На тлі пандемії коронавірусу в Україні майже всі національні паперові видання припинили або тимчасово призупинили вихід, а онлайн почав заробляти на читачах. На фото — літній чоловік із паперовою газетою та підлітки з гаджетами на вулиці в Києві, 6 березня 2020 року
Фото:

УНІАН

Матеріал є частиною спецпроекту

Спецпроект «Україна після карантину»: як зміняться економіка, бізнес, охорона здоров'я, культура та життя після COVID-19

Епоха безкоштовних якісних медіа завершується. Коронавірусна криза довела, що покладатися лише на рекламні заробітки видавці не можуть. Тому все більше видань запускають кампанії збору пожертв і платні системи підписки. Водночас Україну чекає бум подкастів і розумних ґаджетів, із якими можна буде навіть посперечатися.

Українські медіа в пошуках нової бізнес-моделі

Епоха безкоштовної та порівняно якісної журналістики в Україні тривала майже десятиліття — приблизно з 2010 по 2020 рік.

З одного боку, технологічний прогрес зробив тиражування та поширення текстових і відеоматеріалів швидким і дешевим процесом. Зникла необхідність друкувати стоси паперів і розвозити їх по кіосках — достатньо було створити сайт і публікувати на ньому статті. Інвестувати сотні мільйонів у телестудію більше не було потреби — з'явилася можливість запустити свій ютуб-канал і відразу стати відомим, як це свого часу зробило hromadske.

З іншого боку, соціальні мережі, особливо в перші роки цього десятиріччя, не становили серйозної загрози для класичних медіа. Рекламні гроші перекривали основні витрати редакцій, хоча й не робили цей бізнес надто прибутковим. Здавалося, іще років три-чотири наполегливої та чесної роботи, і можна вийти в нуль або навіть отримувати невеликий стабільний прибуток. А всі негаразди — це просто відлуння світової кризи 2007-2008-го років. Незабаром економіка піде вгору і на медіа можна буде заробити.

Надії виявилися марними. За кризою 2007 року прийшла революція та війна 2014-го, а остаточно все на свої місця розставила коронакриза 2020 року. Як каже головний редактор видання Liga.net Борис Давиденко, увесь цей час медіа перебували в пошуках нової, не рекламної бізнес-моделі. Чергова криза змусила ці пошуки прискорити.

Папір — це розкіш

У 2019 році Центр журналістики при Київській школі економіки провів дослідження бізнес-моделей українських медіа. З'ясувалося, що українські видання переважно заробляли на рекламі чи отримували підтримку ззовні від власників або грантодавців, а майже всі зароблені гроші витрачали на зарплати журналістам. Дослідниця Анна Гарус попереджала, що така модель нестійка, і рекомендувала вкладати більше у сам бренд медіа та шукати нові джерела доходів. 2020 рік довів, що поради були слушними.

Пандемія ковіду змусила змінити свої бізнес-моделі більшість українських редакцій. Майже всі національні паперові видання припинили або тимчасово призупинили вихід. Натомість онлайн почав заробляти на читачах.

До коронакризи НВ запустили цифрову передплату (так званий пейвол), а після карантину про збір цільових пожертв (донейтів) оголосили інші видання, серед яких дуже різні — «Український тиждень», «Лівий берег», «Хмарочос», уже згадана Liga.net та інші. «Українська правда» запустила віртуальний клуб читачів із платним доступом, дещо схоже створив онлайн-журнал The Ukrainians.

Запускати нові паперові видання можуть собі дозволити тільки дуже потужні бренди. Наприклад, у розпал карантинних обмежень вийшов перший за довгі роки Forbes Україна. Таке видання можна вважати преміальним, оскільки матеріалів цього журналу в інтернеті немає.

Телевізійні канали, які в Україні здебільшого фінансуються олігархами та не є бізнесом, теж почали змінюватися. Поки що завдяки скороченню людей та оптимізації бізнес-процесів, відмови від закупівлі дорогих іноземних шоу та передач. Але згодом і вони будуть змушені керуватися діловою, а не політичною логікою, бо сучасна молодь майже не дивиться телебачення. Класичний телевізор — у минулому.

Пасажир у вагоні метро, роботу якого відновили після двох місяців карантину, читає паперову газету, Київ, 26 травня 2020 року
Фото:

Чузавков Сергій / УНІАН

Поговори з ґаджетом

Моєму синові 4,5 роки, а він уже говорить із Siri — віртуальним голосом робочого комп’ютера. На заході з електронною технікою розмовляє набагато більше людей. У дослідженні Polis, підрозділу Лондонської школи економіки, ідеться про поширення роботизованих помічників у різноманітних пристроях. В Україні такі девайси — поки що дивина, а ось у багатьох американських родинах є «розумні» колонки від Apple чи Google, наші східні сусіди також мають свій аналог — смартколонку від Яндекса.

Такі голосові програми наразі можуть відповідати на прості питання про погоду чи перебіг спортивного матчу, увімкнути світло чи улюблену музику, розповісти простий анекдот. Але згодом користуватися голосовим помічником буде так само просто, як пошуковим сервісом або соціальною мережею.

Звукові медіа стають дедалі популярнішими в західному світі. Аудіопрограми «на замовлення» (так звані подкасти) вже стали звичними у США, Бразилії, Великій Британії та Західній Європі. Там це не просто розвага чи новий формат для медіа. Це справжня індустрія зі своїми зірками, фанатами та хітами-блокбастерами.

Найпопулярніший у світі подкаст, The Daily, робить газета New York Times. Голос цієї щоденної новинної програми — Майкл Барбаро — дуже відомий. Магія звукового шоу перетворила його зі звичайного політичного журналіста на зірку. Цей подкаст прибутковий, одне рекламне оголошення в ньому коштує до 50 тисяч доларів.

Інший приклад — авторське шоу Джо Роґана. Відомий американський комік і спортивний коментатор продав права на свою програму та на її відеоверсію шведському сервісу потокового аудіо Spotify за 100 мільйонів доларів.

В Україні звукові шоу поки що не стали вигідним бізнесом. Але подкасти є. (Ось які робить hromadske). До речі, наші матеріали про Україну після карантину можна не лише прочитати, а й послухати. Деталі — на сайті проєкту aftercovid19.in.ua.

Перехожі в медичних масках із мобільними телефонами під час карантину в Києві, 20 березня 2020 року
Фото:

Мусієнко Владислав / УНІАН

Медіа полюють на молодь

Останній тренд, на який варто звернути увагу — це старіння аудиторії медіа. Ми вже говорили про нього в контексті телебачення, але й онлайн-газети втрачають молодих читачів. У всьому світі, не лише в Україні. Reuters Institute дослідив, що саме читає молодь у США та Великій Британії. Попри те, що молоді люди багато часу перебувають онлайн, новинні ресурси не потрапляють навіть у список 25 найпопулярніших сайтів, які вони відвідують.

Британський регулятор медіа Ofcom минулого року заявив, що молода аудиторія громадського мовника ВВС зменшується, і це є загрозою для майбутнього компанії. Ризики відчувають і комерційні медіа. Американський Bloomberg інвестує в сервіс потокового відео QuickTake, розраховуючи на молоду аудиторію, хоча він має і класичний Bloomberg TV.

Українські медіа наразі мало думають про молодь, а дарма. Бо якщо не працювати з молодою аудиторію, то незабаром можна залишитися без аудиторії взагалі.

Автор — Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики при Київській школі економіки, економічний журналіст і редактор із 15-річним досвідом. Андрій також є одним зі співзасновників розсилки для профі в медіа ProMedia Report, яка розповідає про головні тренди світової журналістики. Статтю для hromadske автор побудував на основі матеріалів цієї розсилки.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: