Вручення цьогорічного Нобеля з економіки сигналізує світу одразу про три важливі речі: для економічної сталості скорочення числа бідних набагато важливіше за зростання кількості багатих; економіка може бути такою ж доказовою, як свого часу стала медицина; економіка, нарешті, має «спуститися» від великих абстрактних цифр до конкретних живих людей.

Про те, за що, власне, Естер Дуфло, Абгіджіту Бенерджи та Майклу Кремеру дали призовий мільйон, написано вже багато, тому навряд чи потрібно детально зупинятися на їх підході. Проте головне нагадати варто. А саме — вони, фактично, ввели в економіку поняття «доказової економіки», так само, як у 60-х шотландський лікар Арчі Кокрейн започаткував вже давно знайоме і звичне нам поняття доказової медицини.

Економісти в прямому сенсі вийшли з кабінетів «у поля», і почали тестувати ефективність різних програм щодо боротьби з бідністю на рендомних групах, щоб напевно зрозуміти, що і який ефект дає.

Наприклад, вивчаючи ефективність витрат на освітні програми серед найбідніших жителів Африки та Індії, дослідники з’ясували, що, хоча додаткові вчителі, безкоштовні обіди, шкільна форма та стипендії найкращим учням і збільшують охоплення дітей шкільною освітою, набагато ефективніше, для підвищення рівня освіти якомога більшої кількості дітей, було б витратити гроші на інше. А саме — на дегельментизацію.

Ефект на один витрачений долар виявився в 10 разів більшим, коли ці гроші направили на боротьбу з паразитами, що стримували фізичний та когнітивний розвиток дітей та затримували їх прогрес в освіті. До цього нікому й в голову не приходило робити боротьбу з паразитами пріоритетом в освітніх програмах. Але щойно про результати експерименту стало відомо на Давоському форумі, одразу знайшлися гроші на дегельмінтизацію 20 мільйонів дітей шкільного віку у 26 країнах.

Визнання «доказової економіки» наче говорить іншим: виходьте з кабінетів на 80-х поверхах хмарочосів, адже економіка — це те, що відбувається з людьми, які на цих 80-х поверхах ніколи не були. І це лише один з важливих сигналів останнього економічного Нобеля.

Другий важливий сигнал — що ці люди, які, можливо, не те, що не сиділи у «високих кабінетах», а ніколи в житті і не бачили хмарочосів — набагато важливіша частина сталості економіки, ніж славнозвісний «золотий мільярд».

Про те, що скорочення кількості бідних — пріоритетніше для світового добробуту, ніж збільшення кількості багатих — говорять вже кілька років. Однак лише в останні два цей меседж набув дійсно потужного звучання — коли почав звучати не тільки від окремих економістів та в стінах ООН, а від таких грандів світогового добробуту, як МВФ. Подолання економічної нерівності серед населення — головне завдання як розвинутих, так і країн, що розвиваються, каже МВФ. Якщо вам потрібно підвищити податки для багатих, щоб забезпечити бідних — зробіть це, рекомендує Вашингтон. В цієї тези, з очевидних причин, чимало супротивників, але з тим, що саме нерівність у доходах — головний дестабілізаційний фактор у світі — важко сперечатися.

Цікаво, що боротьбу з бідністю вже не перший раз відзначають Нобелівською премією. Одним із перших, хто отримав її саме за програми для бідняків, став Мухаммад Юнус, знаменитий бангладешський банкір та «батько фінінклюзії», який започаткував у своєму «Сільському банку» програми мікрокредитування для найбідніших жителів Бангладешу, Пакистану, Індії, а потім й інших східних країн. Щоправда, у 2006 році Юнус отримав премію миру, а не економічну.

Але і торішній економічний Нобель, якщо розібратися, теж про подолання бідності. Ювілейний, 50-й приз дістався, Вільяму Нордхаусу з Йельського університету та Полу Ромеру, у минулому — економісту Світового банку. Їх робота, по суті, відповідала на питання - чому одні країни багатші за інші, і як зробити так, щоб економіка зростала кругом і стабільно, а не в окремих місцях і з перервами на кризи.

І це, власне, третій важливий сигнал Нобелівської премії з економіки (точніше — премій). Як написав відомий російський економіст Костянтин Сонін, останні роки все легше пояснити, за що ж Riksbank дає премії. Він дає їх за дослідження, що відповідають на дуже просте і приземлене питання — як людям жити краще. «Прекрасний приз! Цього разу буде особливо легко відповідати на питання — кому і навіщо це потрібно. Тому що потрібно — всім», - написав Сонін після вручення премії.

Економісти, нарешті, спустилися з Олімпу абстрактних цифр і заплутаних теорій, і взялися за те, що, власне, і закладали в слово «ойкономія» древні греки. Оптимальне управління конкретним домогосподарством.

Кілька років тому, коли я вела на Громадському програму «Простономіка», то кожен випуск закінчувала словами: «І пам’ятайте, що економіка — це кожен з нас». Можна сказати, що цього року Нобеля з економіки вручили саме за це. 

Поділитись: