«Були певні, що не доживемо до виходу фільму». Інтерв’ю з парамедикинями, героїнями стрічки «Куба & Аляска»

Які головні меседжі ви б хотіли донести глядачам? Як би описали цей фільм і себе в ньому?

Аляска: Це фільм про дружбу, про розвінчування стереотипів щодо жінок в армії, про сестринство, братерство, про те, як люди на війні стають твоєю сім’єю, і… про життя. Мені хотілось би, щоб цей фільм пробудив у людях якийсь промінчик надії.

Куба: Нам складно оцінювати свій фільм. Ми просто бачимо своє життя на екрані.

Мені здається, важливий меседж у цьому фільмі — це те, що на війні воюють не якісь суперРЕКСи, які все життя провели в Збройних силах, а звичайні, реальні люди, зі своїм життям, своїми хобі. Тому, можливо, когось цей фільм навіть зможе надихнути на те, щоб долучитися до Сил оборони. Як жінок, так і чоловіків. Бо війні не видно кінця.  

Українській прем’єрі передували покази фільму, зокрема, у Великій Британії та Бельгії. Як вони минули для західної аудиторії, які отримували відгуки?

Куба: Як на мене, дуже успішно. Ми не знали, як люди будуть реагувати на це кіно, наскільки воно їм буде цікаве. Але до нас підходили люди й дякували. Не тільки після показів. Впізнавали навіть просто на вулиці. І казали, що це дуже важливе кіно, що вони не знали, що в Україні таке відбувається, що в нас такі люди… Як не дивно. Бо нам же всім здається, що про це всі знають, а насправді це не так.

Розкажіть про початок та ідею фільму, з якою до вас прийшов режисер. Чи одразу ви пристали на його пропозицію знімати про вас кіно?

Куба: Скажімо так: ми з підозрою ставилися до цієї всієї історії. І Аляска була не в захваті. Це було літо 2022 року. Приїхали продюсерка і режисер, взяли в нас інтерв’ю і запропонували це все. Одразу сказали, що «Куба й Аляска» звучить як назва класного фільму. І побачили нас як потенційних кінозірок (сміється — ред.).

Аляска: Я, правда, не погоджувалась. Мені комфортніше по інший бік камер. Але Куба знайшла аргументи.

Коли команда запропонувала знімати фільм, ми не розуміли, як це буде, який буде масштаб, і взагалі ми були певні, що не доживемо до моменту, коли він вийде.  Аляска, парамедикиня, героїня фільму «Куба & Аляска»

«Мене поранило — і все пішло шкереберть»

Що було найскладнішим за весь час знімань?

Аляска: Було дуже складно, коли приїжджала знімальна група. Тому що, по-перше, дуже сильно переживаєш, коли поряд цивільні люди. А ми перебували не в найприємніших місцях. Вони не виїжджали з нами на бойові, хоча й були готові це зробити. Але хто б їх туди пустив…

Але переживаєш, і тобі все одно дискомфортно, тому що люди з камерами… І побратусики не дуже були в захваті від цього.

Скільки взагалі часу і на яких напрямках відбувалися знімання? Я так розумію, не все пішло за першочерговим планом.

Куба: Знімання тривали фактично два роки — з 2022-го по 2024-й. Це була Харківська, Луганська і Донецька області. Але, крім цього, знімання ще відбувались у Франції та в Іспанії.

Планували знімати нашу спільну роботу як спільну історію, щоб ми були разом. Але потім це стало неможливо через те, що Аляска зазнала поранення.

Був сценарій, і режисер собі щось приблизно накидував, як би він хотів, щоб розгортались події. Але мене поранило — і все пішло шкереберть.Аляска, парамедикиня, героїня фільму «Куба & Аляска»

Аляска: Це було в січні 2023-го, Харківський напрямок. У будинок прилетів дрон-камікадзе. Другий упав поряд — і мене зачепило уламком: поранення наскрізне, стегно-таз. Хлопці кажуть, що ударною хвилею мене відкинуло на метрів 10, як у крутому бойовику. Але я цього не пам’ятаю.

Я була в лікарні чотири місяці. Потім повернулася на фронт (і цей момент показаний у фільмі), тоді я ще була на милицях. Але все-таки мій організм не вивіз навантажень, це було помилкою. Потім я іще 10 місяців провела в лікарні. Мені знадобилося ще п'ять операцій.

Відтоді й зараз ви служите порізно?

Куба: Так. Аляска — у Нацгвардії, я — у Збройних силах. З листопада минулого року я — на посаді інструктора в бригаді, проводжу навчання для особового складу з тактичної медицини. Вчу людей виживати. Але зараз саме збираюся повертатися до евакуації.

У фільмі, до речі, був момент, де ви проводили тренінг для військових. І йшлося про те, що втрата кінцівок часто відбувається саме через неправильне накладання турнікетів. Наскільки це велика проблема зараз на фронті?

Куба: Це дуже велика проблема. Але я вважаю, що ця проблема передусім лежить все ж таки на командуванні. Тому що вони вибудовують навчальний процес у такий спосіб, що військовослужбовці по факту, окрім турнікета, не отримують жодної інформації. Такмеду приділяється дуже мало часу, і рівень дається не той, який потрібен, щоб вижити в умовах сучасної війни, коли евакуація може відбуватися днями, а то й тиждень. Тому маємо, що маємо.

У таких обставинах ми маємо пояснювати, що треба робити не тільки для того, щоб вижити, але й для того, щоб на майбутнє мінімізувати інвалідизацію.

Можу сказати, що 90% загиблих військовослужбовців за час повномасштабного вторгнення померли від масивної втрати крові з кінцівок. Тобто це або неправильно накладений турнікет, або неякісний турнікет, або відсутність турнікета.Куба, парамедикиня, героїня фільму «Куба & Аляска»

«Дуже боялася його смерті. І він загинув»

В одному з інтерв’ю ви називали себе «божевільними по-хорошому». Чи є це тим, на чому, зокрема, тримається ваша дружба?

Аляска: Наша дружба стихійна, природна. Не можна визначити якісь конкретні моменти й сказати: «Ось, ми дружимо, тому що ми любимо медицину, музику і песиків». Це щось більше. Ви схожі за вайбом, схожі цінностями попри те, що зовсім різні.

Куба: У нас багато чого спільного. І так — нас об’єднує й те, що ми такі, трішки безбашенні.

Усе кіно фактично супроводжує тема постійної близькості смерті і її прийняття, але водночас із гумором. Чи є ця «безбашенність», як ви кажете, у відсутності страху смерті?

Куба: У цьому також. Я б сказала, у нас філософське ставлення до смерті. Ну, тобто ми бували в таких місцях і їхали туди, куди боялись їхати інші. І дійсно можна сказати, що ми маємо репутацію таких от «безбашенних» дівчат (сміється — ред.).

Аляска: Щодо своєї смерті, то в мене страху немає. А за смерті близьких дуже сильно переживаю.

Я дуже боялася за свого найкращого друга. Коли він ішов на виходи — у мене просто серце стискалося. Я дуже боялася його смерті. І… він загинув. Це була внутрішня катастрофа. Після його загибелі страх за близьких став іще більшим.Аляска, парамедикиня, героїня фільму «Куба & Аляска»

Також на фронті загинув наречений Куби, і цей трагічний момент потрапив у фільм. Скільки ви були знайомі, коли це сталось і як воно — проживати таку втрату під час знімань?

Куба: Це сталося 8 червня 2023 року.

У мене не було можливості лежати й нескінченно плакати… Я перебувала в той час на передовій, мені треба було виконувати бойові завдання. Я довгий час відходила... І зараз мені це все дається складно. Хоча не можу сказати, що це дуже вплинуло саме на службу.

Ми були знайомі місяць. Освідчився він уперше вже на третій день, а на 20-й — уже з обручкою…

«Ми зустрілися з російським танком»

У стрічці є момент, де ви самі говорите, що це могло бути ваше останнє відео. Наскільки критичною була ситуація?   

Куба: Ми тоді зустрілися з російським танком. І думали, що не виживемо.

Цей танк влучив у машину, хлопці встигнули якось вистрибнути звідти. І ми, виходить, приїхали туди ж. Але нам вдалося і вийти живими, і ще й урятувати поранених.

Чи є щось, про що ви ніколи не зізнавалися навіть найближчим, але сказали в цьому фільмі?

Аляска: Можливо, те, що я кажу у фільмі: що я воюю заради себе. Не для когось, а для себе. Тому що я люблю цю країну, я хочу тут жити: не під окупацією, не під російською владою, не з несвідомими якимись людьми. І для цього я роблю все, що можу.

Хочу ще зачепити питання мови. Бо у фільмі є переклад: Куба говорить українською, Аляска — здебільшого російською. Хоча до кінця стрічки можна спостерігати перехід на українську. Він уже остаточний?

Аляска: Так, я перейшла. І моє оточення переходить. Насправді була одна ситуація, де я зробила певні дії й не стримала свого гніву… І командир сказав: «Ти можеш робити все що завгодно, але роби це українською».

Куба: Це ненавмисно так зроблено, Аляска дійсно так трансформувалася за цей період часу. Для мене важлива українська мова. Я вважаю, що все має бути українською і російській у нас не має бути місця. Хоча я не ставлюся якось категорично до людей, які говорять російською в побуті, наприклад. Але все одно намагаюся їх перетягнути на бік світла (сміється — ред.).

Я з Харкова. Більшу частину свого життя я теж говорила російською. Уперше починала переходити ще у 2012-му. Потім у 2014-му. І остаточно перейшла у 2016-му. 

«У Києві почуваюсь більш вразливою, ніж на фронті»

У стрічці звучала теза про те, в Києві почуваєшся більш вразливим, аніж на фронті. Чому так?

Аляска: Тому що коли ти перебуваєш на фронті, то, попри те, що прилітає і в тебе немає можливості піти в укриття — ти знаєш, що ти на зв’язку зі своїм командуванням. Командування знає, де ти. Поряд із тобою люди, які точно знають, як надавати домедичну допомогу, які знають такмед і в разі чого тебе відкопають, накладуть турнікети, затампонують рану і довезуть до лікарні. А в цивільному місті — у тебе є певні сумніви щодо цього.

Як бачите розвиток воєнних дій нині? І водночас чи не помічаєте прірви між тилом і фронтом?

Аляска: У мене насправді дуже правильна бульбашка. І я не взаємодію ні з ким, окрім неї, за рідкісним винятком. А моя бульбашка така: або ти у війську, або ти для війська. Наразі не можна інакше. Тому що стоїть питання нашої державності, існування нашої країни.

Куба: Я прірву помічаю, звісно. Мені здається, єдність відчувалася на початку вторгнення, але з часом вона зникла. Люди, як на мене, в більшості своїй розслабилися. А розслаблятися не потрібно.

Щодо розвитку воєнних дій — поки це дуже складно. Ворог насправді просувається. І поки що незрозуміло, як його зупинити. Не кажу вже про звільнення якихось територій.

Що для вас перемога і якою ви її бачите?

Аляска: Повернути кордони, землі. Хоча ми не повернемо людей уже ніяк, на жаль… Це виплати репарацій українцям. І щоб росія відвалила від нас назавжди.

Ну, бажано, звісно, щоб їх узагалі не існувало. Мені б так хотілось, щоб їх тут не було і щоб ми жили своє спокійне життя й розвивалися як квітуча цивілізована європейська країна. Я вірю, що в нас є всі шанси на це.

Куба: Якщо чесно, я все ж таки вірю в перемогу навіть зі звільненням території. Але не знаю, як це буде відбуватися… В ідеалі, звісно, щоби росії не існувало принаймні в такому вигляді, у якому вона є. Розпад був би ідеальним варіантом.

Головне зараз — хоча б зробити так, щоб вони далі не просувалися. Але розраховувати на те, що вони зупиняться назавжди й відмовляться від цієї ідеї, я думаю, було б дуже наївно.

Ви рятуєте інших. А як рятуєтесь і допомагаєте собі у кризових ситуаціях?

Аляска: У мене є дуже хороший терапевт, за потреби я звертаюсь. Так я і вивожу це все. Я думаю, що самостійно я б не впоралась. Тому мене тримає терапевт, мої близькі й тваринки.

Куба: Мене підтримують близькі люди, мої собачки. За потреби може підтримати психіатр чи психотерапевт. Або антидепресанти, якщо потрібно. Я довгий час приймала. Мені й зараз виписали, просто ще не встигла купити. Періодично я лікуюся від депресії. І вважаю, що важливо стежити за своїм ментальним здоров’ям. Особливо в наші часи.