Голос київського бомбосховища

«Мене одна тітонька поруч запитала, що я взагалі люблю робити, і я сказала, що співати. Вона попросила заспівати щось нам. Я ніколи раніше не співала перед стількома людьми. Було дуже шумно, але потім я почала співати — і всі змовкли й почали слухати, навіть малюки припинили плакати».

Це маленька Амелія Анісович згадує, як заспівала у бомбосховищі під час чергового обстрілу Києва. Спів дівчинки зняла на відео жінка, яка теж ховалася від ракетної атаки. Вона й виклала відео в мережу. Пісня з улюбленого мультфільму Амелії «Крижане серце» в її виконанні набрала мільйони переглядів.

Ми зустрілися з дівчинкою і її мамою в Польщі й поговорили про їхній шлях від київського бомбосховища до світової сцени.

Життя в бомбосховищі

Коли почали обстрілюватиКиїв, Амелія дуже злякалася. Боялася підходити до вікон. З братом і мамою вони цілими днями сиділи в бомбосховищі, розповідає мама дівчинки Лілія Анісович. Саме там одного дня Амелія заспівала пісню «Все одно» з улюбленого мультфільму і стала відомою.

На початку березня сімʼя вирішила евакуювати 7-річну Амелію і 15-річного Михайла разом із бабусею до Польщі. Лілія та Роман залишилися в Києві.

«Ми з чоловіком залишилися волонтерити. Він допомагав будувати блокпости, рив окопи, а я з сусідкою готувала їжу для тероборони і для мешканців нашого будинку. Коли не було хліба, ми пекли його на весь підʼїзд», — згадує Лілія.

Евакуація маленької співачки

З початком повномасштабного вторгнення потяги були переповнені, на кордонах — величезні черги. Виїхати до безпечнішого місця стало випробуванням на міцність.

«Дуже багато людей було, було важко йти, і в мене навіть живіт заболів… а потім ми ще на підлозі сиділи, чекали. Іграшок моїх теж зі мною не було, тому що в нас були лише рюкзаки, і там були необхідні речі. Спочатку ми жили в жовтому домі. Ну я його так називаю — “жовтий дім”. Там було багато різних родин, у мене там навіть були дві подружки. Але мені не сподобалося, що там годували тільки бутербродами із сиром», — так маленька Амелія згадує про свій виїзд з України на початку березня та хостел, де вони поселилися з десятками інших сімей.

Війна та евакуація позначилася на здоровʼї бабусі Амелії. В Польщі у Віри Іванівни почалися проблеми з серцем, загострилися хронічні хвороби. Через десять днів Лілія Анісович переїхала до дітей.

Спершу вони оселилися в хостелі в селі під Варшавою. Згодом перебралися до столиці, де їм допомогли винайняти квартиру. За словами Лілії, страху не було, більше хвилювалася за рідних, які залишилися в Україні. Дітей швидко влаштувала в найближчу школу. Але там Амелія провчилася лише півтора місяця — не знала польської і просто бавилася на уроках, тому Лілія вирішила, що донька буде навчатися онлайн зі своїм українським класом.

Маленька киянка на світовій сцені

Лілія має юридичну освіту, але в Україні працювала в торгівлі. У Польщі в неї життя продюсерки — репетиції та гастролі доньки. В Амелії є викладачка вокалу, з якою родину познайомили волонтери, вона ж — її агентка. Разом уже записали кілька нових пісень польською та англійською мовами.

«Я вважаю, що це найважливіше, що я зараз можу зробити. Тому що ми беремо участь у різних благодійних концертах. Наприклад, перед поїздкою додому на різдвяні свята в нас було три концерти поспіль, де ми організували збір коштів і купили на них пересувний шпиталь для українських воїнів. Я вважаю, це круто, що восьмирічна дівчинка може стільки зробити. Тому так, зараз я працюю на дитину», — розповідає Лілія.

Перший великий виступ Амелії відбувся у польській Лодзі: «Я дуже сильно хвилювалася і переживала. Я розуміла, що в підвалі було менше людей, а на концерті їх так багато. Я не могла стриматися. Серце так бʼється, бʼється, тищ-тищ, а я така маленька-маленька на сцені. А потім мені почали аплодувати і я перестала стресувати і зраділа. Бо так здійснилася моя мрія, адже я дуже мріяла співати на сцені».

У галереї мами Амелії на телефоні — сотні фото з відомими виконавцями, політиками та спортсменами. Дівчинка зі щирим захопленням розповідає про свої виступи, переконує, що мрії здійснюються, але коли мова заходить про Україну, помітно хвилюється.

За вісім місяців повномасштабної війни дівчинка виступила в Нью-Йорку, в Лондоні, Німеччині, Фінляндії, в Уельсі. В Монте-Карло на її виступ приїхав принц Альберт.

«Жартома кажуть, що не віддадуть Амельку»

Брат Амелії Михайло вже повернувся до України і зараз живе з татом у Києві. Дівчинка сумує за ним і за батьком, а також за друзями і вчителькою. Чекає на повернення додому.

«До Амелії є, напевне, якесь особливе ставлення, бо в Польщі її всі знають, скрізь упізнають. Куди б ми не поїхали, хтось обов'язково підійде і попросить фото чи скажуть кілька добрих слів на підтримку. Вони взагалі жартома кажуть, що Амельку не віддадуть нікуди, а ми постійно говоримо про те, що ми вам дуже вдячні, але ми — українці, і наша земля, Батьківщина — це Україна, інакше бути не може», — наголошує Лілія.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Авторка: Тетяна Іванська