Вугілля йде у минуле, але не в Україні? Чому наші ТЕС — головні забруднювачі Європи, і що з цим робити
Українські вугільні електростанції виявились найбільшими забруднювачами європейського повітря. У той час коли старі радянські ТЕС продовжують постачати світло в наші домівки, а заодно й пил у наші легені, компанія ДТЕК олігарха Ріната Ахметова заявляє про готовність продати всі свої ТЕС і шахти.
Читайте в матеріалі, як пов’язані ці новини, чому головний гравець вугільної галузі хоче позбутися своїх активів та як планує Україна рухатися до світу без шкідливих викидів.
Вугіллю час піти
«Якщо у нас буде попит на 10% портфеля станцій і шахт, значить, продамо 10%. Якщо на 100% — продамо 100%», — каже в інтерв’ю гендиректор ДТЕК Максим Тимченко.
Тож виходить, що найбагатша людина України готова відмовитись від свого монопольного бізнесу. З вугільною галуззю все настільки погано?
Тимченко каже прямо: на Заході теплова генерація вважається безперспективним бізнесом, а Україна прагне інтегруватися саме із західними країнами, тож у нинішніх умовах треба «вчасно піти».
«Зелений курс» західних країн насамперед б’є по вугільній галузі, адже викиди від спалювання вугілля — найбрудніші. Тож у Євросоюзі ухвалили і продовжують ухвалювати різні обмеження, зокрема, вводять екологічні податки, скасовують субсидії, обмежують граничну кількість викидів тощо.
У Європі загалом за останні 5 років видобуток вугілля зменшився на понад 50% — половина з 324 вугільних електростанцій або закрились, або оголосили про плани закритись до 2030 року. Показовою є історія Німеччини, де законодавчо вирішили відмовитися від вугільної енергетики до 2038 року.
Тож усі ці обмеження й призводять до того, що перспектив у вугільній галузі майже ніхто не бачить, у зв’язку з чим, наприклад, банки не дуже дають кредити такому бізнесу. Про це каже й голова ДТЕК: «З цим "мішком" неможливо взяти довгі й дешеві позики».
Як підрахували в аналітичному центрі Carbon Tracker Initiative, майже всі вугільні ТЕС в Європі до 2030 року будуть збитковими через низку обмежень, а експлуатаційні витрати на вітрову енергетику стануть меншими вже з 2024 року, на сонячну — з 2027-го.
Підтверджує занепад вугільної епохи той факт, що в ЄС із кожним роком частка відновлювальної енергії зростає, тоді як виробленої з викопного палива — зменшується. 2020 рік став рубіконом — «зеленої» електроенергії в ЄС виробили більше, ніж «традиційної».
А що в Україні?
Місяць тому аналітичний центр Ember представив дослідження, в якому йдеться про те, що українські ТЕС — головні забруднювачі в Європі. Так, на наші вугільні електростанції припадає 72% викидів зольного пилу, 27% діоксиду сірки та 16% оксиду азоту.
І дивуватися тут немає чому, адже українські ТЕС дуже старі — найновіша запрацювала у 1982 році, а здебільшого вони з 60-70 років.
«Вони вже двічі відпрацювали свій ресурс. Вони вже фізично зношені. ТЕС уже не відповідають сучасним вимогам», — каже Максим Тимченко.
Тож виходить, що відмова від вугільної генерації вигідна як з погляду економіки, так і екології. І Україна принаймні декларує свої наміри йти за цивілізованим світом і скорочувати шкідливі викиди.
Кабінет міністрів затвердив у 2017 році Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок. Скорочувати ці викиди Україна зобов’язалась у межах приєднання до Енергетичного співтовариства, і стосується цей план не тільки ТЕС, а й Теплоелектроцентралі, які постачають опалення та гарячу водуТЕЦ та котелень потужністю понад 50 МВт. Частину таких установок мають закрити, а частину — модернізувати до європейських стандартів.
Крім цього, держава таки заявила про намір закрити свої нерентабельні шахти (а таких — більшість).
Як можна здогадатись, простим виконання цих планів точно не буде. Звідки брати гроші на модернізацію ТЕС? А якщо шахти закрити, то куди подітись шахтарям?
Модернізація чиїм коштом?
Реалізація згаданого плану скорочення викидів коштуватиме понад 4 мільярди євро, підрахували в Міненерго. І головне питання — де ці гроші брати?
І тут є дві думки: гроші має давати держава або компанії, що володіють цими ТЕС. Приватний бізнес не поспішає самостійно платити за скорочення викидів. Зокрема, голова ДТЕК заявив, що пріоритет компанії — «зелена» енергетика.
«У ДТЕК кажуть: держава має давати гроші на модернізацію ТЕС. Прибуток отримує Ахметов, а вкласти кошти, щоб виконати свої міжнародні зобов’язання зі зменшення викидів, має держава. Це взагалі як?», — обурюється експертка з енергетики Ольга Кошарна у розмові з hromadske.
А народна Голова підкомітету з питань зміни клімату та охорони атмосферного повітря комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористуваннядепутатка Леся Василенко нагадує, що коли ДТЕК приватизувала свої ТЕС у 2011 році, то зобов’язалась модернізувати їх до 2015 року.
«Встановлення сучасних фільтрів зольного пилу і сіркоочистка — базова екологічна умова приватизаційних договорів. Але фільтрів немає. А акти (про виконання умов — ред.) закриті 2015 роком як повністю виконані. Навіть попри те, що в документах компанії немає жодної згадки ні про конкретні проекти встановлення фільтрів, ні про їх фактичне встановлення», — наголошує вона.
Колишній заступник міністра енергетики та захисту довкілля, нині радник з європейського зеленого курсу віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Олексій Рябчин каже у розмові з hromadske, що також запитує приватні компанії, чому ж вони раніше не вкладали гроші у модернізацію. Водночас він пропонує подивитись і з іншого боку.
«Заради справедливості, держава через регулятора встановлює тариф. Компанії кажуть: окей, я встановлю ці фільтри, але як я ці гроші поверну? Зробіть мені надбавку до тарифу, щоби відбити хоча б половину. Вони готові включити екологічні заходи і модернізувати, але просять інвестнадбавки у тарифі (тобто підвищення цін — ред.)», — пояснює Рябчин.
І тут ми вже впираємось у політику, адже в Україні підвищення тарифів — завжди політичне рішення.
«Ще дуже важливо і про що не треба забувати: йдеться не тільки про ТЕС, а й про ТЕЦ, які одночасно виробляють тепло і електроенергію. Ми можемо казати, які погані олігархи, але у випадку з більшістю ТЕЦ — це вже державна власність. Регулятор чи місцева влада мають встановити обґрунтовані тарифи, сказати людям: ви за опалення сплачуватимете ще більше, щоби ми могли модернізувати обладнання», — додає Олексій Рябчин.
Чи зрозуміє це більшість споживачів — риторичне запитання.
Натомість і держава фактично визнає, що поки не знає, звідки фінансувати екологічну модернізацію.
«Зараз міністерство працює над розробленням механізму фінансування заходів з екомодернізації — яким коштом ми будемо проводити екологічну модернізацію обладнання», — заявив заступник голови Міненерго Максим Немчинов на початку червня.
Ще раніше міністр енергетики Герман Галущенко визнав, що «є труднощі» із залученням коштів на модернізацію вугільних ТЕС, і тоді ж на нараді в Міненерго вирішили «підготувати комплексні пропозиції» щодо джерел фінансування. Тобто про якусь конкретику поки не йдеться.
Шахтарське роздоріжжя
Якщо ви обираєте «зелений курс», то частка теплової генерації має неухильно зменшуватись. А це означає не тільки закриття або переформатування ТЕС, а й менше споживання вугілля. Та й більшість державних шахт — збиткові, що постійно призводить до накопичення боргів перед шахтарями, які регулярно погашають бюджетними коштами.
І ось держава анонсує закриття збиткових шахт: навесні 2020 року тодішній міністр енергетики Олексій Оржель заявив, що такі шахти закриють за 5 років, а шахтарям допоможуть працевлаштуватися. Вже наприкінці 2020-го в.о. міністра Ольга Буславець збільшила термін вдвічі — закриють шахти впродовж 10 років, а дотації вугільної галузі — мінімізують.
На цьому шляху є два варіанти, зазначає у коментарі hromadske шеф-редактор «Бізнес-Цензор» Сергій Головньов. Перший з них жорсткіший: зробити, як у Великій Британії за Маргарет Тетчер. Шахти тоді просто позакривали, а соціальний протест гірників придушили силою.
«У підсумку люди, хочеш не хочеш, почали переорієнтуватися», — каже Головньов.
Другий варіант: взяти приклад з Німеччини, де про закриття шахт повідомляють заздалегідь, років за 5. У цей період вже не винаймають новий персонал, чинні працівники або йдуть на пенсію, або мають час знайти нове місце чи перевчитися.
«Також у вишах припиняють набір на профільні спеціальності, як-от гірничі інженери, маркшейдери, щоби не вийшло, що є молоді спеціалісти, які нікому не потрібні», — каже Головньов.
Крім цього, німецький план поступової відмови від вугілля передбачає виплату десятків мільярдів євро допомоги вугільним регіонам. Ці кошти підуть на розвиток інфраструктури, перепідготовку кадрів, створення нових робочих місць та, власне, компенсацію самим шахтарям та власникам закритих підприємств.
Принаймні на словах українська влада воліє брати приклад з Німеччини. На зустрічі з представниками уряду ФРН прем’єр Денис Шмигаль заявив, що німецький досвід — «особливо важливий для України». Проте й тут влада тільки обіцяє представити план дій.
«Глава уряду повідомив німецьких партнерів, що поступова відмова від використання вугілля передбачає створення концепції та державної програми трансформації вугільних регіонів. За словами прем’єр-міністра, наразі розробляється така програма на період до 2030 року», — писала в лютому пресслужба Кабміну.
Іще велика проблема в тому, що часто ці шахти або електростанції — містоутворюючі підприємства, тож до їх закриття треба серйозно готуватися.
«Потрібно створювати якісь економічні локації, як-от індустріальні парки, давати якісь преференції, наприклад, податкові знижки для інвестицій, щоби створювались нові підприємства і були робочі місця», — каже Сергій Головньов.
Він упевнений, що розв’язувати соціальні проблеми вугільних регіонів доведеться саме державі, навіть якщо йдеться про приватні підприємства, насамперед ДТЕК. Адже вони працюють за добре відомим олігархічним принципом: «віджали соки — покинули».
«Як я розумію, купляти в ДТЕК (шахти і ТЕС — ред.) ніхто не планує. Тому це може бути ще піар: вони 5 років ходитимуть і розповідатимуть про це, а потім скажуть, що, мовляв, ми хотіли продати, але ніхто не купив, тому ми все закриваємо. А всі пов’язані із цим проблеми, коли будуть звільнені тисячі шахтарів, перекладуть на державу», — припускає Головньов.
Яскравий приклад — коли шахти «Добропіллявугілля» стали зайвими для ДТЕК, компанія від них просто відмовилась, розірвавши угоду оренди і повернувши їх державі. У вже згаданому інтерв’ю голова ДТЕК також прямо заявив: якщо покупців на вугільні активи не знайдеться, їх закриють.
Тож державі рано чи пізно доведеться розв’язувати ситуацію із вугільними регіонами. Але поки вона продовжує дотувати збиткову галузь та обіцяє в майбутньому розповісти, що ж планує робити з нею далі.
***
Відсутність у держави оновленої стратегії щодо енергосистеми — головна проблема, вважає Олексій Рябчин.
«Необхідна державна стратегія, яка визначить – нам потрібно стільки станцій, такий об’єм, стільки зеленого, скільки на газу тощо. Держава не дає чіткої картини, як інвестор поверне гроші, де і яка станція буде потрібна. Треба ухвалити енергетичну стратегію чи український зелений курс. І показати всім цей план: ось ми виводимо такі неекологічні блоки, інтегруємось у мережу ЄС, нам треба збудувати такі додаткові потужності. Ринок на це реагує, всі розуміють — треба збудувати щось конкретне, приходять інвестори, починають конкурувати», — наголошує він.
Водночас зауважує — треба знаходити баланс між екологією, економікою та енергетикою. А робити це вкрай важко.
«Ми зараз створюємо ринок електроенергії. Країни зі Східної Європи зробили це 20 років тому, налагодили процеси, а далі переходять до екології і клімату. Ми ж змушені робити все одразу, і це дуже важко», — каже Рябчин.
Насамкінець він зауважив, що зараз чує багато розмов про стурбованість бізнесу, але держава має піклуватися не тільки про бізнес та інвесторів, а і про звичайних людей, їхнє здоров'я та про стан довкілля в промислових регіонах.
В Україні високий рівень смертності від забруднення повітря, також ми посіли 4-те місце у світі за рівнем економічних збитків через забруднення повітря — 5,8% ВВП. І це не якісь абстрактні втрати, вони пов’язані з хворобами та смертями українців.
Тож з якого боку не подивись — треба щось робити. І робити треба ще вчора.