Криза біженців: радикалізм і людяність — репортаж з Італії

13 мільйців італійців покинули власну країну у минулому столітті. Сьогодні ж Італія – південний кордон Європи – перший прихисток на шляху біженців та мігрантів з Африки, змушених тікати до Європейського Союзу від воєн та бідності.

За даними Міжнародної організації з міграції, від початку року, намагаючись дістатися півострова, в Середземному морі загинули 1244 людини, в 2016-му там потонуло 5000 біженців. До Італії прибули 181 000 мігрантів. За даними ООН, 60-мільйонна країна надала притулок 4808.

Що робити з мігрантами й біженцями – це питання стало приводом для політичних баталій по всій Європі. Хоча в абсолютних цифрах людей, яких справді обурює приїзд іноземців, як і тих, хто  присвячує себе допомозі  біженцям, відносно небагато. Але перші вміють бути галасливим й провокативними. Другим іноді, навпаки, непросто привернути увагу медіа та громадянського суспільства. Саме з такими довелося зустрітися Остапу Яришу.

Він дослідив два екстремуми соціуму, що зіткнувся з масштабною мігрантською кризою: маргинальних прихильників ультраправої ідеології, з одного боку, та самовідданих волонтерів, які рятують біженців, з іншого. Поміж цими двома полюсами — основна частина суспільства, яке намагається дати собі раду в часи економічної кризи, а також крайні праві партії, що мають власну електоральну базу.

Криза

«Серед усіх країн ЄС Італія та Греція першими приймають мігрантів», – розповідає Франческа Сабатінеллі, політична оглядачка Радіо Ватикан у Римі. «З 2013 року в Італію прибуло понад 550 тисяч біженців. Не всі з них залишились, але їхній перший пункт призначення — саме Італія. В Німеччині біженців, звісно, більше. Але ця країна не живе в умовах такої економічної кризи, як ми».

Політична оглядачка Радіо Ватикан у Римі Франческа Сабатінеллі Фото: Остап Яриш/Громадське

«В Італії високий рівень безробіття – як серед молоді, так і серед старших – коли ти втрачаєш роботу і вже надто старий, щоб повернутись на ринок. До цього додаються проблеми із пошуком житла та відносно низькі зарплати. Тож біженці для таких – загроза. У людей існує відчуття, наче ЄС покинув їх наодинці та залишив напризволяще. Через це вони ставляться скептично до Євросоюзу в цілому», — продовжує журналістка Франческа Сабатінеллі. До кабінету заходить її співробітниця Роберта.

«Я почула, про що ви тут говорите… Можна скажу свою думку? – невпевнено починає жінка. — Якби Путіну дали розбомбити ісламістів у Сирії, то війна б там швидко закінчилась – і потік мігрантів одразу б припинився. Він зараз – єдина людина, хто може зупинити тероризм у Європі. Чому ЄС – проти нього? Ми і так відчуваємо себе зрадженими та незахищеними, а тут ще й це».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Землетрус» в ЄС: причини і наслідки поразки італійського уряду на референдумі

Такі настрої — одна з причин провалу конституційного референдуму колишнього прем’єра Ренці, що має імідж проєвропейського політика. Італійські популісти в особі «Ліги Півночі» та «Руху п’яти зірок» скористатися цим голосуванням, щоб принагідно виступити за зняття санкцій з Росії. При цьому вони критикували дії України на Донбасі.

За останні роки в Італії зріс рівень безробіття та бідності Фото: Остап Яриш/Громадське

Євроскептична, а також антимігрантська риторика – один із китів ідеології популістського «Руху п’яти зірок». Ця партія має третю за чисельністю фракцію в італійському парламенті. До неї належить мер Рима Вірджинія Раджі.

Цю політичну силу  заснував і очолює комік Беппе Ґрілло. Вона здебільшого об’єднала в собі людей, що раніше не мали досвіду в політиці. Нещодавно її лідер заявив, що з Італії слід депортувати всіх нелегальних мігрантів і призупинити дію Шенгенської угоди. Члени «Руху п’яти зірок» не лише активно спілкуються з російськими політиками та ідеологами, а й поширюють в Італії кремлівську пропаганду.

За соціологічними опитуваннями, разом з «Лігою Півночі» – іншою євроскептичною партією – «Рух п’яти зірок» здобув би понад 40% голосів, якби вибори відбулися найближчим часом. Такі дані подають Demos, EMG, Index та інші

Дуче

В невеликій крамниці одразу поруч із площею Святого Петра в Римі продають різний сувенірний крам. Тут можна знайти що завгодно: натільні хрестики, статуетки Колізею, магніти із панорамами Рима, футболки з гладіаторами, святу ватиканську воду і брелки із зображенням засновника фашизму – Беніто Муссоліні. Вони лежать поруч з образками папи Івана Павла Другого.

Брелки із зображенням засновника фашизму Беніто Муссоліні та образки папи Івана Павла Другого лежать у сусідніх кошиках у невеликій крамниці поруч із площею Святого Петра в Римі Фото: Остап Яриш/Громадське

Власник крамниці – італієць Філіппо, він у поважному віці. В минулому працював у папській жандармерії: був одним із 130 поліцейських Ватикану. Нині ж, коли вже вийшов на пенсію, вирішив відкрити власний магазин. Окрім брелків із дуче, тут також можна знайти статуетки із фашистськими символами.

«Папа Іван Павло був найкращим з усіх пап, він – святий. Я дуже радий, що служив саме за його правління, – гордо резюмує італієць. — А Муссоліні – великий лідер, який зробив багато хорошого для Італії. Ми б не мали зараз Ватикану, якби не він».

Популярними сувенірами є також статуетки із фашистськими символами Фото: Остап Яриш/Громадське

Попри те, що більшість італійців ставиться до диктатора негативно, трапляються марґінали, які вважають себе послідовниками фашизму. Серед них – ультраправий рух Casa Pound.

З 2007 року він має офіційну реєстрацію громадської організації. Його учасники пропагують антимігрантські, євроскептичні погляди та не приховують того, що їхня ідеологія – це фашизм. Втім, цей рух не є репрезентативним чи масовим. За свідченнями лідерів організації, по всій країні в лавах Casa Pound нараховується близько 5000 осіб. Наскільки достовірними є ці цифри — відкрите питання.

Втім, італійські мейнстримові медіа висвітлюють їхні галасливі акції. До того ж темою сучасного радикалізму в Європі часто маніпулюють, намагаючись видати його як велику загрозу для майбутнього. Чим насправді є такий радикальний марґінальний рух у країні, яка разом із Грецією стала воротами до ЄС для втікачів від воєн і злиднів?

В цій організації сувора ієрархія та жорсткі правила, тож говорити з журналістами можуть лише її лідери. Та й вони йдуть на контакт неохоче.

Емблема організації — таке татуювання можна помітити у деяких його членів, – черепаха – тварина, яка завжди має свій дім з собою і не пускає в нього нікого. В одного з чоловіків витатуюваний напис німецькою «Arbeit macht frei» («Праця робить вільним»), що висів на брамі концтабору Аушвіц.

Члени ультраправого руху Casa Pound вважають себе послідовниками фашизму в Італії (на фото - плакати Casa Pound в центрі Рима з написом «Протягом шести років, найкращий захист Європи від з тероризму - Башар Асад») Фото: Остап Яриш/Громадське

«Європа стає великим супермаркетом, де смак до краси вже забуто», – заявив під час свого публічного виступу Джанлука Яноне, лисий чоловік із довгою сивою бородою. Він – лідер Casa Pound. «Ми – останні, хто готовий віддати все, аби захистити спадок наших попередників. Всі інші скаржаться, але нічого не роблять».

«Незважаючи на різноманітні удари, я впевнений у нашому майбутньому», – каже Себастьян, який у Casa Pound відповідає за зовнішні зв’язки. «Я фашист, отже, мені заборонено впадати у відчай. У нас є вибір? Піти у відставку і зникнути з телевізора, коли все руйнується?»

Хоча сам по собі рух є маргінальним, публічні акції Casa Pound, справді, не проходять непоміченими. Як правило, вони супроводжуються кольоровою піротехнікою, прапорами – інколи трапляються і сутички з поліцією.

Мігранти

Продавчиня в крамниці з сувенірами Муссоліні в Римі на ім’я Магда не поділяє фашистську ідеологію. Вона охоче говорить про трудових мігрантів та біженців.

— Наш уряд зараз допомагає біженцям більше, ніж власному населенню. Деякі з них живуть краще за нас! От скажи, це нормально? Для кого ця країна – для нас чи для чужих? – обурюється жінка.

— Але ж, навпаки, – дуже багато біженців перебувають у таборах з жахливими умовами, — кажу я.

— Тоді навіщо їх приймати, якщо там панує тотальна антисанітарія й Італія не може забезпечити нормальних умов? От нема логіки, зовсім!

Продавчиня римської крамниці із фашистськими сувенірами Маґда вважає, що італійський уряд обділяє увагою італійців, допомагаючи трудовим мігрантам та біженцям з інших країн Фото: Остап Яриш/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українським мігрантам ведеться в Італії

За даними Євростату, різко негативно до мігрантів, що приїздять з-за меж Європейського Союзу, ставиться 33% італійців, 42% – радше негативно. Ще 7% не має стійких переконань. 18% декларують позитивні погляди. (Загалом країна приймає найбільше біженців з Румунії, Албанії, Марокко, Китаю та України, а не з Африки чи Близького Сходу).

До порівняння, в Греції, яка також першою зустрічає великий потік мігрантів на південних кордонах Євросоюзу, про дуже негативне ставлення заявляє 34% населення, радше негативне – 41%. Позитивно до мігрантів ставляться 23 % греків. Найгірше ж ставлення в Литві та Чехії, які приймають найменше мігрантів

 Баобаб

Рано-вранці 30 вересня табір біженців біля вокзалу Тибуртина в Римі, що перебували в країні проїздом, розігнала італійська поліція. Правоохоронці прийшли, коли ще всі спали, – нібито для ідентифікації. Але їх було незвично багато – не так, як усі попередні рази. Силовики оголосили про розгін і вперше за півтора року почали зносити намети, руйнувати кухню та ліжка. Люди кинулись тікати, стрибаючи по калюжах під дощем, що не вгавав з ночі. До обіду вулиця була вже чистою.

«Ми не спали три ночі поспіль, намагаючись допомогти і відшукати тих, хто втік. Це були дуже нервові й виснажливі дні. В результаті 50 людей, серед яких жінки та діти, зникли. Ми не бачили їх більше ніколи», – сумно пригадує Лаура, волонтерка організації «Баобаб», яка опікується транзитними мігрантами в Італії.

Волонтерка Лаура (в центрі) з мігрантами із Сомалі та Судану Фото: Остап Яриш/Громадське

Лаура згадує, як поліція на її очах знищувала табір. «Ми були розгублені й розлючені водночас. Поліція забрала у нас їжу, одяг, покривала, особисті речі мігрантів. Ми залишились без нічого. Як тут не злитися?» – продовжує Лаура.

Нині табір «Баобаба» тимчасово перемістився на інший сторону вокзалу. Лаура каже, що міська влада Рима обіцяла знайти для біженцям інше місце. Проте поки що змін немає. Щодня до табору прибуває близько 100 нових людей, тут їм надають медичну та правову допомогу. Жінок та дітей стараються розмістити в житлових приміщеннях із кращими умовами, а чоловіків залишають тут: на вулиці під наметами. Усі вони в Римі затримуються лише на кілька днів, після того вирушають на північ – до Німеччини, Англії чи Швеції.

«Баобаб» – одна з багатьох організацій в Італії, які опікуються мігрантами, надають їм правову допомогу і сприяють інтеграції.

Втікачам допомагає, приміром, фінансована Ватиканом Caritas. Вона надає біженцям безкоштовний дах над головою та гарячу їжу. У великих містах існують громадські організації, як-от «Спільнота святого Егідія», які пропонують безкоштовне вивчення мови, влаштовують курси підвищення кваліфікації, надають юридичні консультації. У цих організаціях працюють чи волонтерять після основної роботи італійці, які з розумінням ставляться до проблем біженців.

Прикладом для них може слугувати Джузі Ніколіні – мер острова Лампедуза, до якого найчастіше причалюють човни з утікачами з Африки. Вона нещодавно отримала премію миру ЮНЕСКО за людяне ставлення до мігрантів.

Поки ми розмовляємо з Лаурою, інші волонтери приносять контейнери з їжею. В таборі - помітне пожвавлення.

«Вчора в нас було різотто, а позавчора – африканська їжа, – Лаура показує рукою на імпровізовану кухню. — Ми забезпечуємо біженців повноцінним триразовим харчуванням. Більшість людей прибуває з Еритреї, Ефіопії, Судану та Сомалі – тому для багатьох з них це, без перебільшення, розкіш».

Вечеря в таборі біженців, яким опікується організація «Баобаб» Фото: Остап Яриш/Громадське

Джоану з Еритреї 16 років. Він заледве знає англійську, тому половину розмови комунікуємо жестами. Він інколи допомагає волонтерам із прибиранням. Хоче дістатися до Кале у Франції, а звідти через Ла-Манш — до Британії. Каже, що його друзі потрапили туди в такий спосіб, тож і він зможе.

«В Еритреї дуже погано. Там небезпечно. Велика проблема. В школі бах-бах», – хлопець складає руку в форму пістолета й демонструє постріли. «І я вирішив цей…» – підліток присвистує і махає рукою, що, вочевидь, означає «вирішив втекти».

Ця колишня італійська колонія здобула незалежність від Ефіопії після 30 років війни. ООН звинувачує її уряд в злочинах проти людяності. За рівнем несвободи медіа країна поступається хіба Північній Кореї. Економічну ситуацію далі погіршують посухи, що призводять до голоду.

— А що ти будеш робити в Англії?

— Школа. Хочу в школу.

— А ще?

— Буду їсти, пити.

Джоан - транзитний мігрант з Еритреї. Його кінцева ціль - Велика Британія Фото: Остап Яриш/Громадське

«Італійці, які жили поруч, боялись біженців – вони не знали, що це за люди, і звідки вони приходять. І це природньо, – розповідає журналістка радіо Ватикан. – Поруч ходять якісь незнайомці – можливо, брудні, можливо, неодягнені. Римляни боялись за своїх дітей. Якщо ти поговориш з тими італійцями, вони скажуть: «Ми не расисти. Ми відкриті до іноземців». І, знаєш, – журналістка робить паузу й задумливо хитає головою, – я їм вірю. Цей страх – наслідок непоінформованості. Адже ніхто не вийшов до місцевого населення, щоб поговорити і заспокоїти».

Вона вважає, що саме тому табір для біжецнів Тибуртині розігнали.

«Наскільки я знаю, табір біля вокзалу не мав дозволу від мерії, та й умови там були невідповідні. Місцеві були налякані – а додай до цього економічні труднощі, проблеми з роботою, дітей, яких треба годувати… Ксенофобія – це страх перед невідомим. Ти боїшся, бо не знаєш, хто перед тобою. І саме в цьому полягає проблема – щоб її подолати, з італійцями слід говорити і пояснювати, хто ці мігранти та біженці й чому вони сюди приїхали».

Підписуйтесь на наш канал в Telegram