Президент України Володимир Зеленський із робочим візитом у Луганській області
Фото:

Офіс Президента

Яка ймовірність того, що настане перемирʼя, про яке напередодні домовились у Мінську? hromadske вислухало президента Зеленського, віцепремʼєра та міністра з реінтеграції Олексія Резнікова і міністра оборони Андрія Тарана, проаналізувало документ, який ухвалили в Мінську, і спробувало зрозуміти, якою є логіка України.

Про що домовились у Мінську?

Хоч як дивно, найбільш детально це пояснили в ОБСЄ.

Ключові пункти — заборона на застосування вогню (зокрема снайперського), заборона наступальних операцій та розвідувально-диверсійних дій, заборона на використання будь-яких видів літальних апаратів.

Також декларується необхідність застосування дисциплінарних заходів за порушення режиму припинення вогню та створення координаційних механізмів для реагування на них.

А що з вогнем у відповідь?

«Ніхто не збирається чекати, поки нас будуть убивати, — запевняє міністр оборони України Андрій Таран. — Існує стаття 51 Статуту Організації Обʼєднаних Націй, яка дає право захищатись».

Основна частина статті, на яку посилається міністр, звучить так:

«Даний Статут жодним чином не зачіпає невідʼємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на Члена Організації, доти, поки Рада Безпеки не вдасться до заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки».

Отже, це рамкова стаття, яка констатує право будь-якої країни на самооборону. Водночас вона посилається на заходи, до яких повинна вдатись Рада Безпеки ООН у разі збройного нападу на країну-члена ООН. Цей механізм у випадку з Україною не просто не спрацював — він і не міг подіяти, оскільки Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і має право накладати вето на будь-яке рішення, що не відповідає її інтересам.

За процедурою, яку погодили в Мінську, відкривати вогонь у відповідь дозволяється лише за наказом керівництва Збройних сил України після безуспішної спроби використати координаційні механізми.

Вогонь у відповідь дозволяється лише як реакція на наступальну операцію.

Є також її визначення — це будь-які спроби змінити положення військ, додаткове інженерне обладнання позицій, будь-який рух уперед, пересування озброєних людей у бік супротивника (зокрема для розвідувальних чи диверсійних операцій).

Отже, навіть масований обстріл із важкого озброєння не може бути приводом для відкриття вогню у відповідь.

Український військовий готує нову захисну позицію на лінії фронту біля села Катеринівка на Луганщині
Фото:

VLAD STASOV/EPA

А якщо одна зі сторін порушить перемирʼя?

В останньому документі, який погодили в Мінську, є лише туманні натяки на дисциплінарну відповідальність за це. Але українська влада наполягає на тому, щоб усе було прописано чітко й детально.

«Для нас найголовніше, щоб ми мали на папері щось конкретніше, ніж просто “припинення вогню”. Ми хочемо тлумачення кожного пункту Мінських угод», — сказав президент Володимир Зеленський.

Утім, точно те саме глава держави говорив під час попереднього візиту до Станиці Луганської в листопаді 2019-го року.

Хіба раніше не оголошували про остаточне перемирʼя?

Останнє безстрокове перемирʼя мало початись 21 липня 2019-го. Тоді бойовики протримались рівно дві доби. Уже 23 липня вони порушили перемирʼя. 25 липня поранили українського бійця. А 6 серпня від обстрілів бойовиків загинули четверо українських військових.

Чому цього разу має бути інакше?

Президент Зеленський під час візиту до Станиці Луганської дав зрозуміти, що документ про стале перемирʼя мають підписати не лише в Мінську, а й у «Нормандії»:

«Ми домовились про дуже серйозний крок для України — стале припинення вогню. Вірю в те, що всі сторони Нормандської групи — Україна, Франція, Німеччина та Російська Федерація — цей документ підпишуть. І 27 липня може наступити та мить, коли почнеться стале припинення вогню».

Україна намагається підвищити рівень домовленостей. Це призведе до того, що збільшиться «ціна» за їх порушення, адже є різниця між Мінськом, де від імені України та Росії говорять уповноважені представники, і «нормандським форматом», де переговори ведуть керівники держав.

Зустріч у «нормандському форматі» в Парижі між лідерами України, Франції, Росії і Німеччини Володимиром Зеленським, Еммануелем Макроном, Володимиром Путіним і Ангелою Меркель
Фото:

Офіс Президента

На цьому зміни в Мінських домовленостях закінчаться?

Якщо вірити заступнику голови делегації України в ТКГ Олексію Резнікову, припинення вогню — це не просто чергове рішення «Мінська», воно відображає зміну парадигми української делегації.

«У 2016 році "Мінськ" "заснув". Останніми роками в Мінському процесі домінувало кілька наративів, що були навʼязані представниками РФ і їх проксі [тобто людьми, які не є представниками Російської Федерації, але повністю нею контролюються] в цьому переговорному процесі. І лише рік тому українська делегація почала вимагати нового наративу».

Перший пункт зміни наративу (за Резніковим) — руйнування монополії бойовиків на те, щоб бути «голосом Донбасу» на переговорах.

«Шість років поспіль туди приїжджали люди, які перебувають під упливом РФ, ба більше — є громадянами РФ. Ми демонополізували їхній уплив. Зараз у складі української делегації є представники Донбасу, що були серед тих 1,5 млн людей, які були змушені втікати від цієї війни. І вони мають право голосу в Мінському процесі».

Другий пункт — пріоритет безпекових питань перед політичними.

«До цього існував наратив: спочатку політичні домовленості, а потім усе інше. Ми повернулись до того, що безпекові умови — передусім. Це пункт 1 Комплексу заходів Мінських угод. Спочатку безпека, спочатку режим тиші, спочатку припинення вогню, а потім решта», — пояснює Резніков.

То це зрада чи ні?

«Ми ніколи не зволікаємо, коли по нас стріляють, і даємо потужну відсіч. Тому в цьому випадку не варто чекати зради», — сказав Володимир Зеленський.

Також глава держави провів паралель із розведенням військ:

«Такі самі питання я чув про точки розведення — що це буде, там убивають людей. Сьогодні ми з вами реально бачимо, що на всіх точках розведення нікого не вбивають».

Паралелей між розведенням і припиненням вогню більше, ніж може здатися на перший погляд.

Чиновник, близький до української делегації в Мінську, не під запис пояснював журналісту hromadske: навіть якщо бойовики захоплять території, із яких були відведені війська (тоді йшлося про розведення в Золотому-4, але зрештою воно відбулось у сусідньому селі Катеринівка), то це продемонструє західним партнерам України, якими є наміри та дії Росії та контрольованих нею бойовиків.

Прощання із загиблим медиком Миколою Ільїним, тіло якого бойовики протримали 8 днів і віддали понівеченим
Фото:

SERGEY DOLZHENKO/EPA

Інцидентів з окупацією нових територій справді не було. Але прагнення миру в бойовиків не побільшало. Про це свідчать і постійні обстріли (зокрема в межах ділянок розведення), і окремі ситуації, як-от порушення бойовиками узгодженого «режиму тиші», що був необхідний для евакуації тіла загиблого українського військового. Унаслідок цього загинув український військовий медик, тіло якого «з гуманітарних міркувань» забрали бойовики, а за 8 днів повернули понівеченим (настільки, що підтвердити особу вдалось лише за ДНК-тестом). Також вони тривалий час не дозволяли евакуювати з «сірої зони» тіло пораненого українського військового — через це він стік кровʼю і помер.

Фактично ту саму тезу — дотримання цих домовленостей має кристалізувати наміри сторін — підтвердив і міністр оборони Андрій Таран:

«Документ, який погодили 22 липня, дає можливість показати всім політичну волю. В України вона дійсно є. Сподіваємось, що інша сторона також покаже наявність політичної волі».

Поділитись: