«Я знаю, що таке задихатися». Як на Одещині благодійний фонд допомагає в боротьбі з COVID-19
«На животі лежати, на боці лежати, на спині не лежати. Дихаємо хвилин сорок і робимо перерву. І весь час записуєте ситуацію, ведете щоденник. Ваше завдання — зробити так, щоб вона добу пролежала без кисню. Ось після цього ви повинні набрати мене і сказати: “Ми вже, і ми можемо його повернути”», — консультує когось телефоном Катерина Ножевникова, невисока жінка у чорній куртці.
Сьогодні у Катерини вдалий день — зранку нарешті прибули 10 нових кисневих концентраторів, а пізніше, в обід, привезуть ще стільки ж. Вся центральна будівля офісу одеського фонду «Корпорація монстрів» завалена коробками з концентраторами, але пристрої не залежуються, тому що люди, родичам яких бракує кисню через ураження коронавірусом, приходять постійно.
Катерина Ножевникова радіє новим концентраторам і тут-таки сідає вивчати документацію, хоч мала би вже, здається, знати про ці пристрої все. Тому що «Корпорація монстрів» допомагає постраждалим від Covid-19 із киснем від самого початку епідемії.
Сім жінок
Невеликий офіс «Корпорації монстрів» розташований неподалік одеського вокзалу. Двері зачинені, і оголошення біля входу наполегливо просить сторонніх почекати на вулиці через небезпеку коронавірусу.
Попри це, всередину постійно хтось заходить протягом усього робочого дня: пенсіонери по продуктові пайки, самотні матері по речі для дітей, люди, які приносять речі та продукти для інших. Один чоловік привіз на автомобілі близько десяти великих коробок із новісінькими іграшками: він щойно закрив дитячий магазин і все нерозпродане пожертвував фонду.
«Корпорація монстрів» — винятково жіночий колектив, який складається з семи людей. Спершу вони працювали як волонтерки, але 2019 року організацію перетворили на фонд, і тепер вони отримують заробітну плату.
Коли в Україну прийшов COVID-19, «Корпорація монстрів» почала закуповувати й роздавати медикаменти, розхідні матеріали, а також концентратори кисню, які допомагають людям з ураженням легень дихати та підтримують потрібну сатурацію крові. Найбільше роботи у фонду зараз — саме з кисневими концентраторами.
Коли бракує кисню
«Чотирнадцять дзвінків за ранок. Перший з них — о шостій. І кількість пацієнтів, які звертаються по допомогу, зростає просто в геометричній прогресії. Вчора мені зателефонували кілька людей, яких не змогли госпіталізувати, і мої телефони їм давали лікарі зі “швидкої”», — майже спокійним тоном констатує Катерина.
Відколи почалася друга хвиля поширення коронавірусу, вона отримує подібні дзвінки постійно. Більшості людей вдається допомогти, але мало не щодня кілька підопічних все одно вмирають.
Для того, щоб безкоштовно отримати концентратор, треба написати заяву, показати результати КТ легень, ПЛР-тест і надати дані щодо сатурації крові. Але якщо людині зовсім погано, всі формальності відкладають на потім.
Фонд допомагає передусім трьом категоріям пацієнтів: тим, хто очікує на місце в стаціонарі; людям, яких виписують зі стаціонару з кисневою залежністю і низькою сатурацією крові, і пацієнтам, котрі лежать удома із хронічними важкими захворюваннями, прикуті до ліжок.
Маленьке диво
Кімната на п’ятому поверсі одеської «хрущовки» завалена художньою і богословською літературою. На робочому столі комп’ютера фотографія, з якої на світ дивляться четверо людей — пізніше дізнаюся, що це чотири покоління пращурів нашого героя, корінні одесити. Олесь Август Чумаков, священик УГКЦ, читає Біблію, але, побачивши журналіста, відразу відкладає книгу вбік. Через велику зайву вагу, діабет і скалічені судини протягом 2020 року він майже весь час працював удома, готуючи до друку кілька видань проповідей і спогадів. Але коронавірус знайшов його навіть на самоізоляції.
Хворобу приніс родич Славко, який живе у сусідній кімнаті. Після того, як ПЛР-тест підтвердив СOVID-19, священник викликав колегу, отця Олександра, аби висповідатися. Той прийшов у повному антивірусному захисті, але все одно також захворів. Сімейний лікар, який оглядав Чумакова, сказав, що «шансів немає, але надія є».
Священника поклали в Єврейську лікарню на вулиці М’ясоїдівській, але сатурація швидко падала і без концентратора було не обійтися. Тоді й згадали про «Корпорацію монстрів», звідки підвезли апарат того ж вечора. Крім того, в організації знайшли необхідний хворому протипролежневий матрац. Коли священнику в лікарні знайшли місце з підключеним киснем, концентратор відразу повернули фонду.
Піти з миром
Перші вісім днів Олесь Август лежав майже непритомний — «як рибка в акваріумі», за його словами. Все навколо здавалося текучим і непевним. Коли священник трохи прийшов до тями, знайшлася справа і для нього.
На сусідньому ліжку лежав чоловік із паралізованими руками й ногами, але цілком у ясній свідомості, і казав ніби в простір: «Так ніколи в житті й не сповідався. Просто тому, що не було кого спитати про це».
Поки Олесь Август пояснював, як це робиться, на третьому ліжку від нього почала хрипіти, задихатися і йти з цього світу інша людина.
«У мене було повне відчуття, що Господь послав мене сюди, де щоночі вмирає одна-дві людини, для того, щоб, скільки я тут буду, я забезпечив їхній перехід», — каже Олесь Август.
Сповідувати в повному розумінні цього слова було неможливо — ліжка стояли надзвичайно близько одне до одного, що не дозволяло зберегти таємницю сповіді. Священик просто питав людину про гріхи, а та непомітно кивала головою або прикривала очі, якщо мала за що покаятися.
«Це було абсолютне усвідомлення, що священник і на останньому кроці повинен продовжувати місію, забувши про все», — розповідає Олесь Август.
За час у Єврейській лікарні він провів на той світ півтора десятки людей, хворих на СOVID-19. Не завжди встигав їх висповідати — персонал лікарні часто кликав священника, коли вже людина померла.
«Довелося пояснити сьогоднішнім пострадянським людям, що священник потрібен для життя, а не для смерті. І коли мене почали виписувати, було внутрішнє абсолютно дитяче бажання сказати: “Слухайте, кінчайте з цією випискою. Я побуду тут, поки люди будуть надходити-вмирати”. Але з реанімації вже несли людину на мою койку», — згадує Олесь Август.
Страх нездійсненого життя
Після виписки священник проходить реабілітацію вдома. Працює в міру сил — у нього залишилися нездійснені видавничі проєкти. Але постковідний синдром: сухий кашель, величезна слабкість і безсоння — не дає бути активним довше ніж пів години.
Олесь Август постійно міряє тиск і сатурацію та щодня звітує сімейній лікарці. Пережита хвороба і близькість смерті дали можливість побачити у власному житті нові смисли:
«Страх, що прийшов разом із “ковідом” — страх нездійсненого життя. Ми боїмося не так смерті, як того, що наше життя було “булькою”, пустушкою. Дивимося на те, що не здійснилося, що не дороблено. Боячися жити, людина замінює життя насолодами».
Своє життя він вважає здійсненим, а себе — зреалізованою людиною. Як і волонтери з «Корпорації монстрів», він поклав значну частину життя на те, щоб допомагати іншим.
1996 року Олесь Чумаков створив «Світлий дім» — благодійну організацію, яка допомагала безпритульним дітям: спершу житлом і харчуванням, а потім — пошуками нової родини або оформленням до інтернату.
«Світлий дім» розташовувався в старому дитячому садочку і номінально міг вмістити 32 дитини. Однак там завжди жило більше — наприклад, зиму 2002-2003 років там пережили 94 дитини. Фонд проіснував до 2010 року і закрився через проблеми з фінансуванням та тиск влади.
«”Корпорація” — це маленьке, але справжнє диво. Їм вдалося створити міцну благодійну скоординовану спільноту. Я дивлюся на них і бачу: все, про що я мріяв у “Світлому домі”, у них здійснюється в усій повноті», — захоплено згадує про знайомство з фондом Олесь Август.
«Хто врятував життя, той врятував увесь світ»
Саме ці слова написані на браслетах із символікою «Корпорації монстрів». Як і лікарі, фонд вже теж має своє «кладовище» з підопічних, які, попри надану їм допомогу, все одно померли. Катерина Ножевникова говорить, що вже звикла до того, що не всіх вдається врятувати, і гостро реагує тільки тоді, коли розуміє, що людині можна було допомогти, якби не зволікали та вчасно знайшли ліки або місце в лікарні.
Про «Корпорацію» добре знають у регіоні й активно жертвують гроші, основні донори — середній клас. Стандартний переказ — близько 200 гривень, але завдяки кількості таких переказів вдається збирати мільйонні суми.
Наприклад, тільки за листопад в основний рахунок фонду та спецрахунок «Дихай», з якого і закуповують кисневі концентратори, пожертвували понад три тисячі людей. Сума пожертви — від 2 гривень до 50 тисяч. Але порівнюючи цей рік із періодом початку війни на Донбасі, коли був перший сплеск волонтерського руху, Катерина Ножевникова констатує загальну розгубленість людей, якої не було шість років тому.
«У чотирнадцятому був дуже високий моральний підйом, і я була впевнена, що зараз підйом буде ще сильнішим, тому що ми повинні були згуртуватися перед обличчям загального для всіх ворога, який не розуміє ні політичних поглядів, ні статусу. Я помилилася. Людей завалюють величезною кількістю інформації, і багато хто не може зробити об'єктивних висновків», — говорить Катерина.
Зверненням родичів хворих на COVID-19 людей немає кінця-краю. Катерина виглядає втомленою через ненормований робочий день і стресогенну роботу, але водночас напрочуд мотивованою.
«Я не несу хрест. Безумовно, мені іноді це все набридає, як будь-якій живій людині. Але загалом я дуже люблю свою роботу. Не кожна людина може цим похвалитися — ходити щоранку й отримувати задоволення від того, що робиш», — зізнається Катерина.
«Я знаю, що таке задихатися»
Катерина Ножевникова майже ніколи не знімає маски — навіть в офісі. Всюди намагається дотримуватися дистанції, а за продуктами в супермаркет заїжджає зазвичай пізно ввечері. Але все одно з таким ритмом життя та кількістю контактів ризик підчепити СOVID-19 високий. Питаю, чи не боїться Катерина заразитися.
«Авжеж, боюся панічно, — відповідає вона, — Десять років тому я хворіла на вірусну пневмонію, в реанімації було важко. Я знаю, що таке задихатися».
Фонд згорнув усі проєкти, пов’язані зі скупченням людей, і зараз матеріально допомагає передусім найбіднішим.
Поки готувався цей текст, загальна кількість кисневих концентраторів у розпорядженні «Корпорації монстрів» зросла до 400, 144 з них передані в стаціонари опорних лікарень. Інші допомагають дихати мешканцям Одещини, ще три концентратори поїхали за межі області — до Миколаєва, Херсона і Полтави.
Але коронавірус прийшов і в «Корпорацію монстрів». Одна з працівниць отримала позитивний тест на COVID-19, у Катерини теж симптоми коронавірусу, але геть усі тести дали негативний результат. Позитивний тест отримав і її чоловік.
Фонд і далі видає кисневі концентратори та все необхідне, але в режимі чергування окремих працівників. Навіть коронавірус не повинен зупиняти роботу.
Цей матеріал був створений у межах проекту Фонду Thomson Reuters «COVID-19 Hub із висвітлення пандемії та її наслідків у країнах Східного партнерства» за підтримки Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності Великої Британії
Підписуйтеся на щотижневу розсилку від редакції hromadske, щоб знати, що насправді відбувається. Лист приходить щонеділі. Без спаму. Без реклами. Тільки найважливіше за тиждень.