Для дітей і не тільки. З чого почати знайомство з коміксами

Ймовірні перші асоціації з коміксами — Супермен, Бетмен, кінофраншизи, книжки з картинками, розвага для дітей або фанатів-колекціонерів. А втім, світ коміксів значно ширший і розкриває подекуди такі несподівані для жанру сюжети, як виживання під час Голокосту чи особливості життя за тоталітарного режиму. 

В Україні комікс — порівняно новий жанр, який теж спритно адаптується до повсякденних реалій. З’явився комікс про антигероїв-корупціонерів, про гетьмана Скоропадського, за якого Україна стає супердержавою. 

Гайд коміксами від hromadske підкаже, з чого розпочати знайомство з жанром, і розповість про сім захопливих історій — і супергероїчних, і реалістичних. 

Від наскельних малюнків до прибуткового бізнесу

В Україну культура коміксів прийшла нещодавно, але розрослася швидко. У 2012 році з’явилося перше спеціалізоване видавництво українськомовних коміксів Nebeskey. Наразі таких є вісім — і випускають вони не переклади, а оригінальні історії. Формується українська культура самобутніх мальописів (інша назва коміксів), кілька років у Києві проводять фестиваль коміксів та косплею Comic Con Ukraine.

Тим часом у США, Великобританії, Франції та інших країнах Європи мальописи вже давно зайняли окрему культурну нішу. До масової появи телевізорів у США (а це 1950-ті) понад 90% дітей віком від 6 до 11 років щотижня купували собі новий комікс. Вони зростали на них, як сучасні діти на серіалах. Американські студенти навіть вивчають комікси у коледжах — далі розповімо, які саме.

Як вид мистецтва, комікс також має свою багату історію. Навіть наскельні малюнки можна вважати праобразами коміксів. Офіційно ж мальописи беруть свій початок із так званих стрипів — невеликих історій, надрукованих у газетах чи журналах. Історії виходили на великих шпальтах і призначалися для того, щоб завершити випуски новин. Це були або розважальні малюнки, або критичні карикатури.

Найбільш мейнстримним став напрям коміксів, у яких зображувалися супергерої. У 60-х роках минулого століття постали два окремі напрями, які мали на меті відмежуватися від класичної супергероїки: comix та commix. Перший напрям — андеграундний, де автор мав повну свободу дій та епатував читачів, вводячи у свої твори сцени сексу та насильства. Натомість представники commix намагалися зрозуміти, як можна експериментувати, використовуючи поєднання малюнка та слів. Їм ішлося переважно про форму, сюжет часто був вторинним.

Потенціал коміксів у нинішню еру візуальної культури тільки зростає. Ми споживаємо неймовірно багато слів щодня, а комікси пропонують баланс тексту й картинок — обидва ці компоненти є незамінними в жанрі. На глядача впливають не лише слова та їхня точність, а й вибір розташування панелей на сторінці, штрихування, чорно-білого чи кольорового малюнка.

Комікси еволюціонували від їхнього сприйняття як низового жанру до повноцінного мистецтва. У 1992-му перший — наразі єдиний — комікс отримав Пулітцерівську премію, одну з найпрестижніших літературних нагород у США. А комікси та індустрія, що розвинулася навколо них, вважаються одним із найприбутковіших бізнесів початку XXI століття.

Наш короткий гайд коміксами допоможе зорієнтуватись у їхньому різноманітті та пересвідчитися, що мальописи — це не тільки пригоди Бетмена, а й, скажімо, спосіб розповісти про пережиті травми: Голокост, наслідки радикальної ісламізації для дівчинки-підлітка тощо.

Реалізм у картинках

«Маус» Арта Шпіґельмана

«Маус» — той самий комікс, який отримав Пулітцерівську премію. Цікаво, що для комікс-спільноти це була довгоочікувана нагорода, яка повинна була дати мальописам визнання. Проте всі критики стали навперебій писати, начебто Шпіґельман не малює комікси. Його твір хороший і глибокий, а комікси такими бути не могли — за уявою тогочасних літературних критиків.

То завдяки чому цей мальопис досяг такого визнання? Автор розповів історію своїх батьків, євреїв, які потрапили у жахливий вир Голокосту під час Другої світової війни. Історія починається з 1930-х років, коли подружжя тільки заручилося. Та вже невдовзі їх спіткала трагедія: перша свастика у місті, перші погроми, намагання сховатись у підвалах. Найстрашнішого все одно не уникнути — батьки автора потрапляють в Аушвіц. Друга частина коміксу розповідає про їхнє виживання в концтаборі та життя після війни.

Це не просто історична розповідь, а рефлексія автора щодо своїх складних стосунків із батьком. Він ніби весь час намагається знайти відповідь на питання: чи був би мій батько такою людиною, якби не стався Голокост? А яким би він був сам? Натхненна та водночас трагічна історія є неймовірним прикладом сучасного мистецтва, коли автор усвідомлює самого себе у творі й постійно веде діалог із читачем.

«Персеполіс» Маржан Сатрапі

Це саме той мальопис, який входить до навчальної програми в американських коледжах та університетах.

Він схожий на твір Шпіґельмана щирістю, авторка вкрай відверто розповідає історію свого дорослішання. Маржан Сатрапі описує своє дитинство та молодість перед Ісламською революцією в Ірані, під час її подій та після неї. Радикальна ісламізація та війна з Іраком — складні часи для дорослішання, особливо для вольової дівчини. Аби вберегти свою доньку й дати їй шанс на краще життя, батьки змушені відправити її у 14 років за кордон, до австрійського ліцею. Та це не казка про успіх, а реальне життя, в якому буває самотньо, страшно та незрозуміло.

У коміксу нібито грайлива форма, трохи дитячі малюнки, здається, що все можна сприймати несерйозно. Але йдеться про моторошне: коли дитина востаннє бачить свого дядька, якого от-от стратять, коли дівчину можуть заарештувати за червону помаду й коли немає іншого виходу, як покинути рідну країну.

«Пхеньян. Подорож Північною Кореєю» Ґі Деліля

Нотатки з подорожі теж можуть стати коміксом. Саме в такому жанрі працює журналіст Джо Сакко, який створив комікси про війну в Боснії та свою подорож до Палестини. Інший приклад креативної журналістики показує мультиплікатор Ґі Деліль.

Мальопис останнього — враження від поїздки до Пхеньяна, столиці Північної Кореї. Звідси читач не дізнається про повсякденне життя під час авторитарного режиму. Наміром мультиплікатора було показати персональне бачення та враження іноземця, який потрапив у зовсім нові, повністю контрольовані умови життя.

І саме для цього мальописи підійшли якнайкраще. Автор бавиться з панелями: то ставить одне зображення на сторінку, розширюючи простір, то поміщає 9 панелей на сторінку, аби передати відчуття обмеженого простору та враження, що ти перебуваєш у клітці. У такий спосіб мультиплікатор втілив пережиті почуття «туризму» в цій країні: враження, що «Старший Брат» в особі гіда й усіх місцевих жителів постійно стежить за тобою.

«Вартові» Алана Мура

Цей комікс захочеться перечитати ще не один раз. «Вартові» увійшли до списку ста найкращих романів англійською, написаних після 1923 року, за версією журналу Time.

Дія графічного роману відбувається в альтернативній реальності 1980-х років, де супергерої з'явилися в 1940-1960-х і допомогли США виграти війну у В'єтнамі. Через кілька років їх оголосили поза законом, ба більше — на них почали полювати.

Саме з убивства одного з героїв починається історія. Далі вона набуває все більшого масштабу, аж до ядерної війни. Історія Алана Мура наповнена символізмом (як часто повторюваний на сторінках роману закривавлений смайлик) та критикою тогочасного суспільства, яке поставило цінності споживацтва понад усе.

«Пісочний чоловік» Ніла Ґеймана

Серія коміксів про Пісочного чоловіка належить до всесвіту DC (того самого, де існують Бетмен, Супермен та Диво-жінка), однак персонажі майже не перетинаються з відомими супергероями.

Серія творів належить уяві автора книжок «Кораліна», «Зоряний пил», «Американські боги» — Нілові Ґейману. У коміксах розповідається про Сон, точніше його втілення Морфея, та родину Безмежних, серед яких Смерть у вигляді дівчини-панка. Перша книга коміксу розповідає про ув’язнення Морфея сектою окультистів та його подальше визволення. У наступних розгортається історія життя незвичайної сім’ї. На кону стоять долі безлічі світів.

У цих коміксах легко впізнати Ґеймана через поєднання класичних і сучасних творів: попмузики 80-х, «Пекла» Данте і творів Шекспіра (який і сам з’являється на сторінках мальопису), а також гри з міфологіями різних народів світу.

Українські комікси: альтернативна історія та боротьба з корупцією

«Воля» В’ячеслава Бугайова

Неочікуваний експеримент — альтернативна українська історія в жанрі дизельпанку. Уявіть собі розквіт Української Держави 1917-1920 років з естетикою парових машин і технологій першої чверті XX століття (а саме цим і є дизельпанк.)

Події розгортаються в альтернативному світі, де під керівництвом гетьмана Павла Скоропадського Україна стрімко розвивається і стає ключовим гравцем на політичній мапі Європи. Проте ширяться чутки про містичні секти, ба навіть більшовицьке зло, яке насувається на Європу. Літературні критики кажуть про аж надто велику відірваність від реальних подій, але водночас зауважують: сюжету точно не бракує оригінальності.

«Хроніки Аптауна» Михайла Піменова та Річарда Муні

Один із товаришів творця цього коміксу якось сказав: «Чиновники дочекаються, поки хлопці приїдуть до столиці, а тоді вже ніхто не буде шукати діалогу. Говоритиме сила, роздратування, злість і зброя». Ці слова надихнули автора на мальопис.

«Хроніки Аптауна» говорять про наболіле — боротьбу з корупцією. А сюжети базуються на таких знайомих українцям прикладах із повсякдення.

Сюжет чимось нагадує «11 друзів Оушена». Є команда із сімох людей, у кожного з них своя «спеціальність»: хтось збирає докази, хтось розробляє план, хтось придумує стратегію. Та хочуть герої не викрасти гроші, а викрити й покарати корупціонерів.

Авторка: Олександра Калініченко