Німецьким інвесторам не потрібні няні, їм потрібні незалежні суди — послиня Німеччини в Україні

Анка Фельдгузен вперше приїхала до німецького посольства в Україні в середині 90-х. У часи Революції Гідності була постійною заступницею посла. А в 2019 році втретє повернулась до Києва вже як послиня Німеччини.

Журналістка hromadske Ольга Токарюк поговорила з пані Фельдгузен про підсумки останньої зустрічі у «Нормандському форматі» та про перспективи наступної, що має відбутись у Берліні, про «Північний потік-2» і відносини з Росією, підтримку України в Європі і допомогу у впровадженні реформ, а також про те, чого чекають німецькі інвестори від української влади.

Пані Анко, вітаю вас на hromadske. Я б хотіла почати з останньої зустрічі в «нормандському форматі» у Парижі. На вашу думку, які підсумки можна підвести? Минуло майже два місяці і здається, що немає того прогресу, про який було домовлено. З вашої точки зору як це виглядає?

Сам факт, що ця зустріч відбулась, вже був прогресом, тому що наші лідери три роки не зустрічалися. І саме в Парижі, я вважаю, для президента Зеленського був великий успіх. За результатами саміту домовилися про повернення полонених, і це відбулося ще до кінця року. Це було добре. Припинення вогню, на жаль, ще не відбулося. Є різні оцінки цього саміту зараз, але мені здається, підсумкова декларація саміту — це нібито орієнтир для всіх сторін зараз, і в цьому напрямку вони працюють. Особливо мої колеги в Німеччині, вони готують наступну зустріч, яка має відбутися в квітні. Вони дійсно інтенсивно працюють над тим, щоб наступна зустріч була успішною.

Ми бачимо, що тривають обстріли, і ви про це теж згадали. Росія, в принципі, не виконує тих зобов‘язань, які вона на себе взяла в Парижі. Водночас певна критика лунає в бік європейських партнерів, зокрема Франції і Німеччини, що вони не засудили ці дії Росії. Як би ви могли відповісти на це?

Я думаю, що в наших столицях менше про це говорять і більш конструктивно намагаються знайти рішення. Ви згадали про зони розведення сил, це теж було результатом саміту в Парижі. І ми зараз активно працюємо, щоб знайти такі зони, які могли би бути погодженими між сторонами. Те, що є обстріли, дуже шкода, але потрібно знайти рішення, щоб це не стало замороженим конфліктом, про який ніхто не говорить.

В умовах, коли тривають обстріли, гинуть люди, чи є взагалі сенс проводити нову зустріч? Про неї говорили, що вона могла би відбутися в Берліні в березні або в квітні. Але чи є передумови для цього?

Поки що, мені здається, цих передумов немає, адже в Берліні ми мали би говорити про політичну складову Мінських домовленостей. Але це може змінитися. Ми щодня працюємо, аби був результат і був прогрес. Не можна передбачити, що буде у квітні.

У США відбувався процес імпічменту Дональда Трампа, в який певною мірою була втягнута і Україна. І є такі побоювання, що тема України в США стає певною мірою токсичною, що, можливо, двопартійна підтримка України у Штатах похитнулася. І тому дуже велике сподівання в Україні зараз є на підтримку європейських партнерів. Водночас ми бачимо, що відбувся Брекзит. Україна втратила в ЄС такого потужного союзника, як Британія. Тобто, союзник зберігся, але він вже за межами ЄС. Франція останнім часом говорить про зближення з Росією. І тут дуже важлива позиція Німеччини, яка є важковаговиком в ЄС і на яку Україна дуже сподівається. Чи може Німеччина українців заспокоїти в цій ситуації, який взагалі меседж від Німеччини?

Німеччина стоїть пліч-о-пліч з Україною на шляху до Європи, до успішної європейської країни. На нашу думку, Україна має такою бути і вже нею є певною мірою. Наша канцлерка слідкує за тим, що тут відбувається, вона є найнадійнішим партнером України, українського уряду і українського президента. Вона має важливу роль не лише у Мінському процесі, а й в співпраці з Україною. ЄС найбільший партнер України у питаннях співпраці, і дуже важливо, аби Німеччина залишалась надійним партнером й надалі. Ми боремось в Брюсселі, щоб санкції були продовжені. Я думаю, що Україна дійсно може бути дуже спокійною в тому, що Німеччина буде поруч.

Виглядає, що існує певний конфлікт зараз між Францією і Німеччиною щодо візії майбутнього ЄС і відносин з Росією. Якою є візія Німеччини і як цей конфлікт може позначитись на Україні?

Росія — великий географічний сусід і її не можна просто ігнорувати. У цьому ми дуже погоджуємось з президентом Макроном. Але в нас певні правила, наприклад, що «business as usual» (бізнесу, як завжди — ред.) з Росією не буде через анексію Криму та агресію на Донбасі. Ми намагаємось і далі мати контакти на всіх рівнях, але державних візитів не буде. Ми також дуже багато проводимо суспільно-громадських дискусій в Росії. Ми хочемо, щоб нове покоління в Росії знало, що таке Європа, які є переваги, як можна модернізувати російську економіку. Мені здається, що це дуже велике питання для Росії, як країна може далі жити в тих умовах, які є зараз. І ми хочемо мати контакти з людьми, які в майбутньому будуть вирішувати ці питання.

США планують накласти нові санкції на компанії, які беруть участь у будівництві газогону «Північний потік-2», зокрема, на німецькі. Німеччина вважає цей проект потрібним, захищає його, не зважаючи на побоювання і українських, і інших експертів про те, що це чисто політичний проект. Але чи може змінитися зараз позиція Берліна з урахуванням того, що трансатлантична єдність і так під питанням, а зараз ще й ці нові американські санкції? Чи можуть вони вплинути якимось чином на позицію Німеччини?

Ми дійсно вважаємо, що «Північний потік-2» — це частина енергетичної безпеки Європи. Але наша канцлерка сказала, що там є і політична складова. Ми знаємо, що наші сусіди обурені — і поляки, і українці. Але мені здається, що потреби газу в Німеччині, особливо зараз, коли ми відмовляємось від вугілля й атомної енергії, будуть великими, і що газ буде йти і через «Північний потік-2», і через Україну ще досить довго.

Відомо, що Росія використовує газ як зброю проти своїх сусідів, зокрема, проти України. Тож чи не йде підтримка Німеччиною проекту «Північний потік-2» врозріз із політичною підтримкою України?

Ми вважаємо, що можемо підтримувати і транзит газу через Україну, і через «Північний потік-2». І мені здається, що цей договір між Газпромом і Нафтогазом нам показав, що там є і комерційні інтереси Газпрому. Як на мене, цей компроміс дуже прийнятний і для України.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Ви в Україні вже дуже давно, з 90-х років, і бачили, як змінювалась країна. Про які найбільші успіхи України, які ви спостерігали, можете сказати? А що, можливо, відбулося недостатньо успішно?

Коли я вперше приїхала в 90-х роках, це була зовсім інша країна. Коли я повернулась в 2010-му, вже було видно, що Україна наблизилась до Європи. І після Майдану, без сумніву, вирішила йти європейським шляхом. Зараз молоді українці відчувають себе частиною Європи, і це мені дуже подобається.

Я думаю, що не вистачило політичної волі модернізувати економіку і соціальні сфери. В економіці лишається завеликим вплив олігархічних інтересів і дуже мало іноземних інвестицій. Трансформувати економіку України — це великий проєкт цього уряду, і ми хочемо підтримувати його в цьому. І я б дуже хотіла, аби цього року були нові проєкти інвесторів із Німеччини. У вас зараз є монобільшість в парламенті, про що мріють всі політики Західної Європи. Але видно, що це не так просто. В парламенті відбуваються дискусії про земельну реформу. І помітно, що є дуже різні інтереси, і об‘єднати їх дуже складно, навіть коли існує монобільшість.

Наш президент активно закликає нових інвесторів приходити в Україну, вкладати кошти. Чи ви бачите, що німецькі інвестори відгукуються на цей заклик? Які сфери найбільш цікаві для них? Якщо запровадять земельну реформу, буде відкрито ринок землі. Наскільки це могло би бути привабливим для німецьких фермерів?

Зацікавленість дійсно є, але всі чекають, що буде далі. Наприклад, із судовою реформою. Для інвесторів дуже важливо бути спроможними захистити свої інтереси в судах. Це по-перше. Друге — це загальні макроекономічні індикатори. В кінці минулого року ми вперше мали такий інвестиційний проект, коли дуже велика фармацевтична фірма з Німеччина купила завод у Білій Церкві. Це добрий приклад, адже з’являться робочі місця. І мова не про велике місто. Я сподіваюсь, що таких проєктів буде більше цього року.

А як вам ідея нашої влади про інвестиційну няню?

Сьогодні говорять про няню, раніше Кличко говорив про бодігард. Нашим інвесторам не потрібні ні няні, ні бодігарди (охоронці — ред.). Їм потрібні незалежні суди. Тут вже є дві тисячі німецьких фірм, і вони успішно працюють. І вони можуть отримати хороші сигнали, що тут щось відбувається і сюди потрібно приїжджати. Ваш президент часто говорить, що треба прийти зараз, коли є ніші для інвестицій — і це правильно.

Нещодавно було оголошено про співпрацю Укрзалізниці з Deutsche Bahn. Поки що це на рівні консультування, потім, можливо, буде глибша співпраця. Які можливості це відкриває, чому може навчити Німеччина і, взагалі, в чому її інтерес?

Deutsche Bahn був дуже великим збитковим підприємством, і Німеччина приватизувала частину компанії. Ми маємо досвід, як приватизувати таке велике підприємство і зробити його прибутковим. Німецький Deutsche Bahn зараз консультує інші подібні підприємства в інших країнах. Українська залізниця — лише один з прикладів, вони це роблять, наприклад, у Казахстані. Як успішно виокремити частини Укрзалізниці, які можна приватизувати, як розвиватись і отримувати прибуток, аби держава менше вкладала коштів? В Deutsche Bahn дуже зацікавлені передати власний досвід.

Німеччина загалом досить активно допомагає Україні у впровадженні реформ. Які сфери, на вашу думку, є найбільш успішними? Децентралізація? Гуманітарна політика? А, можливо, зелені ініціативи, які стають дедалі важливішими, про які говорять дедалі активніше?

Ви згадали про децентралізацію — це наш найважливіший проект. Він триває вже майже 5 років і розпочався, коли я ще працювала тут заступницею посла. Ми наближаємось до завершення проекту — об‘єднання територіальних громад. Зараз говорять про зміни до Конституції, і ми активно співпрацюємо з українськими депутатами, з членами уряду і адміністрації президента, аби ці зміни дійсно закріпили таку фундаментальну децентралізацію. Я вже бачила, що в цих об‘єднаних громадах люди знають, що можуть безпосередньо впливати і розставляти власні пріоритети. Це впевнені в собі громадяни з міцними громадами — і в результаті безпечна країна. Ми хочемо і надалі підтримувати цей проект.

Попри підтримку в багатьох сферах, Німеччина відмовилась надавати Україні військову допомогу. Про це заявляв міністр закордонних справ Вадим Пристайко у грудні минулого року. Чому так сталося і за яких умов це може змінитися?

Співпраця між нашими збройними силами досить успішна. Ми вже декілька років лікуємо українських військових. І це почалося ще під час Майдану, адже перших жертв ми лікували в наших військових лікарнях. І зараз ми допомагаємо лікарням Збройних сил України з медичним обладнанням. Як на мене, це найуспішніша співпраця в сфері оборони. В 2014 році ми бачили, що військові гинули, бо їх не могли швидко транспортувати до лікарень, до медичних пунктів. Я думаю, що наша співпраця в сфері медицини дуже успішна, і це одна із частин допомоги Україні від країн-партнерів.

Після Другої світової війни в Німеччині дійсно є ідея пацифізму, і ми дуже рідко надаємо зброю.

З 1 березня Німеччина відкриває свій ринок праці для українців. Навіщо це потрібно Німеччині? І як відповісти на ті побоювання, які існують в Україні, про те, що витік мізків за кордон лише збільшиться після цього?

Ми хочемо залучити на ринок праці не лише спеціалістів академічного рівня, а й фахівців з дуже простої причини — їх у нас не вистачає. Мені здається, в Україні є ризик, що все більше людей переїжджають не лише в Німеччину. Дуже багато українців вже є в Польщі.

І поляки зараз також бояться, що вони поїдуть до Німеччини.

Точно так! Я думаю, що в Польщі ще більше побоювання, що вони втратять цих людей. Я думаю, нашим завданням буде зробити так, аби українці отримали нові знання в Німеччині і повернулися в Україну, щоб стати активними учасниками української економіки. Наша мета — не забрати усіх фахівців з України, а дати їм знання, які будуть корисними і тут.

Я знаю, що ви були однією з найбільших прибічниць відкриття Європейського дому в Україні. Минуло кілька місяців відколи він запрацював. Ви можете оцінити успішність цього проекту.? І взагалі, навіщо він потрібен?

Україна — це дуже велика країна. Київ не відображає всю Україну. House of Europe — це інтернет-платформа для ініціатив, які люди мають в регіонах України. Це віртуальний майданчик для нових, креативних ідей. Через House of Europe ми хочемо допомогти людям об’єднуватись з тими, хто поділяє їхні ідеї. Мені здається, це те, що потрібно в Україні. В Києві дуже насичена креативна сфера, але треба дати людям в регіонах можливість долучитися до цього.

В одному зі своїх попередніх інтерв’ю ви говорили, що ще під час Майдану захопилися аргентинським танго. Чи ви далі практикуєте? І як ви знаходите час у своєму напруженому графіку посла?

Ви знаєте, я дуже рада, що повернулась в танцювальну студію, де раніше танцювала не тільки аргентинське танго, а й інші танці. Це моя єдина можливість відпочивати від роботи, яка дійсно дуже напружена. Заняття танцями дає мені енергію, щоб далі робити мою роботу. Мені здається, що це хороший спорт, музика, веселі люди. Мені це дуже допомагає.