«Хотілося вийти у вікно». Про це мовчать або засуджують: що варто знати про післяпологову депресію
Аліниній старшій доньці Аріні — чотири роки. Молодшій Маргаритці минуло п’ять місяців. Чотири з них вона живе в пологовому будинку. Весь цей час триває судова тяганина: у лютому Аліна залишила півторамісячну доньку у «віконці життя», схаменулася тієї самої ночі, тепер домагається її повернення. Щоб дитину повернули в родину, мають провести процедуру встановлення факту батьківства. Процес триває місяці. А до того часу суд заборонив батькам бачитися з дитиною.
27-річна жінка визнає: перед тим як залишила доньку у «віконці життя», відчувала повну апатію, тривогу, мала проблеми зі здоров’ям, у неї зникло молоко.
«Зовсім не засуджую маму, а розумію. Буває таке виснаження, що різне лізе в голову».
«Сором таким мамам! Як жити з таким вчинком?»
«Такі вчинки не дають можливості нормальній людині підтримувати та розуміти таких „мамаш“…»
«От як пощастило теперішнім мамкам. Робиш х*рню, а тоді така: „У мене післяродова депресія“. І все. Ти ангел».
Під відеосюжетом про історію Аліни Наумової — ніби зріз суспільства: ті, хто розуміють і підтримують жінку, і ті, хто наперебій вправляється в засудженнях «мамаш», які не вписуються в рамки «правильного» материнства.
Як суспільні й власні очікування можуть зʼїсти зсередини, чи нормально не відразу любити свою дитину, чи важко розпізнати післяпологову депресію, хто до неї більш схильний і чи частішає такий діагноз на тлі війни — у матеріалі hromadske.
«Таке могла зробити тільки божевільна» — «Я стала плакати й сказала, що це я»
В Аліни була складна, але дуже бажана вагітність. Партнерські пологи пройшли добре. Жінка показує фото з виписки з пологового й каже: усі були щасливі й особливо розчулені тим, як радіє меншій сестричці старша.
Та материнського щастя другі пологи принесли мало. Втома, недосип, власні проблеми зі здоров’ям — дитина весь час плакала й засинала лише на руках. Важко захворіла старша. Чоловік проходив ВЛК. Від хвилювання, що його заберуть на фронт і жінка залишиться сама з двома дітьми, — тремтіли руки.
«Я почала потихеньку сходити з глузду», — каже Аліна.
На цьому тлі зникло молоко. Через це жінка гризла себе, вважала нікчемною мамою. На одній із гарячих ліній психологічної допомоги їй порадили відпочити, піти «на каву» й прийняти душ для розслаблення.
«Родичі додавали: „Заспокойся, ляж поспи — і все мине“, „Ой, можна подумати, у наш час депресій не було“. Якоїсь миті я вже перестала до когось звертатись. Думала, що зі мною щось не так. Всі ж можуть, он у когось по троє, а я з двома справитись не можу?!
Потім просто закрилась у собі, перестала взагалі виходити на вулицю через панічний страх, що зі мною щось станеться. Із життєрадісної людини я перетворилась на зомбі», — ділиться Аліна.
4 лютого Аліна називає «жахливим днем для їхньої сім’ї». Коли чоловік пішов забирати старшу доньку з дитсадка, вона вийшла на вулицю з немовлям. Коли мала знов зайшлась у плачі — жінка сіла в автобус і поїхала до центру Кропивницького. Оговталась, що накоїла, уже пізно ввечері.
«Я лиш пам’ятаю, як відчинила те віконечко, її поклала й сказала: „Я до тебе повернусь, я тебе заберу“. Далі сіла на маршрутку й весь час, поки їхала з пологового, просто плакала. Потім себе дуже сильно ненавиділа. Взагалі не розуміла, як я могла таке зробити — залишити свою власну дитину».
Я повідомила чоловікові, що дитина в лікарні, під наглядом. Зранку він побачив допис, що в пологовий підкинули дитину. Сказав: «Дивись, таке могла зробити тільки якась божевільна». Я стала плакати… і сказала йому, що це я.Аліна Наумова, мама, яка нині намагається повернути покинуту доньку
Маргаритку зареєстрували як підкинуту дитину. Суд заборонив Наумовим навіть бачитися з нею, доки ДНК-експертиза не підтвердить, що вони її біологічні батьки. Вже четвертий місяць за дитиною доглядають медпрацівники, а Аліна зараз бачить доньку лише по відеозв’язку. Після цього випадку їй таки діагностували післяпологову депресію.
«Хотілося втекти, розлучитися, вийти у вікно»
«Я щиро розумію цю маму», — каже Олександра Мороз. Нині вона психотерапевтка, яка у своєму блозі, зокрема, порушує тему про те, що мами зазвичай ховають за усміхненими фото в соцмережах; про те, що материнство може бути не таким, як очікувалось.
Її післяпологова депресія, для якої, здавалося, не було жодних передумов, тривала півтора року.
«Сама вагітність була просто неймовірно легкою і кайфовою. Я до неї готувалася фізично й психологічно. У мене були чудові пологи. У мене дуже залучений чоловік. Але… народилася дитина. І з першого дня почалось дуже важко. Вона мало спала і 24 години на добу — без перебільшення — була на грудях. Доходило до того, що в мене соски були в крові».
Фізичне виснаження й понаднормові очікування від себе, зрештою, додає Олександра, не могли не вилитись у затяжну депресію.
Так склалося, що в нас жінка повинна вміти, тягти й робити все за всіх. І, звісно, нас не вчили, що ми можемо виснажуватись, втомлюватись, не любити власних дітей.Олександра Мороз, психотерапевтка, яка мала досвід післяпологової депресії
«Натомість від лікарів чуємо: „Ну, терпіть, мамочко“, „Ну, а що ж ви хотіли?“. Ти не можеш сказати, що „Я не знаю, мені важко, мені боляче, я хочу вмерти, я хочу стрибнути з вікна, віддати дитину“… Це те, що було в мене, і те, із чим до мене зараз приходять жінки на сесії», — каже Олександра.
З боку життя видавалося насиченим і щасливим: на восьмому тижні після народження доньки вони із чоловіком поїхали подорожувати за кордон. Він був постійно поруч, допомагав із доглядом, готував, прибирав…
Натомість із жінкою траплялися постійні зриви, вона відчувала апатію, не хотіла жити. Кожен день, кожну хвилину.
Я не витримувала. Кричала. Відходила. Замикалась. Було неймовірне бажання втекти, розлучитися, кинути дитину, вийти у вікно. Пам’ятаю, що стояла біля вікна й думала: «Якщо я впаду — я помру чи не помру?».Олександра Мороз, психотерапевтка, яка мала досвід післяпологової депресії
Суїцидальні думки з’явилися десь на третьому місяці. На одинадцятому — Олександра звернулася по допомогу до психолога, яка зі свого боку направила до психіатра. Жінці підтвердили клінічну депресію.
Бейбіблюз і депресія: ознаки
Наскільки поширена післяпологова депресія — в Україні такої статистики немає. За даними досліджень у США, загалом вона може виникати у 10-15% жінок, найчастіше — протягом перших чотирьох місяців після пологів.
Здебільшого ж (у 70-80%) спостерігається пологова меланхолія, або так званий бейбіблюз. По суті, це емоційні гойдалки, які, утім, швидко минають. Зазвичай вони тривають до двох тижнів, доки жінка не адаптується до нової ролі.
Чи частішають післяпологові депресії на тлі війни — сказати важко. Галина Пилягіна — докторка медичних наук, завідувачка кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров’я ім. П. Л. Шупика — не спостерігала цього на власній практиці:
«Післяпологова депресія дійсно може розвиватись по-різному з погляду термінів її початку і має під собою нейрогормональну основу. Це не відбувається “з першого дня” після пологів, але може розвинутись на перших тижнях материнства. Клінічно ми розуміємо, що за певних, скажімо, важких обставин життя вона може розвинутися швидше. І на третьому році війни в багатьох жінок пригнічений стан. Але казати про почастішання саме післяпологових депресій як факт я не можу».
Водночас професорка додає: жінки часто можуть трактувати поганий настрій або постійну втому як ознаку депресії. Але це не завжди так.
«Я наголошую на тому, що в кожному випадку треба дивитися окремо. Найголовніша ознака такого депресивного стану — це емоційна або будь-яка неможливість займатися й турбуватися про дитину. Надто, коли цей стан не “на пів дня”, а коли він триває більш ніж 2 тижні. Тоді потрібно звертатися до фахівця», — наголошує Галина Пилягіна.
Сльози без причини, байдужість, відчуття провини — те, що може супроводжувати стан будь-якої мами. Та якщо відчуття виснаження й втрати сенсів стабільно довге — варто звернутись до психіатра, погоджується Олександра Мороз.
Буває таке, що ти втомлена й виснажена, але перепочиваєш і знову налаштовуєшся й любиш дитину. А якщо на постійній основі вона тебе дратує, ти не можеш чути її звук, тобі хочеться втекти й щоб дитина тебе не чіпала — це вже, звісно, історія, на яку треба звернути увагу.Олександра Мороз, психотерапевтка, яка мала досвід післяпологової депресії
Щоб прийняти й відчути себе щасливою в материнстві — загалом їй знадобилося чотири роки. Вона обійшлася без антидепресантів, але завдяки кропіткій, довгій власній психотерапії. Будь-які рішення й призначення, як і вихід із цього стану, наголошує, — дуже індивідуальні.
«Немає такого, знаєте, що ти входиш у депресію за такими ознаками й виходиш із неї за такими. Тому важко сказати, що чітко через три місяці після якихось висновків чи антидепресантів можна вийти. Як на мене, я виходила з депресії місяців десять до стійкого результату, який я помітила. Але тут не можна узагальнити й для кожного задати якусь планку. Це залежить від дуже багатьох моментів», — зазначає Олександра Мороз.
Рекомендації
«Але післяпологові депресії зазвичай мають достатньо позитивний прогноз. Тобто вони закінчуються», — наостанок каже Галина Пилягіна.
Вона радить не налаштовуватися негативно, але готуватися, що після народження дитини життя точно зміниться.
Головне — не вимагати від себе зайвого. Є психологічне поняття — достатньо хороша мама. От правда. Не перфектна, не ідеальна, і дитина неідеальна — це нормально.Галина Пилягіна, професорка, докторка медичних наук із психіатрії
Олександра Мороз радить свідомо підходити до батьківства, не мати завищених очікувань, читати й знати про депресію, а також про те, як повинен діяти чоловік.
«Мій чоловік узагалі не бачив у мене депресії. Бо ми про неї не читали. Ми до цього не готувалися. Бо найголовніше ж було підготуватися до пологів. Все. А як воно там буде далі — то вже якось розберетесь», — каже Олександра.
«Коли мені пишуть мами або клієнти, які тільки думають вагітніти, — перше, що я щиро рекомендую, — це піти до психолога. І що раніше, то краще. Тому що сам процес материнства дуже трансформаційний і тебе змінює на 180 градусів. Це загалом криза ідентифікації — там, де дуже важко усвідомити, а яка я тепер жінка, людина, мама, хто я тепер?»
Соціальних, батьківських, самостійно навішаних очікувань дуже багато. Вони ставлять обмеження, ніби клітку, і ти в них не можеш жити. Тому я так багато говорю, що мамам дуже необхідна терапія в будь-якому разі. Бо змінюється все.Олександра Мороз, психотерапевтка, яка мала досвід післяпологової депресії
***
Аліна Наумова нині в терапії. Каже: відчуття провини часом так накриває, що мусить просити про невідкладну допомогу. За призначенням психіатра приймає антидепресанти. Раніше вона не розуміла й засуджувала жінок, які «не впоралися після пологів». Тепер же визнає — про це важливо знати, говорити й не знецінювати.
Експертиза ДНК на встановлення батьківства запланована на середину червня. Далі — очікування на результат і рішення суду, після якого їм можуть повернути доньку.
Куди можна звертатися по допомогу
- На цілодобову Національну гарячу лінію для дітей та молоді — 116 111 або 0 800 500 225.
- На цілодобову Національну лінію з питань запобігання суїцидам та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine — 7333.
- На цілодобову Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, гендерній дискримінації та торгівлі людьми — 116 123 або 0 800 500 335.
- На цілодобову гарячу лінію психологічної підтримки для дітей і дорослих ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.
- На лінію безоплатної психологічної допомоги від фонду «Голоси дітей» — 0 800 210 106, а також у Telegram-бот або Viber-бот.
- До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.
- На лінію безоплатної психологічної допомоги від Національної психологічної асоціації (для українців, яких прямо чи опосередкована зачепила війна) — 0 800 100 102 (працює з 10:00 до 20:00).
- Поділитися: