Вихід відкладається. Чому Brexit 31 жовтня не відбувся — і що буде далі?

Проблема членства Великої Британії в ЄС лишається головною темою в тамтешній політиці: за даними вересневого опитування Ipsos MORI, 65% британців вважають Brexit «важливим питанням», а 57% — «єдиним найбільшим занепокоєнням». Але за понад три роки вирішити його не спромоглися ані Тереза Мей, ані Борис Джонсон.

«У результаті референдуму 2016 року британське суспільство опинилося з невирішеною проблемою, якій потрібно якимось чином покласти край. І все це відбувається на тлі майже рівного розподілу як прихильників, так і противників виходу країни з Європейського Союзу», — коментує hromadske Богдан Цюпин, європейський кореспондент видання «Голос Америки», який спостерігає за перипетіями Brexit у Лондоні.

Велика Британія vs ЄС

У політиці щодо ЄС новий лідер Консервативної партії Борис Джонсон фактично продовжив лінію своєї попередниці Терези Мей. Якщо та говорила: «Brexit означає Brexit», то Джонсон у перший же день на посаді прем’єра пообіцяв вивести Велику Британію з ЄС «хоч тушкою, хоч опудалом» («do or die»).

Утім новий британський прем’єр вирішив обрати стратегію підвищення ставок — цілком у стилі свого американського візаві Дональда Трампа.

Джонсон неодноразово говорив про «мертву» угоду про Brexit від Мей (яку погодив ЄС), називав закладений там механізм «бекстопу» (збереження вільного руху на острові Ірландія) «недемократичним» і натякав, що Британія не збирається платити Євросоюзу за вихід (так званий «divorce bill»).

Натомість Європейський Союз на конфронтацію Джонсона не відповідав взаємністю. Навчені досвідом роботи з Терезою Мей (критика якої з Брюсселя фактично вбила її рейтинг і позбавила підтримки в парламенті), європейські лідери вирішили утриматися від публічного коментування заяв британського прем’єра.

Тепер уже відомо, що на тлі запальної «брекзитерської» риторики британська та європейська сторони вели напружену роботу з підготовки компромісної угоди. А висока підтримка Джонсона серед Консервативної партії давала шанси на те, що укладена домовленість щодо Brexit буде прийнята — і 31 жовтня ця політична криза у Великій Британії та ЄС завершиться.

Зустрічі Джонсона з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель і президентом Франції Еммануелем Макроном у серпні пройшли у винятково доброзичливій атмосфері — як для прем’єра, який доти критикував ЄС за нерішучість і небажання поступатися.

У середині жовтня, за три тижні до планованої дати виходу з Євросоюзу, про нову угоду — і відстрочку Brexit — у публічному просторі не було й натяку. Але тоді з’являються заяви спершу глави Європейської комісії Жана-Клода Юнкера і прем’єра Ірландії Лео Варадкара про фінішну пряму переговорів.

Зрештою, 17 жовтня на саміті ЄС у Брюсселі Юнкер і Джонсон — на подив багатьох скептиків — оголошують про укладання нової угоди про вихід Великої Британії. Але в питанні її остаточного затвердження європейська сторона оглядається на британський парламент.

Джонсон vs парламент

Ще з часів прем’єрства Терези Мей питання Brexit посварило британський уряд і парламент — попри те, що партія більшості формує свій кабінет, а міністри лишаються депутатами і беруть участь у всіх голосуваннях. Не змінилася ситуація і за Джонсона.

Спершу британські опозиційні партії консолідовано виступили проти призупинення роботи парламенту на п’ять тижнів (пророгації), назвавши її спробою Бориса Джонсона узурпувати владу за два місяці до Brexit. І вже пізніше — через суд — парламентарі досягли скасування пророгації.

За ті чотири вересневих дні, поки парламент працював, уряд Джонсона не здобув жодної законодавчої перемоги. Особливо дошкульним для британського прем’єра стало ухвалення так званого закону Бенна, який зобов’язував його просити в ЄС відтермінування Brexit, якщо до 19 жовтня парламент не ухвалить жодної угоди.

Тактика Джонсона у відповідь на поразки на законодавчому полі — звинувачення депутатів у підриві позиції країни в її переговорах із ЄС. Закон Бенна він називав «капітуляційним», а п’ятитижневу пророгацію виправдовував необхідністю перезавантажити порядок денний парламенту.

І навіть після укладання угоди про Brexit, для розгляду якої депутати вперше з 1982 року засідали в суботу, парламент виявився непоступливим — і змусив Джонсона просити відстрочки виходу. Британський прем’єр натомість домігся ухвалення в другому читанні свого законопроєкту про Brexit — але до його остаточної імплементації він може зазнати небажаних для Джонсона змін.

Вибори без вибору?

Зрештою, після остаточного відкладання Європейським Союзом Brexit до 31 січня, британський прем’єр домігся, аби парламент призначив дочасні вибори на 12 грудня. Вони можуть по-своєму стати революційними для британської політики, принаймні з двох причин.

По-перше, вибори можуть зруйнувати законодавчу монополію двох провідних партій — Консервативної та Лейбористської. На попередніх виборах у червні 2017 року вони разом здобули понад 82% голосів, що фактично позбавило решту партій впливу на порядок денний у парламенті.

Нині ж не все так однозначно. За даними Britain Elects, консерватори та лейбористи разом набирають заледве більше 60% голосів. А от на третьому і четвертому місці — Ліберал-демократична партія на чолі з Джо Свінсон (18,1%) і «Партія Brexit» на чолі з Найджелом Фараджем (11,3%) відповідно.

У таких умовах для формування уряду Консервативна партія, яка поки впевнено лідирує в опитуваннях, чи інша партія-переможниця повинна буде заручитися підтримкою опозиції. І в разі відсутності консенсусу між ними Велику Британію може чекати чергова криза.

По-друге, в риториці ключових британських партій відчувається певна втома від Brexit. На партійних з’їздах у вересні-жовтні як Борис Джонсон, так і лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін говорили про масштабні соціальні реформи, розвиток виробництва і технологій — але тема виходу з ЄС там майже не звучала.

«Консерватори та лейбористи намагаються довести своїм виборцям, що вони не є партіями одного питання. Вони намагаються показати, що, незалежно від результатів Brexit, дбають про майбутнє країни — тобто є державницькими партіями, на відміну від “Партії Brexit”, яка створена й існує фактично навколо одного питання», — пояснює Богдан Цюпин.

Риторика Джонсона про Brexit 31 жовтня за будь-яку ціну змінилася звинуваченням на адресу лейбористів: мовляв, ті не дають йому покінчити з виходом і зайнятися реформами в країні. Корбін же ж апелює до тривалого перебування консерваторів при владі (з 2010 року) та погіршення добробуту британців у країні — а питання Brexit пропонує винести на другий референдум.

Третя й четверта за рейтингом партії будують свою програмну риторику саме на підтримці збереження членства Великої Британії в ЄС (ліберал-демократи) чи, навпаки, повному виході — навіть якщо без угоди («Партія Brexit»). Але ані Джо Свінсон і Найджел Фарадж, ані їхні політичні партії не мають наразі достатньої підтримки.

То що буде далі — і чи буде вихід?

29 жовтня Європейська комісія офіційно повідомила про відтермінування виходу Великої Британії з ЄС до 31 січня 2020 року. При цьому в разі, якщо британська сторона ухвалить усі необхідні законодавчі рішення до цього строку, Brexit може відбутися і раніше — приміром, 1 грудня цього або 1 січня наступного року.

Але принаймні до середини грудня британський парламент не працюватиме через прийдешні вибори. Саме від них — а точніше, того, чи здобуде на них Консервативна партія більшість — і залежатиме майбутнє Великої Британії в ЄС.

«У разі перемоги консерваторів логічним кроком буде ратифікація угоди Джонсона про Brexit, і тоді шлях виходу Британії з Європейського Союзу виглядає чітким і відкритим», — стверджує Богдан Цюпин.

Він пояснює: говорити про те, якими можуть бути результати прийдешніх виборів, важко навіть із огляду на соціологічні опитування: «Попередні прогнози дуже часто підводили політиків, як-от Терезу Мей на виборах у 2017 році. Нинішні опитування показують, що Джонсон отримає досить упевнену перемогу на виборах 12 грудня, але за неї йому доведеться боротися».

Шанс на перемогу, втім, зберігається і в Лейбористської партії. Вона нині обіцяє укласти ще одну угоду про Brexit, відмінну від угод Джонсона і Мей. А нещодавно там заявили про плани організувати другий референдум, де буде включено варіант скасування процедури виходу з ЄС. Навколо ідеї повторного народного волевиявлення лейбористи можуть об’єднатися і з Ліберал-демократичною партією.

«Зараз я би твердо не прогнозував можливості другого референдуму. Той факт, що Лейбористська партія змінила свою позицію і нині підтримує можливість повторного волевиявлення, говорить про те, що великі партії розглядають його як можливість вирішення Brexit. Але Консервативна партія нині все ж розраховує на отримання парламентської більшості», — додає Богдан Цюпин.

Тим часом з політичного порядку денного Великої Британії не зникають питання ірландського кордону й шотландського націоналізму. Невирішений Brexit і далі загрожує поновленням кровопролиття в Північній Ірландії. А прагнення уряду Шотландії провести ще один референдум про незалежність лише посилилося після оприлюднення угоди Джонсона про вихід із ЄС. Як заявив лідер Шотландської національної партії в Палаті громад Аян Блекфорд, вона ставить Шотландію у невигідне становище в торгівлі з ЄС.

Заяви з боку європейських чиновників дають підстави вважати: четвертої відстрочки Brexit може й не бути — на це прямо вказав глава Європейської ради Дональд Туск. А керівник переговорної групи з питань виходу Великої Британії з ЄС Мішель Барньє не виключив можливості жорсткого Brexit.

Оскільки вибори відбудуться 12 грудня, новий склад парламенту ще встигне зібратися до кінця цього року — і, можливо, навіть ухвалити необхідні для виходу країни з ЄС рішення. Геловінський Brexit так і не відбувся — цікаво, з яким настроєм британці святкуватимуть Різдво?