«Якщо продукт виробляють в Україні навіть російською мовою — це на благо економіці», — інтерв’ю з міністром культури

20 травня на пресконференції Володимир Зеленський сказав, що не може знайти міністра культури.

Ну, знайшли ж.

То ви не будете тепер у мери Києва йти, як планували?

Київ я не полишаю. Я допомагатиму в той чи інший спосіб команді «Слуги народу», яка йтиме до Київської міськради, і тому кандидату, на якому зупиниться вибір партії.

Кого б ви підтримали серед тих, хто вже заявив про намір?

Подивимося на те, яким чином проходитимуть праймеріз, і хто остаточно з’явиться у списку. Я підтримаю того, у кого найбільше шансів перемогти Кличка.

Ви мали співбесіду з Володимиром Зеленським перед тим, як вас призначили на посаду міністра культури та інформаційної політики?

Для Зеленського культура — досить близька сфера, це один із його пріоритетів...

Зеленський — це ж передусім шоу-бізнес.

Я договорю. Ми обговорювали коло питань, але я хотів би залишити нашу розмову на двох. Я зараз знайомлюсь зі справами у міністерстві. З іншого боку, ми вимальовуємо пріоритетні кроки. Ми їх складемо і ознайомимо з ними громадськість.

Повертаючись до теми шоу-бізнесу. Це можна так казати про будь-кого, хто працював у медійній сфері і стикався тою чи іншою мірою зі створенням фільмів, серіалів, працював над арт-проектами. Тому я не звужував би це до сфери шоу-бізнесу. Поза тим ця сфера великої допомоги не потребує, окрім допомоги концертним організаціям. Те, що буде у фокусі уваги Міністерства, — широкий спектр проблем, пов'язаний з музеями, театрами, Інститутом національної пам'яті, туристичною сферою, етнополітикою, релігією і багато чим іншим.

Ви кажете, що Зеленському близька культура.

Я сказав, що це для нього один із пріоритетів.

Враховуючи, як довго у нас не було міністра культури, то виникає думка, що не в пріоритеті.

Вочевидь, що це вибір і крок, в якому і президент, і «Слуга народу» мали б бути переконані на 100%. З огляду на те, що мене в парламенті мої колеги підтримали практично одностайно, вони покладають надії, що з викликами, пов’язаними з кризою у цій сфері, я справлюсь.

Які будуть ключові показники ефективності?

Широкими мазками: мені потрібно повернути пристойне фінансування для Міністерства культури, передусім на подолання кризи, викликаної коронавірусом. Це гроші, які підуть на інституціональну, індивідуальну підтримку галузей, конкретних установ, людей. Друге — нам потрібно ухвалити закон, який забезпечить у стратегічному плані більш сталий розвиток. Це так званий понижений ПДВ у розмірі 7%. Відповідні законопроєкти зараз підготовлено. Нам обов’язково потрібно з часом оцінювати якість тих культурних послуг, які надаватимуть людям.

А як це визначатимуть? 

І кількістю людей, і яскравими досягненнями.

Ще одна річ, яка входить до відомства вашого міністерства, — це інформаційна політика. І тут вже виникає запитання, бо у 2013 році Інститут масової інформації і незалежна медіапрофспілка визнали вас одним із ворогів преси. Через те, що на УНІАНі (Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин), як казали працівники, у той час існувала цензура.

Якщо дивитися в історію цього рейтингу, він доволі спірний. Стосовно тієї ситуації я вже багато пояснював: це були часи Януковича, були різні умови стосовно того, яким чином трактувати потрапляння в той рейтинг. Я у своїй діяльності зробив багато інших речей, які свідчать про те, що потрапляння туди було випадковим.

У часи Януковича вас звинувачували у цензурі на користь Януковича.

Ні.

Це в жовтні 2012 року.

Для цього потрібно повернутись в історію, пов’язану з цим випадком, розібрати його детально. Розповісти, яким чином ця історія розгорталась, чому вона була присвячена, і потім робити висновки.

У жовтні 2012 року кілька редакторів і журналістів УНІАНу заявили, що їх оштрафували на 200 гривень за публікацію новини про акцію протесту проти Януковича. 

Абсолютна неправда. Я до цього не був причетним, я вперше від вас чую про штрафи і такого випадку взагалі не пам’ятаю. Історія з рейтингом пов’язана зовсім з іншим — з якоюсь акцією про ведмедиків чи щось таке, треба довго пояснювати, з чого виникла ця історія. Тому потрапляння було доволі неприроднім, тим паче з огляду на те, яку інформаційну політику вів на той час 1+1 Медіа. Хотів би нагадати, яку роль відіграли «Плюси» під час Революції Гідності.

Якщо ми вже заговорили про «Плюси». Ви вже не є гендиректором, але днями була резонансна новина про те, що Віктор Медведчук, один із лідерів ОПЗЖ, задекларував офшорну компанію дружини, яка входить до власності 1+1 Медіа на 24%. Тобто з цієї декларації випливає, що чверть «1+1» належить дружині Медведчука. На «Плюсах» сказали, що вперше про це чують. Ви про це знаєте?

Я про це не знав.

Ви знаєте про цю офшорку?

Я пам’ятаю її в переліку.

Але кому вона належала?

Наскільки я пам'ятаю, братам Суркісам.

Тобто ми можемо говорити про те, що змінились власники від Суркісів до Медведчука?

Я не працюю з вересня 2019 року на «Плюсах». Що відбувалося і яким чином, мені невідомо. Єдине, що я можу сказати, що моя історія з паном Медведчуком доволі красномовна, ми завжди займали протилежні позиції — як із точки зору цінностей преси, так і позицій агресії Росії, і взагалі його політичної діяльності в країні як уповноваженого кума Путіна.

На початку серпня минулого року Володимир Зеленський сказав, що йому відомо, звідки йдуть гроші на канали Віктора Медведчука, і що це буде гучна історія, яка дуже погано закінчиться. Може час її оприлюднити, як гадаєте?

Для цього має бути доповідь голови слідчої комісії. Ми спілкувались як із колишнім власником цих каналів (йдеться про 112, ZIK, Newsone — ред.), так і з правоохоронними органами. Далеко не все нам вдалось дізнатися, але те, що вдалось, — варто трохи почекати, робота комісії завершена, і висновки мають бути оголошені в Раді.

Ви підтверджуєте, що це буде гучна історія, яка погано закінчиться? 

Будь-яка історія, яка пов'язана з непрозорим фінансуванням, має бути завершена розслідуванням правоохоронних органів. Але роль тимчасової слідчої комісії це не та роль, яку мають слідчі комісії, наприклад, в Америці. Достатньо сказати, що пан Тарас Козак (депутат від ОПЗЖ, офіційний власник каналів 112, ZIK, Newsone — ред.), незважаючи на те, що ми його багато разів викликали на засідання слідчої комісії, жодного разу на них не з’явився.

Скільки разів ви його викликали?

Разів п’ять точно.

Коли у мене на інтерв’ю був ваш попередник — Володимир Бородянський, йшов процес створення телеканалу «Дім» — мовника на тимчасово окупованій території. Тоді з’явилась інформація, що до його створення залучені працівники телеканалу 112. Чи ви знаєте про це? І чи вони там досі є? 

Є процес переходу телеканалу «Дім» під крило міністерства з тимчасово окупованих територій. Моя справа — його завершити. Щодо програмної політики чи концепції мовлення та інших деталей — я знаю їх лише в загальному вигляді.

Я правильно розумію, що незабаром Мінкульт не матиме жодного стосунку до телеканалу «Дім»?

Так.

А це не є парадоксальним, тому що інформаційна політика — це ваше відомство?

Концепція «Дому» — щоб інформацію з України могли споживати люди на окупованих територіях. Хоча паралельно цей канал продовжує мовлення за кордон через супутник різними мовами, але переважно його орієнтація на цій території.

Тоді я запитаю у вас про суспільного мовника. У 2005 році, вже за часів Віктора Ющенка, коли почались ініціативи про створення суспільного мовника, ви були одним із авторів концепції. Яким ви бачите розвиток суспільного мовника найближчим часом?

Мені видається, що факт існування суспільного мовника може бути взірцем для стандартів стосовно мовлення для новин, і є принциповим наріжним каменем, щоб бути певною гарантією демократичного розвитку суспільства. Це по-перше. По-друге, у суспільного мовника, на відміну від комерційних мовників, є виняткові можливості розвивати суспільно значущі теми. Але є третя обставина — теж важлива: вплив на якомога більшу кількість глядачів. Над цим, очевидно, варто було б попрацювати. Тому в нас у комітеті (комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради — ред.) розроблялися спільно з наглядовою радою суспільного мовника і, власне, за ініціативою суспільного мовника, законопроекти, які б полегшили можливості щодо створення популярного і класного продукту. Так само, я вважаю, було б дуже добре, щоб виробництво серіалів з українським наративом, з українськими історіями теж стало одним із фокусів уваги суспільного мовника.

Як, якщо «Суспільне» у нас хронічно недофінансоване?

Цього року ми, принаймні в комітеті, зробили все, щоб секвестр бюджету щонайменше вплинув на суспільного мовника.

Як ви маєте намір захищати і підтримувати українську мову?

Я вважаю, що найкращий захист — це популяризація і просування української мови в суспільстві. Робити її модною, створювати умови для того, щоб виробляти культурний продукт, зокрема українською мовою, було вигідно.

Це загальні фрази.

Ми сьогодні в Міністерстві обговорювали запуск порталу для популяризації української мови, і це, виявляється, є в планах Міністерства. Також ми говорили про різні ідеї, які могли б бути підґрунтям для того, щоб український культурний продукт, став затребуваний. Я вірю, що українські серіали, український масовий культурний продукт є одним із найкращих пропагандистів просування української мови в суспільстві. Так само, як і освіта з дитячих років. Так само, як і мода на те, щоб спілкуватися вдома українською мовою. Так само, як і українська анімація для дітей.

Стосовно захисту, очевидно, що має бути призначений уповноважений з питань української мови, і у нього є достатньо важелів, передбачених законом.

Попередня людина на цій посаді якраз казала, що важелів немає взагалі.

Йдеться про інструменти, які б могла пані Тетяна Монахова застосовувати. На жаль, через різні обставини, зокрема і те, що вона була призначена тоді, коли міністра не стало, не було створено можливостей для її діяльності. Я спробую зробити все для того, щоб це питання не затягувалось, і можна було приступити до виконання обов′язків уповноваженого повною мірою.

На посаду Мін'юст і Мінкульт, якщо не помиляюсь, вже рекомендували Святослава Літинського. Ви плануєте виносити його кандидатуру на Кабмін?

Питання перебуває на стадії обговорення.

Із ким?

У міністерстві. Подання зробили за два дні до мого призначення. Я хотів би зустрітися з паном Літинським, паном Тарасом Кремінем, якого рекомендувала, здається, уповноважена з прав людини, і, очевидно, потім запустити процес винесення цього питання на Кабінет міністрів.

Про мову, власне, було таке побоювання, зокрема й тому, що вас сприймають як вихідця з 1+1, де, так склалося, останнім часом лунає такий принцип: мову на хліб не намажеш. І йдеться не так про саму цю фразу ведучої Наталії Мосійчук, як про принцип: Олена Єремєєва — генеральна продюсерка з виробництва фільмів та серіалів, заявила, що мелодрами роблять російською мовою, тому що вони так краще заходять, а українською виробляють тільки комедії. І це викликало певні заперечення.

Я можу пояснити, чому така увага цим заявам. Тому що ви ж не звертаєте увагу на заяви, які лунають з інших каналів? Ви звертаєте увагу на заяви, наприклад, пані Єремєєвої, яка, до всього, вирвана з контексту. Наскільки я зрозумів, говорила вона, скоріше, про комерційну складову серіалів, які виробляються українською мовою. Безперечно, якщо це україномовні комедії, то вони насамперед реалізуються в Україні. Стосовно всього іншого, мені нема чого додати, крім того, що справді 1+1 упродовж багатьох років доводив, що він, напевно, найбільш україноцентричний і україномовний канал в Україні.

А далі ми маємо дивитися на економіку, тому що виробництво великої кількості серіалів — це питання економіки. Держкіно, незважаючи на достатньо великі обсяги фінансування, за ці роки жодної копійки фактично не вклало у фінансування саме українських серіалів. Для каналів це економіка пов′язана з тим, що виготовити серіал українською мовою можна за менші гроші, ніж виробити серіал російською. Але до російської мови долучається економіка, пов′язана з можливостями продажу цих серіалів у Росії. Тому і відбувається такий дискурс стосовно того, що російської мови занадто багато в українському телепросторі.

Отут ми повертаємось до того, що мову на хліб не намажеш.

Я був одним із продюсерів, який виробляв серіали, зокрема і для Росії, у своїй продакшн-компанії, і припинив цю роботу в квітні 2014 року. Для мене в цьому дискурсі найголовніше інше: якщо продукт виробляють в Україні, українські автори, українські режисери, українські актори, і навіть російською мовою, я вважаю, що це на благо як індустрії, так і економіці.

Ну тоді ми можемо піднятися до дуже філософського питання: що робить продукт українським, в принципі, чи не мова?

Це інша сторона цієї дискусії: я вважаю, що просувати українські ідеї, українські наративи можна виключно українською мовою.

Тобто ви згодні з тим, що російськомовні серіали і фільми це не просувають?

Я хотів би, щоб ми були обережними стосовно визначень, штампів і понять. Ми маємо країну, в якій значна кількість населення розмовляє російською мовою. Ми маємо країну, яку ми маємо єднати, зокрема шляхом діалогу. Діалог — це компроміс, це одна частина цієї проблеми. Інша частина — так, у цій країні існує багато продакшн-компаній, які виробляють продукт російською мовою як для українського ринку, так і для російського. Українські телеканали зацікавлені в якісному продукті, який за більші гроші можна виготовляти, зокрема, російською мовою. І це теж частина реальності. Якщо у нас в голові є лише одне — заборонити виробництво приватним компаніям російськомовного продукту в Україні, скажімо про це голосно суспільству. Давайте всіх цих людей, які живуть в Україні, які працюють на цю економіку, виженемо в Росію, і скажемо: «Вокзал, Москва, Росія», і вони виготовлятимуть цей продукт там.

Ви от, власне, говорили про те, що треба переглянути формування чорних списків російських культурних діячів, які не можуть потрапити в Україну.

Я висловив власне ставлення до них. І воно в мене послідовне, я про це говорив упродовж останніх 5 років — про складання чорних списків в Україні за принципами, які ніхто не визначав. Коли я в ролі керівника «Плюсів» задавав ці питання керівнику СБУ, керівнику Міністерства культури, прем′єру, тодішньому президенту — ніхто мені не відповів, де існують ці правила. Як це робилося? СБУ складає список людей, яким заборонено в′їзд в Україну. Він чомусь автоматичним чином переходить у так звані чорні списки Мінкульту, і далі до Держкіно, яке виносить заборону на показ аудіовізуального, тобто візуального продукту на території України.

Напевно, логіка в цьому є.

Яка?

Якщо ми будемо далі популяризувати в Україні, зокрема через телеекрани, людей, які, скажімо, підтримують анексію Криму...

Скажіть, люди, які їздять з України в Крим, вони підтримують анексію Криму?

Це дуже залежить...

Я підтримую заборону демонстрації продукції РФ після 2014 року із цими всіма військовими та іншими міліціонерами в кадрах, але, наприклад, я вже сто разів говорив про фільми Романа Балаяна, зняті хтозна коли з радянськими акторами. Я не вважаю, що ці люди підтримують агресивну анексію Криму, що вони є ворогами для України, становлять національну загрозу аж до тої міри, що потрібно забороняти їхні фільми тут. Заборонімо величезну кількість книжок, зокрема людей, які їздили в Крим. Їх же не забороняють? Їх видають. Чому такий вибірковий підхід? Я за чіткі правила того, як мають формуватися ці списки.

А як ви це бачите?

Ми говорили про це ще з 2015 року. Якщо проти людей заведено кримінальні справи і ми вважаємо таких товаришів, як Пореченков, Михалков чи Охлобистін справді людьми, які виступають агресивно проти України, які були тут і намагалися навіть шось там робити, то, безперечно, такі люди мають бути занесені в усі чорні списки, зокрема і щодо заборони показу їхніх творів на екранах. Але це мають бути якісь певні критерії, які розроблять різні відомства спільно з депутатами, затвердять, щоб усі розуміли, власне, про що йдеться.

У вашого попередника, Володимира Бородянського, була ідея запровадити національну прес-карту, яка посвідчуватиме хто справжній журналіст, а хто — не дуже. Як ви до цієї ідеї ставитеся?

Я був проти цієї історії з прес-картою. Але там існують інші виклики, що пов’язані з фейками, з недостовірною інформацією і багатьма іншими речами, зокрема і з неприкритою агресією з боку Росії в інформаційній сфері. І з цими викликами теж потрібно щось робити. Так само, як і з більш низьким загальним рівнем журналістики, яка дозволяє багато маніпуляцій і всього іншого останнім часом. Але я вважаю, що тут потрібно бути делікатнішим, і варто мати дискусію з журналістською спільнотою, з індустрією стосовно того, яким чином боротися з цією напастю. Наприклад, я вважаю, що освітні програми в школах, в університетах про те, яким чином можна було б розрізняти фейки, маніпулятивну інформацію — це один із таких м’яких кроків для просування в цьому напрямку.

Ви згадали про фейки і маніпуляції в ЗМІ. Матеріал, який вийшов у програмі «Українські сенсації» на «Плюсах» за тиждень до першого туру президентських виборів, в якому йшлося про те, що Петро Порошенко міг бути причетний до вбивства свого брата. Це фейк, маніпуляція чи це все по-чесному?

Ми багато чуємо про один конкретний факт, який є дискусійним. Але я хотів, щоб ми звертали увагу на багато інших фактів маніпуляцій, фейків, провокацій, які відносяться до каналів як умовної медведчуківської групи, так і умовної порошенківської групи. На мій погляд, це жахливі приклади роботи журналістики.

А от ці «Українські сенсації» — це хороший приклад роботи?

Ні, я сказав, це поодинокий приклад.

Але ви його теж відносите до жахливих?

Ні, я відношу до спірних прикладів.

Гаразд, дивіться. Ви от у декларації зазначили будинок на Трухановому острові як адміністративну будівлю. Там історія з цим будинком така, що в 2015 році у програмі «Гроші» на телеканалі 1+1 з’явився сюжет про те, що є незаконна забудова на Трухановому острові. А потім ви почали часто користуватися будинком там. Зараз ви його задекларували. Поясніть, це збіг чи що?

А як я його задекларував?

Як адміністративну будівлю, яку ви взяли в оренду.

Правильно. Я його і взяв в оренду в 2019-му.

Але фотографії з вами там були і в 2016-му, і в 2017-му.

Я періодично відвідував цей будинок, як і інші будинки, що розміщені на цій території.

Це законна забудова чи ні?

Там живе доволі велика кількість людей крім мене, і вона, вочевидь, законна, тому що ця забудова прийнята рішенням Київської міської ради.

Ви ж самі казали про те, що Київська міська рада часто займається дерибаном і рішаловом.

Я можу ставитися по-різному і ставлюся переважно негативно до багатьох рішень, які було ухвалено останнім часом у Києві щодо незаконних забудов, але наразі якщо існує такий дозвіл Київської міської ради, вочевидь, вона законна.