ENRU

Перша гендиректорка: що робитиме в МОЗ співзасновниця фонду «Таблеточки»

«Розумні, успішні та професійні менеджери», за задумом міністра Кабміну Олександра Саєнка, відтепер очолюватимуть директорати. Це — нові структури, які з часом замінять нинішні департаменти та управління при міністерствах.

Кабмін запустив у пілотному режимі реформу 10 міністерств, керівників обиратимуть на відкритому конкурсі. Так мало би бути, а подекуди і є.

Громадське розповідатиме про управлінців «нової якості».

Перша з них — Ірина Литовченко, співзасновниця відомого благодійного фонду «Таблеточки». Вона першою очолила директорат Міністерства охорони здоров'я. Громадське поспілкувалося з Іриною про мотивацію працювати в держорганах, ключові завдання на новій посаді, а також про зміни, які пацієнти зможуть побачити вже найближчим часом.

Чому люди «не з системи» йдуть працювати в Міністерстві охорони здоров'я

Фонд «Таблеточки» був одним з найбільш системних благодійних фондів. Багато років ми не тільки надавали адресну допомогу онкохворим дітям, а й намагалися робити певні системі зміни. Працюючи з МОЗ, я зрозуміла, що міністерство відкрите до будь-яких ідей та співпраці. Можна було прийти й спокійно поговорити з командою, мовляв, ми написали для вас наказ, який допоможе пацієнтам, і вони запускали його в роботу.

Ніхто не може сказати, що я потрапила на цю посаду, бо була радником міністра. Так, я була радником міністра, але жодна людина не бачила мене до останнього етапу 

Але через те, що в міністерстві є політична воля і нема технічних можливостей і людей, які руками працюватимуть усередині структури, все це робилося надто повільно. Я зрозуміла: коли ще діяти, якщо не тепер? Адже є дійсно сильна команда, вони трансформують медицину і їм потрібна допомога.

Конкурс був складним. Мені вдалося пройти з другого разу, це потребує серйозної підготовки. Людям, які приходять з корпоративного сектору, складно пройти конкурс.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Система зміниться за два — три роки, тоді й відпочинемо» — інтерв'ю з очільницею Мінохорони здоров'я

Він анонімний і прозорий, а відбіркова комісія бачить тебе вже на останньому етапі — співбесіді. Усі тести комп'ютерні, ситуаційні завдання пишеш на комп'ютері, тому ніхто не може сказати, що я потрапила на цю посаду, бо була радником міністра. Так, я була радником міністра, але жодна людина не бачила мене до останнього етапу.

Очільниця директорату Міністерства охорони здоров'я України Ірина Литовченко  Фото: Громадське

Про завдання директорату стратегічного планування та євроінтеграції

Стратегія

У директорату є три основні функції. Перша — стратегічна: це планування, бюджетування та комунікація. Ця реформа впроваджена, щоб уряд перейшов від середньострокового до довгострокового планування, хоча б на три роки. Якщо тепер подивитися на бюджет міністерства, є забагато різних програм і витрат, водночас нема ніякого принципу, за яким вони розподіляються між програмами.

Для прикладу: може бути написано — ми виділяємо кошти на боротьбу із серцево-судинними захворюваннями, на реформу екстреної допомоги і на щось іще. А по факту ж більшість коштів іде на боротьбу з онкологією, туберкульозом і ВІЛ/СНІДом. Тобто, є перекоси і їх треба вирівняти в подальшому.  

Друге — це координація політик, перевірка, наскільки рішення міністерства впливатиме на зацікавлені сторони, чи рішення гендерно збалансовані, який вплив матиме на екологію тощо. 

Третє — євроінтеграція і міжнародна співпраця. Міністерство отримує дуже багато донорської допомоги. Є багато країн та інституцій, які нас підтримують, але наразі це не скоординовані ресурси.

У законопроекті враховані і такі речі як «вейпи», «айкоси», інші види електронних сигарет, які нічим не регулюються. Будемо регулювати 

Моє завдання — відповідно до наших пріоритетів розподілити допомогу й імплементували директиви ЄС відповідно до Угоди про асоціацію.

Зустріч керівництва Міністерства охорони здоров'я України з делегацією представників Мінохорони здоров'я, Інституту громадського здоров'я та фахівців з реабілітації Норвегії для обговорення реформ. На фото — очільниця МОЗ України Уляна Супрун (друга ліворуч),  очільниця директорату Мінохорони здоров'я Ірина Литовченко (третя ліворуч), Київ, 5 березня 2018 року Фото: сторінка Уляна Супрун у facebook

Завдання

Щодо медицини є 4 великі блоки. Перший — це протидія тютюну. Ми підготували законопроект, який значно обмежує рекламу тютюну й тютюнопаління, і зовнішній вигляд точок продажу тютюнових виробів. У законопроекті враховані і такі речі як «вейпи», «айкоси», інші види електронних сигарет, які нічим не регулюються. Будемо регулювати. 

Друге — це безпека крові. Ми матимемо окрему велику стратегію щодо донорства крові, адже на сьогодні є більше 400 відділень трансфузіології, але ми не маємо достатньо коштів, щоб перевірити кров, яку здають донори.

Відкриються 4-7 великих центрів донорства крові з максимально потужним обладнанням, лабораторні тести, щоб жоден пацієнт із цією кров'ю не отримав гепатит або інше захворювання. З роботи в «Таблеточках» я знаю, як багато дітей мають гепатити. Аналогічна проблема й у воїнів АТО, яким переливають кров.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Моя мета — щоб якісні зміни були незворотніми», — заступниця міністра охорони здоров'я Стефанишина

Третє — це трансплантація. У нас є кілька зобов'язань щодо трансплантації і для цього не обов'язково ухвалювати закон. Він стосується лише трансплантації органів, а для того, щоб робити, наприклад, трансплантацію кісткового мозку (а це мільйони, які ми збираємо на лікування дітей за кордоном) нам не потрібен закон, достатньо нормативних актів — постанов уряду та наказів МОЗ. Зовсім скоро ми презентуємо дорожню карту, що і як ми робитимемо, щоб нарешті в Україні з'явилася неродинна трансплантація.

Донори здають кров для поранених військовослужбовців у Центрі крові Головного військового клінічного шпиталю в Києві, 3 лютого 2017 року Фото: Інна Соколовська/УНІАН

Трансплантація не на папері

Законопроект

У парламенті є законопроект, який пройшов перше читання ще у 2016-му. Він унормовує цю сферу: що відбуватиметься з органами, як вони транспортуватимуться, хто має право вилучати органи, робити пересадку.

Є шанси ухвалити закон, адже урядовий офіс євроінтеграції підготував дорожню карту, куди ввійшли 60 законопроектів, необхідні для виконання директив ЄС. Там є три законопроекти МОЗу: обмеження тютюну, трансплантація і закон про громадське здоров'я.

Донорство сьогодні

Стати донором фактично неможливо і це не має сенсу, бо навіть якщо людина погодиться, в нас немає інфраструктури, правил, за якими в неї можна вилучити органи і своєчасно доставити в лікарню, де робитимуть пересадку. Ми не маємо реєстрів, немає списку очікування.

Нині можлива лише трупна пересадка, але це настільки рідкісні випадки, коли, приміром, у Запоріжжі станеться ДПТ і там є трансплантолог, який зможе зробити пересадку. Але це дуже точкові речі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Структура на 80 мільярдів: що треба знати про Національну службу здоров'я та її очільника

Створення реєстрів донорів, списків очікування — це роки роботи. Ідеться про обсяги фінансування, щоб створити координаційні центри, навчити трансплант-координаторів, підготувати достатньо лікарів, адже на сьогодні є лише кілька центрів здоров'я, де робляться родинні пересадки.

Операція з імплантації штучного серця в Інституті серця в Києві, 16 жовтня 2016 року. Українські лікарі разом з німецькими колегами провели другу в Україні імплантацію штучного серця — пересадили механічне серце 30-річній пацієнтці з Кропивницького Фото: Олег Божко/УНІАН

Реформа екстреної медичної допомоги

Нова структура

Так само, як відбулася трансформація «первинки», мінятиметься невідкладна допомога. У межах реформи буде фактично три різні нові професії.

Перша — emergency medical responder — невідкладний рятувальник, людина, яка першою опиняється на місці аварії — це може бути поліцейський, пожежник, навіть шкільний учитель, що пройшов курси догоспітальної медичної допомоги. Це короткі курси, доступні широкому загалу.

Другий рівень — emergency medical technician, або ж технік невідкладної медичної допомоги. Це водії швидкої, які можуть асистувати парамедику — поставити катетер, упоратися з дефібрилятором. Вони навчаються три місяці.

Третій рівень — парамедики. Вони навчатимуться в медичних університетах, просто їм достатньо трьох років, щоб здобути певну кваліфікацію. В Ізраїлі, наприклад, курси парамедиків тривають рік, у деяких інших країнах — два роки. Ми ж навчатимемо три роки, по суті це — молодший спеціаліст.

У «нових» швидких працюватиме бригада з медичного техніка й парамедика. Вестиметься реєстр парамедиків. Вони отримуватимуть окрему ліцензію й проходитимуть що два або що три роки переатестацію, й підтверджуватимуть свій рівень.

Ми хочемо зробити щось подібне до реформи поліції — привести абсолютно нових людей і допомогти їм знайти себе в цій професії. Ми переконуватимемо уряд і депутатів, що їм потрібні зарплати на рівні поліцейських 

У лікарнях трансформують приймальні відділення. Адже сьогодні пацієнт на швидкій поступає просто в коридор, де немає підключених систем вентиляції легень, дефібриляторів. Його треба везти на 2-3 поверх у реанімацію, а це — втрачений час. Тому лікарні переобладнають і впровадять нові протоколи, за якими пацієнт проходить від лікаря до лікаря.

Бригада швидкої медичної допомоги демонструє навички з надання першої допомоги умовно потерпілому під час змагань екіпажів автомобілів екстреної медичної допомоги в Ужгороді, 16 листопада 2017 року Фото: Янош Немеш/УНІАН

Кадри

Ми хочемо зробити щось подібне до реформи поліції — привести абсолютно нових людей і допомогти їм знайти себе в цій професії. Ми переконуватимемо уряд і депутатів, що їм потрібні зарплати на рівні поліцейських.

Для парамедика це фактично старт у лікарській кар'єрі. Ти можеш працювати парамедиком у швидкій і далі продовжувати вчитися вже на лікаря. Як у розвинених країнах, США або Канаді. Водночас він отримує практичний досвід і йому вже легше вчитися далі.

Ізраїльський досвід

Дуже круто працює невідкладна медицина в Ізраїлі. У них є люди, що їздять на велосипедах і надають допомогу, приміром, у старих районах Єрусалиму, куди не може під'їхати швидка. Є мотошвидкі, класичні швидкі, є швидкі на човнах і квадроциклах, вони можуть потрапити в пустелю в разі потреби.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ВООЗ про українську медицину: «Пацієнти помирають рано, очікувана тривалість життя — найнижча в Європі»

Ми домовилися, що вони допоможуть це організувати в Україні. Найпевніше, вони почнуть з Черкаської області, адже вона важлива — це така «мекка» для хасидів, тож вони навчатимуть там місцевих жителів і медичний персонал правил надання допомоги, влаштовуватимуть курси, а також надаватимуть техніку.

Карета швидкої допомоги на місці сутичок в ізраїльському поселенні Офра на північ від Єрусалима, Західний берег річки Йордан, 3 листопада 2016 року Фото: EPA/ATEF SAFADI

Куди везти пацієнта

Якщо у хворого інфаркт, у нас є мережа реперфузійних центрів, де можуть оперативно зробити людині стентування й урятувати життя. Нині вже відкрито 13, ще 13 відкриємо цьогоріч. Відповідно в кожній області діятимуть такі центри, до яких за дві години з будь-якої точки країни буде змога доїхати. Цього досить, щоб урятувати життя при інфаркті.

Якщо йдеться про ДПТ або про травму, то пацієнтів доставлятимуть  у лікарню швидкої допомоги, вони будуть у кожному госпітальному окрузі. І це не та сама лікарня, де відбуваються планові операції. Це окрема лікарня для надання екстреної допомоги.