Не шукати зради: чому Європа проти нових антиросійських санкцій?

Громадське публікує авторську колонку юриста—міжнародника, доцента Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Миколи Гнатовського про те, чому питання санкцій лежить скоріше в площині торгівлі, а не політики, та чому європейська критика санкцій США ще не є ознакою підтримки Кремля.

Санкції, введені Сполученими Штатами проти Росії, Північної Кореї, Ірану, зачіпають інтереси Європи. Це проблема, яка традиційно є у всіх спробах Сполучених Штатів запроваджувати санкції проти інших держав — вони це роблять із застосуванням так званої екстериторіальної юрисдикції.

Тобто вони забороняють певні транзакції, певні фінансові операції, інвестиції та інші види комерційної діяльності, із державами, підприємствами і особами, які перебувають під цими санкціями, не тільки тим суб’єктам, яким вони, згідно з міжнародним правом можуть без проблем це забороняти, тобто своїм власним фізичним і юридичним особам, а взагалі будь-кому.

Микола Гнатовський

І, відповідно, погрожується певними покараннями тим, хто співпрацює із суб’єктами, які знаходяться під санкціями, незважаючи на те, що вони можуть навіть не знаходитися на території Сполучених Штатів Америки чи, звичайно, не бути юридичними чи фізичними особами США.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як турбіни німецької компанії Siemens завезли до Криму в обхід санкцій.

Іншими словами, США, запроваджуючи такі санкції, намагаються регулювати діяльність суб’єктів, які в принципі не підлягають їхньому регулюванню за міжнародним правом.

Під це підпадають будь-які країни, тут не тільки Європейський Союз, а взагалі будь-хто, хто буде співпрацювати із підсанкційними країнами, підприємствами чи особами. І виходить так, що Сполучені Штати визначають правила для інших.

Тобто де-факто виходить, що американський законодавець встановлює правила, наприклад, для німецьких юридичних осіб, французьких, італійських — яких завгодно. І йдеться тут про те, чи мають США, за міжнародним правом, достатні підстави для того, щоб поширювати свою юрисдикцію за межі своєї території і на осіб, які не мають громадянства США чи не мають державної приналежності, чи реєстрації у США.

Європа заперечує проти такого підходу і це не перший випадок, коли таке трапляється. Такі ситуації були із санкціями США проти Куби, проти Лівії та проти Ірану. Був різний рівень опору з боку європейських партнерів — деякі з цих санкцій вони приймали, деякі — заперечували і говорили про те, що Сполучені Штати не вправі встановлювати таке регулювання.

Європа говорить: якщо ви почнете якимось чином утискати наших суб’єктів, наші фізичні та юридичні особи страждатимуть від ваших санкцій, то ми можемо запровадити якісь заходи у відповідь, які, відповідно, можуть вдарити по американських фізичних і юридичних особах. Але треба розуміти, що такі заходи не так легко запровадити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Siemens не такий наївний — експерт про турбо-скандал

Крім того, почавши йти цим шляхом, дуже важко зупинитися. Це призводить до ескалації напруги і, як зараз Європа говорить, навіть до так званої торговельної війни, яка не є в інтересах ані Сполучених Штатів, ані Європи.

Поки що я бачу, що Європа дуже незадоволена, що Сполучені Штати встановлюють для них правила. Наскільки вони зважаться на певні контрзаходи — невідомо, тому що за контрзаходи так само треба платити певну ціну. Чи європейці готові платити цю ціну — теж не знаю.

І ще треба сказати, що слід відрізняти санкції, які запроваджуються проти іноземної держави за порушення норм міжнародного права від санкцій, які запроваджуються проти конкретних фізичних і юридичних осіб, які, з точки зору певної держави, наприклад Сполучених Штатів, загрожують її національним інтересам. У них різна правова природа.

Перші санкції, запроваджені щодо Російської Федерації,  як такі не викликають великих сумнівів за міжнародним правом, оскільки Російська Федерація порушила основоположні норми міжнародного права, що дає підстави всім суб’єктам міжнародного права запроваджувати санкції проти неї для того, щоб вона припинила ці порушення і здійснила певні заходи із компенсації за ту шкоду, яку вона вже завдала, — це одна справа.

А зовсім інша справа — це коли певним фізичним і юридичним особам — іноземним — забороняється щось робити. І в такому разі постає питання, наскільки таке поширення юрисдикції за межі держави, застосування так званої екстериторіальної юрисдикції, — наскільки воно має підстави в міжнародному праві — це питання дуже неоднозначне.

Я думаю, що це просто продовження старої дискусії між Сполученими Штатами та Європою. Це не означає, що Європа —  в захваті від російського режиму чи північнокорейського режиму, чи будь-якого іншого режиму, проти якого запроваджені санкції США.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Санкції поодинці: чому США та ЄС розійшлися у діях проти Кремля

Йдеться про питання принципу — чи сполучені штати мають право регулювати поведінку інших держав. Європа теж санкції запроваджує, Європа визначає, в яких межах її фізичні і юридичні особи можуть діяти, а в яких ні. І вони кажуть: це наша справа запроваджувати ці санкції, а не ваша — не Вашингтона, і все.

Ефективність таких санкцій неоднозначна. Вона, в принципі, може бути достатньо суттєвою, залежно від конкретного економічного аналізу тих чи інших наслідків санкцій. Оскільки треба розуміти, що законодавство, яке приймається Сполученими Штатами Америки, дає можливість — уповноважує — президента США запроваджувати певні санкції, але в нього залишаються досить широкі межі дискреції стосовно того, що саме запроваджується, що не запроваджується, проти яких осіб конкретно і так далі.

Тобто створюється арсенал для застосування таких санкцій, а вже їхні конкретні наслідки і ефективність будуть залежати від того, наскільки ефективно цей арсенал буде використовуватися виконавчою владою Сполучених Штатів.

Україні, українським політикам, головне я б порадив не шукати зради у поведінці європейських партнерів, не звинувачувати Європу так, знаєте, огульно, що вона не справжній друг, що вона насправді не хоче ефективних санкцій проти Російської Федерації. Питання не в цьому. Питання в тому, наскільки з точки зору Європи, Сполучені Штати мають право вказувати що їй робити, а що їй не робити. От і все.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram