Експертка-міжнародниця: «Миротворча місія може розгорнутися впродовж півроку»

Миротворча місія на Донбасі, насправді, уже не видається нереальною. Нині про неї говорять серйозно — президент України закликає ввести миротворців із трибуни Генасамблєї ООН, і міжнародні партнери справді ідею підтримують. Це результат дворічної дискусії.

І хоча наразі про розгортання місії казати зарано, теоретично, із попереднього досвіду, можна її уявити: де саме розміщуватимуться і які будуть миротворці, їхні повноваження та детальну процедуру.

Про це Громадське поговорило з Ганною Шелест, експерткою-міжнародницею, яка, крім багатьох безпекових питань, займалася миротворчими місіями в Косові, Непалі та на Близькому Сході.

ПРО ПРОЦЕДУРУ

На сьогодні є 15 миротворчих місій по всьому світу. Загалом їх було 71. І це лише місії ООН. На початку 90-х з’явилося розуміння, що ООН не може покривати всі конфліктні зони. Так виникли миротворчі місії НАТО, ЄС, ОБСЄ.

З 1948 року, мабуть, найбільше питання — коли потрібно починати миротворчу місію і коли саме вона буде найефективнішою. Під час кожного нового конфлікту це питання порушується знову і знову.

Є певні умови. Звичайно, сторони конфлікту мають погоджуватися на миротворчу операцію. Україна просила про це ще 2 роки тому. Нарешті й інша сторона почала схвалювати ідею. Наразі теоретично, без мандату, але принаймні йдеться про миротворчу операцію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Обговорення миротворців на Донбасі під час Радбезу ООН — це крок уперед», — спецпредставник США

Інше питання — скільки часу потрібно витратити на розгортання місії. Хтось стверджує, що миротворці повинні з’явитися якомога швидше, щоби мати змогу певним чином запобігти конфлікту. Звичайно, в Україні це вже неможливо — ми давно пройшли цю стадію.

Інші твердять, що миротворці будуть ефективніші, коли сторони вже повністю домовилися про припинення вогню, коли немає прямої військової загрози, тоді місія може закріпити мир. Навіть англійською така операція називається peacekeeping, тобто підтримання миру, коли сторони самі вже зрозуміли, що він потрібен. Відтак підключаються миротворці, які займаються розведенням сил, демілітаризацією тощо.

Процедурно миротворчі операції, хоча їх і немає в статуті ООН, стосуються компетенції саме радбезу ООН, в якому Україна до кінця цього року є постійним членом. Останні 10 років ООН намагається робити так, щоби розгортання тривало приблизно півтора місяця, але це така ідеалістична мета, якої поки не змогли досягти. На сьогодні реалістичний термін — це 6 місяців із моменту ухвалення рішення. Тобто відколи з’явиться чіткий мандат.

Експертка-міжнародниця, редакторка видання UA Ukraine Analityka Ганна Шелест Фото: Олександр Попенко/Громадське

ПРО ПОВНОВАЖЕННЯ

Миротворча місія ООН — це військова операція, це озброєні люди, які мають право використовувати зброю лише для самозахисту. Зі своїм легким озброєнням вони не можуть піти в атаку, навіть якщо розумітимуть, що існує загроза. Водночас в ОБСЄ не має навіть такої зброї.

Утім, миротворці мають достатньо озброєння для патрулювання, захисту колон із біженцями або гуманітарними вантажами.

Поза тим, вони можуть використовувати не лише цивільний, а й військовий транспорт.

Миротворці можуть дуже багато. Із 48-го року кожна операція — це щось нове, відповідно до тих потреб, які є на місцях, і щоразу це великий дискурс у Радбезі ООН стосовно того, що саме включати до конкретного мандату.

Проаналізувавши всі миротворчі операції, я зрозуміла, що є приблизно тридцять стандартних функцій. Щоразу набір адаптується до ситуації, іноді змінюються також формулювання, оскільки від них залежатиме майбутнє функціонування місії.

Зі стандартного набору ми матимемо: патрулювання різних зон, охорону державних об’єктів або критичної інфраструктури, патрулювання кордону, моніторинг та верифікацію відведення озброєнь та припинення вогню, супроводження гуманітарних вантажів та біженців, допомогу на блокпостах, розмінування, гелікоптерне перевезення персоналу та людей, відновлення критичної інфраструктури, приміром, мостів чи електростанцій або відновлення державних інститутів.

Також допомога в проведенні виборів — це може бути як суто політична діяльність — контроль реєстру виборців, так і фізичне забезпечення охорони дільниць, персоналу тощо.

