Місяць дипломатичного поступу: чи стануть безпекові угоди Будапештським меморандумом 2.0 і що гальмує нас на шляху до ЄС

Спершу в Берліні відбулася Міжнародна конференція з питань відновлення України. Після декількох офіційних візитів президент Зеленський рушив до Італії на з’їзд лідерів «Великої сімки». Саміт G7, зокрема, приніс Україні двосторонні безпекові угоди зі США та Японією, а також зрушив із мертвої точки питання використання заморожених російських активів за кордоном на нашу користь.

Зустріч лідерів демократичного світу плавно перетекла в перший Глобальний саміт миру у Швейцарії — куди прибули делегати з 92 країн світу. Попри всі дипломатичні зусилля Китаю та росії, зрештою представники держав з усіх континентів підписали спільне комюніке на підтримку українського бачення миру.

А завершився червень історичною міжурядовою європейською конференцією в Люксембурзі, на якій було офіційно оголошено про початок переговорів щодо вступу України до ЄС.

Чим безпекова угода зі США нагадує Будапештський меморандум та чи не ризикує Україна сама відкласти свій вступ до Євросоюзу — у матеріалі hromadske.

Чи запрацює безпекова угода між Україною та США?

Володимир Зеленський узяв участь у з’їзді лідерів держав «Великої сімки» вже третій рік поспіль. На ювілейному п’ятдесятому саміті G7 в італійському місті Фазано 13–15 червня президент України підписав дві безпекові угоди — з Японією та Сполученими Штатами Америки.

Саме договір зі США президент назвав «безпрецедентним» — зазначивши, що цей документ є найбільш деталізованим серед усіх двосторонніх безпекових угод, підписаних Україною. Двостороння україно-американська угода вже набрала чинності та діятиме протягом 10 років. Вона передбачає поглиблення співробітництва — зокрема, у галузях оборони, енергетики, кібербезпеки, економічного відновлення та реформ. 

Сполучені Штати зобов’язалися сприяти українсько-американському оборонно-промисловому співробітництву, включно зі спільною розробкою, виробництвом та постачанням продукції, необхідної для потреб оборонно-промислового комплексу України. Американська підтримка проявиться й у створенні «багаторівневої та інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони», що спиратиметься на американську систему ППО Patriot.

Натомість Україна взяла на себе обов’язок всеосяжних реформ демократичних, економічних, оборонних та безпекових інституцій — «відповідно до її цілей щодо вступу до ЄС та НАТО». Власне, Америка визнала безпекову угоду кроком на шляху до майбутнього членства України в НАТО.

На думку дипломата Володимира Огризка, такий договір є потужним політичним сигналом на підтримку нашої країни. У розмові з hromadske ексміністр закордонних справ України (2007–2009) та чинний керівник Центру дослідження росії зазначив, що з політичного погляду ці домовленості підкреслюють, що війна має закінчитися саме перемогою над агресором.

Ця угода цілком і повністю влаштовує Україну. Йдеться про те, що війна має закінчитися згідно зі Статутом ООН та норм міжнародного права, а Сполучені Штати підтримують вступ України до НАТО. Дуже добре, що в угоді детально прописані елементи співробітництва та містяться чіткі вимоги до України щодо реформ судової системи, антикорупційних органів тощо.Володимир Огризко, ексдипломат і керівник Центру дослідження росії

Кожні 12–18 місяців Україна та Сполучені Штати проводитимуть зустрічі для оцінки прогресу та встановлення нових пріоритетів співпраці. Конкретні цілі встановлюватимуть щонайменше на щороку, а за потреби й частіше. 

Однак не все так райдужно: безпекова угода між США й Україною не має юридично зобов’язального характеру, оскільки її не ратифікував Конгрес США. Так, якщо на наступних президентських виборах у США переможе Дональд Трамп, він матиме право переглянути умови чи взагалі вийти з неї. Але на думку Володимира Огризка, у демократичній правовій державі жодному президентові не буде легко зробити такі волюнтаристські кроки.

Є колізія. Угода підписана на десять років. А втім, якщо наступний президент не захоче її виконувати, він теоретично може це зробити. Проте правова держава відрізняється від деспотії тим, що укладені від імені такої держави угоди мають певний зобов’язальний характер, незалежно від того, хто є президентом країни.Володимир Огризко, ексдипломат і керівник Центру дослідження росії

Попри детально визначені зобов’язання сторін, механізм прописаний нечітко. Наприклад, у додатку зазначено що сторони мають намір виконувати свої зобов’язання за цим договором «відповідно до чинного законодавства та за умови наявності асигнованих коштів».

Щоб забезпечити виділення цих коштів, президент США має подати відповідний запит до Конгресу. До того ж у підписаному главами держав документі не міститься жодних пояснень про механізм такого асигнування коштів. Вочевидь подавати запит до парламенту главі державі доведеться щороку. 

Річ у тім, що американський президент не розпоряджається грошима на власний розсуд. Гроші виділяє Конгрес. Це означає, що будь-який президент США не в змозі забезпечити те, що записано в угоді, якщо Конгрес не надасть йому для цього фінансових ресурсів. Це ключовий елемент американської демократії, що полягає у взаємодії всіх гілок влади.Володимир Огризко, ексдипломат і керівник Центру дослідження росії 

Звісно ж, у багатьох коментаторів напрошується порівняння цієї безпекової угоди зі сумнозвісним Будапештським меморандумом. Володимир Огризко у коментарі hromadske погодився, що й ця угода ніяк не гарантує українцям безпеку, адже єдиною справжньою гарантією безпеки для України є вступ до НАТО.

Посилює скепсис і той факт, що будь-яка сторона може припинити дію укладеної безпекової угоди, просто надіславши письмове повідомлення дипломатичними каналами. Тоді вже через шість місяців після такого повідомлення угода буде недійсною. Це саме та лазівка, якою скористався колишній президент Дональд Трамп для виходу США з ядерної угоди з Іраном у 2018 році.

Тож у разі його перемоги на виборах у листопаді, теоретично він може вчинити так само. А втім, колишній міністр закордонних справ певен, що нинішній договір усе ж має більше шансів бути реалізованим на практиці, дарма що деякі проблеми та суперечності запрограмовані в тексті документа.

Чи збереже Україна рекордно швидкий темп євроінтеграції?

Наприкінці червня Україна вступила у вирішальну і найскладнішу фазу своєї європейської інтеграції. На міжурядовій конференції 25 червня оголосили про початок переговорів щодо вступу України до ЄС.

Попри деякі зауваження з боку Угорщини, політична воля та консенсус між усіма 27 членами ЄС щодо розширення союзу не викликає сумнівів. Тому швидкість, із якою Україна зможе завершити переговори про вступ до ЄС, значною мірою залежатиме від нашої країни. 

Ключовими чинниками стане готовність українського уряду синхронізувати наше законодавство з європейськими стандартами та впроваджувати необхідні реформи, а також здатність досягати компромісних рішень із чутливих для української економіки питань. Саме це визначатиме часові межі вступу до ЄС.

З моменту подачі заявки в березні 2022 року європейська інтеграція просувалася рекордно швидкими темпами. Те, на що деяким країнам знадобилося багато років, Україні вдалося зробити лише за два.

Це найшвидший темп з усіх країн, які вступали до Європейського Союзу. П’ятого дня повномасштабної війни Україна подала заявку на вступ — а в березні отримала підтримку цієї заявки. Потім у квітні отримала опитувальник і за місяць його заповнила. Згодом отримала ще сім рекомендацій — за рік їх виконала. Щобільше, Україна виконала й додаткові вимоги. Ми привчили Європейський Союз до високого темпу з боку України.Ігор Жовква, заступник керівника Офісу президента

Минулого року президент Європейської ради Шарль Мішель заявив, що до 2030 року ЄС має бути готовий до «наступної хвилі розширення». Це можна сприймати як недвозначний натяк, що Україна та Молдова можуть завершити переговори про вступ до Євросоюзу за шість років.

Враховуючи той факт, що Україна ще має здійснити глибокі структурні реформи та значні законодавчі зміни, термін у шість років може виявитися навіть недостатнім для виконання цих амбітних завдань.

Україна вестиме переговори про вступ до ЄС, спираючись на шість блоків синхронізації законів і стандартів, які загалом охоплюють 35 розділів. Для фіналізації кожного такого розділу потрібна одностайна згода всіх 27 членів ЄС.

Після закриття переговорних розділів Європейська комісія оцінить готовність України до вступу та сформулює свої рекомендації. Щойно Європейська Рада та Європарламент ухвалять рішення про завершення переговорів, члени ЄС та Україна підпишуть і ратифікують Угоду про вступ України до ЄС.

Значно загальмувати закриття деяких розділів можуть, наприклад, вимоги Угорщини щодо прав нацменшин, а також позиція деяких країн, як-от Польща або Чехія, щодо імпорту української агропродукції до ЄС.

Крім цього, під час переговорів можуть виникнути й інші суперечливі питання, вирішення яких вимагатиме від України готовності до подекуди болісних компромісів. Однак найбільше перешкод на шляху до вступу до ЄС Україна може створити собі сама, — вважає Дар’я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції.

Переговори про вступ до ЄС починаються з узгодження розділів 23 та 24, які стосуються верховенства права та реформи правоохоронних органів. Неготовність української влади до радикальних реформ у цій царині може суттєво загальмувати подальшу євроінтеграцію. Дар’я Каленюк у розмові з hromadske зауважила, що її непокоїть можливий саботаж із боку Офісу президента будь-яких кроків, направлених на реформу правоохоронної системи.

Заступник керівника Офісу президента Олег Татаров офіційно відповідальний за реформи всіх правоохоронних органів у нашій державі. Саме він координує роботу правоохоронних органів у ручному режимі — вказує, які провадження відкривати, які закривати, яких людей призначати на ключові посади. Так, наразі Олег Татаров фактично унеможливлює членство України в ЄС. А керівник ОП Андрій Єрмак грає в цьому вирішальну роль, адже Татаров — його креатура.Дар’я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції

Реформа правоохоронної системи може стати лакмусовим папірцем, який продемонструє готовність України досягти прогресу на шляху до євроінтеграції. Будь-які зволікання у цій галузі можуть підірвати довіру європейських партнерів до української влади.

А втім, усі перешкоди в переговорному процесі між Україною та ЄС спрогнозувати неможливо — спектр питань, які належить узгодити з усіма членами союзу, доволі широкий. Від сільського господарства, оподаткування та корпоративного права — до функціонування демократичних інституцій, реформи державного управління та системи освіти.

Головним фактором, який визначить швидкість євроінтеграції України, будуть не самі вимоги європейських партнерів, а готовність нашого державного апарату до глибоких структурних змін, а також прагнення суспільства прийняти нові правила гри, які не толерують корупцію та ручне управління.

Україна навряд зможе піти шляхом Австрії, Фінляндії та Швеції, яким вдалося завершити переговори про вступ до ЄС у 1995-му всього за 1 рік і 11 місяців. Водночас нашій країні цілком під силу не опинитися в ситуації Туреччини, яка почала переговори ще 19 років тому, а відтоді практично не зрушила з місця.

Статус кандидата на вступ до ЄС Україна отримала авансом — ще до виконання всіх вимог. Однак повноправне членство в ЄС нашій державі вже ніхто не подарує. Це вимагатиме зусиль від усіх — і від суспільства, і від влади. Однієї дипломатії тут буде замало.

Суспільству доведеться чинити значний тиск на владу і підштовхувати її до проведення необхідних реформ. Навіть коли причиною затягування переговорів буде непоступливість європейських колег, громадянське суспільство має робити все можливе, щоб утримувати фокус на розв’язанні власних проблем, а не перекладати відповідальність на зовнішні чинники.