Де коронавірус завдає найбільше шкоди: від будинків догляду за літніми людьми до міських нетрів
Через швидкість поширення вірусу та брак достовірних даних учені лише починають розуміти, хто і чому найбільше ризикує захворіти та померти внаслідок COVID—19. Проте вже зрозуміло, що вразливість до хвороби визначається не лише біологічними, але й соціальними чинниками. hromadske розповідає про фактори ризику та групи населення, які зазнають особливо болючого удару від епідемії.
Хто найвразливіший: медична перспектива
За даними Європейського центру з профілактики та контролю захворювань, імовірність госпіталізації, складного перебігу хвороби та смерті є вищою для людей, що старші за 65 років, та людей із хронічними станами — артеріальною гіпертензією, діабетом, серцево-судинними захворюваннями, хронічними хворобами дихальних шляхів, ослабленим імунітетом, онкологічними хворобами та надмірною повнотою.
Саме на людей, старших за 65 років, припадає 90% смертей внаслідок епідемії у ЄС, половина — на людей, що старші за 80 років. У Китаї з виявлених інфікованих віком 80 і більше років померло 13,4%, віком від 70 до 79 — 8,6%, а віком від 60 до 69 — 3,9%. При цьому 8 з 10 померлих мали хоча б одне супутнє захворювання, переважно серцево-судинне або діабет.
Більшу загрозу вірус несе чоловікам. Співвідношення смертей чоловіків до жінок дорівнює 1,1 до 1 — і утримується для всіх вікових груп. Частково це пояснюють більшою частотою небезпечних захворювань у чоловіків. Але також може відігравати роль і сила імунної відповіді, як у жінок зазвичай сильніша, ніж у чоловіків. При цьому, вагітність та недавнє народження дитини не підвищують ризик ускладнень для жінок.
Наразі невідомо, чи залежить імовірність складного перебігу хвороби від того, наскільки тривалим та інтенсивним є контакт із хворими. На користь цього твердження наводять дані з Китаю, які свідчать, що ризик ускладнень для лікарів є вищим, ніж для інших людей такого ж віку та стану здоров’я. Втім іншим поясненням може бути виснаженість та високий рівень стресу, який переживають перевантажені медпрацівники. Беззаперечним є те, що загроза інфікування вірусом для них є високою — у різних регіонах Іспанії, Італії та США частка медперсоналу серед інфікованих коливається від 10 до 30%.
Група особливого ризику: літні люди в будинках догляду
Ірландські та американські медики зараховують до групи ризику тих літніх людей та неповносправних, що проживають у будинках догляду.
За повідомленням іспанського суспільного телебачення RTVE, станом на 10 квітня у іспанських будинках догляду померло близько 9500 людей із симптомами коронавірусної хвороби. З них лише близько 20-30%, що мали підтверджений діагноз ще до смерті, потрапляє до офіційної статистики. Схожою є ситуація і у США, Франції та Великій Британії.
Проблема не лише у часто поганому стані здоров’я літніх людей. Мешканці будинків догляду постійно проводять час разом і потребують близького контакту доглядальників. Ці заклади не призначені для надання кваліфікованої медичної допомоги та ізоляції інфікованих.
Як наслідок, якщо вірус потрапляє у заклад, він може поширитися дуже швидко. А у лікарнях в епіцентрах епідемії просто не вистачає місць.
Не допомагає й те, що кількість персоналу, якого часто й так бракує, знижується: у Великій Британії близько 10% працівників опинилися на самоізоляції після контактів із хворими. Дехто звільнився, адже не готовий ризикувати життям заради близької до мінімальної оплати праці.
Для інших, що працюють з усіх сил і часто ізолюються в закладах разом із своїми підопічними, досі не вистачає персонального захисту та тестів. Як повідомляє The Guardian, працівники відчувають, що до них та мешканців закладу ставляться з меншою увагою, ніж до лікарень.
Сотні сімей забирають своїх рідних додому — проте не у всіх є така можливість.
Етнічні групи: афроамериканці та корінне населення
У США вірус особливо сильно вражає афроамериканців. У Чикаго, де вони складають 30% населення, на них припадає 50% всіх ускладнень та 70% смертей. Схожа ситуація і в інших містах зі значною часткою темношкірого населення: Новому Орлеані, Детройті, Нью-Йорку тощо. За даними Washington Post, у регіонах, де більшість населення є темношкірим, захворюваність є втричі вищою, а смертей від COVID-19 — вшестеро більше.
Пояснюють це тим, що афроамериканці частіше страждають на серцево-судинні захворювання, діабет та легеневі хвороби. Також вони зазвичай мають гірший доступ до медичних послуг, що є наслідком десятиліть дискримінації та взаємної недовіри.
Частина, зокрема молодь, не прислухається до рекомендацій влади щодо соціального дистанціювання. Проте багато хто просто не може його практикувати: не має автівок і працює в галузях, що вимагають постійного контакту з людьми.
Представник уряду з питань громадського здоров’я, 45-річний Джером Адамс, вважає себе прикладом «наслідків зростання бідним та чорношкірим у США»: він страждає на підвищений тиск, має серцеве захворювання та астму.
У зоні ризику і корінне населення, зокрема Латинської Америки, яке особливо страждає від нестачі уваги держави та медичної допомоги. Більше половини індіанців, старших за 35 років, страждає на діабет, а жертвами свинячого грипу корінні жителі США, Австралії та Канади ставали у кілька разів частіше, ніж решта населення.
Особливе занепокоєння викликає доля індіанців Амазонії, які сильно потерпають навіть від звичних для решти населення хвороб. Новий коронавірус виявили вже у семи членів племені яномамі у Бразилії — у 1960-і роки 9% його членів загинуло під час епідемії кору.
Щоб врятувати найтяжчих пацієнтів, їх потрібно буде доправити до Манауса — саме там, на відстані 1000 км човном Амазонкою, знаходиться найближчий апарат штучної вентиляції легенів. Аби вберегтись від вірусу, деякі племена забороняють в’їзд на їхні території, розділяються на менші групи і вирушають глибше в ліс. Проте там їм загрожує експансія бразильських лісозаготівельників та шахтарів.
Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!
Соціальні групи ризику: безхатченки, мешканці міських нетрів, біженці
Ще однією групою ризику є безхатьки. У Бостоні, США, вірус поширюється серед них всемеро швидше, ніж серед решти населення. Захворіло вже принаймні дві сотні безхатьків, деякі з них знаходяться в реанімації.
Безхатьки часто страждають на хронічні захворювання: втричі ймовірніше, що мають гостру хворобу дихальних шляхів. Через закриття низки закладів з початком карантину різко впала їхня здатність дотримуватися гігієни, добре харчуватися й отримувати актуальну інформацію та допомогу від держави. Крім того, у США, де є 580 тисяч безхатьків, деякі міста припиняють роботу спеціальних притулків через острах швидкого поширення у них хвороби. Благодійні організації теж поступово згортають свою роботу.
Щоб надати безхатькам змогу ізолюватися і краще дотримуватися гігієни, їх планують розселити по нині порожніх готелях, гуртожитках чи конференц-центрах — за кошт уряду. У Лос-Анджелесі готелі невдовзі приймуть 15 із 60 тисяч безхатьків. Деякі з закладів відмовилися від нових гостей через скарги місцевих жителів. Проте фахівці підкреслюють: таке рішення не лише гуманне, а й фінансово більш ефективне, ніж лікування хворих безхатьків.
На відміну від безхатьків, мають дах над головою близько мільярда мешканців міських нетрів у країнах Латинської Америки, Азії та Африки. Проте дотримання гігієни та соціального дистанціювання для них є недоступною розкішшю.
Наприкінці березня перших інфікованих виявили у Дхараві — найбільших нетрях Індії у місті Мумбай, що свого часу стали натхненням для оскароносного фільму «Мільйонер із нетрів». У цьому бідному, занедбаному державою районі на площі 2,5 квадратних кілометра тулиться більше 500 тисяч людей. Наразі контакти перших пацієнтів намагаються ізолювати, проте поширення вірусу тут — лише питання часу. Навіть за повної вакцинації та дистанціювання на звичайний грип тут хворіє на 44% більше людей.
Жителі нетрів налякані і залишаються у кімнатах, які ділять 5-10 людей і де немає проточної води та антисептиків. Проте вони змушені виходити на вузькі провулки, щоб отримати їжу або працювати. До того ж, вірус може поширюватися через публічні туалети, кожним з яких протягом дня користується 50-60 людей. А острах соціальної стигми стримує від раннього повідомлення про симптоми.
Влада таких країн, як Індія та Бразилія, обіцяє виплати всім зайнятим у тіньовій економіці, проте знає надто мало про міські нетрі, щоб швидко забезпечити їм медичну допомогу.
Ще більш відчайдушним є становище десятків мільйонів осіб, що перебувають у таборах для біженців. Перші 23 випадки виявили у таборі в Ріцоні біля Афін. Попри погані умови життя, він вважається одним із найкращих. Натомість на Егейських островах табори, що розраховані на декілька тисяч людей, є притулком для 41 тисячі. В середньому на одне джерело води там припадає 1300 людей. Втім греки отримали кошти від ЄС на виплати біженцям та їхнє переселення у готелі.
Ситуація може бути гіршою в Лівані, М’янмі чи Уганді, де біженці недоїдають і часто не отримують навіть найпростішої медичної уваги. До того ж, якщо урядам цих країн доведеться вибирати, кому віддати обмежену кількість лікарняних ліжок, навряд чи їх отримають біженці.
Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу editor.hromadske@gmail.com з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 9:00 та о 18:00.