«Моя мета — припинити культуру насильства», — авторка флешмобу #этонеповодубить
У 2016 році українка Анастасія Мельниченко почала в соцмережах флешмоб #янебоюсьсказати. Ініціативавразила масштабом насильства в суспільстві. За цим хештегом у мережі з'явилася величезна кількість дописів, жінки й чоловіки ділилися особистими історіями. Акцію підхопили і за кордоном — у Росії та Таїланді.
Сьогодні ж серед українських користувачів популярності набуває інший хештег — #этонеповодубить. Започаткувала його дівчина з Білорусі, відреагувавши на подію, що сталася в Москві.
Студент Артем Ісхаков убив свою співмешканку Тетяну, і детально описав у «ВКонтакте», як він це робив, додавши, що посмертно зґвалтував дівчину. Після цього він скоїв самогубство.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ #ЯТакож: як жінки в США почали всесвітній флешмоб проти домагань
У передсмертній записці хлопець зізнався, що в нього був гострий психоз через нерозділене кохання до Тетяни.
Згодом у соцмережах та на форумах з'явилися світлини з оголеною Тетяною, які вона нібито викладала на таємну сторінку. Деякі російські ЗМІ почали засуджувати її за «провокативну поведінку», оголені фото та «ігнорування Артема».
Приміром, федеральний канал «РЕН-ТВ» опублікував новину під заголовком: «Довела своєю байдужістю: знайомий студента, який убив дівчину, розповів про їхні стосунки».
Пізніше телеканал опублікував ще один матеріал — «Дівчина, яку по-звірячому вбив студент «Бауманки», викладала в соцмережі інтимні світлини». Після подібної реакції ЗМІ та деяких користувачів, у соцмережах почався флешмоб #этонеповодубить.
Щоправда, за три дні деякі користувачі почали глузувати, викладаючи під цим хештегом зовсім інші фото.
Громадське поспілкувалося з авторкою флешмобу, блогеркою з Мінська Nu Ta Anastasisya. Через побоювання цькування, дівчина попросила не згадувати її справжнє ім'я та вік. Далі — пряма мова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ #яНеБоюсьСказати вголос
«Люди бояться думати, що маніяк обирає жертву хаотично»
«Спершу ця історія мене дуже зворушила. А потім розлютили заголовки ЗМІ про те, що жертва нібито була поганою. Я бачила заголовки, що «Тетяна не така й невинна» або «Виростили блудницю — від блуду й померла». Я побачила на сторінці Тані [Страхової] купу коментарів, мовляв, так тобі й треба. Цілий день мені було дуже важко від цього.
А ввечері я не втрималася й вирішила, що почну флешмоб. Розумієте, в нас же завжди звинувачують жертву, ніби вона в усьому винна. Це культура насильства. Але коли те ж саме роблять ЗМІ та лідери думок, вони формують настрої в суспільстві. Вони фокусуються на жертві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мільйони дітей в Україні щороку стають свідками домашнього насильства — правозахисниця
Цей флешмоб — не на підтримку Тані, як дехто помилково вважає. Він проти культури насильства.
Людям страшно уявити, що маніяк обирає жертву хаотично. Їм простіше думати, що цей романтичний красень був закоханий, а вона така погана, його «динамила». Натомість я хороший, і зі мною такого не станеться. Культура насильства розв'язує руки маніякам. А тут його ще й романтизують.
Дехто не зрозумів суті і думає, що Таню вбили за напівоголені світлини. Але ж це не так! Цього взагалі ніхто не казав.
Це проблема сексизму й пригноблення жінки. Адже чоловік у трусах — це просто чоловік у трусах. Натомість жінка в трусах — уже повія.
Мені трохи боляче від того, що дівчат [учасниць флешмобу] намагаються принизити, всіляко ображають. Я всіх закликаю не реагувати. Хоча мені здається, я переживаю кожне повідомлення, яке мені приходить.
Саме цей флешмоб можна назвати феміністичним, хоча я взагалі схильна вважати, що в патріархальному світі всі пригноблені — і чоловіки, і жінки.
Я дуже багато чула на свою адресу і за свій образ, і за свої погляди. Мені здається, кожна жінка хоча б раз у житті чує, що вона повія. І така підтримка флешмобу означає, що не лише я так вважаю. Що так думають багато жінок. Вони пишуть про власний досвід, про те, що вони втомилися ховатися.
Моя мотивація — припинити культуру насильства. Я хочу, щоб флешмоб мав терапевтичний ефект, щоб з'явилось інформаційне поле. Мені хочеться дати право голосу багатьом людям. Жінки часто дякують мені за змогу висловилися. Тепер їм легше, вони перестали жити з почуттям провини. Нехай суспільство трохи поживе із цим».
Читайте цей матеріал також російською мовою.
- Поділитися: