Старші Брати 21 століття: яку владу мають світові IT-корпорації та чим вона загрожує
6 січня 2021 року вже увійшло в історію Америки — цього дня тисячі прихильників Дональда Трампа штурмом взяли будівлю Конгресу США.
Прийшли до будівлі прихильники 45-го президента саме на його заклик, бо той не погоджувався з поразкою на виборах. І хоч Трамп прямо не закликав брати штурмом будівлю Капітолія, відповідальність за це покладають на нього.
Провідні соцмережі заблокували акаунти Трампа, пояснивши це ризиком подальшого «підбурювання до насильства». Недоступними для президента стали Twitter, Facebook, Instagram, Twitch, YouTube, SnapChat та інші.
Штурм Капітолія та блокування Трампа нагадали про великий розкол в американському суспільстві та спровокували нову глобальну дискусію — де закінчується свобода слова, де розпочинається цензура, а також чи не забагато влади мають технологічні гіганти, які можуть змусити замовчати навіть президента США?
Як Трампа і його прихильників із соцмереж видаляли
Від самого початку на посаді президента головним рупором Трампа була його сторінка у Twitter з майже 90 мільйонами підписників. Критики глави Білого дому неодноразово вимагали заблокувати Трампа через його ексцентричні й подекуди образливі повідомлення, однак чекати цього їм довелось до самого кінця каденції.
Буде великим спрощенням сказати, що за Трампа — лише праві та консерватори, а опоненти — лише з лівого табору та, наприклад, з руху Black Lives Matter. Але основний розкол в Америці йде саме по лінії консерваторів-традиціоналістів та лібералів-демократів.
Насамперед ліберали вітали блокування Трампа у соцмережах, а консерватори називають це актом цензури та звинувачують глобальних IT-гігантів у підігруванні Демократичній партії.
Вже після блокування Трампа глава Twitter Джек Дорсі пояснив це рішення «екстраординарними й неприйнятними обставинами», що загрожують громадській безпеці. Водночас він запевнив, що не пишається цим і тим, «як ми до цього дійшли». Також він визнав, що цей випадок сильно розділив суспільство.
Ще більше дров до вогню додало те, що провідні соцмережі забанили й велику кількість трампістів, серед яких і ультраправі та прихильники теорії змови QAnon. Пояснили це «ризиком насильства».
Проте й це ще не все. Прихильники Трампа і консерватори загалом влаштували щось на кшталт «великої правої цифрової міграції» — почали йти з Twitter та Facebook і реєструватися у соцмережі Parler. Вона популярна серед консерваторів, а умови модерації там куди менш жорсткі. Адміністрація Parler наголошує, що не є спеціалізованим правим сайтом, а лише дозволяє висловлюватися усім охочим.
Однак цю «міграцію» зупинили ті ж таки техногіганти: Apple та Google видалили додаток Parler зі своїх магазинів, пояснивши, що він не контролює контент, який може підбурювати до насильства. Більш того, Amazon відмовився надавати Parler послуги з хостингу, після чого сайт та додаток перестали працювати. Соцмережі знадобилось 10 днів, аби хоч частково відновити роботу.
Блокувати не можна помилувати
Ось після цього всього в мережі й офлайн, у США і в решті світу точаться дискусії: це цензура чи захист демократії та прав людини?
Ті, хто підтримують блокування, наголошують на небезпеці від повідомлень Трампа, бо він «підбурює до заколоту, провокує насильство, розповсюджує брехню та теорії змов». Також цей табір нагадує, що соцмережі є приватними компаніями, тому вони вільно можуть блокувати користувачів, які порушують їхні правила. Тобто гарантована Конституцією свобода слова тут відходить на другий план, бо йдеться не про державу, а про приватну платформу.
Також кажуть про те, що Трамп сам не діє в межах демократичних норм, бо намагався зірвати мирну передачу влади новому президенту. Про це заявив і глава Facebook Марк Цукерберг.
А Мішель Обама закликала компанії Кремнієвої долини запровадити правила, аби «не дати національним лідерам користуватися їхніми технологіями для заохочення підривної діяльності».
Їхні опоненти вважають блокування Трампа та його прихильників актом цензури, бо це рішення ухвалили невідомі працівники соцмереж, які, мовляв, керуються власними політичними поглядами та видаляють контент вибірково.
Ще один аргумент — свобода слова є основоположним правом, і обмежити її може лише закон, а не керівництво приватної компанії. Так, канцлерка ФРН Ангела Меркель назвала бан Трампа «проблематичним», наголосивши, що приватні компанії не можуть обмежувати свободу слова.
Також прихильники цього табору застерегли, що тепер авторитарні режими, такі як Іран та Росія, отримають додатковий аргумент на користь блокування інакомислення в інтернеті.
Крім того, що блокування Трампа активізувало дискусію про межі свободи слова, на цю історію можна (і треба) подивитись під іншим кутом: чим можуть загрожувати величезні можливості технологічних мегакорпорацій, насамперед з так званої групи Big Tech — Microsoft, Apple, Alphabet (Google), Facebook та Amazon?
Глава Twitter Джек Дорсі хоч і підтримав блокування Трампа, але визнав, що це був «небезпечний прецедент».
«Це влада, яку окрема людина чи корпорація має над частиною глобальної публічної дискусії», — зазначив він.
Що не так з Big Tech?
Домінування на ринку соцмереж — далеко не єдина претензія до IT-гігантів. Йдеться про монополізм у великій кількості сфер, завдяки чому ці компанії продовжують зростати, вбиваючи конкуренцію.
Наприклад, коли з’являються якісь стартапи або невеликі компанії, які пропонують щось нове, монополісти або придушують, або просто викуповують їх. Так, Facebook свого часу купив месенджер WhatsApp та Instagram.
Розповсюджена схема: IT-гіганти копіюють найцікавіші ідеї в інших, після чого створюють власний продукт і продають його за нижчою від собівартості ціною (демпінгують). Через це стартапи та менші компанії змушені або продати себе тому ж таки IT-гіганту, або закриватись. Після цього Facebook або хтось інший з Big Tech отримує монопольне становище і підвищує ціну, бо конкурентів не залишилось.
У грудні на нечесну конкуренцію з боку Facebook поскаржилися стартапи зі сфери віртуальної реальності. Як приклад, стартап Yur Inc. створив технологію для ігор на базі окулярів Oculus. Цю компанію у 2014 році за 2 мільярди доларів викупив Facebook. У своєму онлайн-магазині компанія відмовилась розміщувати продукт Yur Inc., а через деякий час випустила його копію, фактично «вбивши» конкурента.
Amazon є одночасно і продавцем товару, і майданчиком для інших продавців. Як виявили журналісти WSJ, Amazon міг красти інформацію незалежних продавців і використовував її для створення власного продукту.
Apple та Google створили дуополію на ринку онлайн-магазинів, і користуються цим, встановлюючи чималу комісію — за кожну придбану копію застосунку його власник отримує 70%, а Apple або Google — 30% комісії. Виробник ігор Epic Games почав боротися із цим, але Apple та Google одразу видалили зі своїх магазинів популярну гру Fortnite. Epic Games подала до суду, а також сприяла створенню коаліції компаній, які виступають проти такої політики IT-гігантів. Проте є великі сумніви в їхньому успіху.
Дуополія є й на ринку операційних систем для смартфонів — Android та iOS.
Все це — лише декілька прикладів, як гігантські корпорації використовують свій величезний ресурс для знищення конкурентів.
Власне, у випадку з Parler саме в таких нечесних діях критики звинуватили Apple, Google та Amazon. Ось один із характерних коментарів:
Захисники Кремнієвої долини: «Якщо вам не подобається Big Tech зі своєю цензурою, зробіть власну соцмережу зі своїми правилами».
Parler: «Окей, ми зробили і стали найпопулярнішим додатком у країні».
Amazon/Apple/Google: «Ми об’єднаємося, щоби вигнати вас з інтернету за допомогою нашої монопольної влади».
Засновник ще одного конкурента, Telegram, Павло Дуров — один із тих, хто виступає проти необмеженої влади техногігантів, і більшу проблему він бачить саме в Apple та Google, а не у Twitter. Насамперед в Apple, бо Google хоча б дозволяє встановлювати додатки не з Play Store, а Apple «не випускає за межі закритої екосистеми».
А як же влада та антимонопольні органи?
Завдяки розвитку цифрових технологій Big Tech у новому столітті посунули енергетичних гігантів (Exxon Mobil, BP, PetroChina, Shell) з верхніх щаблів фондових ринків, що, без перебільшення, ознаменувало нову епоху нашої цивілізації.
Ці компанії глибоко проникли в життя людини: вони знають, де ми живемо, куди ходимо, що нас цікавить, з ким ми спілкуємося, що купуємо. Фактично — як Старший Брат з антиутопії Орвелла «1984». Але тривалий час мало хто вважав таку всюдисущість загрозливою.
Єврокомісарка з питань конкуренції Маргрете Вестагер вказує на те, що спочатку чиновники «тріпотіли» перед IT-гігантами.
«Донедавна ми були дуже вражені. Ці гіганти привнесли низку важливих інновацій у нашу цифрову економіку. Вони дозволили малим продавцям займатися інтернет-торгівлею, вони дозволяють знаходити необхідні речі у мережі», — сказала вона Financial Times.
На думку Вестагер, знадобився час, аби стало зрозуміло, що проблеми з Big Tech мають системний характер. Першою явною ознакою став скандал із Cambridge Analytica.
Тепер же США та ЄС пильно стежать за техногігантами та не соромляться штрафувати їх на мільйони, а то й мільярди доларів за порушення.
У 2020 році гучною подією став виклик до Конгресу очільників Google, Apple, Amazon і Facebook. Сундар Пічаї, Тім Кук, Джефф Безос і Марк Цукерберг змушені були 5 годин відповідати на запитання конгресменів у справі про монополізм Big Tech. Упродовж року такі «допити» стали буденністю.
Що цікаво, Google та Facebook взагалі опинились під перехресним вогнем: демократи вимагали від них краще боротися з фейками та розпалюванням ненависті в інтернеті, натомість республіканці звинуватили корпорації у цензурі та маргіналізації консервативних поглядів.
Європарламент також неодноразово викликав керівників Google, Apple, Amazon і Facebook, але вони жодного разу не прийшли. У лютому мають відбутися наступні слухання, і євродепутати знову направили запрошення, але, як пише Financial Times, найімовірніше вони знову не прийдуть.
Це відбувається на тлі зростання напруги між Кремнієвою долиною та Євросоюзом, який планує ухвалити радикальні зміни, що обмежать владу техногігантів. Ідеться про «Закон про цифрові послуги» та «Закон про цифрові ринки».
Єврокомісарка з питань конкуренції Маргрете Вестагер попередила, що ЄС готовий застосовувати різні заходи, навіть відчуження активів, якщо техногіганти зловживатимуть своїм становищем на ринку.
Загалом претензії можна розділити на три види:
Монополізм — призводить до економічних проблем, знищення малих компаній та підвищення цін на товари та послуги.
Конфіденційність — техногіганти збирають про користувачів великий масив інформації й не завжди здатні його зберегти, а також і самі можуть незаконно використовувати його (наприклад, для таргетованої реклами).
Відповідальність за контент — соцмережі прагнуть дистанціюватися від того, що пишуть користувачі, наголошуючи, що вони — лише майданчики. Натомість влада хоче більшої відповідальності соцмереж за контент.
У цьому випадку блокуванням Трампа компанії визнають, що вони — не лише платформи для розміщення контенту. Як, наприклад, зазначив британський міністр охорони здоров’я Метью Генкок, це було «редакційне рішення», яким соцмережі визнали свою відповідальність.
Як обмежити вплив Big Tech?
Багатомільйонні штрафи, вочевидь, не можуть налякати компанії, капіталізація яких становить сотні мільярдів доларів або навіть понад трильйон. Тож головним інструментом залишаються законодавчі обмеження. Як приклад, ЄС змусив Facebook вимкнути автоматичне сканування особистих листувань.
Крім цього, все гучніше лунають заклики до розділення техногігантів на структурні частини, тобто окремі профільні компанії, аби зменшити їхній вплив. З такою пропозицією, зокрема, виступили демократи після антимонопольного розслідування щодо Big Tech.
Проте без зміни законодавства це буде важко зробити, та й поки далі розмов справа не йде. Хіба що першою ластівкою цього процесу можна назвати антимонопольний позов Федеральної торгової комісії США (FTC) та 48 штатів до Facebook з вимогою продати Instagram та WhatsApp. Але процес, вочевидь, може тривати роками і його результат неможливо передбачити.
Крім цього, ми говоримо лише про США та ЄС, які хоч якось здатні прищикнути хвоста мегакорпораціям. Можна ще згадати Китай, у якого є власні аналоги Big Tech. Що й казати про такі країни, як Україна? Наприклад, попри питання до Facebook щодо розповсюдження російської пропаганди, лише у 2019 році соцмережа призначила менеджера з публічної політики по Україні.
***
Противники обмежень кажуть, що закони ринку нікуди не поділись — якщо вам не подобається якась компанія, ви можете відмовитись від її послуг. Той же Джек Дорсі казав після блокування Трампа у Twitter, що користувачі, які не згодні з політикою соцмережі, можуть піти до іншої онлайн-платформи.
Проте у випадку з технологічними гігантами все складніше: це не просто припинити купувати ковбасу в однієї компанії. Глобальні соцмережі багато важать у нашому житті, там усі наші друзі та близькі, тому не так просто звідти піти.
Так, техногігантів не можна назвати абсолютним злом, вони роблять наше життя комфортнішим та цікавішим, але їх чим раз більший вплив не може не викликати запитань. І саме це породжує дискусії не тільки у владних кабінетах, а й у суспільстві.
Зазвичай суспільство очікує диктату насамперед від держав. Як показує історія, саме з інститутом влади (світської чи релігійної) були пов’язані найбільші обмеження прав людини. І приватний сектор, навпаки, покликаний таку владу обмежувати.
Однак із розвитком технологій і внаслідок глобалізації ми маємо приватні транснаціональні корпорації, капіталізація яких більша за ВВП багатьох країн. Це впливає й на культурний простір. Наприклад, довгоочікувана відеогра Cyberpunk 2077 показує, на яку антиутопію може перетворитися світ через необмежену владу мегакорпорацій. І жити в такому світі не дуже хочеться.
А поки дискусії тривають, техногіганти продовжують зростати та збільшувати свій вплив. Нам же залишається оберігати свої персональні дані та сподіватися, що химерні антиутопії про всемогутні корпорації майбутнього так і залишаться в іграх та на кіноекранах.