«Я розумів, що рано чи пізно за мною прийдуть» — журналіст, звинувачений у «сепаратизмі» в Криму

Кримчанина Миколу Семену, позаштатного оглядача «Радiо Свобода», багатолітнього кореспондента газети «День» та «Дзеркало тижня» в анексованому Криму звинуватили у сепаратизмі. Російське слідство провело обшук у квартирі журналіста і відкрило кримінальну справу нібито через «заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації».

Микола Семена не поїхав з Сімферополя після 2014 року та продовжив працювати на півострові. Після порушення справи у нього взяли підписку про невиїзд. Журналіст без дозволу слідчих не може виїхати не лише з півострова, але й з Сімферополя.

30 серпня Микола Семена був представлений до нагороди ювілейною медаллю до «25 років незалежності України» від президента Петра Порошенка.

Журналісти Громадське.Крим зустрілись з Миколою Семеною у Сімферополі та розпитали про деталі справи, журналістику і життя в Криму.

Микола Семена: «Я хочу працювати професійно, а працювати професійно в кримських умовах неможливо». Фото hromadske.ua

Покликання

Я народився на Чернігівщині. Мій похід в журналістику був усвідомленний з дитинства. Батько мій відрізнявся тим, що виписував для мене різні газети. Я не знаю, десь з 7 або 8 класу я почав читати «Комсомольську правду». Можливо, ви знаєте в той час, а це 60-ті роки, «Комсомольська правда» почала рости, вони почали писати правдиві матеріали про просте життя, про людей і так далі. Там вирізнявся з усіх Василь Пєсков, який підняв тему охорони природи, такий самородок. Всі фотографи знають, володар «Ленінської премії за книжку». Мене це так вразило, захотілося бути таким самим як він. У всіх творах у школі я писав, що хочу бути журналістом, газету випускав.

Після закінчення навчання в уіверситеті в Києві я поїхав працювати у Вільнянську — це 20 км від Запоріжжя. Працював там два роки, потім мене запросили в райком партії. Потім запорізький ОБКОМ послав мене у ВПШ – Вищу партійну школу ВЦК компартії України. Тоді було таке становище, щоб бути десь редактором, треба було закінчити віділення журналістики ВПШ. Всі газети були партійні і нічого іншого не було.

У 1982 році я приїхав у Крим. Працював у Судаку заступником редактора газети спочатку, а потім мене перевели редактором в Сімферополь у «Ленінець» — так газета тоді називалась. Вона була дуже популярною на той час, ми стали її широко продавати в самому Сімферополі, Сімферопольському районі, в інших містах пропонували, вона теж йшла. Був рекордний тираж цієї газети.

«За той час, що я прожив тут, бачив всю еволюцію Криму»

У 1991 році  мене відправили в Алма-Ату на саміт 11 держав, на якому було задекларовано створення СНД. Повернувся я звідти в Крим майже героєм. Тому що, коли була заключна прес-конференція, я поставив питання.

1991 рік. Підписання декларація, якою було створено СНД

Там сиділи 11 глав держав, які підписали договід про створення СНД, і їх спитав, чи прогнозували вони які процеси будуть далі розвиватися в СНД? Наприклад, кримські татари, які тоді були переважно в Узбекистані — чи будуть вони повертатися в Крим, як буде здійснюватися ця операція, чи будуть їм допомогати, чи зможе Україна їх прийняти до себе? Єльцин вів прес-конференцію, подивився і каже: «А вот у нас есть Мирча Снегур — глава Молдавии, он еще не отвечал на вопросы, вот пусть он ответит...». Для Мірча Снєгура це була така несподіванка, що Мірча Снєгур міг знати про кримських татар? Мірча Снєгур, щось таке відповів і все.

Крим. Росія. Україна

В той час ми, українці Криму, носилися з ідеєю створення україномовної газети. Було кілька варіантів. Ідея тоді витала у просторі. До нас приїзжали В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба. Тоді спілка письменників і товариство знання, товариство зв’яків української мови закордоном, «Просвіта» об’єднали засулля і вирішили, що треба створити. Ми випускали велику газету повноформатну. Мене запросили заступником головного редактора. Паралельно з випуском цієї газети я працював в газеті «Дзеркало Тижня».

Під час однієї з кримських подій в Крим з’їхались кореспонденти з усього світу, це були події пов’язані з Мєшковим, тоді обирали президента Криму. Було дуже багато колег Мєшкова, вони приймали конституцію, фактично це була конституція самостійної держави. Ця конституція була ухвалена 6 травня 1992 року, вона проіснувала до 9 вересня. В неї були внесені зміни стосовно того, що Крим є складовою частиною України.

У 1994 році 30 березня Верховна Рада України вирішила відмінити  конституцію Криму, а це було якраз дуже велике загострення, Мєшков забарикадувався там у себе в офісі в цьому будинку, що зараз Державна Рада. Мєшков тоді запросив до Криму, так званий Московський уряд, який складався з п’яти міністрів. Очолював цей уряд відомий російський економіст і поет Сабуров.

Юрій Мєшков, перший і єдиний президент республіки Крим, перед будівлею ВР Криму, 1991 рік. Фото: Кримський Телеграф

Пам’ятаю, що коли було велике загострення, я написав в «Известия» репортаж про все це, і його розмістили на першій сторінці і подали під заголовком: «В Крыму депутаты ведут дело к тому, что люди будут сгорать на барикадах». Сабуров тоді взяв цю газету і в Верховній Раді на сесії показував: «Вот, кто сорвал у нас курортный сезон! Как люди будут ехать в Крым на курорт, если здесь газеты такое пишут!».

Пізніше «Известия» перетворилися в таку реакційну шовіністичну газету, яка публікує антиукраїнські матеріали.

Що стосується української мови, багато хто забуває про те, що українська мова є в Криму державною з 1954 року. Коли Крим перейшов до юрисдикції України, тут почала діяти конституція УРСР, де сказано, що державна мова – українська. Тоді були створенні в Криму українські школи. До речі, в Криму закінчував українську школу Рефат Чубаров, який вже там вивчив українську мову. Він чудово володіє нею тепер, а також турецькою, російською, англійською та ще кількома мовами.

У 50х роках редактором газети «Известия» був Олексій Аджубєй. Він описував всі подорожі Микити Хрущова. Так вийшла відома книжка «Хрущев шагает по Америке» та збірка нарисів про поїздки Хрущова по СРСР. Там він згадує, що у 1953 році Хрущов приїхав у Крим, в нього машина десь там загрузла на гірській дорозі. Коли вони не могли її витягнути, — запросили селян з навколишніх сіл, вони впізнали Хрущова, почали кричати: «Куда ты нас привез, здесь капуста не растет, здечь картошка не родит, здесь один виноград, зачем нам этот виноград?».

Микита Хрущов з робочим візитом в Криму. 1966 рік Ялта. Фото aucland.ru

У 1953 році Крим стояв розбитий, це пояснювалось тим, що якщо до Другої світової в Криму проживало десь більше 1 млн людей, то після війни, включно вже початок 50-х років, — десь 200 — 250 тисяч. На четверть населення зменшилось. За цей час звідси люди пішли на фронт і не повернулись, багато було евакуйовано кримських татар, греків, болгар, німців, з ними разом циган виселили. Крим фактично обезлюднів, міста стояли розбиті війною. Севастополь взагалі лежав у руїнах.

Хрущов подумав, що щось треба робити, бо вже скоро 10 років минало після закінчення війни, а Крим залишається таким. Він придумав геніальний вихід – поїхав одразу в Київ і сказав: «Ребята, там нужны южане, люди, которые могут добывать воду, которые могут выращивать виноград, которые могут работать в тех условиях». Він умовив усіх керівників.

Наближалася 300-та річниця з дня Переясловської Ради у 1954 році. Він переконав усе керівництво Радянського Союзу, що це буде вихід для того, щоб підняти Крим. Фактично вся ця велика держава відмовлялася від відновлення Криму і перекладала це на Україну. Звичайно,  Севастополю, який завжди вирізнявся, кураторство над флотом, над військовими силами – це все залишалось за Москвою, а все інше господарство передавалося Україні.

Україна після того створила Будівельний трест Севастополь Буд, який фактично відновив весь Севастополь. Севастополь після війни лежав повністю в руїнах, а відбудований він такий, який є українськими руками власне. Тому що тих людей, які намагалися переселити з Росії сюди, вони їхали сюди, зустрічали це становище без води без нічого, казали, що «капуста не растет, картошка не родит».

1944 рік. Червона армія повернулась у розбитий під час війни Севастополь. фото: ИТАР ТАСС

Коли мені зараз кажуть, що Україна за 23 роки нічого не зробила для Криму, то я собі думаю, як же так можна казати, все що є в Криму зроблено Україною. Тільки в тому різниця, що в кризові 90-ті і останім часом Україна менше звертала увагу на Крим, хоча, вона звертала адекватно достатньо. Всі кримські проблеми вирішувались за допомогою України.

Згідно останнього українського перепису, в Криму проживають більше 250 тисяч українців, етнічного походження. Ці всі люди, вони ж мають потребу у знанні української мови, вони ж мають потребу в українській літературі, читанні українських ЗМІ, хоча значною мірою ці люди вже зросійщені цією кримською обстановкою, але гени залишилися. Тому потреба в українській пресі була велика. Тут продавалися всі великі українські газети, наприклад, «День» йшов дуже гарно у кіосках, продавалися «Радянська Україна», «Україна молода». Сучасна якісна преса, яка підходить до подій концептуально, глибоко та системно у зв’язку з цією обстановкою.

Під тиском Путіна тоді, коли ухвалювалась кримська Конституція, в неї було внесено пункт про декларування державними української та кримськотатарської мови, обов’язково української, але реально цей пункт знівельований, реально в Криму більше навіть, ніж в ті роки домінує російська мова, а вивчення української та кримськотатарської не обов’язкове, за бажанням. Були знищені українські школи, українська школа перетворенна у російську. Знищені школи в Феодосії, в Ялті, які вели навчання українською мовою, всі переведенні на російську, значно скорочено вивчення української мови та літератури, кримськотатарської мови. Кримськотатарські школи теж отримали засилля російської лінгвістики.

Микола Семена. Фото hromadske.ua

За слово за ґрати

Фактично, залишившись тут і усвідомивши своє становище, я розумів, що я перебуваю на окупованій території і я фактично пишу, я не шпигун, тут навіть офіс був «Крим.Реалії», але я пишу матеріали, які викривають той режим, який пригнічує свободу людини в  Криму. Ще до того ж я дізнався, що стосовно мене порушена карна справа, я відчував стеження по місту.

Був такий випадок, коли в одному з кафе тут у Сімферополі нас, двох місцевих журналістів і нашого колегу із Польщі, затримали працівники спецслужби і почали з’ясовувати, хто ми лише на основі того, що ми сиділи в кафе і розмовляли з ним на політичні теми. Це був Вацлав Радзивинович, власний кореспондент «Gazeta Wyborcza» із Варшави, її багатолітній кореспондент в Москві, досвідченний та видатний польський журналіст, через кілька місяців його вислали із Москви.

Я намагався записати архів, десь його сховати, не тримати в комп’ютері нічого. Придумав ховати на ніч основний комп’ютер. Але професіоналізм спецслужб був настільки високий, що вони бачили все, що робиться у мене на екрані

Було постійне слідкування, ми розуміли, що прослуховують телефони. В мене було розуміння, що рано чи пізно прийдуть. Коли були общуки у кримських татар, коли були обшуки в інших журналістів, я усвідомлював. Через те, я намагався записати архіви, десь його сховати, не тримати в комп’ютері нічого. Я придумав ховати на ніч основний комп’ютер. Але професіоналізм спецслужб був настільки високий, що вони бачили все те, що робиться у мене на екрані дуже довгий час, як це вже задокументованно, починаючи з вересня 2015 року.

Вони вже досить щільно слідкували за мною, бачили все що в мене робиться на комп’ютері. Як я розумію, коли я включаю свій комп’ютер, в них теж паралельний екран, монітор. На якому вони бачать все те, що роблю я. Вони знімають скріншоти і на їхній основі виникла ця кримінальна справа, стосовно матеріалу «Блокада. Первый необходимый шаг к освобождению Крыма».

Розлідування справи продовжене вже втретє. Виявляється, що 2 місяці було недостатньо слідчому для вирішення такої простої справи — є чи немає злочину в одній статті. Два місяці вони читали цю статтю і продовжили ще на 2 місяці, азараз продовжили до жовтня.

Микола Семена в суді. Фото hromadske.ua

За цією статею відкрито чотири карні справи. Першим був Андрій Клименко – редактор сайту «Black Sea News». Другою була журналістка Аня Андрієвська – через репортаж з зони АТО. Третім був я. Четвертий — Ільмі Умеров за виступ на кримськотатарському телеканалі ATR. Я думаю, що тут переслідується кілька завдань: змусити замовкнути, заборонити працювати, виїхати і не бути свідком усіх тих процесів, які відбуваються зараз в Криму.

Навіть у російському законодавстві не було статті, за якою можна було б відкривати карні справи у подібних випадках. Але після анексії Криму, у березні 2015 року, Державна дума внесла у Карний кодекс Російської федерації статтю 280.1. При тому, що стаття 280 там уже існувала, значить, це стаття про тероризм. А їм ще треба було статтю про екстремізм і думки екстремістські внести як карні випадки до законодавства. Тому вони внесли статтю 280.1, за якою карається ніби «заклики до порушення територіальної цілісності Російської федерації». При чому, в цю територіальну цілісність, з моєї точки зору, вони неправомірно включають і територію Криму, і все, де ви напишете, де ви скажете що Крим — це Україна, або ще щось – все це може бути кваліфіковано як заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації.

Микола Семена. Фото hromadske.ua

В законі про кордон Російської федерації сказано, що всі кордони мають бути підтверджені міжнародними договорами. Я не знаю, але мені здається, що у Росії немає жодного шансу укласти договір з Україною, де було б записано, що кордон між ними пролягає по Перекопському перешийку, а не по Керченській протоці, як між УРСР і СРСР. З одного боку.

З іншого боку, той же українсько-російський договір про дружбу, взаємодопомогу передбачає, що кордонами між Україною і Росією є кордон, укладений між УРСР і РФРСР. А такий кордон пролягає по суші до Азовського моря і потім по Керченській протоці до Чорного моря. І зараз залишається в силі договір між Україною і Росією, який узаконює цей кордон по Керченській протоці, а не по Перекопу. І згідно з законом Російської федерації про кордон, теж законним залишається кордон по Керченській протоці, а кордон по Перекопському перешийку немає жодного правового обґрунтування. Тому в Росії немає юридичних і правових підстав порушувати кримінальні справи, коли люди заявляють, що Крим не є складовою частиною Російської Федерації.

Головне завдання окупантів – це отримати беззаперечне підпорядкування. Їм не важливо, що ви будете думати, лише б ви підкорялися диктатові цієї влади. Найменший спротив — моральний або фізичний — безжально притискається. Притискається з запасом. Тут дуже показові судові процеси з так званими прихильниками «Хізб ут-Тахрір». В Україні це була незаборонена організація, яка не мала ніякого стосунку до Російської організації, хоч вона так само називалася. Вона не була зареєстрована, не мала списків, не мала офіційного членства, не мала нічого і сьогодні судити цих людей – це привентивний, захід щоб в майбутньому вони нічого не зробили.

Показова роль у «Пакету Ярової», ухваленого Держдумою Росії, тому що в Криму вже компетентні органи забороняють молитви вдома. Вдома ви вже не можете молитися, бо це вважається забороненою місіонерською діяльністю. Держава втручається і обмежує духовну сферу людини, що фактично не залишається ніякої духовної свободи.

Поїхати з Криму

Я намагаюся писати правду про всі ті події, які є, як вони відгукуються в безпосередньому житті людей, як вони вкладуються в загальну історію, яке вони значення будуть мати не сьогодні, а через певний час, коли вдійдуть всі емоційні оцінки.

Я розумію, що оптимальним виходом для мене буде виїхати. Я хочу працювати професійно, а працювати професійно в кримських умовах неможливо. Тут або цей інформаційний простір забитий провладною інформацією, яка необ’єктивно висвітлює події, або ж, якщо ти будеш писати правдиві матеріали, то відбудеться те ж, що відбудеться зі мною, — буде відкрита ще одна кримінальна справа.