Хто повертається, а хто залишається: як на заробітчан в Італії впливає ситуація з коронавірусом

В Італії — країні, де найбільше в Європі хворих і померлих через коронавірус — легально живе і працює 240 тисяч українців, хоча насправді їх значно більше. Щонайменше чотири громадянки України, які мешкали в Італії, вже померли від інфекції — це дані Міністерства закордонних справ. На життя інших українців в Італії епідемія також вплинула — хтось втратив роботу і житло, інші опинилися замкненими в чотирьох стінах разом зі своїми роботодавцями. Як українці в Італії переживають ситуацію і чому одні залишаються, а інші їдуть додому — розбиралося hromadske.

Українки в групі ризику

Регіон Ломбардія, який є італійським епіцентром коронавірусної хвороби, — один із найбільш населених українцями. Їх, за даними Італійського інституту статистики, тут понад 54 тисячі. Близько 80% українців тут, як і на решті території Італії — жінки, які працюють переважно доглядальницями за старими людьми, прибиральницями, нянями. За офіційними даними, двоє з трьох українців на Апеннінах працюють у сфері домашніх послуг та догляду за людьми.

Часто це вже немолоді жінки, які є в групі ризику. 27 березня в Міністерстві закордонних справ України підтвердили смерть четвертої українки в Італії — це 62-річна жінка, яка мешкала у Трієсті. До цього було відомо про смерть від коронавірусу трьох українок у регіоні Ломбардія — 60, 62 та 64 років. МЗС повідомило також про сімох українців в Італії, які лікуються або вже одужали.

Однак ті українці, яких вірус не зачепив напряму, також від нього потерпають. Галина Фернюк, 59-річна мешканка Бергамо, розповідає hromadske, що вже кілька тижнів не виходить із дому. Вона мешкає разом із 90-річною італійською синьйорою, яку цілодобово доглядає. За її словами, ситуація в Бергамо, де внаслідок коронавірусу смертність зросла у п’ять разів порівняно з минулими роками, накладає відбиток на психологічний стан.

«Ми сидимо в хаті, не виходимо. Вікна відкриваємо, протираємо хату дезінфектором, руки миємо 100-120 разів на день. Я строго дотримуюся умов карантину і все одно боюся. З супермаркету доставляють продукти, ставлять під двері, виходять і дзвонять: “Синьйора, заберіть, ваш товар уже під дверима”. Але страх такий, що не хочеш уже й їсти», — каже вона.

Галина Фернюк — медик за фахом, однак на Апеннінах її робота називається «баданте» — тобто цілодобовий догляд за старими та хворими людьми, який передбачає проживання разом із ними. Це робота, з якої починали багато українських мігранток, коли вперше приїздили до Італії у 1990-х роках. Вона вважається надзвичайно важкою, тож із часом багато жінок змінюють її на іншу.

Проте в умовах коронавірусу та карантину робота «баданте» виявилася найстабільнішою. Виходити на вулицю і так не можна, та й у час, коли багато українців втрачають заробіток, доглядальниці не бояться, що італійці їх звільнять.

«Хто ж буде сидіти з їхніми батьками?», — каже пані Галина.

Вона поряд зі своєю 90-річною синьйорою почувається добре: «Ця жінка каже, що їй біля мене ліпше, ніж біля рідного сина. Ми разом їмо, розмовляємо, дивимося телевізор».

Галині пощастило, що її взаємини з роботодавцем приязні. Це не завжди так, і для багатьох українських доглядальниць перебування на карантині без можливості хоча б раз на тиждень мати вихідний і вийти з дому стає випробуванням.

Прибиральниці та няні у скруті

Значно складніша ситуація в тих українських мігранток, чия робота оплачувалася погодинно — прибиральниць та нянечок. Зараз багато хто з них залишився без прибутку через обмеження на пересування та соціальні контакти.

48-річна Олена Крушельницька мешкає в Брешії, ще одному враженому коронавірусом місті у Ломбардії. До спалаху епідемії наводила лад у 12 помешканнях.

«Це квартири, вілли — більші, менші. Я прибираю, прасую», — розповідає Олена.

Востаннє на роботу вона виходила 8 березня — і тоді ж заробила останні натепер гроші.

«Мої клієнти — підприємці, яких тоді не бувало вдома. Я просто мала ключі і заходила, а тепер і вони теж сидять увесь час вдома, — розповідає Олена. — Можливості працювати зараз у мене нема. Я ж навіть на вулицю не можу вийти, навіть у магазин — тільки в найближчий. І я не маю права їхати в інший, окрім цього, інакше мене оштрафують».

Олена каже, що не має заощаджень, адже зароблені в Італії гроші щомісяця відправляла батькам в Україну. Вона сподівається, що скоро знову зможе повернутися до роботи:

«Люди, в яких я працюю, мають потребу, щоб хтось прибирав. Я вже роками працюю в тих родинах. Може, хтось і відмовиться, але я не думаю, що втрачу свою роботу».

За словами Олени, протриматися без роботи вона зможе місяць-два.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

Італія українцям не допомагає, але італійці — так

Влада Італії ухвалила закон, згідно з яким самозайняті особи та малі підприємці отримають допомогу в 600 євро на місяць. Однак його дія не поширюється на доглядальниць та працівників сфери домашніх послуг. Тож більшості українців доводиться шукати допомоги деінде. Простіше тим, хто вже давно живе в Італії, має широке коло знайомих і добрі взаємини з роботодавцями.

Наталія Дяченко, яка мешкає у місті Реджо-Емілія, через карантин втратила можливість заробляти, працюючи прибиральницею.

«Чесно кажучи, для мене це був шок — не знала, за що купляти їжу», — розповідає вона hromadske.

У цій ситуації Наталі прийшла на допомогу італійка, в якої вона працювала.

«Одного вечора мені написала в чат одна з моїх господарок, до яких я ходила на роботу. Поцікавилась, чи ми всі здорові і чи все в нас гаразд. Після цього вона мене попросила вийти на вулицю та віддала конверт із грішми. Там було 150 євро — для мене це гроші, на які я можу купити харчі. Я не очікувала, але була дуже вдячна!», — розказує Наталя.

Вона натомість обдзвонила бабусь, у яких працювала, і запропонувала привозити їм продукти.

39-річна Юлія Міщенко, яка працювала нянею у Римі, з 13 березня у неоплачуваній відпустці. Пішла у неї з власної ініціативи — ще до запровадження жорсткого карантину в столиці, аби не наражати на небезпеку сім'ї, в яких працює.

«Ми живемо на орендованій квартирі, і, враховуючи, що у власника є двомісячний завдаток — можна буде домовитись. Так, доходу зараз нема, але є здоров'я», — каже Юлія.

За її словами, тим українцям Рима, які у скруті, допомагає українська громада в Італії.

Попри те, що Олена, Наталія та Юлія втратили роботу, вони запевняють, що не планують найближчим часом повертатися до України. Всі вони мешкають в Італії вже багато років, дехто живе на Апеннінах з родинами. Вони сподіваються, що карантин не триватиме довго, і що скоро зможуть знову вийти на роботу. Крім того, вони не хочуть наражати на небезпеку рідних та близьких в Україні.

Однак не всі українці в Італії мають можливість залишатися там після запровадження карантину.

Коли «пересидіти» не виходить

Ірина Буртиш працювала в Римі прибиральницею, але не мала дозволу на проживання і роботу. Вона приїхала до Італії з біометричним паспортом — він дозволяє перебувати на території країни до 90 днів, однак не дає права на роботу. Втім, і українські працівники, і італійські роботодавці нерідко закривають на це очі — особливо на півдні, де контроль за дотриманням законів менш ретельний.

Після запровадження карантину Ірина втратила роботу, а італійка, в якої вона прибирала, ще й відмовлялася віддавати їй зарплатню. Термін перебування по безвізу спливав, тож Ірина вирішила повернутися до України. Вона встигла на один з останніх рейсів перед закриттям кордону, 25 березня. У розмові з hromadske Ірина сказала, що після повернення у рідний Миколаїв планує відсидіти на самоізоляції два тижні.

Ще сотні українців в Італії, які опинилися у скруті через епідемію, не встигли виїхати і зараз шукають шляхів повернутися в Україну.

Серед них — 40-річна Ольга з Житомира (вона відмовилася називати прізвище), яка працювала доглядальницею в Мілані. 11 березня — в день, коли Італія запровадила загальнонаціональний карантин — українка мала виходити на нову роботу з проживанням у італійській родині. Однак роботодавці вирішили відмовитися від її послуг.

Ольга, яка в Італії раніше мешкала зі старенькими, яких доглядала, тимчасово поселилася в одному з кількох досі відкритих хостелів у Мілані. У розмові з hromadske вона розповіла, що її заощадження закінчуються, платити за житло скоро стане нічим, тож шукає будь-яку можливість повернутися до України.

«Зазвичай маршрутники беруть 100 євро за дорогу з Італії до України. Я готова заплатити навіть 300, аби лише повернутися на Батьківщину, адже боюся опинитися в Італії на вулиці», — каже українка.

Після закриття авіакордонів 28 березня в'їхати до України можна лише наземним транспортом — у фейсбуку з'явилися групи, де українці в Італії шукають авто та попутників. Попит там значно перевищує пропозицію.

«Нелегалам» найгірше

У найскладнішій ситуації в Італії зараз опинилися ті, хто мешкав і працював там нелегально. Це, за оцінками джерел hromadske, майже третина всіх українців.

«У них зараз труднощі не тільки з роботою і зарплатнею, а й з можливістю виходити з дому, щоб придбати продукти харчування», — пояснює hromadske Тетяна Романюк, дипломована перекладачка, яка працює при органах державної влади в Неаполі і добре обізнана з юридичними тонкощами становища українців в Італії.

Поліція проводить посилені контролі і перевіряє документи тих, хто вийшов із дому. Крім декларації про мету перебування за межами дому, треба показати ще й документ, який дає право на проживання в Італії.

«Якщо його немає — людину можуть видворити з країни, звичайно, тоді, коли відкриють кордони», — каже Тетяна Романюк.

Вона також тимчасово втратила джерело прибутку через закриття державних установ, однак як перекладачка з ліцензією отримала 600 євро допомоги від італійської держави. У квітні цю допомогу можуть збільшити, розширивши її на працівників у сфері домашніх послуг. Це значно полегшило б становище українських заробітчан.

Поки ж українських мігрантів ситуація з коронавірусом зачепила різною мірою. У найкращому становищі з економічного погляду опинилися працівники життєво важливих підприємств.

«Люди, які працюють на фабриках, особливо в харчовій промисловості, в магазинах, супермаркетах, медсестри — вони не ризикують втратити роботу, — каже Тетяна Романюк. — Але ризикують захворіти».

Цілодобові доглядальниці за літніми людьми також зазвичай у ліпшій ситуації. Ті ж українці, які працювали погодинно, надаючи послуги з прибирання чи догляду за дітьми, втратили роботу. Чи залишаються вони в Італії, чи повертаються додому — залежить від рівня їх заощаджень та інтеграції в місцеве суспільство. Ті, у кого не склалося з одним чи іншим, прагнуть будь-що повернутися на батьківщину — попри ризик привезти хворобу рідним, закриті кордони та обурення в Україні прибуттям співгромадян із-за кордону.

Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу editor.hromadske@gmail.com з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 8:00 та о 18:00.

Співавторка: Оксана Расулова