«Захотілося нашому президенту, а ми страждаєм»: репортаж із Суджі
Одразу за лінією державного кордону стоїть згорілий контрольний пункт в’їзду-виїзду «Суджа» — звідси українські військові почали рух на Курську область. КПВВ з боку рф знищено, а в самому приміщенні стоїть трупний запах: там досі лежать тіла російських силовиків, які вочевидь не чекали на наступ ЗСУ.
Наші Сили оборони застали ворога зненацька та змогли неочікувано завдати удару — і швидко просунутися до міста Суджа.
На під’їздах до міста — спалена російська бронетехніка. Військові розповідають, що вона йшла на підкріплення, коли українські оборонці її знищили. Хоча таких ознак війни на трасі Суми — Суджа небагато: артилерію не чути, небо чисте від дронів, а будинки стоять неушкоджені. Це свідчить про те, що ЗСУ просуваються стрімко, відсуваючи росіян усе далі від Сумщини, не руйнуючи цивільні будинки.
Суджа нагадує місто-привид. Місцевих на вулицях обмаль: хіба поодинокі бабусі й дідусі з «кравчучками» снують містом у пошуках відкритих магазинів.
Магазини, хоч і покинуті, та не розграбовані. Місцеві цивільні кажуть, що українські військові приносять їм їжу й воду, а також інструктують, як поводитись у зоні бойових дій. І скаржаться, що російські силовики натомість відступили раптово та без попередження населення.
У кого були машини, всі повиїжджали. Поліція і росгвардія втекли. Нас даже не предупредили, що евакуація; що вони уїзжають. Світла нема, газу нема, води нема.місцева мешканка Суджі в Курській області
Одна з місцевих жінок говорить з нами місцевим суржиком. Українську розуміє, але уточнює: «Тільки не “западенську”, а нашу — хо*ляцьку». Вона пояснює, що суджан жителі сусідніх міст називали «хо*лами», і додає: «Ще до революції тут був Суджанський уїзд Сумської губернії».
Та й інші мешканці Суджі журналістів hromadske розуміли. У центрі міста бабуся з дідусем чомусь шукали телевізор у покинутих магазинах, а побачивши репортерів, почали скаржитися на російську владу.
«Нас побросали. Банда ця. Багачі! Начальство навіть не зробило, щоб ми поїхали кудись. Самі багаті уїхали, а ми лишилися. Навіть коридор не просять», — емоційно голосила бабуся.
На запитання, чи хотіла б вона виїхати до України, відмовила:
«Так там теж війна, стріляють».
- Поділитися: