Як росія впливає на українських біженців за кордоном

У щорічному параді на честь Святої беруть участь і представники різних національностей, які нині живуть у Гелі. За декілька днів до події виявилося, що прапор України нестимуть росіяни. 

«Ми побачили в місцевій групі в соцмережах оголошення, що кожна країна буде нести свій прапор, і що український прапор буде нести російська організація “Волга”. І нижче повідомлення, чи хтось з українців хоче приєднатися.

Ми написали організаторам, що я хочу нести прапор. Їхня відповідь була дуже швидкою. Нам сказали приходити на таку-то годину. І сказали, що дадуть мій номер представнику цієї організації. Вони в мене ще уточнювали, чи дійсно я прийду, чи буду сама», — розповідає біженка з України Олександра. 

Жінка з дитиною переїхала до Бельгії після початку повномасштабного вторгнення. Вивчила мову, знайшла роботу. Для неї було принциповим нести синьо-жовтий стяг. Тому Олександра разом з однодумцями вийшла на марш у вишиванках. Попри дощ, вони пройшли вуличками старовинного бельгійського міста й чули слова підтримки від місцевих жителів. 

Чи є біженці амбасадорами України за кордоном?

У цій громаді прихисток знайшли приблизно 300 біженців з України. Це переважно родини з дітьми та жінки. І хоч єдиного культурного центру чи місця збору тут немає, люди гуртуються, збираються на свята в будинках одне одного, підтримують, допомагають з адаптацією тим, хто щойно приїхав. 

«Я тут більша українка, ніж була вдома. За кордоном раптом стає видно, хто ти насправді» — це цитата українки, яка нині живе в Німеччині.

Їй 42 роки, і вона дала розлоге інтерв’ю соціологам Інституту національної стійкості. Установа провела дослідження російського гібридного впливу на українців за кордоном. Записали 100 інтерв’ю у п’яти країнах Європи. 

Станом на квітень 2026 року в країнах ЄС зареєстровані 4 мільйони 370 тисяч українських біженців. Найбільше в Німеччині — 1 мільйон 280 тисяч. У Польщі — 971 тисяча, у Чехії — 384 тисячі. Соціологи розпитували біженців про умови життя, про бажання повернутися додому після війни, про національну ідентичність і про вплив російської пропаганди. 

Керівниця центру Рена Марутян помітила цікаву тенденцію. Еміграція зміцнює українськість, кристалізує, біженці за кордоном стають концентрованим осередком ідентичності, а не «розчиненим прошарком». 

«Завжди вважалося, що людина, яка виїжджає за кордон, втрачає ідентичність, намагається асимілюватися і фактично втрачає зв’язок із основною країною проживання. Ми виявили, що щодо українських біженців це не зовсім так.

Життя за кордоном переважно зміцнює українську ідентичність і відчуття належності до нації. Люди, які навіть вдома в Україні розмовляли російською мовою, коли виїхали за межі країни, почали свідомо розмовляти українською», — каже Рена Марутян, директорка Інституту національної стійкості та безпеки, докторка наук із державного управління. 

Під час дослідження соціологи побачили три умовні групи переселенців за кордоном. Свідомі українці — це найактивніша група, для якої ідентичність є свідомим вибором. Пробуджені, які перейшли на українську вже за кордоном. У них українськість живе, зокрема, й у сімейно-побутовій сфері. Найяскравіше ця група представлена в Польщі. Та амбівалентні й деполітизовані. Вони є найвразливішими до впливу російської пропаганди. 

Рена Марутян пояснює, що росія впливає на біженців через шість каналів. Це церква, псевдоукраїнські структури (в установах можуть працювати українською юристи, психологи, але це російська структура, яку фінансують із кремля), академічно-культурна присутність (підручники, гранти, культурні центри), цифрова дезінформація, побут, політичне лобіювання. Кожен канал діє не окремо, а підсилює інші. Передусім російські канали впливу націлені на молодь віком до 25 років. Їм пропонують гроші на навчання. 

«Якщо дитина хоче вчитись у якомусь інституті, росія пропонує грант на дослідження. Запрошує в Москву, Санкт-Петербург. Приїжджай, ми тебе в Ермітаж повеземо», — каже Рена Марутян. 

Під російським впливом опиняються й жінки. Їм пропонують гуртки для дітей і можливість денного догляду за малечею, поки мама працює. Чоловікам у російських церквах і в культурних центрах розповідають, що «Україна не цінує своїх» і пропонують працювати в компаніях, засновниками яких є росіяни. 

«Коли мами ведуть своїх дітей у різноманітні структури дозвілля чи в церковні інституції, то вони не фільтрують ситуацію, що дитина потрапляє під проросійський вплив. Але жінки іноді не мають альтернативи», — каже Алла Петренко-Лисак, аналітикиня з питань соціокультурного розвитку, доцентка кафедри галузевої соціології КНУ імені Тараса Шевченка. 

Мімікрують під українців

Збирають допомогу військовим ЗСУ і спілкуються українською? Це ще не показник. Часто російські осередки мімікрують під українські. До прикладу, у місті Антверпен у Бельгії діє парафія УПЦ. І хоч оголошення в соцмережах і навіть службу тут ведуть українською, але митрополитом визнають Онуфрія.

У липні 2025-го його позбавили українського громадянства. СБУ встановила, що він добровільно отримав російське громадянство у 2022 році. За даними слідчих, Орест Березовський, саме так звати митрополита Онуфрія, підтримує звʼязок із московською патріархією та свідомо протидіяв отриманню канонічної незалежності Української церкви від московської патріархії, представники якої відкрито підтримують російську агресію проти України.

У п’яти країнах Європи працюють три сотні російських церков. У всій Європі таких закладів — понад пів тисячі. 

«Вона існує не сама. Це такий триголовий змій. Тварюка триголова. Це не тільки РПЦ, а й російська православна церква за кордоном, і українська православна церква московського патріархату. За даними зовнішньої розвідки, наш підсанкційний олігарх Вадим Новінський фінансує 90% нових парафій УПЦ МП у Європі», — каже Катерина Настояща, керівниця Лабораторії соціологічних досліджень Інституту національної стійкості та безпеки. 

Ось як люди пояснили соціологам причину, чому ходять до ворожої церкви: 

• «Це рашистська церква. Але там суто літургія. Коли згадують того, про кого не казатиму, я подумки молюсь про нашого Онуфрія, за наше військо, за державу».
• «Я не дивилась, чий патріарх. Зайшла — а там церква, ікони, батюшка. Думала: моя. Аж потім донька сказала, що поминають Кирила». 

Міланський муніципальний прецедент і польсько-капеланська мережа

«Церква — це хребет мережі російського впливу», — вважає Рена Марутян. 

У недільних школах дітей навчають за російськими підручниками, влаштовують їм активності, батьки приходять до священника як до психолога. Переселенцям за кордоном часто надають безоплатне житло й іншу допомогу.

Протистояти цьому впливу напряму Україна не може. ПЦУ не може відкривати у Європі парафії. Заборону на таке розширення прописали в 4 статті Томоса. А втім, можна розширювати мережу суботніх і недільних шкіл. До того ж дослідники побачили й позитивні приклади, які можна розширювати на всі країни ЄС. 

Це історія з Італії. Там у Мілані муніципалітет заборонив будь-які російські заходи. Таких рішень системно варто добиватись у місцях компактного проживання українських біженців та ініціювати заборони можуть самі переселенці.

Ще одна історія боротьби з російським впливом є в Польщі. Там в 11 громадах діють військові капелани. Ці люди передусім допомагають військовим, які проходять лікування в країнах ЄС, але опікуються й цивільними. Щоправда, каже Рена Марутян, ця капеланська місія нині тримається на ентузіазмі, тоді як має бути системний державний підхід щодо просування ідеї капеланства й в інших країнах ЄС.