Центральна прохідна шахти «Південнодонбаська №1», Вугледар, Донецька область
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

28 лютого на шахті «Південнодонбаська» у Вугледарі планували вимкнути електроенергію ― перестали би працювати вентиляція та водовідведення. У таких випадках шахти швидко наповнюються метаном і підземними водами. За оцінками гірників, для повного затоплення «Південнодонбаської» вистачило б трьох діб.

Вперше шахту відключили від електропостачання за борги 13 лютого. Та вже наступного ранку вентиляція та водовідведення знову запрацювали ― «Південнодонбаська» змогла розрахуватися за січень. За даними Міністерства енергетики та захисту довкілля, шахта заборгувала за електроенергію більше 267 мільйонів гривень ― кошти взяти ніде. У Донецькій облдержадміністрації називають іншу цифру ― 139 мільйонів гривень.

У будь-якому разі, після затоплення відновити роботу не вдасться. До того ж прогнозують, що тоді підземні води затоплять і сусідню шахту імені Сургая. Так без роботи можуть лишитися 5 тисяч людей, а разом з ними ― і решта мешканців містечка, залежного від вугілля.

Чим відключення шахти може обернутися для екологічної ситуації на Донбасі, що робить місцева влада і чого очікувати гірникам ― розповідає hromadske.

«Ми вже забули, що таке зарплата за місяць»

Максим ― один з членів ініціативної групи, яка намагається вирішити проблеми шахти «Південнодонбаська». 11 лютого шахтарі їздили до Донецької облдержадміністрації, з собою взяли плакати і фінансові звіти. 

За останні кілька місяців з шахти звільнилося багато працівників ― поїхали хто куди. Максим так не може: родина у Вугледарі. На шахті він працює вже 19 років. Зараз отримує 11 200 гривень із урахуванням премії, коли підприємство виконує план. За листопад і грудень минулого року шахтарі отримали неповну зарплату, за січень та аванс у лютому не отримали взагалі.

«Ми вже забули, що таке зарплата за місяць ― видають тільки частинами, ― розповідає Максим. ― Якось мені прийшло 3 тисячі гривень ― а комунальна платіжка на 3 500».

І додає: «Вугледар ― красиве молоде місто. Нам страшно, що він перетвориться на сіре й закинуте».

Разом з іншими учасниками ініціативної групи Максим надсилає листа-звернення до президента України з цифрами по заборгованості. Наприкінці ― кілька абзаців суцільних емоцій:

«На жаль, стає незрозумілим, чому простий гірник, шахтар, який відробив зміну під землею, не нагодований та не забезпечений нормальними умовами праці, повинен втручатися у вирішення таких важливих та нагальних питань, що стосуються життєдіяльності підприємства».

Звідки борг і чи є слід російського вугілля

У 2019 році шахтарі «Південнодонбаської» виконали річний план ще у листопаді. Зазвичай у таких випадках передбачена премія, але на той момент шахта була вже винна гірникам понад 66 мільйонів гривень.

8 грудня «Південнодонбаська» опинилася на межі існування через борги за електроенергію. Оператор системи розподілу, компанія ДТЕК, обмежила подачу струму на шахту. Працювали лише вентиляція та водовідведення. Подібна ситуація вже була влітку минулого року.

Видобуте вугілля шахта продавала кільком підприємствам, зокрема ― державним Держвуглепостач і Вугілля України, а також приватному оператору «Центренерго». Вони заборгували шахті 170,9, 36,6 та 37,2 мільйона гривень відповідно. Принаймні, такі цифри надають у Донецькій облдержадміністрації та самі гірники. Крім того, за даними Міністерства енергетики та захисту довкілля, за попередні роки «Центренерго» не заплатило шахті ще 170 мільйонів гривень. Через це «Південнодонбаська» не може розрахуватися за електроенергію.

Усі компанії, що заборгували шахті, займаються розподілом та перепродажем вугілля ― переважно теплоелектростанціям.

hromadske надіслало запити усім трьом компаніям із проханням пояснити причини виникнення боргу перед шахтою «Південнодонбаська» та його точну суму, але відповідей досі не отримало.

Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України, стверджує: борг виник через закупівельну політику держави. За його словами, велика кількість дешевого вугілля надходить до України з Росії.

У першому півріччі 2019 року Україна дійсно імпортувала російського вугілля на 921 мільйон доларів ― це більше, ніж 62% усього імпорту цієї сировини. Тож через надходження з Росії попит на українське вугілля зменшився. Але в червні того ж року Росія заборонила експорт вугілля в Україну, і обсяг імпорту впав на 85%.

Журналіст «Бізнес.Цензор.НЕТ» Сергій Головньов переконаний, що проблема не в російському вугіллі, адже минулого року його фактично не закуповували.

Він пояснює: «Є три причини тому, що українське вугілля продовжує лежати на складах компаній-посередників, що не розрахувалися з шахтами. Перша ― зменшення споживання електроенергії. Ще восени, коли стало зрозуміло, що зима буде теплою, ТЕС почали закупати менше вугілля. Також за 2019 рік виробництво «зеленої» електроенергії виросло в 2,5 рази. При цьому минулого року зупинили виробництво два великі підприємства: Дніпровський металургійний завод і Дніпровський металургійний комбінат, а також низка менших підприємств».

Директор шахти на дзвінки hromadske не відповів. Ми готові опублікувати його позицію у разі звернення.

Вид на шахту «Південнодонбаська №1», Вугледар, Донецька область
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Борги і наслідки

Укренерговугілля, компанія-енергопостачальник, почала продавати електроенергію шахті «Південнодонбаська» після того, як тій загрожувало вимкнення навесні 2019 року (так само через борги). Тоді договір із Укренерговугіллям врятував шахту від закриття.

Володимир Захаров, директор зі збуту електроенергії Укренерговугілля, каже hromadske, що поки жодних відключень або зменшення обсягів подачі електроенергії на шахту не було. При цьому самі гірники повідомляють, що шахта недоотримувала електроенергію від ДТЕК ще з початку грудня, адже має борг і перед цією компанією. Працювали тільки водовідведення та вентиляція. Коли шахту повністю знеструмили, вимкнули і ці системи.

hromadske надіслало запит до компанії ДТЕК щодо можливого вирішення проблеми на шахті. Поки що відповіді ми не отримали.

Захаров зазначає: майже половину послуг компанія надає саме шахті «Південнодонбаська», тож борги «суттєво впливають на роботу». Також він додає, що Укренерговугілля попереджало керівництво шахти про можливе відключення.

11 лютого Володимир Захаров отримав гарантійного листа від керівництва «Південнодонбаської», тож, за його словами, знеструмлення перенесли. Та все ж зранку 14 лютого на шахті, за свідченнями гірників, уже почалося підтоплення.

На початку лютого шахта «Південнодонбаська» отримала 17 мільйонів гривень, з яких могла би погасити частину заборгованості. Але 11 мільйонів з цієї суми керівництво спрямувало на зарплати гірникам. Тож на рахунок електропостачальника перевели 6 мільйонів.

Володимир, шахтар з ініціативної групи, розповідає: тих коштів було недостатньо, тож 13 лютого всі чекали на відключення рудні. Обласна влада запевнила, що вимкнення не буде, та все ж за кілька годин вимкнули головний вентилятор, а ще через дві години ― насоси.

Володимир пригадує: наступного ранку в області все ж знайшли 3 мільйони гривень ― таким чином заплатили 9 мільйонів боргу і після 20-годинної паузи на шахту все ж подали струм.

«На 620-му горизонті, найглибшому, є три насоси, що відкачують воду. Якщо втопити цю точку, воду вже не зупинити, ми втратимо обладнання, ― розповідає шахтар. ― А іскра, від якої вибухає метан, може виникнути навіть через просідання металевої рами від навантаження».

Коли слюсарі спустилися до шахти, побачили затоплений найнижчий горизонт. Шахтарі йшли по груди у воді, ризикуючи, адже навколо були кабелі й обладнання. Виявилося, що не затопило тільки насос на підвищенні ― спершу він відкачав усю воду, а потім два інші насоси, підсушені, теж запрацювали.

Електропостачання до шахти відновили після візиту заступника міністра енергетики та захисту довкілля Станіслава Ковалевського. 

«Завдяки комунікації з керівництвом ДТЕК вдалося погодити розстрочку на виплату боргу ― 2 роки, по 4 мільйони гривень на місяць. Але проблема в тому, що сума боргу тільки росте. Ми намагаємося вирішити ситуацію на рівні Міністерства», ― прокоментував він hromadske.

Зранку 28 лютого шахта перевела на рахунок електропостачальника перший транш у 4 мільйони гривень. Але вже наступного місяця ситуація може повторитися ― шахті знову доведеться шукати 4 мільйони.

Ковалевський пояснює: поки борги не погашені, єдиний вихід для шахти ― надати їй статус «Захищеного споживача». Цей статус визначає Кабмін, і, за словами замміністра, пакет документів уже готовий, лишилося дочекатися рішення.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.
Пам'ятник «Шахтарська слава» у Вугледарі, Донецька область
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Вода, земля, газ

Шахта «Південнодонбаська» доходить у глибину до 420 метрів. Сусідня імені Сургая опускається до 1372 метрів. Напряму шахти не сполучені, але в разі затоплення підземними потоками вода з однієї до іншої дійде за місяць. Це означає, що шахті Сургая доведеться або збільшувати потужність насосів, або припиняти роботу.

За словами екологині Маргарити Гольцевої, є три основні ризики для екологічної ситуації у Вугледарі.

По-перше, вода. Підземні води опустяться до пластів шахти імені Сургая. У воді зросте концентрація заліза, також до неї потраплять продукти нафтопереробки. Потім це все може опинитися у річках Донбасу та трубах водоканалів, що загрожує екологічною катастрофою.

Інша проблема ― метан. Шахта «Південнодонбаська» має дуже високий ризик накопичення газу. Коли вимкнуть вентилятори, метан швидко заповнить випрацюваний під землею простір, і для вибуху вистачить іскри. Дегазація може тривати кілька місяців.

Зрештою, наслідком може стати осідання ґрунту. Шахти «Південнодонбаська» та імені Сургая знаходяться за 3 та 5 кілометрів від Вугледара, але ніхто не здатен спрогнозувати, де саме просяде ґрунт після затоплення.

«Ми не можемо сказати, де вода вийде на поверхню, ― каже hromadske Маргарита Гольцева. ― Так само не знаємо, скільки часу знадобиться для повного затоплення. Дехто каже, що 72 години, дехто ― що це триватиме місяць, адже під землею випрацювали великий простір. Коли ми знатимемо, скільки води прибуває за 1 годину, зможемо розрахувати швидкість затоплення».

Маргарита пояснює, що навіть у недіючих шахтах вентиляцію та водовідведення зазвичай підтримують. А вимкнення всіх систем може спричинити екологічну катастрофу.

«Ми точно не знаємо, що відбувається з шахтами на окупованій території, але після повідомлень про їх підтоплення у нас змінилися аналізи води. Від Вугледара до тих шахт ― 40-60 кілометрів, ― розповідає Маргарита. ― Якщо в нас затопить шахту, це зруйнує все життя містечка».

Головна екологиня шахти коментувати ситуацію відмовилася.

hromadske надіслало запит до Міністерства енергетики та захисту довкілля щодо плану дій на випадок затоплення шахти «Південнодонбаська» №1.

«Обідно, якщо чесно»

Скільки Едуард себе пам’ятає, стільки пам’ятає і шахту. Його батько пропрацював під землею 43 роки ― спершу у Мар’їнці, а потім у Вугледарі, коли в місті запропонували квартири шахтарям.

Батькові давали путівки до Грузії ― Едуард пригадує, що шахтарі отримували найкращі номери, діти пили «пепсі-колу». Та головне у його спогадах ― повага до роботи батька.

Малим Едуард щодня їздив до Мар’їнки до бабусі й дідуся ― тепер там тільки старий розбитий дім. І у Вугледарі, і у Мар’їнці шахти були бажаним місцем для ігор ― цікаво ж, що там під землею. «Знав би, що так буде, то не так тягнуло б», ― сміється Едуард зараз. 

На шахті він працює з 2004 року. Спершу хотів стати космонавтом, потім ― кухарем. Але коли поїхав до Донецька складати іспити у технікумі, попросили хабар 100-200 доларів. Таких грошей у родини не було ― на шахті затримували зарплату. Тож разом із друзями Едуард вступив до технікуму в райцентрі неподалік і за кілька років отримав диплом автослюсаря.

Після завершення навчання у 1999 році хотів водити авто ― мав права категорії «С». Та на жодні перевізки без кількарічного досвіду не брали. Довелося йти до знайомого на заправку, потім їздив на заробітки до Москви. Так тривало до 2003 року.

«Батько вийшов на пенсію, на шахті почали платити, а в Росії й тоді відчувалося, що нас не сильно люблять», ― розповідає Едуард. 

«Думав знову їхати в Москву, розповів батькові, а він порадив на шахту», ― так Едуард у 2004 році потрапив на шахту імені Сургая. Інших місць роботи в містечку не було. Спершу працював підземним електрослюсарем на ділянці підйому вугілля, а потім перейшов на дільницю водовідведення. І там уже 13 років.

Едуард завжди дивувався, як злагоджено працює шахта, йому було і складно, і цікаво на такій роботі.

«У нас кажуть: "Перші п’ять років терпиш ― потім звикаєш", ― сміється він. ― І діватися нікуди, і колектив рідним стає, і пенсія швидко ― шахта затягує. А дадуть медаль "Шахтарська слава" ― приємно».

Насправді з шахти діватися нікуди. У місті є лікарня, дві заправки, маленький базар, супермаркети. Едуард каже: на лікаря вже не перевчишся, тому або вантажником на базар, або відкривати власну справу. Грошей на бізнес він не має.

«Обідно, якщо чесно. Бо ти ж ніби стараєшся, життям під землею ризикуєш, виконуєш те, що винен ― а чому перед тобою не виконують те, що винні тобі?..» ― каже гірник.

Життя Едуарда, як і решти, залежить від двох шахт поруч із Вугледаром:

«Дають зарплату ― черги в банк, люди платять за комуналку. І на базарі черги, бо до того всі в борг продавали і записували на бумажці, хто скільки винен. Зупиняться шахти ― зупиниться все місто».

Вугледар, Донецька область
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Тимчасово врятовані

Шахту імені Сургая теж мусили відключити від електропостачання через заборговані Укренерговугіллю 312 мільйонів гривень.

Зараз рудня працює в нормальному режимі, але на початку лютого майже тиждень функціонувала лише вентиляція та водовідведення ― ДТЕК обмежив подачу електроенергії за борги 2011-2014 років.

«Ми продовжуємо видобувати вугілля, але «Центренерго», наприклад, з листопаду не закупило в нас жодної тонни, ― каже директор шахти Сергій Сівцов. ― Продаємо «МЕТІНВЕСТу», іншим споживачам, але тільки 20-25 тисяч тонн на місяць. Зазвичай ми продавали 60 тисяч тонн на місяць, тепер доводиться знижувати видобуток».

Щоб шахта не зупинилася, заплатили 5 мільйонів гривень боргу. Ці гроші взяли з інших фондів, зокрема із зарплатного. За словами Сівцова, гірникам таке рішення не подобається, але вони ставляться з розумінням ― інакше шахта завмре. 

Керівництво шахти імені Сургая звернулося до Укренерговугілля, щоб змінити оператора системи розподілення ― тобто відмовитися від послуг ДТЕК. Але зробити це непросто ― лише ДТЕК обслуговує високовольтні лінії, що підходять до шахти. Така ж ситуація і на «Південнодонбаській».

Керівництво шахти і мер Вугледара зверталися і до президента, і до міністра, і до прем’єра, і до РНБО ― але, за словами Сівцова, ніхто не відповів.

«Шахтарі не панікують. Минулого року ми добули 600 тисяч тонн вугілля. Запасів на нашій шахті вистачить ще на сто років, головне, щоб вона працювала», ― каже Сергій Сівцов. 

Але якщо сусідню «Південнодонбаську» таки затопить, потоки ґрунтових вод дійдуть до шахти імені Сургая уже через місяць. Щоб продовжувати роботу, доведеться відкачувати щодня додаткових 100 м3 води. Для цього потрібно закупити нові насоси і більше платити за електроенергію. А цих грошей у шахти немає.

Зупинка громадського транспорту біля шахти «Південнодонбаська №1», Вугледар, Донецька область
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

«Шахта ― це хліб»

Сергій працює на шахті «Південнодонбаська» майже 10 років. За цей час він закінчив гірничий технікум й отримав у політехнічному інституті диплом магістра з керівництва гірничими підприємствами. Але свого майбутнього у Вугледарі не бачить і шукає можливості працювати на шахті у Польщі.

«Вимикати електроенергію почали ще з 2 грудня», ― розповідає Сергій. У грудні він отримав менше 10 тисяч гривень, адже гірників лишили без премії через простой, що виник через обмеження подачі електроенергії від ДТЕК. Під час простою працівники отримують ⅔ від повної ставки. 

«Вугледар живе за рахунок шахт, ― пояснює Сергій. ― На двох шахтах працює кілька тисяч людей, іншої роботи в місті немає. У мене восьмирічна дитина. Дружина працює манікюрницею й має клієнтів, коли на шахті людям виплачують зарплати».

За шестигодинну зміну Сергія з шахти зазвичай тричі викачували воду. «Припинять качати ― усе затопить», ― каже він.

Терикон «Південнодонбаської» видно з автобусної зупинки сусідньої шахти імені Сургая. Ігор, один з бригадирів цієї шахти, каже, що у Вугледарі навіть якщо не хочеш бути шахтарем ― доводиться.

Ігор і сам не хотів спускатися в рудню, але іншого виходу не мав. Він уже два роки як мусив би бути на пенсії, але роботу досі не кидає ― страшно лишитися ні з чим.

«І мені, й іншим страшно думати, як облаштувати своє життя без шахти. Доведеться тоді самому все вирішувати. Шахта ― це хліб», ― каже Ігор. 

Таких, як він, у містечку, якому загрожує зупинення шахти, ― майже 16 тисяч людей.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: