Війна

Міни є на городах та дорогах, якими діти йдуть до школи — голова місії ОБСЄ на Донбасі

16 липня, 2018 16:19
Війна/Міни є на городах та дорогах, якими діти йдуть до школи — голова місії ОБСЄ на Донбасі
Зберегти
Вигляд
Оголошене звільненим Золоте-4 і так контролювалося Україною, водночас, незважаючи на перемир'я, і бойовики, і українські військові продовжують мінувати територію в зоні конфлікту. Про це розповів Громадському перший заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александр Хуґ.

Водночас сторони таки дотримуються «хлібного перемир'я», яке почалося 1 липня, що означає — за наявності політичної волі припинити обстріли можливо. Про найбільші проблеми населення в зоні бойових дій, можливість відновлення роботи Спільного центру з контролю за дотриманням припинення вогню, а також про відсутність доступу СММ ОБСЄ до 408-кілометрової ділянки російсько-українського кордону — в інтерв'ю Александра Хуґа Громадському.

Від 1 липня почалося так зване «хлібне перемир'я». Цими ж днями люди згадують, як чотири роки тому звільнили Слов'янськ та Краматорськ. Чого ви очікуєте цього літа на Донбасі?

Упродовж року ми бачимо те саме, що й минулого, й позаминулого. Так, цифри (загиблих чи обстрілів) можуть різнитися, але причини ті самі.

Головне — це присутність військової техніки. Сьогодні ми бачимо, що сторони утримують важке озброєння, танки, міномети, артилерію, зокрема ракетні комплекси, на території, де згідно з Мінськими домовленостями їх не має бути.

Ми бачимо, що на великій території сторони розташовані занадто близько до лінії зіткнення. Насправді, це стосується всієї території. Як торік, так і зараз. Ба більше, сторони продовжують мінування.

Допоки не будуть вирішені ці проблеми — власне, вони й завдають страждання, руйнування, поранення та смерті, які ми реєструємо на лінії зіткнення, — можуть змінюватися хіба що цифри, але нічого докорінно.

Те, що відбувається сьогодні з «хлібним перемир'ям», про яке ви кажете, — це лікування симптомів. Однак перші кілька днів свідчать, що накази про дотримання перемир'я виконуються. Це означає, що сторони контролюють ситуацію, і спроможні покласти край не лише обстрілам, але й першопричинам насилля, які призвели до нестабільності.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Міни ми називаємо картоплею»: Як фермери на Донбасі у «хлібне перемир'я» врожай збирають

Перший заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александр Хуґ під час інтерв'ю Громадському, Харків, 8 липня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське

Чи змінилася протягом останніх років ситуація з доступом спеціальної спостережної місії ОБСЄ до російсько-українського кордону.

Мандат, виданий нам 57-ма державами-учасницями ОБСЄ, зобов'язує діяти на всій території України, зокрема на непідконтрольній території, вздовж усієї 408-кілометрової ділянки незахищеного кордону між Україною і Росією.  

Ми регулярно надсилаємо патрулі на кордон, але проблема в тому, що ми змушені пройти через кілька блокпостів, перш ніж дістанемося туди. І в той момент, коли ми наближаємося до кордону, озброєні люди вже знають, що ми скоро прибудемо.

Отож, все, що може побачити ОБСЄ, — контролюється.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Щоб зберігати мир, його потрібно спершу досягти», — керівник спостережної місії ОБСЄ

Ми не можемо постійно перебувати поруч із кордоном, у таких містах, як Амвросіївка чи Новоазовськ, і повинні доволі швидко повертатися на базу в Луганськ, Донецьк чи інші міста. А час, який ми можемо провести на кордоні, доволі обмежений.

Цьогоріч озброєні люди систематично відмовлялися давати нашому патрулю дозвіл на триваліше перебування на пунктах пропуску. Також наших колег просять залишатися на відстані, з якої незалежний, повний та ефективний моніторинг неможливий.

Короткий термін — це години чи дні?

Спостерігачі можуть перебувати на контрольно-пропускних пунктах протягом декількох годин. Якщо дозволять. Але, звісно, через відстань, яку вони мають подолати, через те, що про їхній приїзд знають завчасно, все, що бачать наші спостерігачі, ймовірно контролюється, і не може називатися ефективним та незалежним моніторингом.

Перший заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александр Хуґ (праворуч) під час інспектування ситуація на сході України, Крута Балка, Донецька область, 9 серпня 2017 року Фото: OSCE/Evgeniy Maloletka

Тож від чого це залежить? Надання доступу для місії — це винятково політична воля?

Ці озброєні люди на пунктах пропуску роблять те, що їм кажуть. А накази хтось має віддавати. Для цього потрібне бажання. І, знову ж таки, нам зрозуміло, чому немає доступу. Це робиться, аби ми не бачили, що відбувається на місцях насправді.

Ваша місія досі має можливість перебувати в Донецьку та Луганську. Інформація про ці міста дуже цінна, її бракує, оскільки українські журналісти не мають туди доступу, а комунікації стає дедалі менше. Чи мають люди гроші, доступ до медицини? Що ми повинні знати про ситуацію в Луганську та Донецьку?

Найбільше турбує українців з обох боків лінії зіткнення, як на підконтрольній, так і непідконтрольній території, безпека. Вони живуть під щоденними обстрілами, поблизу замінованих полів, довкола — боєприпаси. На них можна наткнутися, скажімо, дорогою з дому на роботу. Міни є на городах, чи трапляються на дорозі, якою діти йдуть до школи. Діти можуть їх підібрати. І це — загроза життю. Це те, що найбільше бентежить людей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Розмінування Донбасу: життя, як на мінному полі

Також є проблеми зі свободою пересування, і навіть доступу до магазинів. Навіть на підконтрольних уряду територіях, а надто поблизу лінії зіткнення, перепоною може бути останній блокпост. Є місця, звідки не можна вийти пішки, виїхати автівкою, а отже туди не можуть привезти товари.

Через безперервні бої зруйнована інфраструктура, а люди людям потрібне світло, вода, газ. Нерідко в цих місцях просто немає електрики, постійні перебої. Тож наслідки — широкомасштабні.

Якщо в деяких селах немає світла, це значить, що не працюють холодильники, що не можна слухати музику, зарядити мобільний телефон, а це саме по собі — додаткові проблеми.

Але різниця в тому, що інформація про життя людей на непідконтрольних територіях майже недоступна.

Гадаю, ми всі повинні зрозуміти: попри те, що ці цифри (поранень, обстрілів) не змінюються, реальність для місцевих жителів змінюється. Вони протягом чотирьох років боролися, щоб вижити, щоб залишатися там, де вони нині мешкають.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обережно, міни! — спецпроект «Сіра зона»

Перший заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александр Хуґ (ліворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час інтерв'ю Громадському, Харків, 8 липня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське

Протягом останніх шести місяців не працює СЦКК — Спільний центр координації і контролю, де разом працювали українські та російські офіцери. Як це впливає на ситуацію? Чи є причини говорити про відновлення місії?

Важливо дотримуватися фактів. У вересні 2014 року Україна та Росія уклали двосторонню угоду саме для того, щоб вирішили цю двосторонню проблему. Важливо також відзначити, що завдання, поставлені Мінською угодою (СЦКК), не можуть повністю виконуватися, оскільки сьогодні працюють лише українські офіцери.

Тепер їхні завдання виконуються частково. Ідеться про спостереження за дотриманням угоди, надання допомоги щодо режиму припинення вогню, координацію розмінування, а також допомогу ОБСЄ в організації нашої безпеки і охорони, вони більше не розглядаються.

Але, схоже, немає причин вважати, що СЦКК повернуть?

Я не в курсі дискусій між Києвом та Москвою, але ми очікуємо на додаткові заходи. Не в останню чергу для того, щоб розглянути порушення, які ми щоденно документуємо.

Торік ми зафіксували 401 тисячу порушень угоди про припинення вогню, помітили понад 4 тисячі одиниць зброї в районах, де її не повинно бути. Для того, щоб вирішити і виправити ці факти, а також вжити запобіжних заходів, потрібен додатковий механізм. Наша місія не має мандату на це. Вам потрібен узгоджений та функціональний орган, такий як Спільний центр контролю та координації щодо припинення вогню. Відсутність підзвітності призводить до безкарності, а безкарність призводить до більшого насильства.

Перший заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александр Хуґ (ліворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час інтерв'ю Громадському, Харків, 8 липня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське

І останнє питання. Українці слідкують за новинами про так зване «повернення», як заявили в уряді, міста Золоте. Водночас воно перебувало під контролем уряду, тому людям було складно зрозуміти, що означає «повернення». Чи дійсно відбулися якісь зміни?

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ ніколи не повідомляла, що Золоте-4 контролювалося збройними формуваннями. Якщо подивитися на наші звіти, ми щоразу наголошували, що воно контролюється урядом. Змінилося нині за останні дні чи тижні те, що тепер ми бачимо більше озброєння, більше бронетранспортерів на подвір’ях чи поряд з будинками.

Пов`язані новини