«Весь час попереду — це час для української церкви»: Євстратій Зоря — про поділ обов’язків, парафій і ліберальні реформи

Отримання томоса — це як весілля, після якого в об'єднаних православних починається подружнє життя. Із побутовими турботами: кому гроші, кому приходи, а хто говоритиме від імені церкви. Православна церква України зібралася на перший синод, обрала керівництво та поділила обов'язки. Чи готова новостворена церква до реформ, якою мовою правитиме, що думає про зміну церковних традицій та чому Філарет досі носить патріарший кукіль? Про це Євстратій Зоря — член синоду об'єднаної православної церкви в Україні розповів в інтерв’ю Громадському.

Хто тепер очолюватиме приходи

Ви залишаєтеся з тими ж регаліями, але вже в новій церкві. Прихід ваш залишається. Приходи не ділили на синоді.

Так, це одне з рішень синоду. З одного боку, зрозуміло, є певні канонічні норми і традиції, які визначають територіальний принцип організації церковного життя, щоб не було перекриття канонічних повноважень, на одній території за канонами є тільки один єпископ. Але в реальності ми бачимо, наприклад, у Вінницькій області...

Троє єпископів. Один навіть митрополит.

Два митрополити і один архієпископ. Є єпархія, яка прийшла з Московського патріархату, є єпархія, яка з Київського патріархату, і є єпархія автокефальної церкви. Канон передбачає, що парафія не повинна підпорядковуватися двом єпископам одночасно. І це не порушується. Ті парафії, які були в єпархії з Київського патріархату, далі підлягають архієпископу Михаїлу. Ті, що з Московського — митрополиту Симеону. Ті, які з автокефальної церкви, — митрополиту Роману. І тут переплетення повноважень чи якогось хаосу немає.

Громади визначаються зараз. Відповідно до закону, який з 31 січня набув чинності, громади мають можливість добровільно вийти з Московського патріархату та увійти до єдиної православної церкви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Відійди від мене, нечисть!» Рада ухвалила закон про перехід релігійних громад. Як це було і що означає

Скільки в Україні парафій

Ви взагалі оцінювали надбання церкви? Скільки зараз є приходів, парафій? Бо на цю тему дуже багато спекуляцій. Щодня говорять: кілька приходів перейшло до об'єднаної церкви. Але скільки це зараз на противагу тому ж Московському патріархату?

Останні опитування кажуть про те, що українську церкву підтримують близько 45 відсотків вірян, московський патріархат — 15 відсотків. Решта — це ті, які називають себе просто православними, але чітко не відносять себе до тієї чи іншої конфесії.

Що стосується кількості парафій, громад. По-перше, треба розуміти, що, за українським законом, 10 осіб вже можуть зареєструвати парафію...

Фактично, капличка, якщо люди моляться...

Одна капличка чи невеликий храм у селі, чи великий храм у місті, чи навіть кафедральний собор, куди приходять десятки тисяч людей на свята, в статистиці — це одна одиниця. Тут потрібно відчувати баланс між статистикою зареєстрованих релігійних громад і підтримкою з боку вірян, з боку громадян України.

І ще один важливий момент: у 90-ті роки та на початку 2000-х з боку державної влади була спеціальна вказівка, щоб у кожному населеному пункті зареєстрували громаду Московського патріархату. Діяла вона реально чи не діяла — це інше питання.

Потрібно провести облік, зробити ревізію. Але я пам'ятаю, що задовго до історії з Томосом 10 тисяч парафій було в Московському патріархаті...

В Московському патріархаті зареєстровано близько 11 тисяч релігійних громад. У нас було понад 5 тисяч. І десь близько півтори тисячі — в Української автокефальної православної церкви. Тобто зараз можна приблизно сказати, що в єдиній українській церкві є близько 7 тисяч релігійних громад, тоді як у Московському патріархаті приблизно 11 тисяч залишається. Раніше співвідношення було вдвічі більше на користь МП, зараз ситуація вже змінилась. І що дуже важливо: весь час попереду — це час для української церкви.

Я пам'ятаю часи, коли на Черкащині, де я народився і зростав, у 1992 році було дві громади Київського патріархату — в Черкасах і Чигирині. Все. Зараз у Черкаській єпархії вже налічується близько 200 громад Київського патріархату. Так само, наприклад, на Чернігівщині, де я є єпархіальним архієреєм. Українська церква починалася з парафіян, які під П'ятницькою церквою в центрі Чернігова на столику відправляли богослужіння, бо їх навіть у храм не пускали. Зараз там понад 140 громад. Тобто за ці роки церква зросла.

Точка неповернення пройдена. Насправді томос можна порівняти навіть із Декларацією Незалежності України.

Для православної церкви в єдиній державі бути єдиною структурою — це природно. Як неприродний стан розділення України, який Росія спровокувала, так само і неприродний стан розділення церкви.

Тобто ви маєте на увазі, що Московський патріархат чи російська церква в Україна просто зникне з часом?

Я не думаю, що вона абсолютно зникне, тому що Україна — демократична держава, і примушувати тих, для кого єдність з Москвою є релігійно важливішою, ніж єдність церкви в Україні, ніхто не буде, але вона зійде на маргіналії, таку пограничну частину релігійної спільноти, буде просто однією з понад сотні релігійних конфесій в Україні, але яка вже не буде мати такого вирішального впливу серед суспільства й політикуму, не буде відігравати тієї ролі, яку вона відігравала протягом трьох десятиліть.

Як у новій церкві розподілили владу

Владико, ми тут порівняли, що томос — як весілля, а тепер вже почалася сімейна рутина і треба вирішувати побутові речі. От синод відбувся. Розподілили повноваження. Я правильно розумію, що ваша посада буде такою, як у Київському патріархаті — ви будете людиною, яка спілкується з журналістами?

На синоді про це не йшлося. Було визначено керівників певних синодальних структур. Перше — митрополит Іоан підтверджений на посаді голови синодального управління військового духовенства. Зараз це один із найважливіших напрямків діяльності церкви. Це капеланське служіння у війську, в збройних силах.

Владика Симеон, який був у Московському патріархаті, тепер секретар?

Так, він — головний секретар синоду.

Це важлива посада.

Безперечно, важлива. Ми виходимо з того, що ми єдина церква.

Якщо на рівні визначень, навіть підсвідомому, ми будемо далі розподіляти — від тої церкви, від тої церкви, від тої церкви, то буде це розподілення існувати і в думках. А ми повинні від цього відходити.

Але ми так побачили, що в керівництві майже всі — представники колишнього київського патріархату, окрім владики Симеона, який перейшов з Московського патріархату, і, власне, двох представників української автокефальної церкви — це блаженніший Макарій і владика Герман. Всі погодилися з такою розстановкою? Як взагалі обиралося керівництво?

12 членів синоду призначаються предстоятелем на річний термін. Але три ієрархи, це святійший патріарх Філарет, митрополит Макарій, митрополит Симеон, постійно перебувають у синоді. Тобто їх добирати не треба. Таким чином предстоятель визначив 9 інших членів синоду. Це його право. Логічно розподілити таким чином, особливо в цей відповідальний період, щоб були ті люди, які, як предстоятель вважає, здатні забезпечити, єдність керівництва.

Ми вдячні Богові, що синод зібрався і плідно попрацював, прийняв рішення. Особливо важливі рішення, на мою думку — це, по-перше, те, що було затверджено структуру ієрархії, тобто всі ієрархи, єпископи, архієпископи, митрополити затверджені в своїх титулах, в своїй позиції. І друге — що був ухвалений типовий статут для єпархій церкви. Тому що митрополія як керівний центральний орган зареєстрована, але тепер треба далі реєструвати єпархії. Для того, щоб цей процес розпочати, треба було цей статут ухвалити.

Ще важливе питання — хто відповідатиме за гроші церкви, тобто хто буде головним казначеєм?

По-перше, згідно з українським законодавством, церква в цілому не є юридичною особою. Немає такого поняття, як гроші церкви.

Але казначей є.

Оскільки церква не є юридичною особою, в неї немає ні майна, ні грошей. Є київська митрополія як керівний центр, і ось у керівного центру є свій бюджет. За ці кошти завжди відповідає керівник. У Київському патріархаті відповідав завжди святійший патріарх Філарет або ті, хто були до нього.

В єдиній церкві це обов'язок митрополита. Він відповідає за те, щоб бюджет наповнювався і витрачався з дотриманням законодавства, щоб була бухгалтерська звітність. І також є обов'язок і традиція, що всі єпархіальні архієреї складають звіт перед синодом. Тобто за рік складається звіт про діяльність тієї чи іншої єпархії. Предстоятель церкви також складає такий звіт.

Чи будуть у церкві ліберальні реформи

Блаженніший митрополит Епіфаній сказав, що не треба сварити жінок за хустки в церкві, що вони самі зрозуміють. Почалася така ліберальна дискусія. Якою взагалі церква хоче себе позиціонувати і бачити? Чи це буде продовження того, як Київський патріархат себе позиціонував, чи молодший предстоятель інакше це бачить?

Мені здається, головне — не перетворити дискусію між лібералами і умовними консерваторами у щось подібне до образу, який дуже влучно використав Джонатан Свіфт, коли розповідав про війну гостроконечників із тупоконечниками. З якого боку розбивати яйце? У нас не повинно бути боротьби за мир, після якої каменя на камені не залишиться.

Ви реформи впроваджуватися збираєтеся? Це буде більш ліберальний варіант чи ні? Як їх впроваджувати — це вже інше питання.

Ось простий приклад. Московський патріархат досі звершує богослужіння слов'янською мовою. У нас богослужіння українською мовою, і дозволяється, де бажають, служити всіма богослужбовими мовами, які тільки є. Хочуть слов'янською в громаді — будь ласка, хочуть румунською — будь ласка, хочуть грузинською — будь ласка.

Є у нас громади, наприклад, в Херсоні, де служать сучасною літературною російською мовою, чого навіть в російській церкві немає. Реформа це чи не реформа? Реформа, і дуже серйозна.

Ліберальні поступки.

Це не ліберальні поступки, це відкритість церкви до потреби віруючих людей. Була потреба віруючих людей, щоб богослужіння звершувалося мовою сучасною, літературною, зрозумілою, — церква це зробила. От російська церква, наприклад, цього досі не зробила. В грецькій церкві досі дискутують, тому що там у богослужінні використовується не сучасна літературна грецька мова, а давня. І вона подібніша до слов'янської. Тому важливо, коли ми говоримо про реформи, щоб вони сприймалися самою церквою і були природними.

Тобто церква йде за парафіянами? Так можна сказати?

Церква відповідає на потреби парафіян. Якщо вона цього не робитиме, то церква буде в одному місці залишатися, а парафіяни йтимуть в інше. Церква ж, насправді, не будівля. Церква — це віряни.

Ми бачимо консервативний рух на захист сімейних цінностей. Рада церков і релігійних організацій знову просить секретаря РНБО через парламент ухвалити постанову «про сімейні цінності», мають бути люди, які це контролюватимуть. Наскільки такий консервативний порядок денний буде притаманним і новій церкві?

Справа в тому, що є базові для церкви речі, які відповідають не просто позиції архієрея чи синоду, предстоятеля чи консерваторів, а базуються на священному писанні і вченні самої церкви. Якщо церква чи хтось із членів церкви буде від цього відступати, то відриватиметься від основ церкви. Ставлення до сім'ї — це одне з ключових питань, висвітлених у священному писанні.

Церква від цього не відступить?

Церква буде захищати сім'ю. Тому що без сім'ї не буде і церкви. Тому що не буде молодого покоління, яке прийде після старшого покоління, не буде суспільства, не буде держави.

А ви вважаєте, що сім'ю зараз треба від чогось захищати?

Безперечно. Тому що навіть звичайна суха статистика говорить, скільки є розлучень.

Статистика також говорить, що алкоголізм є головною причиною цих розлучень.

Алкоголізм виникає, тому що люди шукають, як позбутися стресу, перевантажень. Якщо вони не знаходять нормальний природний вихід своїм негативним емоціям чи почуттям, вони починають [пити], бо це найдоступніше і це легально, на відміну від наркотичних препаратів.

Але в комплексі сім'я, безперечно, перебуває під великою загрозою. Якщо не буде нормальної послідовної, зокрема, з боку держави, сімейної політики, підтримки материнства, дитинства, то через покоління-два просто не буде для кого будувати демократію, робити реформи, не буде для кого запроваджувати гарні стандарти життя. Вже майже три десятиліття поспіль Україна вимирає.

Який зараз статус у Філарета

Це правда, і також виїжджають люди. Владико, ця розмова набагато довша. В мене останнє запитання. Ми побачили на фото з Синоду, як були вдягнені митрополити, архієпископи. Патріарх Філарет і далі називається святійшим, попри те, що вже не є головною людиною в церкві, він і далі носить

патріарший кукіль на синоді. Чому так?

Тому що він є патріархом. Він не є засудженим церковним судом, він не є відстороненим від сану патріарха, ніхто не ухвалював такого рішення. Те, що з боку вселенського патріархату статус патріарха за ним не визнавався, це є справа зовнішня. Внутрішньо це визнання нашою єдиною церквою того, що патріарх є патріархом і має цей сан, він з нього не знімається, він не стає митрополитом чи архієпископом, чи просто пенсіонером, а залишається з титулом і саном патріарха і продовжує активну діяльність вже в єдиній церкві, це є частина того процесу, який дозволив здійснити об'єднання.

Я думаю, що і аудиторія, і суспільство знають, що Філарет — людина з найвищим авторитетом серед релігійних діячів України.

Людина з величезним життєвим досвідом, яка створила умови для того, щоб відбулося об'єднання, щоб утворилася єдина помісна церква. Ми навіть морального права не маємо відкидати його.

Ніхто про це не говорить, звісно.

Тому внутрішньо для церкви це питання між кимось може дискутуватися, я бачу багато дискусій.

Але на синоді цих дискусій немає?

Абсолютно не було. Ми з повагою і пошаною ставимося до святійшого патріарха Філарета. Він, рішеннями синоду, є єпархіальним керівником тих парафій, монастирів, які до 15 грудня, до об'єднавчого собору були в Києві в складі київського патріархату, за виключенням Михайлівського монастиря, який зараз є кафедрою блаженнішого митрополита, і тому безпосередньо підпорядковується йому. Відтак патріарх, хоча він не є предстоятелем церкви, є повноцінно діючим ієрархом єдиної церкви і бере участь в її житті та розбудові.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Не було в радянські часи єпископа, який не мав би стосунків з КДБ»: що ми знаємо про екс-главу УПЦ КП Філарета?