Чоловік і жінка гуляють по київській вулиці під час карантину
Фото:

Анастасія Власова / hromadske

Матеріал є частиною спецпроекту

Спецпроект «Україна після карантину»: як зміняться економіка, бізнес, охорона здоров'я, культура та життя після COVID-19

Як карантин змінив наші звички та психологічний комфорт, чим небезпечне поняття соціальної дистанції та як адаптуватися до життя в нових умовах? Ці та інші питання про ментальне здоров’я після карантину в інтерв'ю з психологинею, гештальт-терапевткою Наталією Стоєцькою — спеціально для hromadske.

Чи стало в психологів більше клієнтів під час карантину? З якими запитами звертаються?

І так, і ні. Певна частина клієнтів вимушена була закінчити терапію через те, що карантин вплинув на них економічно. Вони мусили переключитися в режим виживання, а психологічні послуги в нас не найдешевші. Водночас з'явилися клієнти зі сфер, які повністю перейшли в онлайн. Як пережити замкнутість і вимушену ізоляцію — звернень із такими проблемами стало більше.

Тобто запити стосуються саме дискомфорту, який спричинив карантин?

Я б так не сказала. У багатьох загострилися сімейні проблеми. У психології навіть виник новий термін — вимушена близькість. Чимало людей страждає від того, що їм доводиться довго перебувати на одній території, а можливості розійтися по різних кімнатах вони не мають. У психотерапію прийшли сімейні пари.

Я схиляюся до того, що карантин насправді підсвітив наші проблеми. Там, де не було справжньої близькості, вимушена близькість дуже боляче вдарила по сімейних стосунках. Якщо проблеми маскувалися зайнятістю на роботі, тепер стало неможливо їх ігнорувати.

Чи можна вважати карантин певною мірою позитивним явищем, адже ми нарешті звернули увагу на проблеми, яких не помічали або уникали?

Справді. Я не хочу демонізувати карантин, позаяк не в усіх він викликав психологічні проблеми.

Психологиня, гештальт-терапевтка Наталія Стоєцька
Фото:

Фото надане пані Наталією

Чи є люди, психічний стан яких покращився?

Це не лише мої спостереження: клієнтам із тривожними й обсесивно-компульсивними розладами, депресією, соціофобією стало краще. За масками й рукавичками можна сховатися.

До того ж зараз розвинена індустрія виробництва масок, за допомогою яких фактично можна самовиразитися. Суспільство ніби зрівнялося з депресивними людьми — з'явилося легальне право не спілкуватися, нікуди не треба йти, можна цілий день не вставати з ліжка. Люди з розладами наче відчули себе такими, як і всі інші.

Проте після послабленням карантину я чую від них про тривоги й страхи, оскільки потрібно знову повертатися до життя. 

Час від часу поняття фізичної дистанції замінюють терміном «соціальна дистанція». Чим це небезпечно для психологічного здоров'я? Як це може на нас позначитися?

З одного боку, ми живемо в перенаселених містах, де навіть під час карантину в магазині тобі дихають прямо в спину. Поняття особистого простору відрізняється залежно від того, у місті чи в селі ми живемо. Важливо розуміти, що саме маємо на увазі під поняттям соціальної дистанції. Цілковиту відсутність контактів?

Але ми не повністю ізольовані, допоки в нас є соціальні мережі. Я вважаю, що наш простір штучно перенасичений зв'язками. Нормальним здається, коли в тебе їх багато. Карантин якраз дав можливість людям зупинитися й переглянути свої соціальні контакти. Теплі відносини збереглися й покращилися, а холодні — відійшли. Відбулася соціальна регуляція. Не бачу нічого страшного в цьому, але термін «соціальна дистанція» мені не подобається.

Стрічка, яка закривала вхід до парку під час карантину
Фото:

Анастасія Власова / hromadske

Що робити тим, хто став заручником своєї квартири — не може вийти на вулицю, тому що боїться захворіти?

Варто менше читати новини. Зберігати інформаційну гігієну. Дивно радити людині, яка чогось боїться, переборювати себе. Нехай вона краще залишається вдома й почувається безпечно. Коронавірус у кожному з нас сильно активізував страх смерті — як своєї, так і рідних. 

Я давно не бачила такого сплеску піклування про батьків. З одного боку, інформаційне поле перенасичене тривогою, а з іншого — чіткої інформації про те, що робити, якщо захворіють твої близькі, обмаль. Це викликає тривогу. Тому якщо ви маєте можливість обмежити контакти — зробіть це. Нічого страшного не станеться. 

То не варто перейматися, якщо бути вдома комфортно? А коли людині це не подобається, але вона не може нічого з цим вдіяти?

Тоді варто звернутися по допомогу до спеціаліста. Слід розібратися, що за цим побоюванням стоїть, яка його природа. Як за страхом смерті, так і за страхом хвороби завжди є ще щось — небажання стати тягарем для рідних, відчути безпомічність, розлучитися з близькими. З цим варто індивідуально працювати.

Дехто, навпаки, легковажить безпекою настільки, що це приносить додатковий дискомфорт іншим. Це стосується зокрема медиків, касирів, робітників сервісу, які не дотримуються карантинних вимог. З чим це може бути пов’язано?

Думаю, що рівень стресу тих, хто постійно перебуває на передовій, стає звично підвищеним. Саме тому вони перестають думати про безпеку. Раджу звертати їх увагу, просити одягнути маску або «голосувати ногами»: якщо бачите, що санітарні вимоги не дотримуються, обирайте інший сервіс. У черзі теж можна просити людину відійти, якщо вона стоїть занадто близько. Головне — не наражатися на небезпеку. Про себе потрібно піклуватися.

Чоловіки й жінки стоять на зупинці громадського транспорту на Контрактовій площі в Києві, чекаючи на автобус під час карантину
Фото:

Анастасія Власова / hromadske

Як переконати близьку людину, що важливо дотримуватися карантину?

Варто розмовляти й аргументувати. Але водночас пам’ятати, що це — їхній власний вибір і саме вони відповідальні за нього та свою безпеку.

Як зрозуміти, що не можеш упоратися з наслідками карантину самостійно? Коли варто звертатися по допомогу до професіоналів?

Кожен організм індивідуальний. Потрібно знати свою норму — кількість годин сну, наприклад. Варто звертати увагу на ці зміни, якщо вони тривають більше ніж два тижні.

Якщо на карантині у вас стало менше роботи, а тому ви кілька днів поспіль дивитеся серіали вночі, а потім цілий день спите, це цілком нормально, немає причин для хвилювання.

Чи важче стало людям із психічними розладами, що не спричинені карантином, отримати медичну допомогу? 

З уведенням карантину тих, хто більш-менш підлягав виписці, відпускали. Тобто виписали всіх «негострих» пацієнтів у ремісії. Нові хворі під час карантину до психіатричних закладів не прибували. Зараз госпіталізація поступово починає відновлюватися, щоправда, вона ускладнена необхідністю попереднього проходження обстеження на COVID-19. Крім того, у психіатричних лікарнях скорочують персонал, тому вони об'єктивно не можуть госпіталізувати таку ж кількість пацієнтів, як раніше.

Як карантин змінив роботу психологів? Чи готові були клієнти переходити на консультування онлайн?

Мої клієнти до останнього не хотіли переходити в онлайн, але ніхто не пішов від мене саме через це. Ті, хто найбільше опирався новому формату, першими ж повернулися до персональних зустрічей. Ми дуже тішимося, що є можливість працювати віддалено, але живий контакт у психології важливий.

Чому вважають, що найбільша потреба в допомозі психологів буде після офіційного закінчення карантину?

Тому що під час карантину наші звички почали змінюватися, ми різко знизили темп життя, звернули увагу на себе. Зараз відбудеться перегляд соціальних контактів та їх необхідності. Це дуже схоже на психотерапію, у якій існує два етапи, дві кризи: спершу людина змінюється сама, а потім вона оновлена починає контактувати зі своїм оточенням, яке чинить опір.

Після карантину нам потрібно буде пройти потрійну адаптацію: власну зміну, зміну умов, зміну інших людей. Ми будемо наново знайомитися зі своїми друзями, рідними, намагатися зрозуміти, хто вони. Це — виклик. Але, перш ніж іти обійматися з людиною, я б радила спробувати з нею ніби заново познайомитися. Поцікавтеся тим, як вона змінилася, простежте свої відчуття, зрозумійте, як вам комфортніше будувати стосунки.

Який віддалений вплив матиме карантин на наше життя в майбутньому? 

Важко сказати, як наші звички зміняться, оскільки досі немає однозначного розуміння, коли та як саме карантин закінчиться. Якщо першого вересня діти не підуть до школи, це сильно позначиться на батьках і вчителях. Ми будемо спостерігати батьківську втому. 

На батьків школярів карантин сильно вплинув, тому що вони ніколи не проводили так багато часу з дітьми. До того ж одна справа — допомагати виконувати домашнє завдання, а інша — пояснювати матеріал.

Часто батьки скаржаться, що дитина не може втримати увагу протягом 45 хвилин онлайн-уроку. Утім, коли діти сидять за партою, вони постійно на щось відволікаються (розмови, телефон, записки, жарти), усі 45 хвилин неможливо перебувати в прямому візуальному контакті. Труднощі будь-якого спілкування в онлайн-режимі полягають у тому, що впродовж тривалого часу треба тримати візуальний контакт. Таке спілкування втомлює набагато більше. 

Що хорошого нам приніс карантин?

Ми почали піклуватися про себе. Частіше звертати увагу на власне здоров'я й те, що відчуваємо. Познайомилися з собою. Навчилися дбати про близьких, нарешті згадали про те, що родинні стосунки потрібно розбудовувати.

Є навіть такий жарт: до магазину йде той, кого шкода найменше. Збільшилася кількість соціальних проєктів, які посилили емпатію та залучили людей до важливих ініціатив.

Я не хочу, аби суспільство дивилося на карантин як на жах, що з нами трапився. Особисто мені цікаво за ним спостерігати з погляду адаптації людей і їхнього пошуку себе — як ми будуємо свій комфорт у нових умовах.

Авторка: Маргарита Тулуп
Поділитись: