Кінець епохи «договорняків» від Зеленського: як аграрне лобі зменшило собі податки в обмін на голоси в Раді

У листопаді 2019 року новий і тоді ще екстраординарно рейтинговий (як для української політики) президент Володимир Зеленський записав черговий відеозвіт про діяльність нової влади. Зокрема — похвалився швидким ухваленням державного бюджету.

«Уперше за 28 років просто підготувалися за декілька днів і прийняли його без різних “хотєлок”, без різних посад. Тому що дуже швидко ми можемо працювати в нашій Верховній Раді, коли у нас є монобільшість. Я вас (українців — ред.) вітаю», — сказав тоді президент.

Минув рік. Фінансові проблеми, пандемія, конституційна криза та зависла в повітрі співпраця з МВФ поставили Зеленського у значно складніші умови. А президентська фракція «Слуга Народу» вже не так рветься підтримувати все, що замислили на Банковій.

Не оминули проблеми й процедури ухвалення бюджету. Цьогоріч українці могли побачити більш звичну для себе картину — так званий розгляд «під ялинку», коли депутати лише в грудні зі скрипом відшукують консенсус щодо найголовнішого фінансового документа країни.

Буквально через день після ухвалення бюджету подарунок «під ялинку» отримали українські аграрії — Рада ухвалила закон про зниження податку на додану вартість (ПДВ) для окремих категорій аграрних товарів, зокрема для пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, соняшникового насіння.

Тобто раніше на всі товари в країні ПДВ був 20%, а тепер виняток зробили для аграріїв, установивши їм податок на рівні 14%. Як пов’язана така щедрість із обіцяним кінцем епохи «договорняків», читайте у нашому матеріалі.

Лобізм?

Якщо є щось схоже на лобізм і пахне як лобізм, то, напевне, це і є лобізм. Шеф-редактор «БізнесЦензора» Сергій Головньов, який разом із колегами розбирався в економічних наслідках цього рішення, впевнений, що за цим законом стоять найбільші українські агрохолдинги (хоча малі та середні підприємства також виграють), насамперед — Kernel Андрія Веревського і МХП Юрія Косюка. Зокрема, серед авторів законопроєкту є депутати, близькі до Веревського.

«Мар’ян Заблоцький і Олег Кулініч. Перший був помічником у нардепа-родича Веревського (Олексія Мушака — ред.), а Кулініч працював на самого Веревського (теж як помічник депутата — ред.). Вони — основні “пушери” законопроєкту», — розповів Головньов hromadske.

Він пояснює: одна з вигод великих агропідприємств у тому, що вони економлять оборотні кошти. Часто підприємства холдингу купують сировину у підприємств із цього самого холдингу, і тут треба платити ПДВ. Тепер замість 20% буде 14%.

Слід додати, що більшість продукції, яку зачіпає закон, спрямована на експорт, а ПДВ за такі товари держава відшкодовує. Тобто бюджет у такому випадку нічого не втратить, проте ці 6% різниці холдинги не повинні будуть на декілька місяців віддавати державі.

«Вони включили до законопроєкту ті товари, які ми експортуємо дуже великими обсягами: зерно, кукурудзу, насіння соняшника, з якого роблять масло. Це говорить про те, що це спроба аж ніяк не захистити фермерів, а надати преференції великим агрохолдингам, які й так добре заробляють», — підсумовує Головньов.

Якщо ж продукція продається на внутрішньому ринку, бюджет ці 6% недоотримає.

Що не так із цим законом

З погляду держави — бюджет недоотримає податки. Хоча автори законопроєкту стверджують, що ці втрати будуть компенсовані збільшенням обсягу продажів, бо ціна на продукцію має знизитися.

Проте жодного економічного обґрунтування з будь-якими підрахунками у законі немає.

На це вказує й керівниця Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління KSE Дарина Марчак, яка також упевнена в тому, що закон — очевидно лобістський.

«Там (у пояснювальній записці — ред.) написана філософія, але філософію можна написати під будь-яку ініціативу. А ось показати на цифрах, як це працює — це вже інша історія», — каже вона hromadske.

Автори законопроєкту стверджують, що аграрії втратили рентабельність через скасування спеціального режиму ПДВ у 2016 році. Однак також не наводять жодних обчислень, які б підтвердили цю тезу.

Марчак сумнівається, що розв'язувати проблему рентабельності бізнесу в одній із галузей треба за допомогою масштабних податкових змін. Вона нагадує, що завдання держави — створювати рівні права для всіх галузей.

«Аграрний сектор і так має дуже пільгові умови роботи. Вони також є одними з найбільших отримувачів субсидій з бюджету, але все одно хочуть собі спеціальних умов з ПДВ. Виглядає не дуже релевантно, особливо враховуючи, що аграрний сектор є одним із тих, що найшвидше розвивається, і має вже суттєву частку в економіці», — зазначає експертка KSE.

Крім цього, рівні конкурентні умови обстоює й Міжнародний валютний фонд, перед яким в України є певні зобов’язання.

Марчак нагадала, що однією з умов співпраці з МВФ у 2015-2016 роках було саме скасування спецрежиму ПДВ для аграріїв. І от тепер замість однієї моделі пільг впроваджують іншу.

«А в чинному меморандумі з МВФ, який Україна підписала, є пункт, який прямо вказує на те, що Україна утримається від будь-яких податкових пільг будь-яким галузям — за винятком тих, які можуть запровадити через коронакризу», — вказує експертка.

Депутат Данило Гетманцев, який очолює фінансовий комітет Ради, «категорично проти» законопроєкту. Він заявив, що парламент не має права надавати пільги «одній із небагатьох галузей, яка добре заробляє, у важкий для країни час».

Однак члени комітету підтримали зменшення ПДВ, попри опір Гетманцева. До того ж одразу після цього низка депутатів зареєструвала постанову з пропозицією звільнити Гетманцева з посади голови комітету.

Серед авторів цієї постанови — 12 членів депутатської групи «Довіра» (загалом їх у групі 20). Зокрема, той-таки Кулініч, який працював на Веревського.

Сам Гетманцев також вбачає в цьому руку аграрних олігархів.

Чому влада висловила довіру цьому закону?

Офіційно йдеться про те, що пільги мають допомогти аграрному бізнесу та зменшити тіньові оборудки. Зокрема, про це заявляв голова аграрного комітету Ради Микола Сольський.

Кулуарно ж найпоширеніша думка — в тому, що зменшення ПДВ — це «вдячність» депутатській групі «Довіра» за підтримку «Слуги Народу» під час голосувань у Раді. Зокрема, за державний бюджет — за нього група дала всі свої 20 голосів.

Політолог Володимир Фесенко вважає таку історію правдоподібною.

«Довести це я не можу, але виглядає дуже логічно. Група «Довіра» складається здебільшого з аграрників, її пов’язують із Веревським», — каже він у коментарі hromadske.

Те, що зменшення ПДВ для аграріїв — фактично плата групі «Довіра» за підтримку в Раді, нам підтвердив і один зі «слуг».

Ще одне джерело в СН стверджує, що Веревський навіть мав телефонну розмову із Зеленським перед голосуванням за бюджет.

Монобільшість Шредінгера

Під час президентських виборів Володимир Зеленський обіцяв не тільки нові обличчя в українському політикумі, а й нові правила гри. Зокрема — без «договорняків».

На парламентських виборах «Слуга Народу» отримала безпрецедентну підтримку, здобула понад 250 мандатів і сформувала так звану монобільшість. Здавалося б, «договорняки» тепер уже й не потрібні.

Але ще в серпні 2019-го олігарх Ігор Коломойський, який як ніхто інший знає про «договорняки» і депутатську роль у них, спрогнозував, що «слуги» за рік почнуть «бл*****ти» й монобільшості фактично не буде.

Сухі цифри голосувань демонструють, що зараз «Слуга Народу» рідко коли може самостійно забезпечити 226 голосів. Наприклад, за бюджет-2021 СН віддала 225 голосів. За призначення міністром освіти Сергія Шкарлета — 171 голос. Для порівняння, за бюджет-2020 «слуги» віддали 241 голос — рік тому допомога інших сил їм ще не була потрібна.

Парламентська аналітикиня руху «ЧЕСНО» Оксана Матвійчук саме готує звіт про роботу Ради у 2020 році. Вона розповіла hromadske, що за рік (станом на 18 грудня) у парламенті було 328 голосувань за закони у другому читанні. І лише у 120 випадках фракція влади дала 226+ голосів.

Тобто в більшості випадків СН має шукати голоси деінде. І тут владі часто допомагає «Довіра». У цих 328 голосуваннях «Довіра» — на третьому місці в Раді за показником голосів «за» (61,5%). Перше місце — у «Слуги Народу» (88%).

Володимир Фесенко додає: ще більші проблеми у владної фракції виникають під час кадрових призначень.

«Наприклад, міністром охорони здоров’я Максима Степанова призначили лише завдяки голосам ОПЗЖ. Зі Шкарлетом історія повторилася», — нагадує він.

Якщо розглянути останні спроби призначень, то ситуація така: Романа Лещенка на посаду міністра аграрної політики підтримали 193 «слуги», Шкарлета на посаду глави МОН — 171, Юрія Вітренка на посаду міністра енергетики — 153.

Враховуючи нестачу голосів у власній фракції, Банковій і керівництву СН треба щось робити. Тут і настає епоха «договорняків» (хоча вона нікуди й не зникала). На допомогу фракціям влади в таких ситуаціях часто стають депутатські групи (членами яких є переважно мажоритарники). Звичайно, не просто так.

«Це ж не тільки в цьому скликанні. У минулому скликанні були дві депутатські групи, які так само співпрацювали з тодішньою більшістю. Це доволі логічна поведінка депутатів-мажоритарників — вони йдуть на співпрацю в обмін на певні преференції, зокрема, з бюджету й Податкового кодексу», — пояснює політолог Володимир Фесенко, зокрема й про зниження ПДВ для аграрників.

Те саме в коментарі hromadske підтверджує й парламентський аналітик «ЧЕСНО» Олександр Саліженко:

«У минулому скликанні вони (депутатські групи — ред.) підтримували БПП і “Народний фронт”. Зараз ситуація схожа: “Довіра” і “За майбутнє” у ключових голосуваннях підтримують “Слугу Народу”».

До речі, упродовж першого року роботи парламенту з кадрових питань «Довіра» була головним союзником СН з показником 80% голосів «за».

Давня українська традиція

Політолог Володимир Фесенко вважає такі ситуативні партнерства фракції влади абсолютно очікуваним явищем (як для наших реалій), бо так робили всі попередні влади.

«У нашій практиці це дуже надійний механізм, але, звісно, треба використовувати якісь домовленості, якісь обміни, наприклад, з інших законопроєктів. Ви нам даєте голоси за цей законопроєкт, ми вам — за цей. Давня українська традиція», — зазначає політолог.

Зовсім не дивують Фесенка й проблеми з пошуком голосів у владній фракції більшості.

«Коли кажуть про монобільшість, виходять із того, що монобільшість повинна монолітно за все голосувати. Монолітно навіть «Партія регіонів» не голосувала. Група різнорідна, там є різні інтереси, рівень дисципліни в них не найвищий», — наголошує він.

Тож через це Офіс президента і керівництво СН страхують себе ситуативними партнерствами.

«Є й постійні партнери. Група «Довіра», ще близько десятка позафракційних депутатів, а зараз ще й помітно — група «За майбутнє». Не вся, десь близько десятка депутатів», — уточнює Фесенко.

Щодо обіцянок Зеленського не йти на «договорняки» експерт дещо виправдовує президента.

«Я думаю, що у президента за півтора року на посаді поменшало ілюзій. Було більше думок дещо наївних, що можна швидко все змінити, а сувора практика примусила використовувати традиційні методи», — вважає Фесенко.

***

Не те щоб нас дивувала ситуація, коли депутатські групи вигідно «інвестують» своє голосування й отримують щось для себе у влади. І не те щоб є відкриттям існування аграрного лобі в Раді. Тут підкреслюється, що нові обличчя обіцяли гру «по-новому» — без старих схем і «договорняків».

З часу виборів президента і парламенту минуло близько півтора року, а нинішня гра вже знайома до болю — президент Зеленський змушений домовлятися зі всілякими центрами сили, що дає змогу бізнес-еліті конвертувати свої політичні можливості в матеріальні вигоди.

Історія зі зниженням ПДВ для аграріїв — лише один із яскравих прикладів таких «договорняків». Наприклад, журналісти Bihus.Info розповідали, як група «слуг», орієнтованих на олігарха Ріната Ахметова, не підтримувала бюджет-2021, доки в ньому не передбачили обов’язкові виплати боргів за «зеленим» тарифом, на якому заробляє саме Ахметов.

Можливо, зокрема через продовження славної української традиції кулуарних домовленостей українці й назвали Зеленського головним розчаруванням 2020 року?

А як ідеологія «договорняків» перемагає партійну ідеологію в центрі та в регіонах, дивіться в нашому випуску програми «В темі».