Криза 90-х, дефіцит любові та колективна травма: психологічний розбір фільму Тоні Ноябрьової «Ти мене любиш?»

Колективні травми кінця століття

У пам’яті багатьох 1990-ті марковані популярним у пострадянському інформаційному просторі означенням «лихі». По суті, це типовий кризовий період, коли звичне уже не працює, а нове ще не сформували. Коли книжки важать набагато менше за продукти й побутову техніку, а врочисту промову дідуся здатна заглушити екзальтація імпортною випивкою. Це час, коли зростає розчарування в ідеалах і традиціях.

Зневіра до всього надматеріального, знецінення в мистецтві та коханні — головні декорації нашого фільму. І ці декорації мають автентичний вигляд — неначе у візуальну капсулу часу вдалося закарбувати цілу епоху.

Мудрість життя та (не)прожитий досвід ховаються для нас у деталях. Приміром, жадібне поглинання Кірою солодощів ділить кадр із недоїденою її дідусем цукеркою — у маленькому епізоді бачимо різницю поколінь та їхньої життєвої філософії. Поки життя героїні пускає свої відростки у свідомості, їй дуже потрібна опора — сильна і надійна. Любов.

Любов у дефіциті

Кіра — жива й енергійна, сповнена сил. Вона прагне підтримки та щирої любові близьких, а найперше — від батька. Бажання відчути зв'язок із ним таке сильне, що подекуди здається нав'язливим. А втім, після занурення в особливості її сім'ї стає зрозумілою сила цієї потреби.

Батько Кіри — класичний образ «відсутнього батька»: розмитий, нечіткий, емоційно відсторонений від сім'ї. Мати також не дає відчуття опори — вона здається примарною фігурою, що шукає виправдання своїй емоційній недоступності у складних життєвих обставинах.

Не отримуючи достатньої підтримки від батьків, Кіра прагне компенсувати це за допомогою власного артистизму. Проте «відсутність» батька залишається глибокою раною, що заважає їй відчути стабільність і веде до емоційних крайнощів.

Питання «Ти мене любиш?» видається її батькові та хлопцю несуттєвим. Для неї ж воно значно важливіше за будь-які «дорослі» проблеми та кризи, адже несе в собі глибинний страх покинутості, який у дикій природі майже завжди означає смерть. Цей страх змушує Кіру перевіряти надійність стосунків, оскільки без них світ стає небезпечним.

Світ героїні не просто мінливий — він сповнений суперечностей. Наприклад, розглянемо сцену в академії: викладач на лекції кидає афоризм латиною Homo homini lupus est («Людина людині вовк»), а потім балансує її популістським гаслом «Сім'я — наш пріоритет». Кіра, художньо конспектуючи почуте, малює в зошиті велику чорну діру.

Сім’я для Кіри — найважливіше. Коли ж вона починає руйнуватися, дівчина намагається стати мотузкою, що тримає її купи. Дітям часто здається, ніби вони винні у сімейних конфліктах, їх мучить провина. Кіра вже доросла для таких думок, але сварка батьків вражає її глибоко, штовхаючи до спроби самогубства. 

Вона має гостре відчуття, що батьки її не чують, що взагалі ніхто не прислухається. Напруга підводить її до критичної точки. Зауважимо, що переживання кризової ситуації в житті героїні відгукується у наші часи багатьом. Тож принагідно радимо, відчуваючи нестерпний відчай та безнадію, звернутися до перевіреного фахівця, який зможе вислухати, підтримати і пройти цей шлях разом з вами.

У передсмертних видіннях Кіра бачить щасливу сім'ю. Цей відчайдушний крок на короткий час об'єднує батьків — мрія Кіри збувається. Вона відчуває єднання, повертається любов до життя.

Потреба любові робить Кіру вразливою. Такою є зворотна сторона емоційної чутливості. Те, що за безнапасних умов дає нам можливість глибоко насолоджуватись життям у його яскравих проявах, робить нас і більш вразливими до страждань, якщо ми втрачаємо опору.

Навіть після того, як загроза життю минає, розрив у сім'ї шкодить її особистій цілісності. Вона втрачає контакт із реальністю, коли чує неприємну правду від татової колеги. Нездатна її прийняти, Кіра дисоціює цей досвід, адже він загрожує ілюзії про єдину сім'ю та безумовну любов батька.

Ця дисоціація створює велику напругу для Кіри: вона відчайдушно сперечається з будь-ким, хто вказує на розрив у сім'ї — з рідними, знайомими чи навіть із коханим хлопцем. Цей механізм ми бачимо й у матері Кіри, яка довго не помічає зради чоловіка.

Відчуваючи брак щирих стосунків з близькими, людина шукає їх деінде, намагаючись заповнити цю порожнечу. Кіра, втративши зв'язок з важливою людиною, шукає заміну в романтичних стосунках. Її наречений Міша — добрий і турботливий — спочатку здається ідеальним. Однак він не може прийняти інфантильність дівчини та взяти на себе роль опікуна. Тому віддаляється від Кіри, що стає причиною розриву стосунків.

Фантомний біль, що виник замість любові, важко прийняти. Сюжет картини веде Кіру до небезпечного стану — цинізму, коли віра в любов майже розбивається. Викладач пропонує їй просто «зіграти» кохання: надягти клоунський ніс, як і вся група навколо. «Друг сім'ї» також радить зіграти в цю гру — без метафор, більш прагматично. А що ще робити у світі, де справжньої любові не лишилося?

Творчість, яка долає суперечності

Побутова та життєва незрілість Кіри тьмяніє на тлі її харизми, наполегливості, а головне — щирої невимушеності. Саме за цю рису їй докоряють інші герої. Та водночас вона ж є і джерелом життєвої енергії, стійкості та пружності, яку в психології ми називаємо резильєнтністю. Здатність до гри, особливо на тлі складних життєвих обставин, свідчить про душевне здоров'я. Те, що ми можемо сприймати як примхливість, насправді може бути проявом цілеспрямованості та здорового усвідомлення своїх потреб. Кіра чітко знає, чого хоче. Вона усвідомлює, що отримати справжнє кохання значно цінніше, ніж обміняти кролика на імпортний годинник.

Де шукати любов?

Що таке любов і де вона? Це питання всього мого життя. Для мене це базове почуття, без якого мені дуже складно жити. Любов: це постійне відчуття перебуває всередині мене. Міняються тільки об'єкти цієї любові — ось зараз я в пошуку.Тоня Ноябрьова, режисерка фільму «Ти мене любиш?»

У стрічці Кіра опинилася на роздоріжжі — ми не дізнаємося, яким шляхом вона рушить далі до справжньої любові. Спогади про дружню сім'ю, тепло й доброту дідуся та бабусі підтримували у ній життя. А проте, коли спогади натрапляли на сувору реальність, це приносило горе.

Фігура дорослого, який любить і приймає тебе безумовно, відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні здорової самооцінки. Для нашої героїні саме такою фігурою стає дідусь Кіри. Однак чи може він протистояти прагматизму й цинізму інших наставників? Чи вистачить їй любові до сім'ї, власного коріння та краси світу? Ці питання єднають героїню з нами, бо в житті усі ми опиняємося перед вибором: плисти за течією епохи чи шукати власний шлях.

Ми не маємо проживати кризу на самоті, так само як не мусимо відтворювати травми минулого знову й знову. Психотерапія може бути для нас опорою та підтримкою у становленні особистості. Помічними в цьому завданні можуть бути методи гуманістичної терапії, орієнтовані на особистість. Зокрема, центрована на особистості психотерапія (інша назва — клієнт-центрована психотерапія), схема-терапія, реляційні (стосункові) напрями психоаналізу чи транзакційного аналізу. 

Серед сучасних методів психотерапії є не лише корисні техніки та поради — особливий акцент робиться на тому, щоби створити в терапії стосунки, здатні зцілювати. Стосунки, спроможні розвинути любов до себе й автономію.

Автор: психолог Наріман Дарвішов

Це авторська колонка, підготовлена платформою психотерапевтів Rozmova разом з компанією FILM.UA. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.