116/5000 Афганські сім'ї отримують продовольчу допомогу, розподілену Всесвітньою продовольчою програмою ООН в Гераті, Афганістан, 5 грудня 2019 року
Фото:

EPA/JALIL REZAYEE

Оголошення лауреатів Нобелівської премії миру завжди сприймається як подія, що дає надію на щось хороше у цьому світі. У буремному 2020-му така подія тим паче є необхідністю. Одну з найпрестижніших і найбільш надихаючих світових нагород цьогоріч присудили Всесвітній продовольчій програмі. Не Дональду Трампу і не Володимиру Путіну (вони справді були серед 318-ти номінантів), а найпотужнішій світовій гуманітарній організації під егідою ООН, яка бореться з голодом в усьому світі.

У цьому є очевидна миротворча місія: Всесвітня продовольча програма намагається запобігати використанню голоду як зброї на війні та допомагає таким чином встановлювати мир у регіонах, які страждають від конфліктів. Так Нобелівський комітет сформулював внесок організації у глобальний мир.

«Це потужне нагадування всьому світові, що мир та #ZeroHunger (#НульовийГолод — проєкт ВПП із ліквідації голоду на планеті — ред.) завжди йдуть пліч-о-пліч», — відреагувала на свою перемогу організація у Twitter.

Проти голоду, війн і коронавірусу

Всесвітня продовольча програма ООН — найбільша у світі гуманітарна організація, яка допомагає найбіднішому прошарку населення Землі. Йдеться про охоплення майже 100 мільйонів людей у 88 країнах — і це лише за 2019 рік. Однак тих, хто потребує порятунку, все одно було значно більше — близько 135 мільйонів.

Взагалі історія ВПП розпочалась як експеримент ООН з надання продовольчої допомоги: у 1962-му організація надсилала пшеницю, цукор та чай потерпілим від землетрусу в Ірані. У 1963 році запрацювала програма для нубійців у Судані, а за два роки її закріпили як повноцінну програму ООН на невизначений термін — «доки допомога буде доцільною».

У 1970-х роль ВПП була дуже відчутною під час тривалого голоду в африканському Сахельському регіоні. Тоді, щоби доставляти їжу постраждалим, учасники програми користувалися найрізноманітнішими засобами пересування — від літаків до верблюдів. У 1984-му організація допомогла врятувати тисячі життів під час голоду в Ефіопії, а за рік — і в Судані.

Нині робота ВПП насамперед зосереджена на районах, що охоплені конфліктами. В країнах, де вони точаться (наприклад, Ємен, Демократична Республіка Конго, Нігерія, Південний Судан), ризики нестачі їжі для людей втричі вищі, ніж в інших бідних, але відносно мирних державах.

Власне тому виконавчий директор організації Девід Бізлі, коментуючи перемогу, подякував тисячам співробівтників ВПП, які «щодня ризикують власним життям» задля спільної місії. 

Ще один суттєвий фактор голоду у світі — зміни клімату. Тож організація надає допомогу жертвам як війн, так і засух, неврожаїв, повеней та інших природних лих. Крім того, кількість тих, хто недоїдає, тепер зростає і через пандемію коронавірусу: ООН пророкує, що за підсумками 2020 року цифра перевищить 265 мільйонів.

Втім поки організація порається зі своєю місією успішно і демонструє «дивовижну здатність активізувати свої зусилля» в екстремальних умовах, підвищує стійкість спільнот, допомагає їм прогодуватися, — так зазначила голова норвезького нобелівського комітету Беріт Райс-Андерсен. 

«Поки у нас немає медичної вакцини, їжа буде найкращою вакциною проти хаосу», — відповіли у ВПП.

Ще один важливий напрямок роботи ВПП — програми шкільного харчування в усьому світі. У 2019-му організація забезпечила їжею понад 17,3 мільйона школярів у 50 країнах.

Втім кілька разів ВПП була втягнута й у скандали. У 2016-му організацію звинуватили у зраді принципу безсторонності — головного для міжнародної гуманітарної організації. Вона нібито сприяла режиму Башара Асада у сирійському конфлікті. Як ішлося в матеріалі International Affairs, ВПП допомогла Асаду встановити контроль над харчами, а отже й населенням, якому їх постачали.

А у 2018-му британське видання The Times розповіло про те, що співробітники організації нібито примушували до сексу дівчат із районів, куди доставляли їжу. Про це нібито знало й керівництво ООН, однак співробітників ніяк не карало.

189/5000 Берит Рейсс-Андерсен, голова Нобелівського комітету, позує для фотографії після того, як вона оголосила Всесвітню продовольчу програму ООН лауреатом Нобелівської премії миру 2020 року в Осло, Норвегія, 9 жовтня 2020 року.
Фото:

EPA/Stian Lysberg Solum

Згуртуватися заради миру

Через пандемію та зміни клімату найближчими роками у ВПП роботи точно побільшає. Водночас це може допомогти посилити зв’язки між іншими інститутами ООН (багато з них у різний час теж отримали Нобелівську премію миру) та загалом зміцнити міжнародну співпрацю задля подолання проблеми голоду та інших глобальних викликів. У часи пандемії ця необхідність стала ще очевиднішою.

Нобелівський комітет також наголосив, що програма просуває «братерство націй, про яке вказував у заповіті Альфред Нобель, мобілізуючи держави-члени ООН боротися з голодом і не використовувати його як зброю». Сам Бізлі підкреслив, що цей «Нобель» — заслуга не лише ВПП, а усіх, хто погоджувався співпрацювати.

Дуже позитивно на оголошення лавреата відреагували глава ООН Антоніу Гуттеріш та очільник Всесвітньої організації охорони здоров’я, яка теж діє під егідою ООН, Тедрос Адханом Гебреєсус. Цікаво, що ООН теж номінували на цьогорічного «Нобеля», і якби вона отримала його — це було б символічним жестом, відзначенням 75-річчя заснування організації, що опікується глобальним миром від часів завершення Другої світової.

Здається, що номінація ВООЗ на тлі пандемії теж не видалася б дивною, адже саме вона взяла на себе роль головного координатора у боротьбі з вірусом у світі. Водночас варто врахувати, що висунення кандидатур завершується 1 лютого поточного року. На той момент коронавірус ще був переважно внутрішньокитайською проблемою. А коли у березні перестав нею бути, на ВООЗ посипалися звинувачення у несвоєчасності і неточності реагування на епідемію.

Місцеві працівники Туркани вантажать мішки з рисом, подаровані завдяки Всесвітній продовольчій програмі ООН на складі в таборі для біженців Какума в окрузі Туркана, на півночі Кенії, 24 червня 2019 року.
Фото:

EPA/DAI KUROKAWA

А що з «Нобелями» для Трампа й Путіна?

Загалом у цьогорічному переліку номінантів 318 позицій (їх щороку близько 300) — серед них 211 людей та 107 організацій. 

Втім імена більшості цьогорічних номінантів, найвірогідніше, ми найближчим часом так і не дізнаємося: Нобелівський комітет їх засекречує на 50 років. Хіба що оголосити свого кандидата має право той, хто його номінував.

Право пропонувати своїх кандидатів є у досить багатьох людей — депутатів парламентів, членів урядів, міжнародних судів, ректорів університетів, професорів та всіх, хто безпосередньо чи віддалено пов’язаний з Нобелівським комітетом.

Тож нехай не дивує, що серед цьогорічних претендентів опинилися поряд як президент Росії Володимир Путін, так і російський опозиціонер Олексій Навальний, якого у серпні цього року отруїли «Новачком»; як кандидат у президенти США Джо Байден, так і його суперник — чинний президент Дональд Трамп. 

Трампа номінують уже не вперше, але жодного разу він так і не виграв. Минулого року, наприклад, переміг прем’єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед, який посприяв миру між Ефіопією та Еритреєю, що дуже обурило Трампа.

Директор Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Ден Сміт вважає, що перемога Трампа просто суперечила б головному меседжу цьогорічної премії. «Дональд Трамп — це просто втілення духу антиспівпраці, у той час, як Всесвітня продовольча програма найкраще асоціюється з протилежним», — зазначив він.

Серед відомих організацій, яких номінували на «Нобеля» у 2020-му, була низка тих, що займаються свободою преси, зокрема, «Репортери без кордонів» та Комітет захисту журналістів. А ще — Фонд боротьби з корупцією вже згаданого Олексія Навального. 

Попереду — урочиста церемонія нагородження переможця в Осло (не в Стокгольмі, де вручаються усі інші «Нобелі», окрім премії миру). Вона традиційно запланована на 10 грудня — у річницю смерті засновника премії Альфреда Нобеля.

Поділитись: