Тріумф симулякру: що думають про уявний політ «Мрії» над Венецією українські митці
9 травня Україна презентувала свій павільйон у рамках 58-ї Венеційської бієнале — однієї з провідних виставок сучасного мистецтва. У цьому році українські митці вперше отримали право представити свої роботи в одній з головних локацій фестивалю — у приміщенні Венеційського Арсеналу, що розташований біля садів Джардіні.
Куратори українського павільйону — група українських художників Open Group, яка отримала це право в результаті національного конкурсу. Вони оголосили, що під час відкриття над Венецією пролетить літак АН-225 «Мрія», на борту якого буде перелік усіх сучасних митців/мисткинь України. За словами кураторів, «Мрія» мала би кинути тінь своїх крил на павільйони інших держав.
Але зрештою літак над Венецією так і не пролетів. Як виявилося, і не мав летіти — організатори хотіли лише створити міф про цей політ, своєрідну мрію про «Мрію».
«Чи може мріяти (про тінь над садами Джардіні) країна, яка знаходиться в глибокій економічній кризі та ще й відкритому воєнному конфлікті? Чи дозволить ця країна сама собі подумати про витрату 300 тисяч євро на 2 хвилини тіні над садами Джардіні? Де зупинять мрію чи де вона зупиниться сама? І якщо поріг політики чи економіки ще є можливий до подолання, то чи перетне проект поріг етики екологічної кризи? Де і на якому етапі мрія про «Мрію» і її тінь розіб’ється о звичайний бюрократизм, прагматизм, раціональне використання ресурсів та етику 21-го сторіччя?» — написали учасники Open Group на своєму сайті.
Громадське запитало в українських митців та мисткинь, що вони думають про акцію Open Group та презентацію українського павільйону на бієнале.
Художниця Алевтина Кахідзе:
Мистецтво — не журналістика, де важливе існування факту події. В мистецтві можна без факту, достатньо уяви або дискурсу про щось. І ще там найбільший список учасників, і я теж (є в ньому — ред.). А я в Музичах (село на Київщині, де живе Кахідзе — ред.) і у Венеції одночасно.
Критично налаштований до проекту художник Вова Воротньов:
«ПадЮча над садами» є настільки кволим і від того — сумним інтелектуальним проектом, що аж якось незручно його критикувати. Ну, по-перше, експлуатація спадщини радянського авіабудування в 2019 році — це візит на барахолку чи на цвинтар, а не бодай-якась репрезентація сучасної України. Українська «Мрія» як така здохла на Скнилівському аеродромі під Львовом в 2002 році, і є блюзнірством не помічати цього незручного факту. По-друге, «авторитет» «Відкритої Групи» є цілковито, виключно і лише заслугою Пінчук арт-центру зі своїм інститутом символічно-фінансових премій. Ніякого дійсного права цьому художньому колективу «розписуватися» за українських художників українське суспільство ніяк не делегувало. А по-третє, після погано зіграної комфортної і нічим не обгрунтованої метапозиції залишається елементарна відповідальність. Відповідальність перед тими наївними людьми, які не знали, що ніякого польоту не буде. А «втаємничені» знали. І мали б про це чесно повідомити громадськість. Менше з тим, найцікавішим зараз буде спостерігати, як «прогресивна» мистецька спільнота відчайдушно захищатиме «прогресивних» хлопців від усіляких уявних «ретроградів». Будь-яке пустослів'я і теоретична «вода» цього бездарного проекту буде видаватись як «так і задумано!». Факт — що «Відкриту групу» складають чудові хлопці і прекрасні художники. Але як група вони сьогодні втратили релевантність.
Художник Віктор Хоменко (також зі списку митців, що начебто мав бути на борту «Мрії»; 40 хвилин прочекав, намагаючись побачити політ безпосередньо у Венеції):
На самому бієнале про проліт «Мрії» якось ніхто не згадував, навіть учасники проекту, ажіотаж був у Facebook серед тих, хто в Україні. Не знаю, чи стала інтрига прольоту/непрольоту стрижнем проекту, але мережевий ажіотаж його головним наповненням став однозначно.
А такі думки про уявний політ «Мрії» лунали в мережі:
Пригадую першу онлайн-трансляцію обговорення презентації павільйону. Вже на перших хвилинах пролунало питання щодо технічної неможливості польоту Мрії». Про ідею практично не дискутували. Ще було багато зауважень щодо PR-стратегії, мовляв, чи розуміють куратори, скільки бюджетних коштів треба витратити на промоцію українського павільйону. Ці люди теж, мабуть, випали з реальності — в наш час статті не замовляють, суспільство самостійно створює інформаційне поле для дискусії. Пройшло майже півроку, а питання все ті ж: «Так пролетів літак чи ні?». Все ж, за загальним рахунком, український культурний кластер не про силу думки, філософію і відповіді на виклики сучасного світу, а дуже архаїчна спільнота, що застрягла на території матеріального. Проект «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні» саме про це.
А я вважаю, що «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні» — дуже крутий перформативний проект. Думаю, років за 10 чи раніше ніхто взагалі не розумітиме, що відбувалося. Просто тріумф симулякру і відображення процесів, які давно вже йдуть не тільки в Україні. Кілька років тому бачили подібні досліди в музеї Кіасма (Гельсінкі). Досі згадую і думаю про них.