Війна роботів уже триває

Зараз є велика проблема з кількістю «орланів» у нас над містами. Збивати їх ракетами ми не можемо, це дорого. Вони коригують ракети, артилерію, КАБи в наш бік. Тому ми шукаємо рішення серед виробників, хто що може зробити, допомагаємо з тестуваннями тим, хто має певні частини рішення, щоб усе це зібрати, протестувати, прокомунікувати, скажімо, на якій висоті воно має долітати, якою має бути швидкість, з'ясувати деталі, нюанси, про які потрібно знати під час проєктування свого напрацювання, щоб воно було справді ефективним. 

росія наростила свої РЕБи — наші дрони та зв'язок уже не працюють. Отже, нам потрібно розвивати системи зв'язку, нові технології, РЕБ-стійкість, переходити на нові антени й частоти, на новітні керування, щоб ці дрони були ефективними. Нам потрібно переходити, наприклад, від FPV-дронів до роїв дронів чи якихось інших — не буду говорити про всі секрети та інноваційні сюрпризи, над якими працюємо. 

Зараз асиметрія в технологіях працює дуже короткий час, до 6 місяців. Це якраз маленьке вікно можливостей працювати інноваційно, щоб готувати нові сюрпризи для ворога, тому що він адаптується. Наприклад, у Telegram-каналах з'явилася фотографія російських аеродромів. Вони вже закрили залізними ангарами свої літаки, які були доступні. Тобто наші дрони вже туди не потрапляють, функцію не виконують, тому нам треба придумати щось інше, щоб вони залітали всередину чи якось їх звідти виманювати. 

Це саме такі технології та інноваційні рішення, які українці змушені вигадувати, тому що в нас немає іншого вибору. Ми росію ресурсами не переможемо, а переможемо саме завдяки нашій технологічності й інноваційності. 

Наше основне завдання як Brave1 — розвивати українські технології, українських виробників, свій ОПК та ухвалювати ті інноваційні рішення, які є ефективними. Знати й розуміти, які є проблеми й запити від Сил безпеки і оборони, які завдання їм потрібно виконувати, що працює, що не працює, як це потрібно поліпшувати, допомагати українським виробникам з грантами, залученням інвестицій та експертизою. 

Якщо ми не почнемо вірити у своє та нарощувати своє, то наша залежність від іноземних партнерів нікуди не зникне. На сьогодні держава зробила вже дуже багато: величезну дерегуляцію, спрощення процедур, кодифікацію, тестування, потрапляння у війська. Але є ще багато питань, з якими стикаються виробники. Зараз болісно стоїть питання бронювання, є питання контрактів, умов, пов’язане з передплатою, ризиками імпорту, ланцюгами й т.д. 

Очевидно, потрібно ще багато дерегуляцій щодо процедур, бюрократії, тому що виробників досі мучать із процедурами: мовляв, надайте 33 аркуші документів. Вони потрібні, але їх точно треба скоротити, адже в багатьох процедурах ми досі живемо радянщиною. Треба від цього позбавлятися. 

З одного боку, ми не можемо все дерегулювати й сказати: «бери дрон і запускай», як це відбувається в росії, тому що це безпека й ефективність, і ми маємо бути переконані, що воно не вибухне в руках наших солдатів і долетить, водночас не дасть ворогу знань про нас і не наразить на небезпеку наших воїнів. 

Але з іншого боку, ми все ще іноді прискіпуємось до ком, шрифтів і рамок у документах, тож маємо це раз і назавжди заборонити. Сьогодні вся країна має працювати 24/7 на перемогу —  так, як роблять наші хлопці й дівчата на передовій. Ми собі тут не можемо дозволити іншого темпу, маємо діяти максимально швидко. 

У нашій країні є декілька викликів щодо роботів і технологій. Один із них — це радянські стандарти ведення війни на полі бою. Попри те що сьогодні в армію потрапили дуже багато хлопців і дівчат з інноваційним підходом, водночас є велика кількість військових, які не відкриті до нових технологічних рішень. Тому велика робота тут — це комплексне забезпечення, підготовка, введення в доктрину, ефективність, щоб кожен виконував свою функцію. 

Я переконана, що ми маємо вірити й допомагати українським виробникам, бо вони вже вклалися. У нас є чудові інженерні таланти, мотивація, команди. Ми вже на шляху лідерства в певних технологіях.

Наше завдання сьогодні — повторити такий самий успіх, який був із дронами, у роботі з наземними роботами. Їх потрібно дорозвинути, законтрактувати й дати на них гроші, бо без грошей і контрактів підприємець не може розвиватися. 

З'явилися наземні роботи, далі в Генштабі з'являється доктрина застосування, потім — підрозділи, штат, різні тестувальні моменти, бригади, батальйони в підрозділах, які із цим будуть воювати. Це великий комплексний підхід держави на всіх рівнях. «Під капотом» дуже багато роботи, якої не видно, але яку ми маємо цінувати. 

У нас є ідея місій для роботів: хто саме і на якому етапі буде виконувати певні завдання. Наприклад, один їде й ламає інженерні споруди, другий на конкретній відстані може стріляти гранатометом, цей може евакуювати, інший — підвозити логістику. Тут є зв'язок, тут є ретранслятор, комунікація з дронами, які здійснюють розвідку. А в ідеалі ми рухаємось до БпЛА-розвідника, у якому всі дані завдяки штучному інтелекту будуть опрацьовуватись і відображатись на карті командира. Він вирішуватиме, якими методами туди зайти, пройти, як із цим боротися тощо. 

Війна роботів уже триває. Є дуже багато місій для роботів: евакуація, логістика, бойові дії, мінування, розмінування, камікадзе. Це все роботи, які замінюють людей. За цим не майбутнє України, за цим — сьогодення України, тому маємо для цього максимально концентровано працювати, довіряти й допомагати. 

Ми говоримо про те, як технології мають бути комплексно застосовані. Наприклад, ми чули зворотний зв'язок щодо перших «шабель», які закупили й передали на фронт: у деяких бригадах вони залишилися лежати. Бійці не знали, як їх застосовувати. І тут теж є великий блок підготовки операторів. Фронт у нас дуже великий, він простягається на 1500 км. Є різні дистанції: десь ці «шаблі» можна використати, десь ні. Тобто це велика комплексна робота військових, виробників, закупників, командування для того, щоб воно було ефективним. 

Наш шлях і в цій війні, і далі в контексті розвитку — дати таку відсіч ворогу й наростити такі спроможності в нашій державі, щоб ворогові не кортіло ще раз до нас приходити. Я особисто вірю в технології, це єдиний наш шлях. 

Це виступ Наталії Кушнерської на конференції hromadske «Життя у тривалій війні». Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.