Експертка-міжнародниця, редакторка видання UA Ukraine Analityka Ганна Шелест Фото: Олександр Попенко/Громадське

ПРО ЗГОДУ СТОРІН

Ми чудово розуміємо, що миротворці потрапляють на певну територію, передовсім за запрошенням від держави, у даному випадку — України. Але завжди є дві сторони конфлікту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Але є одне але»: що означає заява Путіна про миротворців на Донбасі

Звичайно, миротворці не зможуть виконувати функції, якщо інша сторона конфлікту не погодиться на те, щоби вони там були. Тобто вони можуть озброїтися до зубів, але якщо інша сторона не погоджується, вони нічого не зможуть удіяти.

Є певна юридична пастка, вона з’явилася не зараз, а під час підписання Мінських угод. Хто є підписантами, а хто є відповідальними? Це питання, яке і експерти, і журналісти ставлять постійно. Тристороння контактна група — це одні люди, а учасники угоди — інші.

Нема процедури підпису документу про те, що «ми погоджуємося це робити». Теоретично, може статися так, як із підписанням угоди про припинення вогню. Але формально ніхто не зобовязаний підписувати погодження.

Якщо РФ не утримується, а голосує за розміщення миротворців, ми можемо вважати, що вона вже погодилася. Потім, якщо це узгоджується на рівні контактної групи, як підрівень, цього вже достатньо.

ПРО РОЗМІЩЕННЯ МИРОТВОРЦІВ

Навіть, якщо ми кажемо про кілька кроків, у жодному разі не можна починати тільки з лінії зіткнення. Позаяк усе тимчасове є дуже постійним. Беручи до уваги конфлікт останніх 3 років, розмістити миротворців лише на лінії зіткнення — це найгірший варіант, який можна собі уявити.

Експертка-міжнародниця, редакторка видання UA Ukraine Analityka Ганна Шелест Фото: Олександр Попенко/Громадське

Першим кроком може бути лінія зіткнення та вся територія окупованого Донбасу. А кордон вже зробити другим кроком. Але потрібно дуже чітко прописати, коли цей крок потрібно зробити. І не ефемерно, наприклад, за 10 днів без обстрілів, а як щось конкретне. Через три місяці, або через чотири.

Чому не можна ставити на лінію розмежування? Спочатку давайте визначимо, а де саме вони стоятимуть? Бо є певні розбіжності щодо того, як виглядає лінія розмежування: відповідно до Мінська, чи відповідно до реальної ситуації? Це можна дуже довго обговорювати, що затягуватиме процес.

Якщо б вони, не дай боже, контролювали Донецьку область повністю, було б зрозуміло — ось адмінітративний кордон області. Але це не так і в нас немає якихось особливо закріплених територій.

Ну і третє — як це розмежування сприйматиметься мешканцями Донбасу та іншими мешканцями України. Тобто ця умовна лінія і буде лінією розлому. Вона і так є в суспільстві, а так буде ще й підтвердження.

ПРО ЧАСОВІ РАМКИ

Найдовша місія, яка триває й дотепер, — це місія на Кіпрі. Миротворці на острові з 1964 року.

Важко сказати, яка з них найкоротша, адже місії трансформувалися. Не було такого, щоби миротворці прийшли, конфлікт завершився — і вони пішли. Щонайменше це 2 — 3 роки, а далі — трансформація. Наприклад, місія починалася, щоби розвести сторони, а далі переформувалася на будівництво, а відтак залишала контингент для створення інституцій.

Було й інакше. Заходила місія, потім зменшували контингент, а бойові дії починалися з новою силою.

ПРО ПРИСУТНІСТЬ РОСІЯН У МІСІЇ

Це можливо, але на цьому не треба зациклюватися. Тому що в середній місії є представники десь 40 країн. Жодна з країн не може мати більшість. Тому не будуть тільки росіяни, або більшість росіян, які б диктували умови.

На сьогодні зі 110 000 миротворців, 95 — громадяни РФ. Вони є в штаб-квартирі, у логістичних центрах. Але це 95 росіян на 110 000. В ООН є система stand by. Радбез ухвалює рішення, відправляє його на секретаріат, який рахує мандат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ 5 запитань до міністра закордонних справ: Про миротворців на Донбасі, мову нацменшин та Павла Гриба

Тобто визначає: нам потрібно 35 фахівців із цього, 1000 з цього боку і так далі. І надсилає запити країнам, кого вони можуть надати. Це завжди затягує процедуру. Тому нині впроваджують технологію stand by: країни-члени одразу повідомляють, яких фахівців чи техніку можуть надати і чекають свого часу.

Так, приміром, не всі країни мають хороших саперів. Але в ООН є реєстр: професійні сапери є в таких-то країнах. Як тільки вони потрібні, надсилаються запити і вони входять до місії.

Експертка-міжнародниця, редакторка видання UA Ukraine Analityka Ганна Шелест Фото: Олександр Попенко/Громадське

Підписуйтесь на наш канал у Telegram