Між Сінгапуром, олігархами та «масонами»: як Зеленський пристосовує до себе владу

— Я правильно розумію, президент хоче довести, що ринкову економіку можна побудувати у командно-адміністративний спосіб? — питаю 3 вересня в кулуарах Верховної Ради в Олександра Корнієнка, першого заступника голови фракції «Слуга народу».

— У Сінгапурі ж змогли. Чому ж ми не зможемо? — відповідає Корнієнко — Усі ж захоплювались Лі Кван Ю. От вам Лі Кван Ю.

За часів Лі Кван Ю Сінгапур перетворився з нерозвиненої колонії на потужну постіндустріальну економіку — одного з так званих «Азійських тигрів». Для цього знадобилось понад 30 років. Весь цей час (1959-1990) Лі Кван Ю займав посаду прем’єр-міністра.

Володимир Зеленський пообіцяв українцям завершити побудову ринкової економіки, розпочату після проголошення незалежності — за наступні п'ять років. І вже почав реалізовувати цей план.

Він визначив пріоритети: корупцію має бути подолано, а держава має бути зручна — «у смартфоні» та ринкова — лібералізація ринку праці, запровадження ринку землі тощо. Президент вже призначив виконавців — уряд Олексія Гончарука, та поставив дедлайни щодо кожного з напрямків перебудови. Зеленський хоче послабити парламент та олігархів — два центри впливу, які здатні чинити опір реформам та самому президенту. Упроваджувати та захищати зміни мають силовики, контроль над якими голова держави отримав через більшість у парламенті.

Безпосередні виконавці нового курсу — чиновники — отримають «батіг» у вигляді трійки антикорупційних органів і державних регуляторів ринків. «Пряник» у вигляді суттєвого підвищення зарплат за відмову від корупційних доходів поки що не запропоновано.

Модель управління, в якій президент виступає верховним регулятором, Зеленський хоче зацементувати через зміни до Конституції. Новий баланс влади має триматись на її «приземленні» — скасуванні депутатської недоторканності та механізмі відставки самого президента.

Докладніше про побудову «нового порядку» Зеленського — у матеріалі hromadske.

Послання реформ

У понеділок, 2 вересня, в Офісі президента Володимир Зеленський влаштував «огляд влади». Він запросив на нараду очільників парламенту, новий уряд та керівників силових відомств. Півгодини у прямому ефірі він «нарізав задачі» парламентарям та урядовцям, визначав відповідальних за впровадження нововведень та встановлював кінцеві дати виконання. У разі провалу реформ Зеленський пообіцяв за рік розпустити парламент, що автоматично призведе до відставки уряду.

Чи не вперше в історії України президент казав, до якої дати уряд має підготувати, а Верховна Рада — розглянути та ухвалити конкретний закон. Наприклад, за впровадження ринку землі, який має запрацювати до 1 грудня цього року, відповідальними призначено прем’єра Гончарука та міністра економіки Тимофія Милованова. Спікера Дмитра Разумкова президент зобов’язав до 1 грудня скасувати мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення.

Формально більшість учасників наради президенту не підпорядковуються. Парламент обирають виборці, він, у свою чергу, формує уряд, а президент лише пропонує кандидата у прем’єри.

Після засідання Андрій Герус — представник президента в уряді та народний депутат від «Слуги народу» — не зміг пояснити hromadske, які юридичні наслідки мають вказівки, що їх роздавав Зеленський, та на підставі яких документів учасники наради мають їх виконувати.

«Президент покликав, вони прийшли. Не бачу в цьому нічого ненормального. Вам реформи потрібні? Чи треба бути як та Баба-Яга — завжди проти?» — відповів Герус. Зауваження про те, що Конституція передбачає незалежність законодавчої та виконавчої гілок влади так само як і судової, його не переконали.

Перелік першочергових завдань від президента фактично замінив більшості в Раді коаліційну угоду. Уряд, в свою чергу, отримав програму діяльності, якою офіційно має керуватися у роботі. У фракції «Слуга народу» називають виступ Зеленського програмним і наголошують, що саме президент є ідеологом реформ. За словами Данила Гетьманцева, нардепа від СН, який очолив парламентський комітет з питань фінансів, перелік першочергових завдань для уряду Олексій Гончарук готував під час роботи заступником голови Офісу президента. Його керівник Андрій Богдан виставляв реформам дедлайни, а Зеленський затверджував їх.

Гаранти змін

Під час наради у Зеленського з обидвох боків від депутатів та урядовців сиділи керівники силових відомств. Директор Державного бюро розслідувань (ДБР) Роман Труба, його колега з Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Артем Ситник, генпрокурор Руслан Рябошапка та голова СБУ Іван Баканов за завданням президента мають подолати корупцію у вищих ешелонах влади.

Голова уряду одразу захотів розмежувати повноваження силовиків. На першому засіданні свого Кабінету він закликав СБУ ліквідувати управління з розслідування економічних злочинів та пообіцяв першим рішенням розпустити економічний підрозділ Національної поліції. Саме економічні підрозділи поліції та Служби безпеки регулярно звинувачують у корупції та «кришуванні» бізнесу.

Функції розслідування корупційних злочинів ще за часів Петра Порошенка на вимогу західних партнерів та громадянського суспільства поступово концентрувалися в органах антикорупційної інфраструктури — Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), НАБУ та ДБР, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Вищого антикорупційного суду.

Петро Порошенко намагався встановити контроль над ними, однак не зміг цього зробити. Зеленський отримав цей контроль легально — через більшість у Верховній Раді. Тепер він хоче зафіксувати повноваження президента призначати та звільняти директорів НАБУ та ДБР у Конституції. Так само як і право голови держави створювати органи, що регулюють ринки, та призначати їх членів. Йдеться, зокрема, про Нацкомісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Де-факто такий порядок існує зараз, але де-юре це означає збільшення переліку конституційних повноважень президента.

Притягати до відповідальності високопосадовців, обвинувачених у корупції, силовикам тепер буде простіше. Верховна Рада вже затвердила зміни до Конституції, які скасовують депутатську недоторканність.

Рішення поки що не остаточне, оскільки народні депутати мають право звернутись до Конституційного суду, щоб той вирішив, чи не суперечить це Основному закону. Відповідний проект постанови авторства Руслана Князевича, колишнього представника президента Порошенка у парламенті, вже зареєстровано у Верховні Раді. Закон має вступити в силу з 1 січня 2020 року. Володимир Зеленський обіцяє почати «саджати» корупціонерів вже цієї осені.

Остання війна олігархів з «масонами»

Незважаючи на більшість «Слуги народу», Верховна Рада поки що залишається альтернативним президенту центром влади. «Слуга народу» має тільки 252 депутати. Тож для того, щоб зафіксувати зміни у Конституції, які дадуть йому можливість регулювати ринки та контролювати боротьбу з корупцією, Зеленський має заручитись підтримкою когось з четвірки «старих політиків» — Петра Порошенка, Віктора Медведчука, Сергія Льовочкіна та Юлії Тимошенко, які мають у Раді власні фракції. Або ж «нового» Святослава Вакарчука та його «Голосу».

Ще один варіант — добирати голоси «вручну» — вмовляти 34 позафракційних депутатів та окремих представників інших фракцій. Свого часу саме так змінював Конституцію четвертий президент України Віктор Янукович.

Поки що серед «старих політиків» та олігархів, які часто поєднують ці статуси, немає консенсусу щодо підтримки курсу нового президента.

Порошенко, якого викликають на допити до ДБР, оголосив, що його фракція переходить в опозицію.

Віктору Медведчуку Зеленський погрожував у нещодавньому інтерв’ю актору Станіславу Боклану. Президент стверджує, що Медведчук отримує фінансування для своєї партії готівкою з-за кордону, і пообіцяв йому дуже «недобру історію». Сам Медведчук в коментарі hromadske назвав ці звинувачення «абсурдними та безпідставними».

Голова фракції «Голос» Сергій Рахманін заявив, що разом з колегами не підтримує запропоновані Зеленським зміни до Конституції, які збільшують президентські повноваження.

Так само розкритикував ідеї голови держави соратник Юлії Тимошенко Сергій Власенко.

Поки Зеленський буде шукати додаткові голоси в парламенті, технократи в уряді мають побороти монополії в економіці, що неминуче має призвести до конфліктів з олігархами. Депутати минулого скликання жартома пророкують «останню війну олігархів з “масонами”», маючи на увазі, що Гончарук та більшість його міністрів працювали у міжнародних організаціях, які фінансуються, зокрема, й за гранти.

Частина олігархів у якості стратегії захисту планує максимальне зближення із ЗеКомандою. Ігор Коломойський має історію стосунків з головою Офісу президента Андрієм Богданом (той був адвокатом мільярдера) та лояльних до себе депутатів у «Слузі народу». Віктор Пінчук може розраховувати як мінімум на дружнє спілкування з міністром культури, молоді та спорту Володимиром Бородянським, який до цього очолював телеканал СТБ та медіагрупу StarLightMedia, що належить Пінчуку. Сергій Льовочкін теж був помічений на Банковій, і, як стверджують співрозмовники hromadske, радить ЗеКоманді кандидатів на посади керівників районних державних адміністрацій на Донбасі. Сам Льовочкін цю інформацію не підтверджує, але й не спростовує.

Найбагатший громадянин України Рінат Ахметов та його молодший партнер Вадим Новинський поки що не зрозуміли, за якими правилами з ними буде грати нова влада. «Ці правила мають базуватись на трьох складових — бути однаковими для всього бізнесу, не мати виключень і бути довготривалими», — сказав Новинський.

Після парламентських виборів в гості до Новинського завітав Ігор Коломойський. У загородньому маєтку у селищі Козин під Києвом два мільярдери, які, за словами Новинського, знайомі понад 20 років, пили горілку, рахували гроші одне одного та розмірковували над спільними правилами гри.

Коломойський дорікнув Новинському, що той, разом зі своїм бізнес-партнером Рінатом Ахметовим, заробляють надприбутки на експорті сировини — залізної руди, замість того, щоб збільшувати продаж продукції з доданою вартістю — сталі. За підрахунками Коломойського, партнери тільки минулого року заробили на експорті руди 1,3 мільярда доларів. В інтерв’ю виданню Цензор.net Коломойський переповідав, що сказав тоді Новинському, закусуючи горілку ікрою: «Чи не дохріна вам з Рінатом Леонідовичем буде? Рожа не трісне? Чи ти, Вадиме, вирішив весь український народ купити — мене за ікру, решту — за гречану кашу?».

Новинський стверджує, що давній знайомий не спілкувався з ним у такій хамській манері, та підкреслює, що закусував горілку салом, а ікру куштував тільки Коломойський.

«Я йому сказав: наведіть порядок на Донбасі, щоб Єнакієвський металургійний завод та Алчевський металургійний комбінат були у складі України і працювали за законами України, тоді будемо постачати туди сировину. Бо через війну ми вимушені шукати інші ринки збуту», — переповідає свою відповідь Новинський. І додає, що порадив Коломойському подумати, як повернути вже державному ПриватБанку 6,5 мільярдів доларів, як цього вимагає від Коломойського держава.

Новинський не вважає, що Коломойський приїздив до нього у якості посланця Зеленського, однак ця історія дає розуміння, що олігархи мають на увазі, говорячи про єдині правила.

По тонкому льоду

2 вересня, виступаючи у Раді, Володимир Зеленський назвав перші 100 днів свого президентства «тихою прогулянкою у сутінках з виключеними фарами та на першій швидкості». Президент пообіцяв, що після обрання парламенту «країна зможе увімкнути п’яту швидкість і рухатись шляхом змін».

Завдяки перемозі партії «Слуга народу» на парламентських виборах Зеленський у легальний спосіб отримав контроль над законодавчою та виконавчою гілками влади. Тож тепер може використати це для реалізації реформ. В такій ситуації у президента може виникнути спокуса встановити контроль ще над однією гілкою влади — судовою.

Легітимних підстав для цього у Зеленського немає. Втручання влади у роботу судів чи тиск на суддів з вимогою ухвалення політичних рішень — червона лінія, яка відділяє повноваження, на консолідацію яких Зеленський отримав дозвіл суспільства, від спроби узурпації влади.