Перші несистемні: Як три журналісти пішли в парламент і чому вчить їх досвід

У 2014-му Мустафа Найєм, Світлана Заліщук та Сергій Лещенко уособлювали запит суспільства на нові обличчя. Тоді журналістів-розслідувачів та активістів хотіли бачити в своїх списках ледь не всі партії проєвропейського спектру. Зрештою, трійка обрала Блок Петра Порошенка. П’ять років у парламенті Найєм, Заліщук та Лещенко відстоювали антикорупційний порядок денний та намагались об’єднати довкола нього народних депутатів, позапарламентські партії та навіть кандидатів у президенти.

Але за ці п’ять років трійка несистемних депутатів так і не знайшла «свою» політичну силу, тож тепер планує балотуватись до Верховної Ради як самовисуванці по мажоритарних округах. Про досвід перших несистемних постмайданних політиків у Верховній Раді в матеріалі Громадського.

Знайомство

«Я тричі намагався об’єднати “молодих політиків”. Тричі!», — у їдальні Верховної Ради Мустафа Найєм емоційно реагує на питання Громадського, чому за п’ять років він та його колеги не змогли знайти свою партію і не намагалися створити власну політсилу. 28 лютого 2019-го Найєм разом з Лещенком та Заліщук вийшли з фракції БПП. Але фактично ж «трійка» перейшла в опозицію до більшості колег по фракції ще у 2015-му.

Найєм згадує, що напередодні парламентських виборів 2014-го він пропонував громадським діячам, активістам та журналістам, які тоді планували балотуватися, об’єднатися у нову партію.

«Тоді ми вирішили, що така партія не має шансів пройти до Ради, адже тоді так само були дострокові вибори, тож часу на розкрутку в нас не було», — каже Найєм.

Зрештою, представники громадськості опинилися у списках чи не кожної партії з проєвропейським порядком денним. Олексій Рябчин та Альона Шкрум стали депутатами від «Батьківщини», журналіст та активіст Єгор Соболєв — від «Самопомочі», як і активістка Ганна Гопко, журналістка Вікторія Сюмар стала депутаткою від «Народного фронту», а голова центру протидії корупції Віталій Шабунін балотувався в Раду за списком «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка, але до парламенту не потрапив.

«Якщо б ми зайшли в парламент хоча б невеличкою фракцією — це була б зовсім інша історія, а так у БПП ми виявилися фактично одні», — говорить Заліщук.

Перші два роки роботи в парламенті Найєм, Заліщук та Лещенко провели у фарватері Петра Порошенка. Найєма обрали заступником голови фракції БПП, але він сконцентрувався не на фракційній роботі, а на реформі Національної поліції та війні на Донбасі.

Заліщук увійшла до парламентського комітету з закордонних справ.

Лещенко продовжив викривати корупцію, зокрема Ігоря Коломойського, який до весни 2015-го очолював Дніпропетровську ОДА, та депутата від «Народного фронту» Миколу Мартиненка.

У 2015-му Найєм, Заліщук та Лещенко ще раз спробували об’єднати «молодих політиків», цього разу — всередині парламенту. У лютому 2015-го вони створили міжфракційне об’єднання «Єврооптимісти». До нього увійшли 27 народних обранців. Стільки ж у той час нараховувала фракція «Самопоміч» — четверта за чисельністю в Раді.

Депутати з фракцій БПП, «Народного фронту», «Самопомічі» та «Батьківщини», які увійшли до об'єднання, декларували втілення європейських реформ та виконання положень коаліційної угоди. Але у підсумку об’єднання не вийшло за межі спільного просування в Раді антикорупційних законів.

Чому воно не переросло у партію? «Ну як ви уявляєте, щоб наприклад, депутат від “Батьківщини” повідомив, що став членом іншої партії? Це нереально», — розповідає Олександр Черненко, один із «єврооптимістів», нардеп від БПП, а до того голова Комітету виборців України.

«Клей» для нових політиків

До початку 2016-го трійка депутатів дедалі більше почала критикувати Петра Порошенка та його оточення. Зокрема, звинуватила у причетності до корупції в енергетиці Ігоря Кононенка — першого заступника голови фракції БПП. Поступово вони почали зближуватися з іншим членом команди Порошенка, який теж усе більше ставав опозиційним до президента — головою Одеської ОДА Міхеілем Саакашвілі. Він також воював із Коломойським, а ще — із урядом Арсенія Яценюка та генеральним прокурором Віктором Шокіним.

Найєм, Заліщук та Лещенко допомагали Саакашвілі з організацією так званих регіональних «антикорупційних форумів». «Тоді Саакашвілі бачився таким собі «клеєм», який міг би об’єднати нових прогресивних політиків», — згадує Заліщук.

У 2016-му Найєм, Заліщук та Лещенко увійшли до партії «Демократичний альянс». На її базі мали створити платформу для «єднання центристських і право-центристських політичних сил».

Найєм згадує, що в першу чергу мова йшла про залучення до цієї платформи Саакашвілі — в той час його прибічники створювали партію «Хвиля», яку він мав згодом очолити.

Практично одразу після цього довкола Лещенка та Заліщук розгорілися «квартирні скандали» — активісти та блогери, пов’язані з керівниками фракцій БПП та «Народного фронту» вимагали від депутатів пояснити за який кошт кожен із них придбав собі житло.

Міхеіл Саакашвілі відмовився долучитися до ініциативи «Демальянсу».

«Стало зрозуміло, що проект «платформи» зазнав невдачі», — Найєм розповідає, чому в листопаді 2016-го року він, Заліщук та Лещенко пішли з керівних посад «Демальянсу», а згодом вийшли з партії. Співголова «Демократичного альянсу» Василь Гацько не захотів аналізувати історію співпраці з трійкою депутатів.

Раніше, в інтерв’ю виданню Главком Гацько розповів, що не бачить у Заліщук, Найєма та Лещенка великих перспектив.

У 2017-му Найєм та його колеги вийшли на вулиці. Разом із громадськими активістами та представниками кількох опозиційних партій, зокрема правого спектру, вони організували акцію на підтримку «великої політичної реформи». На площі перед парламентом мітингарі вимагали, аби Верховна рада ухвалила нову редакцію виборчого кодексу, закон про антикорупційний суд та ліквідували депутатську недоторканність.

Згодом домінуючу роль на площі перед Радою відіграв Міхеіл Саакашвілі. Під його впливом мітингарі змінили вимоги на розпуск парламенту та імпічмент президенту. Парламент частково виконав вимоги, але більшість організаторів акції у підсумку її залишили.

Шляхи «Єврооптимістів» та Саакашвілі розійшлися. Колишній президент Грузії зосередився на вуличних акціях протесту та поставив за мету домогтися імпічменту Петра Порошенка. Натомість трійка депутатів переключилися на захисті НАБУ та САП, які в той час воювали зі старими правоохоронними органами.

За рік громадські активісти намагалися повторити акцію, але спроба виявилась невдалою. Протестувати під Раду прийшло декілька десятків людей.

«Проблема наших ліберальних політиків та активістів у тому, що вони дуже люблять говорити, але не виходять на протести. На відміну від націоналістів, які діють організовано», — каже Найєм.

Ставки на Зеленського та Вакарчука

З наближенням президентських виборів «єврооптимісти» почали придивлятися до співака Святослава Вакарчука. Той поїхав навчатися до Стенфорду, де нібито мав ухвалити для себе рішення щодо подальшої політичної кар’єри.

За рік співак-активіст повернувся, але з рішенням іти на вибори затягував. Балотуватися у президенти так і не наважився. Тож Найєм, Заліщук та Лещенко мали вирішити, кого з кандидатів вони будуть підтримувати.

Лещенко підтримав іншого несистемного політика Володимира Зеленського і з січня 2019-го почав консультувати кандидата та його штаб.

Заліщук стала радницею іншого кандидата — Анатолія Гриценка. Лідера «Громадянської позиції» вона консультувала з міжнародних питань.

Найєм закликав Гриценка, Вакарчука та лідера «Самопомочі» Андрія Садового об’єднати зусилля та визначити серед себе єдиного кандидата. Зрештою він не підтримав жодного з учасників перегонів.

Що ближче до презентації партії Вакарчука «Голос», то дивнішою видавалася його комунікація з «єврооптимістами».

За словами одного з учасників міжфракційного об'єднання, він просто перестав комунікувати і відповідати на повідомлення. А під час одного з ефірів «Свободи слова на ICTV» Вакарчук звернувся до гостей студії:

«Моя задача — щоб у владу прийшли професійні, порядні, патриотичні люди […] І у мене є такая ідея, я вважаю, що вона правильна: якщо вибори не відбуватимуться за новою системою, щоб у нашому списку були зовсім нові обличчя [...] Тому я буду пропонувати партії ухвалити рішення, аби чинних народних депутатів саме в списку у нас не було».

В студії серед гостей у цей час перебувала лише одна народна депутатка — Світлана Заліщук.

Також, за нашою інформацією, ще до презентації партії «Голос», Мустафа Найєм вів довготривалі перемовини із депутатом Київради Сергієм Гусовським та першим заступником міністра економічного розвитку та торгівлі України Максимом Нефьодовим про долучення до їхнього нового політичного проекту «Люди важливі». Перемовини були на фінальній стадії, але врешті не призвели ні до чого.

За нашими даними, Сергій Гусовський вів перемовини з «ЗеКомандою», а 4 червня записав відеозвернення, в якому повідомив, що рух «Люди важливі» призупиняє діяльність, а сам він не буде балотуватися до парламенту.

Знову самі

У 2014 році Найєм, Заліщук та Лещенко обирали серед майже всіх основних політсил. У 2019-му, напередодні парламентської кампанії, жодна з політичних партій, які мають шанс подолати 5% бар’єр, не запропонувала їм місце у списку.

Вакарчук зі своєю партією «Голос» вирішив не брати до себе нікого, хто вже був народним депутатом.

«Слуга народу» Володимира Зеленського досі не підтримала Сергія Лещенка, який потрапив до чергового скандалу — адвокат Дональда Трампа Рудольф Джуліані звинувачує Лещенка у співпраці з опонентами Трампа з демократичної партії.

У 2016-му в інтерв'ю Сергій Лещенко порівняв себе та колег із гумусом, який перегнив для того, щоб виросло щось нове. «Інакше ми би мали реальність набагато гіршу», — сказав тоді він.

У 2019-му Найєм, Заліщук і Лещенко планують знову йти на вибори. Трійка політиків, які виступали за реформу виборчого законодавства та скасування мажоритарних округів, попередньо вирішили йти саме по мажоритарці. Найєм та Лещенко розглядають варіант балотуватися по округах у Києві, Заліщук буде балотуватись у рідному Жашкові.

«Всі п’ять років ми боролись з корупціонерами. Тепер же виходить, що нас хочуть засунути в одну шухляду з людьми, проти яких ми боролися. Тим самим Розенблатом. Але ми збираємося довести, що у новому парламенті знадобляться досвічені бійці, які пройшли випробування», — пояснює Заліщук.