Вибори в смартфоні. Як соціальні медіа та месенджери впливають на політику
2,3 мільярда користувачів у Facebook, 2 мільярди — в YouTube, 1,6 мільярда — у WhatsApp. Майже половина планети є частиною віртуальної спільноти, яка живе за правилами, відмінними від правил реального світу.
Нова віртуальна реальність, породжена соціальними медіа, назавжди змінила наше уявлення про політику. Спілкування між владою і суспільством стало швидшим і безпосереднішим — або принаймні набуло такого вигляду. Політичні сили знайшли нові способи для поширення своїх ідей та пошуку однодумців. Нині жодна передвиборча кампанія не обходиться без згадок про армії «ботів» і «тролів», які працюють в інтересах тих чи інших кандидатів — ба навіть іноземних країн.
Через соціальні медіа та месенджери можна впливати на наші політичні погляди — понад те, на спосіб, у який ми мислимо про політику. Від Brexit до Трампа, від Болсонару до Зеленського — доля питань найвищого політичного значення часто вирішується твітом чи постом у Facebook. Це реальність, яка несе низку загроз: від поширення радикальних ідей і теорій змови до дипломатичних криз.
«Коли програми на кшталт Facebook, Twitter чи YouTube використовуються для політичної комунікації, вони «затягують» людей у політичний процес навіть тоді, коли поширювані ними повідомлення не є неправдивими чи конспірологічними. Так ці медіа стають загрозою для залагодженого політичного дискурсу, сформованого в добу друкованих ЗМІ», — стверджує Джей Девід Болтер, професор Технологічного інституту Джорджії.
hromadske проаналізувало кілька прикладів того, як через соцмережі й месенджери змінюються політичні вподобання — і суспільство в цілому.
Facebook: віртуальні спільноти та криза демократії
Дискусія про злам виборчого процесу почалася саме з Facebook — а точніше, скандалу навколо використання персональних даних користувачів цієї соцмережі в кампанії за Brexit та під час президентських виборів у США 2016 року. Відтоді платформу неодноразово критикували за мову ворожнечі, поширення дезінформації, непрозорість політичної реклами тощо.
Так, ще під час виборів президента США 2016 року розслідування The New York Times показало, що стрічка новин користувачів Facebook формується залежно від їхніх політичних уподобань. Такі «інформаційні бульбашки» цілком могли вплинути на рішення людей підтримати того чи іншого кандидата. Подальші журналістські розслідування викрили втручання російських «фабрик ботів» у виборчий процес у США.
У листопаді 2018 року Facebook визнав, що зробив недостатньо для протидії розпалюванню ненависті до мусульманської спільноти рохінджа у М’янмі, що призвело до її фактичного геноциду.
Тривалий час критики зазнавала й політика Facebook щодо політичної реклами. Лише на початку 2019 року соцмережа зобов’язала замовників вказувати, хто і в яких інтересах таку рекламу оплачує. Але навіть ці обмеження, як показало розслідування Guardian, можна обійти через так звані бізнес-акаунти.
Що ж є джерелом цих загрозливих для демократії явищ у Facebook? Дослідниця інформаційних війн та російської пропаганди Ніна Янковіч стверджує: усьому виною — закриті спільноти соцмережі, де концентруються прихильники небезпечних, часом навіть екстремістських ідей. А контролю над ними не має навіть сам Facebook.
«Такі групи все частіше використовуються в усьому світі для організації дезінформаційних кампаній чи, що ще гірше, скоординованого поширення мови ворожнечі та насилля. Проблема в тому, що Facebook заохочує таке поведінку через так званий “пріоритет приватності” («pivot to privacy»), який наголошує на приватному характері спілкування [у Facebook]», — додає дослідниця.
Ця проблема стосується й України. У своїй колонці в Politico, написаній після обрання Зеленського, Янковіч наголошує: «Спроби Facebook боротися з дезінформацією у своїй соцмережі нагадували «потьомкінське село» через недосконалість регулювань. І їх легко використали на свою користь суб’єкти українського інформаційного простору».
Публічно Facebook заявляє, що постійно вдосконалює систему моніторингу контенту для протидії політичним маніпуляціям.
Так, перед виборами до Європарламенту 2019 року в європейському представництві компанії в Дубліні створили спеціальний відділ моніторингу дезінформації. А нещодавно Facebook повідомив, що посилює контроль за контентом напередодні президентських виборів 2020 року в США — та при цьому зробив виняток для політиків: за словами віцепрезидента компанії Ніка Клеґа, соцмережа «не надсилатиме оригінальний контент чи рекламу політиків для перевірки стороннім фактчекінговим організаціям», оскільки такі повідомлення прирівнюватимуться до новин.
Twitter: політика імені Трампа
«Першою війною, яку оголосив президент Трамп, стала війна проти ЗМІ», — написав у 2017 році професор Принстонського університету Юліан Зеліцер у своїй колонці на CNN. І війна ця полягає не лише в тавруванні ЗМІ як «фейкових новин» чи «леймстримних» (lamestream — образливий аналог англійського слова mainstream, тобто «поширений», «популярний»), а й в активному використанні Трампом власної сторінки у Twitter для оголошення офіційних заяв.
У списку найпопулярніших акаунтів соцмережі Дональд Трамп (за винятком прем’єра Індії Нарендри Моді) є єдиним чинним політиком і зі своїми 65 мільйонами підписників популярніший за Джастіна Тімберлейка, Кім Кардаш’ян та Селену Гомес. Хоча до експрезидента США Барака Обами (109 мільйонів читачів) йому ще далеко.
Стиль комунікації 45-го президента США у Twitter далекий від дипломатичного: він постійно переходить на особисті образи, вживає далеку від нейтральної лексику, робить одруки (часом вони дають неабияку поживу для журналістів, як-от знаменитий твіт із «covfefe»). Через Twitter Дональд Трамп запросто може оголосити про відставку державного секретаря США (як це сталося з Рексом Тіллерсоном) чи радника з національної безпеки (як це сталося із Джоном Болтоном).
Але соцмережа не обмежує простору політичних висловлювань американського президента — з тієї ж причини, що й Facebook: бо вони начебто складають новинну цінність. Єдиний раз, коли твіт Трампа було вилучено, — через порушення авторських прав Warner Music.
Дональд Трамп — перший політик, Twitter-сторінка якого стала повноцінним джерелом офіційних політичних заяв для ЗМІ. Його твіти тлумачать аналітики й експерти, аби зрозуміти логіку внутрішньо- й зовнішньополітичних рішень американського президента. А спеціально виведений індекс навіть визначає їхній вплив на фондові біржі США.
Фактично твіти Трампа задають певний напрямок політичної дискусії в медійному та суспільному просторі. Постійний перехід на особистості; порушення контроверсійних тем; специфічна (ба навіть просторічна) лексика, яка б не мала пасувати президенту — все це політики нової доби, де головною є форма, а не зміст.
«Якщо чесно, я не можу підібрати кращого слова, ніж «заразний», аби описати токсичний ефект, який Twitter як спосіб комунікації і Трамп як виразник цієї моделі мали на публічний дискурс», — пише у своїй статті Браян От із Техаського технологічного університету.
WhatsApp: від фейків не втечеш
Індія — країна, в якій відбуваються наймасштабніші демократичні вибори у світі: майже 900 мільйонів виборців, близько мільйона виборчих дільниць та понад місяць голосувань. Їх цілком можна назвати «виборами WhatsApp»: на Індію припадає найбільша кількість користувачів цього месенджера — щонайменше 400 мільйонів. А ще, як показало минулорічне дослідження Reuters, через WhatsApp отримують новини англійською 52% індійців.
Першими «виборами WhatsApp» стали президентські вибори в Бразилії в жовтні 2018 року. У країні з населенням більше 210 мільйонів людей понад 120 мільйонів користуються цим месенджером. І саме з поширенням у WhatsApp дезінформації на користь праворадикального кандидата Жаїра Болсонару частково пов’язують його перемогу.
А от індійські вибори так назвав керівник цифрових комунікацій провідної партії країни — «Бхаратія джаната». У WhatsApp вона створила «сітку» віртуальних груп, прив’язаних до кожної дільниці, аби залучити на свій бік якомога більше виборців. Не останню роль WhatsApp відігравав і в діджитал-стратегії конкурентів — Індійського національного конгресу.
Дезінформація, яка поширюється через один із найпопулярніших месенджерів в Індії, часом призводить до трагічних наслідків. Так, на початку 2018 року жителі одного з індійських селищ лінчували п’ятьох людей, оскільки у WhatsApp поширювали чутки, нібито вони викрадали дітей.
Після цього Facebook (який володіє додатком) вирішив обмежити кількість користувачів та груп, яким можна пересилати повідомлення через месенджер, зі ста до п’яти в Індії і двадцяти — в решті світу. А напередодні індійських виборів WhatsApp дозволив користувачам надсилати підозрілі повідомлення для перевірки. Крім того, месенджер запустив просвітницьку кампанію вартістю 10 мільйонів доларів, аби навчити індійців протидіяти маніпуляціям і розпізнавати дезінформацію.
Утім дослідження, оприлюднене наприкінці вересня цього року, показує: зусилля WhatsApp із запобігання поширенню фейків під час виборів в Індії були неефективними — вони змогли лише частково призупинити розповсюдження дезінформації.
YouTube: секрет перемоги Болсонару
«Якби не існувало соціальних мереж, мене б тут не було. Жаїр Болсонару не був би президентом». Так 37-річний Карлос Йорді пояснює свій несподіваний політичний успіх. Лише за два роки він пройшов карколомний шлях від депутата міської ради в місті Нітерой до законотворця нижньої палати бразильського парламенту.
А все — завдяки своїй активності в YouTube: Йорді викладав там відео, де звинувачував учителів нітеройських шкіл у наверненні дітей до комунізму.
Політик-початківець швидко став відомим у Бразилії. І він не єдиний приклад того, як YouTube вплинув на політичні вподобання бразильського електорату.
Масштабне розслідування The New York Times показало: алгоритми YouTube виводили відео на підтримку правої ідеології та особисто Жаїра Болсонару в рекомендовані до перегляду в Бразилії. Завдяки цьому зросла популярність і роликів конспірологічного змісту: наприклад, про те, що вірус Зіка поширюється через вакцини, які призначені його лікувати.
«Члени бразильського праворадикального руху, який нещодавно прийшов до влади, — від місцевих активістів до парламентарів — стверджують, що він би ніколи не став таким популярним без системи рекомендацій YouTube. Нові дослідження показують, що вони можуть мати рацію. Схоже, система пошуку та рекомендацій відеохостингу систематично скеровувала користувачів до бразильських каналів із праворадикальними ідеями та теоріями змови», — пишуть розслідувачі.
Достеменно не відомо, за якими алгоритмами формується список рекомендованих відео YouTube. Більш того, дослідники неодноразово наводили свідчення того, як функція автоматичного програвання виводить відео з теоріями змови чи праворадикальними ідеями.
«В останні роки YouTube став тихим драйвером політичної радикалізації, підживлений алгоритмом, який, за словами одного з колишніх співробітників компанії, пропонує все більш радикальний контент. А праворадикальні ютубери навчилися користатися з алгоритму, аби їхні відео потрапляли в рекомендації до менш радикальних», — пише журналістка Daily Beast Келі Вейл, яка провела розслідування впливу YouTube-каналів на формування праворадикальних ідей в американської молоді.
YouTube запевняє, що бореться з поширенням крайніх та антинаукових ідей. Так, на початку цього року компанія повідомила про коректування алгоритму рекомендації відео, внаслідок чого популярність контроверсійних роликів зменшилась удвічі.