиці в омріяному Єрусалимі, максимум на що вони можуть сподіватися — це передача Йорданією прав на опіку над культовими об’єктами Храмової гори. Столицею Палестини може бути передмістя Єрусалиму — Абу-Діс, де вже звели будівлю палестинського парламенту. Або місто Газа, якщо реалізується проект розширення Палестинських територій у межах проекту «Велика Газа».

Нова палестинська інтифада — збройне захоплення території — не має перспектив. Палестинці розколоті на помірковану течію на чолі з Махмудом Аббасом і радикальну на чолі з лідерами руху ХАМАС. А як засвідчує досвід останніх десятиліть, Ізраїлю не складно стримувати розпорошених палестинців. Розколотий і мусульманський світ. Арабо-ізраїльське протистояння вже давно не має такої ваги, як протистоянні шиїтів та сунітів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Битва титанів: що значить протистояння Ірану з Саудівською Аравією

Нині для арабів набагато більша загроза — це Іран. Через блокаду Катару чотирма арабськими країнами — Саудівською Аравією, ОАЕ, Бахрейном та Єгипетом — палестинці не мають фінансової підтримки, щоб вести тривалий спротив.

Тож галасливі антиізраїльські заяви президента Туреччини Ердогана нагадують радше акцію підвищення власного рейтингу в середині країни. Насамкінець, треба навести думку арабів, які мешкають в Єрусалимі. Опитування арабів, які мешкають у Східному Єрусалимі, проведене американським «Близькосхідним центром Пехтер» у 2011 році засвідчило, що 39% з них віддали б перевагу громадянству Ізраїлю, і лише 31% — Палестини.

У Вашингтоні старший радник Трампа, його зять Джаред Кушнер та спецпредставник Джейсон Грінблатт працюють над фінальним проектом арабо-ізраїльської мирної угоди. Американська сторона обіцяє презентувати його в середині наступного року. У новому плані йтиметься про статус Єрусалиму, кордони, безпеку, майбутнє єврейських поселень і долю палестинських біженців. США повинні закликати Саудівську Аравію та інші арабські держави Перської затоки надати палестинцям відчутну фінансову допомогу.

Трамп та його оточення вважають, що антиамериканська хвиля довкола «Єрусалимської декларації» скоро відхлине, а лідери палестинців самі будуть задоволені пропозиціями, які вже дуже скоро отримають для вивчення. Отже, не виключено, що палестинці отримають шанс на власну державу в тому вигляді, який задовольніть Ізраїль.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ повний випуск програми Громадське.Схід, зокрема про те, чи безпечно їхати відпочивати на свята до Ізраїлю та Близького Сходу?