Родини зберігають прах загиблих удома, щоб похоронити на військовому кладовищі під Києвом. Чому його так довго відкривали

«Ми бачили, як ховають побратимів на різних кладовищах — уже попід парканами, бо немає місця. Виділяють куточки, але вони швидко заповнюються. Тому ми й трималися за ідею меморіального кладовища: щоб усі наші герої були поховані разом. Бо вони побратими, і мали б спочивати поруч», — каже Литвиненко.

Військове кладовище під Києвом нарешті відкрили 29 серпня. Там провели перші поховання невідомих солдатів. Жителі села Мархалівка, поряд із яким розташоване кладовище, вийшли на протест (вже вкотре) проти відкриття. У соцмережах повідомляли, що кількох протестувальників затримала поліція.

Чи буде Віра проводити поховання сина на цьому військовому кладовищі, вона ще не вирішила: «Втратити дитину — це важко. І вирішити після трьох років його загибелі теж важко».

Як Національне військове меморіальне кладовище (НВМК) під Києвом обросло скандалами й судовими позовами і чому амбітний проєкт розчарував багатьох — далі в матеріалі hromadske.

Трохи передісторії

Перші кроки до створення меморіального кладовища починались іще 2015 року. Тоді уряд розпорядився побудувати військовий цвинтар за три роки. Не збудували.

У 2021-му Кабмін знову видав розпорядження — звести цвинтар до 2025 року. Після початку великої війни, коли потреба у такому меморіалі стала нагальнішою, парламент проголосував за закон, який визначає поняття Національного військового меморіального кладовища та його правовий статус. 

Ідея була амбітною — відтворити в Україні щось на кшталт Арлінгтонського цвинтаря біля Вашингтона. Там уніфіковані надгробки створюють відчуття єдності: тут усі рівні, бо кожен віддав життя за країну.

Почали шукати місце у столиці. Спершу розглядали ділянку біля Бабиного Яру — проти виступили громада й науковці. Далі планували поховання на Лисій горі, але цьому опиралися екологи, адже територія належить до природно-заповідного фонду. Потім уряд запропонував Биківню — місцевість на краю Дніпровського району Києва — і за це проголосувала Рада. 

Та й тут не дійшли згоди: частина Биківнянського лісу ще лишається недослідженою, а там можуть бути поховані жертви сталінських репресій 1937-1941 років. Тож президент не підписав закон.

У серпні 2023-го Кабмін запропонував звести кладовище вже за 30 км від Києва — біля села Мархалівка. Проте це рішення викликало протести місцевих жителів, які тривають донині.

До протестів долучились і ветерани. Зокрема, Сергій Янюк наприкінці травня оголошував голодування біля народного меморіалу пам’яті загиблих військових, що на Майдані Незалежності. За його словами, «воїнів збираються ховати у воді, попри порушення», а на діалог із місцевими влада не йде. 

«Нас показують із негарного боку»

У Мархалівці на повороті, що веде до кладовища, всюди розвішані плакати: «Зупиніть екоцид», «Героям — гідне місце поховання», «Гроші на зброю».

Сюди я приїжджав 27 травня. Село якраз оговтувалося після того, як напередодні російська ракета знищила тут майже всю вулицю. Вперше я був тут у квітні 2024-го, на мітингу проти цвинтаря. Тож мені було цікаво побачити, що змінилося на території, де має бути НВМК. 

Біля повороту зібралися шестеро місцевих, дехто — у гумових чоботях. Впізнаю, що бачив цих людей на акції протесту торік. Мене на територію майбутнього меморіалу охорона не пустила, тож разом із місцевими ми пішли до лісу. Вони хотіли показати, що відбувається на будівництві за парканом. І тут я зрозумів, чому люди наділи чоботи, — у лісі таки достатньо мокро. 

«Нас показують із негарного боку. Але ми не проти меморіалу. Просто ви самі бачите, що тут робиться. У лісі розходяться річки, а ми всі беремо воду з колодязів», — каже жителька села Олена.

За парканом було видно, що на майбутньому кладовищі вже встановили ескізні надгробки, збудували колумбарій, поставили флагшток — тобто роботи на цій ділянці були явно на завершальному етапі.

Місцеві побоюються, що поховання на цій території можуть забруднити ґрунтові води, які високо залягають. Позаяк після рясних літніх дощів вода прибувала до лісу, у ставках біля кладовища було «багато води».

Приблизно за кілометр звідси — Південне кладовище. Я питаю, чому протестують, якщо поруч уже є місце поховань.

«Це була така сама біда. Південне зробили ще в 1990-х, тоді люди не протестували, бо був радянський менталітет. Але тут було 20 тисяч поховань, а на НВМК планують 130 тисяч. І на Південному вже не ховають», — каже місцевий житель Олександр Давиденко.

Селяни, які повели мене до лісу, не згодні навіть на часткову реалізацію проєкту. Вони переконані: якщо влада розраховує, що після перших поховань спротив згасне, — вона помиляється.

Так, мешканці обʼєднались у громадську організацію «Мархалівка. Підтримка» й подали до суду кілька позовів — деякі з них уже виграли.

То що вирішують суди?

У вересні 2024 року Київський окружний адміністративний суд визнав протиправною та нечинною урядову постанову, що дозволяла вирубку дерев і чагарників на ділянці майбутнього цвинтаря. Це рішення підтримала апеляція. Та цьогоріч у травні Верховний Суд постановив розглянути справу заново, оскільки до процесу не були залучені місцева влада й державна установа «НВМК».

У березні 2025-го суд задовольнив окремий позов ГО «Мархалівка. Підтримка» проти Київської обласної військової адміністрації. Він визнав незаконною зміну цільового призначення ділянки та її передачу під будівництво Нацмеморіалу.

За висновком суду, ця земля має статус природоохоронної, тож змінювати її призначення та передавати в постійне користування державній установі «НВМК» — не можна.

Суд також розглянув звіт про перевірку ґрунтів, який замовляла сама установа «Національне військове меморіальне кладовище». У документі йдеться, що територія непридатна для поховань: понад половину ділянки становлять підтоплені або потенційно підтоплені зони.

Через пів року, у серпні 2025-го, Шостий апеляційний адмінсуд залишив без змін це рішення, яке оскаржувала Київська обласна військова адміністрація.

«Я кричала, що там Смарагдова мережа»

Віра Литвиненко брала участь у робочих нарадах щодо питань НВМК. За її словами, у 2022 році варіант із ділянкою біля Мархалівського лісу влада відкинула, бо вважала ту «найбільш проблемною». Та через рік усе ж обрали цю територію. 

«Я кричала, що там Смарагдова мережа. Поясніть наслідки! Заступник міністра екології тоді сказав: “Все нормально”. Я просила надати документи. У мене був лише лист-висновок від Мінекології, де зазначалося: вони не заперечують, але попереджають, що ця територія підпадає під дію Бернської конвенції», — каже жінка.

Вона, як і інші родичі загиблих військових, вимагала пояснень, чому для кладовища обрали саме цю територію. Однак відповідей не отримали. Водночас Віра ставить під сумнів щирість дій місцевих мітингувальників.

«У Биківні теж були проти, але зрештою вони погодилися, бо зрозуміли користь — могли бути метро, шатл чи тролейбус до них. А тут [у Мархалівці] явні провокатори. Торік Мінветеранів нас запросили сюди, коли почалось будівництво. І що почули від місцевих? Що ми проплачені. Коли мама загиблого (син загинув у 2014 році) взяла слово — місцеві почали сміятися. Отакий рівень зневаги», — каже Віра.

Суперечка дійшла й до Європи

Місцеві жителі звернулися до Бюро Бернської конвенції — міжнародного органу Ради Європи, який стежить за виконанням природоохоронних зобов’язань. Україна є учасницею цієї конвенції з 1996 року.

У травні 2025-го Бюро офіційно заявило, що вимагає негайного припинення розчищення території під кладовище. Воно також звернулося до української влади із запитом: як вона збирається виконати рішення суду, який визнав урядову постанову про будівництво недійсною.

«Бюро закликало органи влади визначити альтернативні земельні ділянки за межами Смарагдової мережі для створення військового кладовища», — йдеться у відповіді.

У Європі також просили представити повноцінний план щодо зменшення негативних наслідків для природи.

Крім того, у травні 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області заборонив вирубку лісу на території майбутнього кладовища, однак вже у липні скасував це рішення. За цей період не раз відбувалися сутички між місцевими і правоохоронцями, які скаржилися, що вирубка продовжувалася, попри заборону.

У Міністерстві у справах ветеранів і в ДП «НВМК» запевняють: проблему підтоплення вже усунено. За їхніми словами, на місцях майбутніх поховань навезли додатковий ґрунт і проклали дренажну систему.

«На об’єкті буде забезпечено контроль за якістю і кількістю скинутих у водний об’єкт зворотних вод і забруднювальних речовин», — каже директор ДП «НВМК» Ярослав Пронюткін у відповідь на запит hromadske.

Що не так із меморіалізацією загиблих воїнів?

Віра Литвиненко заявляє, що влада мало враховувала думку родин загиблих військових під час розроблення проєкту НВМК.

«Ми ходили на круглі столи: були історики, депутати, я теж була. Але Кабмін, попри рішення цих нарад, затвердив, що надгробки будуть із граніту — і все. Хоча були пропозиції щодо пісковику», — каже Віра.

Крім того, вона скаржиться на розмір надгробків, який затвердив уряд.

«Потім я дізналась: надмогильні споруди [заввишки] будуть не 1,20 метра, а 80 сантиметрів. І лише два варіанти: плита або козацький хрест. А якщо прізвище й ім’я довгі? Бувають подвійні позивні. І що тоді? Мама прийде з лупою дивитися чи вона на землю буде лягати біля цієї могили? Обіцяли, що змінять. Але ми вже питання не ставимо, бо кладовища як не було, так і немає», — пояснила жінка.

І додає: «Питання до Кабміну: чому там такі слабкі юристи, які не вміють правильно виписати постанову й відстояти її в суді? Чому програють суди, якщо нас запевняли, що там усе нормально й законно?».

У травні у Львові відбувся Міжнародний фестиваль архітектури та мистецтв «ВЕЖА», який зібрав фахівців з України та Європи: архітекторів, дизайнерів, культурних дослідників. Однією з тем стала саме військова меморіалізація.

Учасники фестивалю констатували: Україна досі не має чіткої державної стратегії щодо військових меморіалів. І Національне військове меморіальне кладовище — яскравий приклад цього безсистемного підходу. Архітекторка Анна Кирій назвала процес його проєктування «провалом комунікацій».

Серед можливих рішень експерти називають проведення відкритих конкурсів, запровадження єдиних стандартів для проєктування та утримання меморіалів, а також активне залучення родин загиблих до ухвалення рішень.

Як позитивний приклад згадували архітектурний конкурс на проєкт меморіалу у Львові: перед початком роботи місто організувало серію зустрічей із родинами полеглих, врахувало їхні думки у фінальному проєкті.

Крім того, є питання до компаній і тендерів. Так, журналісти Bihus.Info розповідали, що тендери на загальну суму майже 3 мільярди гривень супроводжувалися ознаками фаворитизму на користь компаній, пов’язаних із Юрієм Голиком та Георгієм Біркадзе, наближеними до Офісу президента.

А hromadske у 2024 році зʼясувало, що група компаній «Алеф» підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва постачатиме граніт для будівництва національного військового меморіального кладовища.

Тож чи стане Національний меморіал під Києвом прикладом гідного вшанування загиблих чи, навпаки, прикладом того, як цього робити не слід?

Після офіційного відкриття НВМК місцева жителька Олена заявила, що місцеві будуть і «надалі відстоювати свої законні права» через суд. 

«Ми правова держава. Ми судимось 1,5 року. Як так можна було так зробити — натоптатись на українське законодавство?» — сказала жінка.