Дівчина Еллі — головна героїня гри «The Last of Us ІІ» ліворуч) — та її партнерка Діна
Фото:

Sony

The Last of Us — одна з найважливіших відеоігор 2020-го. Вона призвела до розколу в ігровій спільноті. Критики ставлять грі найвищі оцінки, частина геймерів обвалює рейтинги та закликає до бойкоту. Сценарист «Чорнобиля» Крейґ Мазін працює над серіалом за її сюжетом, а розробники гри планують її продовження. Тож далі суперечок тільки більшатиме. Розповідаємо про те, що саме спричинило такий скандал, і до чого тут гомофобія та сексизм.

Що це взагалі за гра?

The Last of Us — серія ігор від студії Naughty Dog, флагмана ігрового підрозділу корпорації Sony. Комерційно продовження гри вже суттєво випереджає її початок — друга частина TLOU за підсумками першого вікенду стала найуспішнішим релізом в історії Sony: за декілька днів було придбано понад 4 млн екземплярів гри, що на 700 з лишком тисяч копій більше за наступних у списку.

Першу гру серії критики називають однією з головних відеоігор минулого десятиріччя — вона суттєво змінила підхід до режисури та заклала тенденцію до збільшення кількості кінематографічних внутрішньоігрових відео, під час яких у гравця немає можливості впливати на події. Окремо відзначають нетипових для відеоігор героїв зі складними характерами, а також сюжетні лінії, які порівнюють із художніми стрічками та серіалами. Ці ж вирізняльні ознаки має і друга частина.

Дія гри відбувається в інфекційному постапокаліпсисі, де більшість людей загинула, а частина перетворилася на зомбоподібних істот, мозок яких контролює мутаційна версія грибка кордіцепса — реального паразита, який здатен контролювати мозок деяких комах. Дехто все ж зумів вберегти себе від інфікування та потрохи розбудовує спільноти у світі без урядів, корпорацій і сучасних технологій. Утім, ці спільноти зазвичай ворогують між собою, тож гриби часом здаються не головною загрозою — ворогом раз за разом стають люди з інших фракцій.

У центрі історії першої частини опиняються чоловік Джоел, який під час спалаху епідемії втрачає доньку, а також дівчинка Еллі. Її Джоел мусить переправити до однієї з мілітаризованих груп.

Що за скандал довкола?

Попри високі оцінки критиків і успішний продаж, довкола гри не вщухають суперечки, а частина ігрової спільноти закликає її бойкотувати. На сайтах із користувацьким рейтингом дедалі більшає оцінок «0/10». На одному з найпопулярніших таких ресурсів, Metacritic, середній рейтинг довгий час тримався на рівні 3/10, хоча зараз і піднявся до п’ятірки. За декілька тижнів там назбиралося понад 100 тисяч оцінок. Такого рівня ангажованості аудиторії не було в жодної гри до цього. Чи не половина з негативних відгуків з’явилася протягом першого тижня після виходу гри, на проходження якої потрібно близько 30 годин.

Власне, критикувати гру почали задовго до її виходу. Усе через те, що головна героїня, Еллі, виявилася лесбійкою — і у трейлері другої частини The Last of Us нам показали її поцілунок з дівчиною. Розмови про гомосексуальність Еллі велися ще після виходу доповнення до першої гри, де вона вже цілувалася з іншою дівчиною-підлітком. Та вихід доповнення і один цілунок там за масштабом і значенням не можна порівняти з ААА-грою*, де у героїні є повноцінні стосунки. 

*ААА — позначка у неформальній класифікації відеоігор, що означає великий бюджет і команду, задіяну в розробці

Наступна хвиля розпочалася незадовго до виходу гри, коли відбувся «злив» сюжетних деталей, частина з яких, щоправда, у самій грі відсутня. Критикували гру тоді не лише через лесбійські стосунки головної героїні, а й через «наругу» над сюжетом загалом. Більшість авторів гнівливих дописів щоразу зауважували, що гру буцімто зіпсували саме «борці за соціальну справедливість» — і як приклад наводили наявність у грі трансгендерного персонажа. Чи не найбільше закидів було на адресу критикині й дослідниці Аніти Саркісіан, хоча вона і не брала участі в розробці гри та навіть не консультувала розробників. Усе через те, що ідеолог проєкту, Ніл Дракманн, під час конференції ще після виходу дебютної гри у 2013-му згадав медіа-cпільноту, засновану Саркісіан, Feminist Frequency. Тоді він розповів, що на створення «живої» героїні-дівчини студію надихали, зокрема, їхні матеріали з критикою сексистських тропів і персонажів у відеоіграх.

Значна частина геймерів — білі цисгендерні гетеросексуальні чоловіки, віком 25–40 років (згідно зі статистикою 2020 року, наведеною в книзі-дослідженні Cooperative Gaming Diversity in the Games Industry and How to Cultivate Inclusion — ред). Це доволі консервативна аудиторія. Сама героїня Еллі ще з першої частини була випробуванням для відеоігрової спільноти, але її зрештою прийняли — дитина і під наглядом дорослого чоловіка. Коли ж дитина виросла та почала відкривати для себе світ і стверджувати власні погляди на нього, це викликало обурення.

Подібна реакція на зміни жіночих персонажів виникає вже не вперше. Геймери обурювалися, коли деяких бійчинь у Mortal Combat 11 уперше в історії серії перевдягли з купальників-бікіні у закриті костюми. Не менше «штормило», коли у новій версії Tomb Raider зменшили груди Лари Крофт. Але чи не найбільше обурювали гравців гомосексуальні стосунки в іграх, коли над ними не насміхалися, а нормалізували: хоча, наприклад, у Mass Effect 4, і Dragon Age ніхто не змушував такі стосунки заводити — їх просто можна було обрати.

Зміни в підході до персонажів і їхніх сюжетних ліній у відеоіграх справді очевидні. Індустрія зростає, заохочує нові групи людей до гри та випускає відповідний цим групам контент. Так, цьогоріч, крім другої The Last of Us, в одразу декількох великих іграх ми граємо саме за жінок — чого вартує лише Half Life: Alyx, яка стала проривною грою для віртуальної реальності. У багатьох інших іграх є або жіночі герої та важливі неігрові персонажі, або можливість самому обрати героїню. Так, у Cyberpunk 2077, яка має стати ще однією претенденткою на головну гру року, гравець може обирати — бути йому чоловіком, жінкою чи небінарною людиною.

То що тепер, ігри не можна критикувати?

Найцікавіше, що другу частину The Last of Us критикували і з протилежних позицій: декого з трансгендерних людей засмутило, що трансгендерний персонаж у грі зазнає цькування — нібито нетрансгендерні творці гри використовують це як емоційну маніпуляцію. Автори гри наголошують, що все навпаки — вони хотіли показати жорстокість дискримінації загалом, а сам персонаж наділений багатьма іншими властивостями й ознаками. Також вони зазначають, що озвучував і грав його трансгендерний актор.

Але критика гри не обмежується лише питаннями сексизму та гомо- чи трансфобії. Деяким гравцям не подобається механіка ведення бою, оглядачі звертають увагу на затягнутий сюжет та змазану його кінцівку, а дехто просто не може прийняти сміливий сценарний хід зі своєрідною «прямою мовою» героїв, які перебувають у непримиримій опозиції. Але навіть обґрунтована критика The Last of Us приречена опинитися по один бік із закидами на адресу «борців за соціальну справедливість», які буцімто зіпсували гарну гру фемінізмом і ЛГБТ+. Звісно, ділитися думкою про сюжет чи навіть персонажів ніхто не забороняє — а самі автори стверджують, що це для них корисно. Та тепер доведеться зважати, у якому контексті ця критика опиняється.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: