Зліва направо портрети убитих у ЦАР режисер Олександр Расторгуєв, оператор Кирило Радченко і журналіст Орхан Джемаль, Москва, Росія, 2 серпня 2018 року
Фото:

EPA-EFE/MAXIM SHIPENKOV

Рік тому в Центральноафриканській Республіці вбили трьох російських журналістів — Орхана Джемаля, Кирила Радченка та Олександра Расторгуєва. Чому люди «кухаря Путіна» Євгена Пригожина знають про вбивство російських журналістів в ЦАР більше, ніж Слідчий Комітет, Міноборони і МЗС РФ разом узяті?

Журналіст Орхан Джемаль, оператор Кирило Радченко і режисер Олександр Расторгуєв були вбиті 30 липня 2018 року в Центральноафриканській республіці під час службового відрядження.

Знімальна група приїхала в ЦАР знімати сюжет про найманців приватної військової компанії «Вагнер». ПВК «Вагнер» — підрозділ неофіційний, він не значиться на балансі російських військових відомств і в реєстрі юридичних осіб, проте його бійці раз у раз виникають там, де офіційно Росія не бере участі у військових діях.

Так, за даними журналістських розслідувань, вагнерівці брали участь у наземних операціях у Сирії, у війні на Донбасі — їх щоразу використовують для виконання делікатних завдань в інтересах РФ по всьому світу. За деякими даними, фінансують підрозділ «високопоставлені бізнесмени», зокрема близький до президента Путіна петербурзький ресторатор Євген Пригожин.

Убили журналістів за не до кінця з'ясованих обставин. Їхні тіла виявили співробітникии місії ООН в ЦАР в 20 кілометрах від міста Сібю. Машину з журналістами, за кермом якої перебував місцевий житель Б'єнвеню Дуовокама, зупинили невідомі, а самих журналістів розстріляли.

Вбивство сталося близько 10-ї години вечора 30 липня. Водій групи залишився живий. Яким чином досвідчені журналісти опинилися в темну пору доби посеред території, де триває громадянська війна, невідомо.

Ключову роль у підготовці поїздки зіграв «фіксер» з позивним «Мартін», особа якого не встановлена досі. Саме він повинен був зустрічати групу в ЦАР, забезпечувати контакти і безпеку. Нічого з цього він не зробив.

Імовірно, саме до Мартіна журналісти їхали зі столиці ЦАР у місто, де розташовується місія ООН. Контактом «Мартіна» знімальну групу забезпечив журналіст РІА ФАН, інформаційного агентства, афілійованого з бізнес-структурами Євгена Пригожина, Кирило Романовський.

Офіційна версія СК — убивство з метою пограбування. Крім мобільних телефонів, убивці жодних речей не зачіпали.

Веде справу слідчий з особливо важливих справ Управління розслідування злочинів проти особистості та громадської безпеки ГСУ СК РФ Ігор Золотов. Курує — його безпосередній начальник Володимир Шараєв.

Минув рік. Нічого не зроблено.

***

Мене звуть Ірина Гордієнко, я — спецкор «Новой газеты», працюю журналісткою з 2002 року, зокрема й на Кавказі — 

регіоні складному і неспокійному, що пережив не одну локальну війну. Я багато писала про в'язниці: Копейськ і Челябінськ сняться досі.

Я бачила мертві тіла, бачила сліди нелюдських тортур, яким піддавалися герої моїх публікацій. Мала справу з усіма підрозділами МВС, СК, прокуратури. А 31 липня 2018 року як колишня дружина журналіста Орхана Джемаля я була визнана Слідчим комітетом РФ потерпілою у справі про його вбивство.

За роки роботи в журналістиці я дуже добре зрозуміла, що означає бути потерпілою, ми писали й пишемо про сотні кримінальних справ, де інтереси пересічної людини не беруться до уваги. І тільки іноді ціною неймовірних зусиль вдається домогтися справедливості в тій чи іншій справі. Тепер я сама стала потерпілою, на мові ментів я «терпіла».

Словник подає різні конотації слова «терпіла» — зокрема: «слабак, нездатний постояти за себе». Через рік спілкування зі слідством я саме так і почуваюся. І мені це дуже не подобається.

Відразу зазначу. Я давала підписку «Про нерозголошення даних попереднього слідства». Але єдине, що я бачила за рік, кілька експертиз. Їхній зміст розголошувати я не має наміру, мої ж розмови зі слідчим ніяких «попередніх» чи інших даних, зазначених у підписці, не стосуються. Тому що «даних» у російського слідства немає, інакше слідчий Ігор Євгенович Золотов погодився б показати мені матеріали справи. Закон йому це не забороняє.

Але він весь час відмовляє, кидаючи замислений погляд на велику теку з аршинними літерами ЦАР, яка щоразу лежить на найпомітнішому місці його столу.

За рік я була на прийомі у чотирьох слідчих, які змінювали один одного. Всі вони були бездоганно ввічливі і щоразу бліднули, коли я починала вимагати відповіді на найелементарніші запитання. Вони безпорадно розводили руками і скаржилися: зробити нічого не можемо.

П'ять місяців я не була в СК, сподіваючись, що за цей час справа зрушить з мертвої точки.

Не зрушила.

Офіційна версія Слідчого комітету все та ж убивство з метою пограбування невідомими арабськомовними бандитами.

Я категорично не згодна з цією версією. Жодного доказу пограбування — немає

Й інших версій немає, тому що дуже зручно розслідувати вбивство, вчинене в іншій країні, можна нічого не робити, чекаючи відповідей від несвоїх слідчих органів.

Слідчий комітет Росії нічого і не робить.

10 липня я прийшла на прийом до слідчого Золотова дізнатися про долю клопотання, яке мої адвокати подали через приймальню СК рівно місяць тому. Ми клопотали про приєднання до справи статті мого колеги, журналіста «Новой газеты» Дениса Короткова, «Хроніка добре підготовленої смерті», яка була написана на основі матеріалів розслідування вбивства, яке провели журналісти проекту Михайла Ходорковського «Досьє».

До клопотання ми доклали документи: зокрема білінги телефонних переговорів водія знімальної групи Б'єнвеню Дуовоками і місцевого жандарма Емануеля Котофіо; в цих документах спливає і назва ПВК «Вагнер», й ім'я Валерія Захарова радника президента ЦАР з безпеки, тісно пов'язаного з бізнесом «кремлівського кухаря» Євгена Пригожина, а також його підлеглого і товариша по службі у ПВК «Вагнер» Олександра Сотова.

Білінги вказують, що ці люди неодноразово телефонували один одному в ті дні: з 28 липня (день прибуття журналістів до ЦАР) до 30 липня дня загибелі. Ступінь причетності кожного до вбивства не зрозуміла, це ми і просили встановити слідство. А також допитати і Захарова, і Сотова.

Термін офіційної відповіді закінчився, ніякої реакції від СК я так і не отримала.

А слідчий Золотов дуже здивувався:

Перший раз чую, не бачив клопотання.

10 червня в приміщенні СК на особистому прийомі я вручила його вашому співробітнику Сергєєву, заперечила адвокатка Марина Андреєва.

У мене багато кореспонденції, я міг пропустити. Дізнаюся і відразу ж повідомлю.

Дізнався Ігор Євгенович досить швидко. Після прийому подзвонив і скоромовкою повідомив, що, мовляв, не зрозумів, про що мова, звичайно, це клопотання розглянуто і неодмінно зараз він мені пришле відповідь. Голос звучав невпевнено, і виникало відчуття, що Ігор Євгенович бреше.

Відповідь на своє клопотання я отримала через п'ять годин. У допиті Захарова і Сотова відмовити, писав Ігор Євгенович: на його погляд «немає достатньо інформації» про причетність цих осіб до подій.

Втім, як мені розповідали, в приватних розмовах Ігор Євгенович нарікав з приводу допиту Захарова: «Навіщо ж ми зайвий раз будемо турбувати таку велику і зайняту людину».

І справді навіщо?

А от все інше, викладене в клопотанні, згідно з відповіддю, слідство буде перевіряти, наскільки це можливо.

Які ж на сьогоднішній день є у російського слідства можливості?

Про відправку групи слідчих в ЦАР мови не йде очевидно, дорого. Попередня поїздка, у вересні минулого року, зайняла рівно три дні. Її результатів немає.

У вересні 2018 роки моя адвокатка Марина Андреєва клопотала про доставку в Москву одягу загиблих. Без цього бісового одягу неможливо провести повну балістичну експертизу. Клопотала вона і про доставку в Москву інших особистих речей, які були з хлопцями в ЦАР. Також просила витребувати у стільникових компаній африканської республіки білінги мобільних телефонів Орхана, Кирила і Саші.

Вивчення цих речових доказів і даних дозволило б відновити картину вбивства і намітити подальші кроки з встановлення виконавців і замовників.

Нічого не зроблено.

Зате те, що не вдалося цілому Слідчому комітету РФ, «вдалося» зробити нікому не відомому приватному детективу Євгену Гвоздьову, найнятому РІА ФАН інформаційним агентством, афілійованим з бізнес-структурами Євгена Пригожина. Приватна особа Гвоздьов в ЦАР отримав все: і доступ до свідків, в тому числі військових жандармів, що без санкції командування зробити неможливо, і можливість їх допитати; доступ до матеріалів справи, які ніяк не можуть переслати в Росію, але, головне, він «зміг» роздобути білінги.

На моє запитання слідчому Ігорю Євгеновичу, чому РІА ФАН може, а СК Російської Федерації ні, він в черговий раз розвів руками: «Ми просимо ЦАР надавати нам допомогу, відправляємо їм доручення одне за іншим. Нічого не допомагає, журився він. Угоди про правову взаємодію між нашими країнами немає, і змусити ми їх не можемо. Ми просили МЗС Росії посприяти, перший заступник Лаврова Володимир Титов обіцяв допомогти налагодити співпрацю».

Але у Володимира Титова нічого не вийшло.

Потрібно було Пригожину, чиї компанії правлять бал в ЦАР, писати, напевно.

Ще слідчий Золотов заявив: виявляється, речі Орхана, Кирила і Саші три валізи ще з березня цього року зберігаються в посольстві РФ в ЦАР. «Однак можливості переправити їх до Москви немає».

Дипломатичною поштою — неможливо: МЗС РФ в цьому питанні допомагати відмовляється, у СК немає коштів; навіть Міноборони відмовилося допомогти, посилаючись на те, що їхні літаки «туди не літають».

Після вбивства перший секретар російського посольства в ЦАР Віктор Токмаков в телефонних розмовах обіцяв мені зробити все можливе, щоб допомогти в розслідуванні вбивства. Однак тільки його фотографії, що спливають в інтернеті разом з радником Валерієм Захаровим і ніякої допомоги.

Міноборони теж бреше. Ще в серпні 2018 року Росія і ЦАР підписали міжурядову угоду про військове співробітництво, поставки зброї і російських військових інструкторів в ЦАР. А в квітні 2019 року воно було доповнено угодою про відкриття представництва Міноборони РФ в ЦАР. В рамках цієї угоди прописано і «пряму взаємодію правоохоронних органів, і співпрацю в кримінальних та інших справах». Якими ж тоді літаками в цю африканську республіку прибувають співробітники Міноборони і зброю? І де співпраця в кримінальних справах?

«Я б, може, і хотів туди з'їздити і що-небудь зробити, з жалем говорив слідчий Ігор Євгенович на прощання, але сам я не можу, а моє начальство мене не відправляє», і закотив очі.

Судячи з усього, розслідування вбивства знімальної групи російських журналістів триватиме нескінченно при активній неучасті всіх головних відомств нашої країни. І це неучасть може свідчити тільки про одне убивали не «арабськомовні бандити».

Але відповідати російським слідчим органам все ж доведеться.

А я «терпілою» бути не збираюся. Мені потім ще перед сином звітувати, хто і чому вбив його батька.

«Новая газета»

Матеріал опубліковано в межах партнерства незалежних медіа Східної Європи

Автор: Ірина Гордієнко, «Новая газета»
Поділитись: