ENRU

«Він із задоволенням служив, нині у нас це престижно», — мати російського військового Агеєва

22-річний мешканець Алтайського краю Віктор Агеєв 25 червня потрапив у полон під час боїв між українською армією і силами луганських сепаратистів під селом Жолобок.

СБУ називає його єфрейтором російської армії. В інтерв'ю сам Агеєв також підтвердив, що в березні 2017 року підписав контракт зі Збройними силами РФ.

Офіційна російська влада ось уже місяць спростовує цю інформацію. У самопроголошеній «ЛНР» Агеєва називають бійцем місцевої «народної міліції».

Світлана — мати Віктора Агеєва — разом з журналістом «Нової газети» Павлом Канигіним минулими вихідними відвідала сина в Старобільському СІЗО, де його утримують на час розслідування СБУ. Уже в Києві вона найняла для сина нового адвоката, замість призначеного через систему безоплатної правової допомоги. Ним став Віктор Чевгуз, відомий участю у справі Надії Савченко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ З Алтаю в Жолобок: шлях російського військового Агеєва до «ЛНР»

«Громадське» поговорило зі Світланою Агеєвою, Віктором Чевгузом та Павлом Канигіним про підсумки зустрічі з полоненим, перспективи обміну та його участь у війні на Донбасі.

Світлана Агеєва Фото: Дмитро Русанов/Громадське

Розкажіть, в якому стані ваш син, в яких умовах його тримають і що його турбує?

Світлана Агєєва: Я думала, що гірше виглядатиме. Сумний, пригнічений, очі згаслі, не порівняти, яким був раніше. Ну, звісно, як в СІЗО можна почуватися? Але каже, що умови цілком прийнятні, не скаржиться. Сказав, що на нього не тиснуть.

У своїх інтерв'ю ви розповідали, що він дуже хотів бути військовим. Чи змінилося тепер його ставлення?

Не знаю, ми не встигли про це поговорити. Нам дали всього 20 хвилин. Узагалі він із задоволенням строкову службу проходив. Нині у нас це престижно, молодь із задоволенням іде в армію, умови хороші в порівнянні з тим, як було раніше. Він фізично міцний, не курить, не п'є, йому все це подобалося...

Але ось тепер він через це в СІЗО...

Так, так, ми ще розмовлятимемо про це... Поки нічого не можу сказати, нічого не знаю, не можу розібратися...

Ви і раніше в інтерв'ю казали, що не можете розібратися. Тепер вам стало зрозуміліше, яким чином він опинився у Старобільському СІЗО?

Ні з ким я не спілкувалася, мені ніхто нічого не розповідає. Зі слідчими я не говорила, з сином не встигли... Сподіваюся, що отримуватиму інформацію в подальшому.

Ви кажете, що нині в Росії престижно бути військовим. Водночас ви зверталися до російської армії, командири якої чомусь ніяк не допомагають вашому синові вибратися з СІЗО?

Я зверталася тільки до районного військкомату за місцем проживання. Там нічого не знали і до військових я більше не зверталася.

Чи вірите ви, що військові командири не знали, де ваш син?

Я не знаю, як вам відповісти на це питання.

А те, що він на Донбасі воював, ви розумієте?

Не розумію, не знаю, чесне слово.

Світлана Агеєва (ліворуч) та адвокат Віктор Чевгуз Фото: Дмитро Русанов/Громадське

Ви знаєте, що дії вашого сина кваліфікуються в Україні як тероризм?

Так, знаю зі ЗМІ.

А Віктор вам не розповідав, що він робив на Донбасі і як опинився в СІЗО?

Чесно, ми не встигли про це поговорити. Звичайно, я сказала, що робитиму все можливе, аби витягнути його. Узагалі, ми говорили більше про сім'ю, я його просила не падати духом. Але часу катастрофічно не вистачило.

Він не боявся говорити? Вашу зустріч організувала Служба безпеки України, а саме їхні слідчі і розслідують справу...

Я не замислювалася про це. Але ми нічого такого і не говорили, що могло б бути використано проти нас. Я взагалі-то людина далека від політики і в нас з ФСБ ніколи не стикалася. Для мене все це нове.

Ви не переживаєте, що ваша публічність, ваші звернення до президентів через «Нову газету» можуть негативно вплинути на хід справи? Або призвести до якихось неприємностей в Росії? Можливо, влада відмовлятиме вас від поїздок?

Ну як можна відмовити матері допомагати синові? Його інтереси для мене на першому місці. Публічності я особливо не боюся, та й не відчуваю її.

І все-таки звинувачення проти вашого сина тут дуже серйозні. За українськими законами він може бути визнаний терористом. А за російськими виходить — начебто військовий, який виконував наказ. Як ви ставитеся до цієї колізії?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я вірила, що нас немає в Україні» — мати затриманого російського військового Агеєва

Для мене колізія — це куди він пішов, і як він взагалі опинився на Донбасі. З’ясовуватиму.

Ви сьогодні були в російському посольстві. Я так розумію, до вашої зустрічі з сином ніхто з представників російської влади його не відвідував і ніякої допомоги з юридичним супроводом не надавав, так?

Я не знаю, були вони чи ні. Напевно, існують процедури якісь, часові рамки. Напевно, ще відвідають.

А що вам сказали в посольстві?

Адвокат Віктор Чевгуз: Російське консульство бере найактивнішу участь, з ними є домовленість про співпрацю. Вони звернулися до СБУ, наразі тривають первинні слідчі дії, а відтак буде зустріч. Але взаємодія з консулом є.

А ще одне побачення дадуть?

Чевгуз: Дадуть-дадуть, ніде вони не дінуться.

Світлана Агеєва (ліворуч) та адвокат Віктор Чевгуз Фото: Дмитро Русанов/Громадське

Журналіст Павло Канигін: Нас запевнили, що, по-перше, Росія домагатиметься  зустрічі дипломатів з єфрейтором. По-друге — вона його не покине і задіє якісь механізми, щоб вести надалі розмову про обмін.

За схемою як з Єрофеєвим і Александровим: спочатку суд, обвинувальний вирок, потім помилування і обмін?

Канигін: Наскільки я зрозумів, є різні варіанти, але приблизно так, за цією схемою.

Консули визнають Агеєва російським військовим?

Канигін: Ті дипломати, які перебувають у Києві, уникають відповіді на це питання. Зрозуміло, їхнє завдання наразі — допомогти громадянину Росії у тюрмі, а потім повернути додому. Його статус коментують інші — представники Міноборони Росії, які наголошують, що їх це ніяк не стосується.

Павле, ти давно пишеш про війну на Донбасі, водночас намагаєшся налагодити зв'язок росіян, що потрапили в полон, з родичами. Це не входить у конфлікт з твоєю журналістською роботою?

Так, звичайно, якоюсь мірою це вже не журналістика. На жаль, нині займатися в Росії чистою журналістикою практично неможливо. Але допомагати людям якось треба.

Я знаю, що якби в нас була інша ситуація, а Росія була трохи більше правовою країною, то для звільнення Олега Сенцова або, скажімо, Станіслава Клиха досить було б редакційної замітки — розповісти історію, повідомити про не і під тиском громадської думки влада була б змушена щось вирішувати. Але, на жаль, у Росії практично не існує інституту громадської думки. Тому роботу, яку повинні виконувати громадські організації, державні інституції, адвокати і дипломати, доводиться робити журналістам. Ми робимо це не надто добре, позаяк не вміємо. Але, що вдієш, така у нас країна.

До тебе звернулися з СБУ або Адміністрації президента Порошенка, щоб ти допоміг організувати цю зустріч?

Спочатку Світлана Агеєва звернулася до Петра Порошенка з проханням допомогти побачитися з сином. Ми його опублікували, того ж дня вийшли на зв’язок представники адміністрації Порошенка і повідомили, що принципово рішення ухвалене, треба організовувати. Звичайно, треба подякувати їм, що так оперативно відреагували. З гуманітарної точки зору це було дуже гідне рішення.

Якби якась українська газета звернулася до Путіна з проханням організувати побачення родичів з Олегом Сенцовим, боюся реакції не було б не те що в перший день — її не було б узагалі. Звичайно, для української влади це чергова можливість продемонструвати європейський вектор. Кажуть, що це піар, але все одно це хороша історія, яка демонструє гуманність і наближає закінчення війни.

Для тебе ж не стоїть питання: чи є російські військові на Донбасі? Ти не раз бачив їх і в полях, і на суді. Чому, на твою думку, Для Світлани Агеєвої це все ще питання?

Світлана Агєєва, як я розумію, ніколи не заперечувала, що її син опинився на Донбасі зі зброєю в руках. Щодо мене, то я — російський журналіст і пишу про те, що Росія воює на Донбасі, зокрема тому, що хочу, щоби моя країна стала кращою. Війну розв'язала Росія і вона повинна її зупинити, припинити посилати туди солдатів, яких вона потім кидає. І російські читачі мають знати такі історії.

Адже це свого роду прорив: до Світлани Агеєвої матері полонених російських солдат боялися сюди їхати. Мати сержанта Александрова казала мені в інтерв'ю: “Боюся правосеків, вони мене візьмуть в заручники і катуватимуть”. Тому я готовий допомогти і родичам Олега Сенцова і Станіслава Клиха, але, мені здається, цим повинні займатися в тому числі і українські журналісти.

На Донбасі триває війна між Україною і Росією — війна гібридна, неоголошена, підла. Але по обидва боки воюють військові і до них варто застосовувати норми воєнного права. Не ставитися до полонених, як до терористів. Усю відповідальність за цю війну має нести військове і цивільне керівництво, яке її розпалює, а не солдати, які виконують наказ.

Світлана Агеєва Фото: Дмитро Русанов/Громадське


Громадське прощається з матір’ю Агєєва на реєстрації в аеропорту Жуляни. Працівники летовища традиційно просять показати закордонний паспорт. Вона відповідає, що немає. 

— Як немає? — дивуються працівники аеропорту.

— Ви новини дивитесь, читаєте? — втручається Канигін.

Агеєва показує якийсь документ.

— З вашою прикордонною службою погоджено. Для людини зробили виняток.

Минає ще буквально хвилина, працівники щось з’ясовують телефоном і видають Агеєвій посадковий квиток на літак до Мінська.
 

Підписуйтесь на наш канал в Telegram