ENRU

Він вирушив мандрувати далі: ким був український режисер Леонід Кантер

E9f7b538248ad2d69
Український режисер, засновник мистецького хутору Обирок Леонід Кантер під час етно-культурного фестивалю «ХЛІБ», Чернігівська область, 7 серпня 2013 року Фото Володимира Гонтара / УНІАН
Він привіз Африку на хутір у Чернігівській області. Залишив на березі кожного з океанів по табурету зі своєї кухні. Він створював свій ідеальний світ «Обирок» і фіксував на камеру інший, неідеальний, світ — світ війни в своїй країні, кажучи, що пише думи у сучасний спосіб.

5 червня стало відомо про те, що напередодні ввечері український режисер Леонід Кантер скоїв самогубство. Громадське розповідає, ким він був, і яким його пам'ятатимуть друзі.

За словами колег, це був його свідомий вибір, який Кантер не вважав трагічним фіналом. Він вирішив мандрувати далі.

Подорожі з табуретом

Мандрівник та режисер Леонід Кантер почав знімати кіно на початку 2000-х. Трилогія «Із табуретом через Гімалаї» народилася під час подорожі до Тибету. Групу зі звичайним кухонним табуретом гучно проводжали в Україні. Кантор із друзями помандрував через Росію, Монголію, Китай, Тибет, Непал, Індію, Шрі-Ланку.  

Відтак виникла ідея залишити табурети на узбережжі чотирьох океанів — Атлантичного, Індійського, Північного Льодовитого й Тихого. Від 2005-го Кантер мандрував через низку країн, побувавши біля кожного з океанів, і під час останньої експедиції у 2010 році залишив четвертий табурет на мисі Горн. Результатом подорожі стала книжка «З табуретом до океану».

Серед подорожуючих був актор і волонтер Мирослав Гай. Вони дружили із Кантером з 13 років — разом навчались у театральній школі. У коментарі Громадському він розповів:

«Леонід був відчайдушний, авантюрний — у хорошому сенсі цього слова, з надмірним почуттям справедливості, безкомпромісним до своїх слабкостей і до слабкостей інших. І через це був складною людиною, не всі могли витримати його темп. Чому це могло статися? Через його філософське ставлення і погляд на життя. Він вирішив, що йому вже час, він сам хотів контролювати свою долю, що, власне, й робив. Він не хотів старіти, хотів померти молодим».

Мистецький хутір «Обирок»

У 2007 році Кантер заснував мистецький хутір Обирок на Чернігівщині. Саме тут він хотів утілити все найкраще, що бачив під час мандрів — мріяв створити власний ідеальний світ. Він оселився тут з дружиною та дітьми — Магдаленою  і Патагонією, пізніше у них народився син Дар'ян.

Згодом тут почали селитися й інші люди. Нині хутір вже не є пусткою.

На «Обирку» регулярно відбувалися фестивалі, сюди приїздили тисячі людей з різних країн світу. Щороку на хуторі сіяли пшеницю й пекли хліб — увесь процес теж став фестивалем «Хліб своїми руками».

Торік у серпні на Обирок приїхала Африка. Фестиваль «Мама Африка» став одним із останніх, створених Леонідом Кантером та його командою. Тоді на хуторі відтворили африканські традиції, презентували традиційну кухню, танці й музику.

 

Але й тут, далеко від цивілізації, не обійшлося без боротьби. Леонід Кантер з родиною та однодумцями хотів створити на Обирку ландшафтний заказник місцевого значення, й у такий спосіб зберегти поліські ліси від масової вирубки. Утім, мешканці навколишніх сіл цього не бажали.

Колега Леоніда, співорганізаторка фестивалю «Мама Африка», Катерина Мізіна як колись і сам Кантер, поїхала з великого міста жити на хутір Гойч. Громадському вона розповіла, що в роботі Леонід завжди був дуже вимогливим:

«Він був харизматичний, енергійний і ніколи не робив халтуру, викладався на повну в будь-якій справі — чи це миття вікон, чи продюсування або режисура фільму».

 

Майдан, війна й документальне кіно про неї

Леонід Кантер брав активну участь у подіях на Майдані під час Революції гідності.

«1 грудня 2013 року саме Кантер загнав грейдер на Банкову. Він знав, що треба робити і коли, це невимовний талант режисера — він зрежисерував наше повстання», — написав у Facebook Ігор Луценко.

Був Кантер і в Криму напередодні анексії. Правозахисниця Євгенія Закревська згадує, як саме там із ним познайомилася

«Серед надійних своїх був Льоня, якого я знала з чуток, і ще кілька людей... «Свої» тоді впізнавалися з півслова, а точніше з півжарту. На ранок «референдуму» я прокинулася під свіжий жарт Льоні «Аксьонов підрахуй» і дикий ржач. Це було так органічно, що Кантер був там... саме тоді в тому місці творилася історія... точніша ЛАМАЛАСЯ історія... І йому треба було це бачити, зрозуміти...»

 

Під час боїв на сході України Кантер вирушив туди з камерою, аби фільмувати людей і події. Разом із режисером Іваном Яснієм він зняв два повнометражні документальні фільми — «Добровольці божої чоти» та «Міф». Це історії українських військових, що брали участь у боях на Донбасі:

«Якби в тих людей, що писали думи, були відеокамери, то вони були б документалістами. У нас ці інструменти є, тому ми пишемо думи у свій спосіб», — розповідав Кантер в інтерв'ю Громадському.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Міф» про Василя Сліпака: інтерв'ю з режисером фільму 

«Він був творчою стихією. Ми багато подорожували. Я б не сказав, що він не любив життя», — розповідає режисер Іван Ясній. Вони познайомилися ще у 2004 році, коли Леонід прийшов спробувати себе у ролі ведучого на одному з телеканалів.

«Я навчився в нього, що краще кинути, ніж халтурити. Під час роботи над фільмами ми неодноразово радилися, як варто показати той чи інший елемент. З ним було дуже легко подорожувати. Наприкінці 2015 року ми разом поїхали до Мексики, там на два тижні чкурнули в джунглі. До речі, як не парадоксально, я сьогодні зранку згадував цю подорож ще до того, як почув новини».