«Найкраще, що Україна може показати своїм громадянам — що погані дії матимуть наслідки» — представниця Єврокомісії

Багато українців вважають, що євроінтеграція —це окремий від інших державних активностей процес, не пов’язаний із внутрішніми реформами. Насправді, євроінтеграційні зміни глибоко інтегровані у загальний процес реформ в Україні, а відповідальність за нього, як і за інші реформи, має нести безпосередньо уряд.

Кабмін Олексія Гончарука вже три місяці при владі. Як оцінює його поступ у реформах Єврокомісія, говоримо з заступницею голови Генерального директорату Єврокомісії з питань політики сусідства та переговорів щодо розширення ЄС Катариною Матерновою.

Ми досі говоримо про уряд як про свіжий та новий, але йому вже три місяці. В Україні існує навіть мем про те, як він працює — «турборежим». Як ви ставитеся до такої оцінки? В Україні вона дещо критична, бо вважається, що надто багато речей робляться нашвидкуруч.

Це справді молодий уряд, при тому, що він працює вже три місяці. Але коли я дивлюся на склад уряду, я почуваюся старою! У вас не лише дуже молодий та активний прем'єр-міністр, а й багато міністрів, вони несуть з собою цю енергію. У вас і дуже молодий президент, який багато в чому стоїть за цим турборежимом.

Я б сказала, що це не турборежим, а рух України вперед і використання нею «вікна можливостей» для проведення реформ. Я знаю, що частина моїх колег інколи критично висловлюється щодо швидкості здійснення того чи іншого заходу. Утім, на мою думку, реформаторський запал і виведення країни на наступний рівень загалом сприймаються досить позитивно.

Коли діяти швидко, то можуть виникнути помилки. Упевнена: помилки вже виникли. І вони ще будуть. Але в цілому просування реформ — це краще, ніж їхня відсутність.

Якщо взяти все те, що проголосували, зробили чи започаткували на шляху реформ за ці 3 місяці — які три головні речі ви б назвали?

Увесь пакет економічних реформ — його було підготовлено на основі детальних консультацій, на нього очікували. Так само нікуди не зникли й відповідні здобутки попередньої Ради за останні два роки. Загалом дуже позитивним кроком став закон про економічних операторів і анбандлінг Нафтогазу. І той факт, що настільки суперечливу й настільки важливу для економіки України земельну реформу вже ухвалили в першому читанні — знаю, що на неї ще чекає багато обговорень, — це дуже позитивні економічні сигнали для України.

Поставлю конкретніше питання про судову реформу. Для України вона є важливою, бо йдеться не просто про суд і відчуття справедливості, якого в Україні не вистачає, а й про те, як працюють інституції, бізнес, зв’язки між різними бізнес-групами, та й загалом про відчуття безпеки. Як ви оцінюєте цю реформу?

Гадаю, поступ у судовій реформі, її пришвидшення є, знову ж таки, дуже важливою і дуже нагальною реформою для України. Вона є важливою для українців, аби люди відчували, що безкарності немає, а правосуддя діє. Але вона також є важливою і для міжнародних інвесторів. Здатність забезпечувати виконання угод — це альфа і омега залучення іноземних інвестицій.

Що стосується Європейського Союзу, то ми критикували деякі положення ухваленого в Раді закону. Понад те, під час мого перебування в Україні ми розглянемо можливість вдосконалення певних аспектів реформи, аби ми більше її підтримували. Нам, на жаль, доводиться говорити: якщо ви ухвалите закон у тому вигляді, в якому він є зараз, це не дозволить, приміром, міжнародним та європейським експертам його підтримати. Тому ми проведемо серію обговорень, аби побачити, чи зможемо скерувати реформу таким чином, аби ми її підтримували більше.

Йдеться більше про суддів і те, як вони працюють, чи про власне органи судової влади? Що саме мається на увазі?

Наведу один приклад. Кожна країна має суверенне право самостійно визначати роботу судової влади. У Європейському Союзі не одна, а двадцять вісім систем судової влади. Тож ми не будемо нав’язувати будь-якій країні, приміром, розмір Верховного суду чи організацію судової влади. Але ваші органи судової влади нещодавно пройшли через ретельне й комплексне перезавантаження, і в таких умовах буде дуже важко самовільно, скажімо, вдвічі скорочувати склад Верховного суду без дотримання належних процедур.

Ніхто не оскаржує кількість суддів Верховного суду, яку ви хочете мати. Але шлях, яким ви від нинішнього числа рухаєтеся до цільового показника — це питання належних стандартів і належного процесу.

На початку передвиборчої кампанії було багато занепокоєнь щодо Зеленського — точніше, щодо його близькості до олігарха Коломойського. І від партнерів — від МВФ, приміром, — ми чули очікування, що Україна ухвалить закон, яким заборонить колишнім власникам націоналізованих банків повертати їх. На вашу думку, чи демонструє чинний уряд свою дистанцію від олігархів — і як саме?

Я не слідкую за щоденними новинами, але, наскільки мені відомо, і президент, і міністерка фінансів висловлювали чітку позицію щодо націоналізації банку і відсутності планів із його повернення чи реприватизації. Мені також відомо про позови, що нині розглядаються в судах Великої Британії та США проти колишніх власників ПриватБанку, про замороження їхніх активів тощо.

Тож я думаю, з того, що ми бачимо, українська влада це чітко продемонструвала. І я допускаю, що це було підставою для МВФ підписати нову програму фінансування минулої п’ятниці.

Навіть за чинного законодавства, націоналізований банк — це націоналізований банк. Я не бачу жодного легального шляху повернення його до колишніх власників. Плюс уряд мав влити значну кількість грошей у цей банк, щоб рекапіталізувати його. Насправді, під тиском міжнародної спільноти. Це було у грудні 2016 року. Я це добре пам’ятаю.

Я думаю, ці кроки були дуже чіткими: це не проста ситуація, але Україна — не єдина країна, якій доводиться мати справу з такими непростими банками і непростими колишніми власниками. Але з цим необхідно розібратися, і ми очікуємо дуже чітких і рішучих дій.

Ми існуємо завдяки вам! Підтримайте незалежну журналістику – фондуйте нам на Спільнокошті та долучайтеся до спільноти Друзів hromadske.

На вашу думку, які інші системні реформи можуть продемонструвати, що Україна та український уряд дистанціюють себе від олігархічної системи, олігархічної економіки?

Я думаю, економіку слід відкрити для конкуренції, прибрати бар’єри для конкуренції. Має функціонувати ефективна антимонопольна система. Ще одна дуже важлива річ — це прозора приватизація, бо це дозволить привабити міжнародних інвесторів, менеджерів, принесе прозорість і конкуренцію в систему. А ще одна важлива реформа — це земельна реформа.

Щодо реформ і Угоди про асоціацію з ЄС, маємо інструмент, який уряд зробив публічним, він називається «Пульс». Завдяки йому, можемо бачити прогрес у різних сферах. Здається, Україна демонструє просування в питаннях прав людини, свободи ведення бізнесу, публічних закупівель, але при цьому брак поступу в таких сферах, як охорона здоров’я або фінанси. Чому це так, на вашу думку?

Реформа охорони здоров’я — це сумнозвісна складна проблема, передовсім, з технічного боку. Але також і політичного. І тут я б не виділяла Україну. У багатьох країнах, які стикаються з труднощами, реформуючи систему охорони здоров’я, є такі проблеми. Це стосується як заможних, так і бідних країн.

Щодо фінансової системи: ЄС зараз намагається багато допомагати різними програмами, в першу чергу, для малого та середнього бізнесу в Україні. У вашій банковській системі зараз висока ліквідність, але гроші рухаються не безперешкодно до підприємств, тому що в системі недостатньо довіри. Система застав недостатньо гнучка, або ж у бізнесів немає застав. У вас немає гарантій, які могли б дозволити фінансовим інституціям, банкам легше співпрацювати з бізнесом.

Ми намагаємось допомогти з нашими програмами гарантій. Ми хочемо гарантувати ті позики, які банки видають, щоб гроші у системі рухалися легше.

Звичайно, різні сфери системи мають різні причини проблем. Але загальна відповідь така: у кожної країни своя пропускна здатність для реформ.

Тож я вважаю, це неминуче, що ви маєте успіхи у певних сферах зараз, і, можливо, пізніше матимете й в інших. Подивіться: де Україна була 5-6 років тому? Країна значно просунулась, перевтілилась. Будь-хто, хто займався Україною 10 років тому і прибуває сюди зараз, каже, що це інше місце.

Це абсолютно нове покоління. І це не лише в Києві. Якщо поїздити по Україні, це теж видно. Ми були в п’яти кілометрах від лінії зіткнення у місті, повному життя та активного підприємництва, барів. Тож, зараз Україна — це інша країна. Багато було зроблено. І темп реформ, який ви називаєте «турборежимом», має зберігатися певний час. Такий темп неможливо тримати завжди: щось ітиме повільніше, щось — швидше.

Але дозвольте повернутися до вашого попереднього питання про те, як Україна може продемонструвати віддаленість від олігархів. Я вважаю, найкраще, як Україна може показати своїм громадянам, що влада готова порвати з минулим, — це показати, що погані дії матимуть наслідки. І у цьому питанні важлива реформа правосуддя. Уся інфраструктура антикорупційних органів — НАБУ і САП, а також Вищий антикорупційний суд — має продемонструвати результат. Дуже важливо показати, що є наслідки за фінансові та інші злочини.