ПриватБанк став таким саме випробуванням для нової влади, яким був для попередньої. Одразу в двох судах різних інстанцій вирішується доля націоналізації банку — чи буде її визнано законною, чи ні. Якщо Верховний суд визнає націоналізацію незаконною, новому уряду доведеться якось виходити з положення, а без втрат це зробити буде досить важко.

Історія ПриватБанку заслуговує не лише на книгу в жанрі нон-фікшн, яка вже побачила світ, але й на гостросюжетний фільм.

Часи, поки банк не був націоналізований, асоціюються з іконічними голівудськими історіями шахрайств та криз на фінансових ринках — з «Бойлерною», «Волл-Стріт» чи «Грою на пониження».

Річ у тім, що бізнес-модель банку до націоналізації була такою: спочатку завдяки справді непересічним технологіям та високим процентним ставкам банк залучав депозити населення та кошти бізнесів.

Потім ці кошти через мережу компаній направляли на кредитування бізнесів власників банку — торгівлю нафтопродуктами, феросплави, авіаперевезення тощо. Процентні ставки за кредитами були нижчими, ніж по депозитах.

Аудиторські фірми на пов’язаний характер кредитів або закривали очі, або ж просто не могли знайти достатньо доказів.

Регулятор теж не бачив проблеми.

Це нагадувало фінансову піраміду, але могло тривати якийсь час: в банку було достатньо комісійних доходів, щоби перекривати різницю, кредитування фізичних осіб було дуже прибутковим, а частину фінансування банк отримував від доларових єврооблігацій під низький процент.

Але у 2015 році фінансова криза, девальвація гривні, анексія Криму та війна на Донбасі зумовили серйозні проблеми із грошовими потоками.

Процентні доходи, які банк показував у звіті про прибутки та збитки, зросли на 20%, а ось витрати — майже на 60%. Грошові кошти, сплачені вкладникам та кредиторам, перевищили отримані за процентами по кредитах. Грошові потоки, отримані від операційної діяльності, показали мінус 16 мільярдів гривень. До найбільшого банку країни прийшла криза ліквідності.

НБУ видав Привату кредит рефінансування для покриття нестачі ліквідності – тоді усім сторонам іще здавалося, що ситуацію можна виправити. Власники банку узгодили з регулятором план докапіталізації, Ігор Коломойський надав персональні гарантії по кредитах рефінансування. Але реструктуризувати портфель пов’язаних кредитів під нові антикризові вимоги Нацбанку — операційні компанії-кредитори, якісні застави, формування резерву під «пов’язані кредити» — власники Привату не спромоглися. Повертати кошти вкладників у банк за рахунок інших бізнесів для акціонерів виявилося неприйнятним.

Після тривалих стресових переговорів грудневої ночі 2016 року банк було націоналізовано. Держава докапіталізувала банк на суму 155 мільярдів гривень.

Для розуміння, наскільки великою є ця сума: це майже 20% річного зведеного бюджету держави сукупних видатків державного та місцевих бюджетів.

Одразу після націоналізації банку компанії, яким було видано кредити, перестали сплачувати відсотки за ними, а позови про стягнення боргів з компаній та їх власника — Ігоря Коломойського — опинилися у судах в Україні та за кордоном.

Ігор Коломойський залишив Україну та подав зустрічні позови, намагаючись опротестувати процедури визнання банка неплатоспроможним та його націоналізацію.

Розгляд затягнувся до приходу до влади нового президента, і навесні 2019 року одразу кілька українських судів винесли рішення за знаковими справами на користь… колишніх акціонерів банку.

І з цього моменту фільм про ПриватБанк перестав бути вишуканим фінансовим блокбастером, поступово перетворюючись частково на бойовик, частково на «Картковий будинок», сповнений жорстких політичних інтриг.

Що змінилося у розстановці основних фігур на шахівниці?

По-перше, на поле повернувся Ігор Коломойський, як фізично — повернувшись в Україну із Ізраїлю, так і комунікаційно, суттєво збільшивши свою присутність в медіа.

Очевидно, стосунки Ігоря Коломойського із президентом Зеленським набагато тепліші, ніж з його попередником Петром Порошенком. Близьке коло президента – люди, не чужі Коломойському, а сам Зеленський зустрічається із ним за столом переговорів.

По-друге, з дошки зникли ключові переговорники часів націоналізації з боку держави.

Валерія Гонтарева, колишня голова НБУ та ключова особа під час націоналізації банку, перебуває в Лондоні. Вона потрапила там під машину, а тим часом в Києві було спалено її будинок та родинний автомобіль. Вона не збирається повертатися до Києва та висловлюється дуже прямо: те, що відбувається називає відкритим терором проти неї.

Колишній міністр фінансів Олександр Данилюк, який також брав безпосередню участь у націоналізації банку та продовжує підтримувати це рішення, отримав посаду голови РНБО у травні 2019 року. Йому довелося піти, не пробувши на посаді й чотирьох місяців. Зараз проти нього НАЗК та НАБУ обіцяють відкрити справу, пов’язану із відомостями в його деклараціях.

Нової сильної фігури, яка б відповідала за банк з боку держави, не з’явилося.

Міністр фінансів Оксана Маркарова та прем’єр-міністр Олексій Гончарук, а також новий голова НБУ Яків Смолій дистанціюються від питання Привату, а менеджмент та наглядова рада націоналізованого банку — технократи, які не приймають політичних рішень. Медіа пишуть, що рішення приймаються на Банковій, а не на Грушевського, але в публічній площині від президента та його офісу заяв немає.

По-третє, Україна все ще має гасити суттєві зовнішні борги у наступні три роки, для цього їй потрібна нова програма з МВФ, а у Фонді сильно занепокоєні ситуацією із ПриватБанком та незалежністю НБУ.

Ускладнює ситуацію те, що фінальну крапку (чи чергову кому?) в справі ПриватБанку зараз мають поставити суди, тож, вдаючись до аналогії з кінематографом, тепер Україна дивитиметься серіал про юристів — Suits або Boston Legal («Юристи Бостона»).

На жаль, репутація українських судів проблемна, а довіра до них дуже низька, тож немає жодної гарантії, що рішення на користь колишніх акціонерів будуть неупередженими.

Зараз ключові справи по націоналізації Привату перебувають у судах одразу двох інстанцій. Верховний суд має розглянути касаційну скаргу на рішення апеляційного суду по процедурі визнання банку неплатоспроможним, а Господарський суд — розглянути справу про визнання недійсним переходу права власності на банк до Міністерства фінансів. Розгляд справ затягується, ходять чутки про кулуарні перемовини, засідання та документи закриті через банківську таємницю.

Коротко історію можна охарактеризувати двома словами: «складно» та «втаємничено». Хоча інтерес суспільства є протилежним: щоб було прозоро і зрозуміло. Бо в цьому так чи інакше зацікавлений кожен громадянин — мінімізувати втрати платників податків. На кону надто велика сума. 

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Поділитись: